30 липня 2024 року ЛуцькСправа № 140/5210/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Плахтій Н.Б.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовом військової частини НОМЕР_1 (далі - в/ч НОМЕР_1 ), в якому просив визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 603589,93 грн;
зобов'язати нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 603589,93 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 ; відповідно до наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 07.02.2020 №70-ос ОСОБА_1 звільнено, виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення. Проте при звільненні позивачу протиправно не було виплачено належне йому грошове забезпечення, у зв'язку з чим ОСОБА_1 був змушений звернутися за захистом своїх прав до суду.
Так, на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16.12.2022 у справі №140/6711/22 відповідачем виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні 31.03.2023 у розмірі 47008,73 грн.
На виконання рішень Волинського окружного адміністративного суду від 30.08.2023 та 11.09.2023 у справі № 140/18128/23 відповідачем було здійснено перерахунок грошового забезпечення 08.02.2024 у розмірі 14472,21 грн.
На виконання рішень Волинського окружного адміністративного суду від 19.10.2021 у справі №140/6869/21, від 10.11.2023 у справі №140/6709/22 відповідачем виплачено індексацію грошового забезпечення частково 15.06.2022 у розмірі 64000,24 грн та в повному обсязі 19.04.2024 у розмірі 99104,58 грн.
На думку позивача, відповідач вчиняв умисні дії на невиплату позивачу належного грошового забезпечення (заробітної плати) при звільненні, а фактичний розрахунок зі всіх належних при звільненні коштів здійснив лише 19.04.2024.
При цьому позивач зазначає, що при розрахунку суми середнього заробітку, яка належить до виплати, період стягнення середнього заробітку потрібно поділити на 2 частини до та після 19.07.2022, а саме на період з 07.02.2020 по 18.07.2022 та період з 19.07.2022 по 19.04.2024.
З огляду на викладене, позивач вважає, що загальний розмір середнього заробітку, який належить до виплати з урахуванням норм статті 117 КЗпП України, за період з 07.02.2020 по 18.07.2022 виходячи з принципу пропорційності становить 476858,09 грн, а за період з 19.07.2022 по 19.04.2024 (обмежений 6 місяцями) становить 126731,84 грн.
З наведених підстав просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 603589,93 грн.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 20.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.16).
Відповідач у відзиві на позов заперечив позовні вимоги (а.с.19-23), мотивуючи тим, що у даному випадку спір про належні позивачеві суми при звільненні з приводу вище вказаних складових грошового забезпечення виник через 1,5 роки після виключення позивача зі списків військової частини. Отже, у спірних правовідносинах не настало передбачених у частині другій статті 117 КЗпП України умов для нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення (середнього заробітку) за час затримки розрахунку при звільненні.
Крім того, зазначив, що станом на момент проведення остаточного розрахунку з позивачем (19.04.2024) та звернення ОСОБА_1 до суду вже була чинна редакція КЗпП України від 19.07.2022. Таким чином, розмір відшкодування може бути розрахований за період не більше 6 місяців.
З наведених підстав просить у задоволенні позову відмовити повністю.
17.07.2024 суд постановив ухвалу про залишення позовної заяви без руху з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду (а.с.31-33).
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 30.07.2024 позов ОСОБА_1 до в/ч НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії в частині позовних вимог щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме: одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 47008,73 грн на виконання судового рішення у справі №140/6711/22, грошового забезпечення у розмірі 14472,21 грн на виконання судових рішень у справі №140/18128/23, індексації грошового забезпечення у розмірі 64000,24 грн на виконання судового рішення у справі №140/6869/21 залишено без розгляду.
Ухвалою суду від 30.07.2024 продовжено розгляд справи щодо позовних вимог, заявлених в межах строку звернення до суду.
Інших заяв по суті справи не надходило.
Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з таких мотивів та підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 , що не заперечується сторонами.
Відповідно до витягу з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 07.02.2020 №70-ос «Про особовий склад» старшого сержанта ОСОБА_1 , звільненого з військової служби в запас наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 03.01.2020 №4-ос за підпунктом «а» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військову службу та військовий обов'язок» (у зв'язку із закінченням строку контракту), виключено зі списків військової частини та усіх видів забезпечення без права носіння військової форми одягу з 07 лютого 2020 року (а.с.8зворот).
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 10.11.2023 у справі №140/6709/22 позов ОСОБА_1 до в/ч НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, яке постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.11.2023 змінено в частині: визнано протиправними дії в/ч НОМЕР_1 щодо недотримання вимог абзаців третього - шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у період з 01 березня 2018 року по 07 лютого 2020 року; зобов'язано в/ч НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 07 лютого 2020 року у розмірі 4329,08 грн в місяць, що розраховується як різниця між сумою індексації та розміром підвищення доходу відповідно до абзаців четвертого - шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17 липня 2003 року №1078.
На виконання вищевказаного судового рішення відповідач виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення 19.04.2024 у розмірі 99104,58 грн (а.с.11).
Оскільки відповідач у день звільнення не провів остаточний розрахунок, а тому позивач вважає, що відповідно до статті 117 КЗпП України, має право на виплату середнього грошового забезпечення за весь період затримки такого розрахунку, у зв'язку з чим звернуся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 43 Конституції України закріплює, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (частини перша, друга, четверта та сьома).
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі Закон №2011-XII), у частині першій статті 9 якого закріплено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Як зазначено у частині першій статті 1-2 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані нормами спеціального законодавства. Водночас такі питання врегульовані нормами КЗпП України.
Так, приписами частини першої статті 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України (в редакції чинній на момент звільнення позивача з військової служби) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30.03.2020 в справі №140/2006/19, від 16.07.2020 в справі №400/2884/18, від 04.09.2020 в справі №120/2005/19-а, від 05.03.2021 в справі №120/3276/19-а, від 31.03.2021 в справі №340/970/20, від 13.10.2021 в справі №580/1790/20, від 21.10.2021 в справі №640/14764/20 та інших.
Як зазначив Конституційний Суд України у Рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012, за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України в цій справі пов'язане з несвоєчасною виплатою позивачеві (у зв'язку зі звільненням) індексації грошового забезпечення.
Так, судом встановлено, що позивач виключений зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення з 07.02.2020, тоді як остаточний розрахунок з ним було проведено лише 19.04.2024.
Індексацію грошового забезпечення відповідач виплатив ОСОБА_1 на виконання судового рішення у справі №140/6709/22, після чого останній звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України.
Наведене дає підстави для висновку, що відповідач не дотримався обов'язку виплатити позивачу при звільненні всі належні йому суми.
Отже, за встановлених обставин справи до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення частини першої статті 117 КЗпП України, згідно з якою на відповідача покладається відповідальність у вигляді обов'язку виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
У постанові від 13.05.2020 у справі №810/451/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Вирішуючи питання розміру середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню на користь позивача, суд враховує наступне.
Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок №100).
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Абзацом 3 пункту 3 розділу ІІІ Порядку №100 передбачено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Підпунктом «б» пункту 4 розділу ІІІ Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
Відповідно до пункту 5 розділу VI Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Як встановлено пунктом 8 розділу VI Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Водночас, 19.07.2022 набрав чинності Закон №2352-ІХ, яким норми статті 117 КЗпП України викладено в новій редакції.
Так, відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Таким чином, період стягнення середнього заробітку з 19 липня 2022 року до дня фактичного розрахунку при звільненні регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23, від 22 лютого 2024 року у справі №560/831/23, від 29 лютого 2024 року у справі № 460/42448/22.
Згідно із довідкою про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 (а.с.29) нараховане грошове забезпечення з грудня 2019 року по січень 2020 року, тобто за два останні повні місяці перед звільненням, становить 21955,21 грн: 10223,71 грн за грудень 2019 року та 11731,50 грн за січень 2020 року.
Виходячи з цього, середньоденне грошове забезпечення становить 354,12 грн (21955,21 грн/62, де 62 кількість календарних днів у грудні 2019 року-січні 2020 року).
Період затримки розрахунку при звільненні розпочинається з першого дня після звільнення, а закінчуватися днем, що передує дню остаточного розрахунку, оскільки саме в цей період у роботодавця існує заборгованість перед звільненим працівником.
У розглядуваному випадку період затримки розрахунку при звільненні варто умовно поділити на дві частини: з 08.02.2020 (згідно з витягом з наказу позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 07.02.2020) до 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 18.01.2023 включно (у межах шести місяців, визначених у новій редакції статті 117 КЗпП України).
Таким чином, середнє грошове забезпечення за відповідний час затримки розрахунку при звільненні до 18.07.2022 становить 315875,04 грн (354,12 грн х 892 календарних дні), а з 19.07.2022 по 18.01.2023 включно - 65158,08 грн (354,12 грн х 184 календарних дні), всього 381033,12 грн, що перевищує розмір несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення (99104,58 грн), нарахованої за рішеннями суду у справі №140/6809/22.
Водночас суд зазначає, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Суд вважає за необхідне звернути увагу, що у постанові від 20.06.2024 у справі №120/10686/22 Верховний Суд зауважив, що фактично зміст частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України із набранням чинності Законом України №2352-IX не змінився, а лише доповнився формулюванням «але не більше як за шість місяців». Отже, обмеживши з 19.07.2022 шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець як і в попередній редакції норми частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України, не передбачав можливості зменшення його розміру. Протилежний підхід був сформований правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду з урахуванням її висновків про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. У згаданих рішеннях суду касаційної інстанції критерій періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості був лише одним з принаймні чотирьох інших. Разом з тим, такі критерії як: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; причини тривалості невиплати заборгованості, ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні фактично не скасовані та/або змінені, починаючи з 19.07.2022.
Крім того, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19. Для застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно з'ясувати загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат для вирахування проценту, що складає грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у співвідношенні до загальної суми, що слугує підставою для застосування такого ж проценту середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні від загальної її суми, який буде визначений належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача, виходячи з принципу пропорційності (постанова Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №120/2617/20-а).
Викладене, за позицією Верховного Суду у справі №120/10686/22, не дає підстави вважати неможливим, з огляду на приписи частини п'ятої статті 242 КАС України, застосування сформульованих Великою Палатою Верховного Суду правових позицій щодо застосування приписів статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України №2352-IX.
Аналогічний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 26.06.2024 у справі №520/9192/22.
Суд зазначає, що враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №755/10947/17, відповідно до якої під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду, врахуванню в межах даної справи підлягають наведені вище правові позиції Верховного Суду щодо можливості застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, як в редакції до 19.07.2022, так і в редакції після 19.07.2022.
З урахуванням приписів частини п'ятої статті 242 КАС України, суд вважає за необхідне врахувати наведені вище правові позиції Верховного Суду (Великої Палати Верховного Суду) та застосувати в даній справі критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи з середнього заробітку за час затримки належних при звільненні виплат, з огляду на таке.
Так, відповідно до принципу співмірності, розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не може в рази перевищувати розмір виплат, які не сплатив роботодавець працівнику при звільненні.
Як вбачається із особистої картки грошового забезпечення за період з січня по лютий 2020 року (а.с.12), при звільненні ОСОБА_1 було виплачено грошове забезпечення у сумі 44583,13 грн.
Отже загальна сума, що підлягала виплаті при звільненні з урахуванням індексації за рішенням суду в сумі 99104,58 грн, становить 143687,71 грн (44583,13 грн + 99104,58 грн).
При цьому частка несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення (індексація грошового забезпечення 99104,58 грн) становить 68,97% від загальної суми, що підлягала виплаті при звільненні.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 262798,54 грн (68,97% від 381033,12 грн).
З урахуванням встановлених у справі фактичних обставин, наведених вище норм законодавства та правових висновків Верховного Суду, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є прийняття судом рішення про задоволення позову шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не проведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні з військової служби та стягнення з відповідача на користь позивача 262798,54 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, в задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити, що відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів і їх сплата є обов'язком роботодавця та працівника. Тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податків та інших обов'язкових платежів, визначених законодавством.
Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а.
Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Кодексу законів про працю України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні з військової служби.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 262798,54 грн (двісті шістдесят дві тисячі сімсот дев'яносто вісім грн 54 коп.) без урахування податків та інших обов'язкових платежів.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 );
Відповідач: військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій