30 липня 2024 року ЛуцькСправа № 140/4482/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Волдінера Ф.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Транс4юа» до Волинської митниці про визнання протиправними та скасування рішення та картки відмови,
До суду надійшов адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Транс4юа» (далі - ТОВ «Транс4юа», позивач) до Волинської митниці, в якому просить суд визнати протиправними та скасувати рішення Волинської митниці від 14.11.2023 №UА205050/2023/000737/2 про коригування митної вартості товарів та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленню випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UА205050/2023/033826 та №UА205180/2023/000047.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення про коригування митної вартості товарів відповідач прийняв за відсутності обґрунтованих підстав вважати, що декларантом заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, та в порушення положень Митного кодексу України митний орган не навів аргументованих доводів на підтвердження висновків про неповноту відомостей щодо складових митної вартості.
Позивач зазначає, що декларантом на підтвердження заявленої митної вартості і обраного методу її визначення було подано усі необхідні документи. Ці документи не містять розбіжностей, що могли б вплинути на невірний розрахунок митної вартості, не містять ознак підробки та відображають усі відомості, що підтверджують ціну товару.
Натомість, зазначені митницею у повідомленні декларанту та у рішенні про коригування митної вартості зауваження та розбіжності, які стали підставою для витребування митницею додаткових документів та прийняття спірного рішення про коригування митної вартості, не можуть бути визнані об'єктивними, обґрунтованими та такими, що впливають на числові значення заявленої митної вартості.
З наведених підстав просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 20.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за вказаним позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
В поданому до суду відзиві на позовну заяву представник відповідача позов не визнав та просить відмовити у його задоволенні з підстав правомірності оскаржуваних рішень. При цьому, вказав, що під час перевірки документів, поданих для підтвердження заявленої митної вартості товару встановлено, що митна вартість товару, який ввозяться на митну територію України, не може бути визнана у зв'язку з тим, що документи, які подані для підтвердження митної вартості, не містять усіх даних, необхідних для визначення митної вартості за методом, обраним декларантом та містять розбіжності.
Інших заяв по суті справи не надходило.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних мотивів та підстав.
Судом встановлено, що 12.10.2023 між ТОВ «Транс4юа» (покупець) та компанією «VOLVO POLSKA Sp.z.o.o» (Республіка Польща) (продавець), укладено контракт №12/10/2023/ВК, предметом якого є Продавець продає, а Покупець купує і оплачує вживаний автомобіль RENAULT Т460, номер шасі - НОМЕР_1 , 2016.
Згідно пункту 2.1 Контракту загальна вартість контракту 14 000 Євро.
Пунктом 4.1 Контракту визначено, що оплата здійснюється шляхом переказу суми, вказаної в рахунку-фактурі (інвойсі), у вигляді 100% авансового платежу впродовж 5 банківських днів здати, вказаної в рахунку-фактурі (інвойсі), на рахунок Продавця.
Постачання товару здійснюється на умовах DAP - митний пост «Луцьк» (м. Луцьк). DAP - митний пост «Ковель» (м Ковель). DAP - митний пост «Ягодин» (с. Старовойтово. Любомльський район), DAP - митний пост «Нововолинськ» (с. Осмиловичі, Іваничівського району), DAP - митний пост «Дубно» (м.Дубно), DAP - митний пост «Сарни» (м. Сарни), DAP - митний пост « Прикладники» (Рівненська обл., Зарічненський район, с. Прикладники), DAP - митний пост «Рівне-центральний» (м. Рівне) відповідно до міжнародних правил Інкотермс-2020». Відвантаження має здійснюватися відповідно до умов, зазначених у рахунках-фактурах (івойсах) (пункти 3.1 і 3.2 Контракту).
На виконання умов контракту, 12.10.2023 компанією «VOLVO POLSKA Sp.z.o.o» було виставлено про-форму 05/10/ВК/2023 та рахунок-фактура №1002300328 від 30.10.2023 про продаж вантажівки RENAULT Т460, номер шасі - НОМЕР_1 за ціною 14 000,00 євро.
24.10.2023 ТОВ «Транс4юа» було сплачено повну вартість автомобіля у межах Контракту, що підтверджує платіжна інструкція №105JBKLNA АТ КБ «Приватбанк».
30.10.2023 продавцем було складено міжнародну товарно-транспортну накладну про перевезення автомобіля RENAULT VF611A167GD015181 на користь покупця та доставлено автомобіль на Волинську митницю 02.11.2023, що підтверджує відповідна відмітка «під митним контролем».
Для митного контролю і митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, а саме: сідловий тягач, що був у використанні, призначений для буксирування напівпричепів по дорогах загального користування: марка згідно з довідником - RENAULT; модель згідно з довідником - Т460; номер шасі - VF611A167GD015181; тип кузову - сідловий тягач; колір - білий; посадочних місць - 2; колісна формула - 4x2; тип двигуна - дизельний; об'єм двигуна - 10837 см.куб; потужність - 345 кВТ; власна маса -7847 кг; повна маса - 18200 кг; календарний рік виготовлення - 2016; модельний рік виготовлення - 2017; торговельна марка - RENAULT; виробник - RENAULT; країна виробник - Франція, - уповноваженою особою ТОВ «Транс4юа» було подано митну декларацію №23UA205180002903U7.
Позивачем було подано до митного оформлення всі необхідні документи для розрахунку та підтвердження вартості ввезеного товару за основним методом (за ціною вказаною продавцем у інвойсі) та сплачено на підставі проведених розрахунків всі передбачені законодавством митні платежі, а саме: Рахунок-фактура (інвойс) (Commercial invoice): №102300328 від 30.10.2023; Сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR.1 (Movement certificate EUR.1): PL/MF/AT0059686 від 31.10.2023; Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу: № НОМЕР_2 від 23.05.2022; Зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу товарів (крім позначеного кодом 4104), подання якого для митного оформлення не супроводжується поданням пов'язаних з ним посередницьких (зовнішньоекономічних та/або внутрішніх) договорів: №12/10/ВК/2023 від 12.10.2023; Інші некласифіковані документи : фото.
Сума обов'язкових митних платежів та зборів, що підлягала до сплати до бюджету становила 108 437,84 грн.
Однак, 06.11.2023 митним органом сформовано Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA205180/2023/000047. Причиною відмови у ній зазначено: «у митниці є обґрунтуванні сумніви щодо преференційного походження товару. Сертифікат з перевезенням EUR.1 № PL/MF/AT 0059686 від 31.10.2023 засвідчено печаткою №1 митного органу м. Кельце Республіка Польща. За попереднім запитом митниці наявний факт фальсифікації (підробки) сертифіката з перевезення EUR.1., засвідченого також печаткою митного органу № 1 м. Кельце Республіка Польща. Згідно положень статті 32 Доповнення I Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження преференційний режим вільної торгівлі не може бути застосований до надходження результатів перевірки сертифіката з перевезення EUR.1 № PL/MF/AT 0059686 та відомостей, що в ньому містяться».
07 листопада 2023 року позивачем повторно подано до уповноваженого органу для митного контролю і митного оформлення цього ж товару нову Митну декларацію №23UA205180002906U4 та повторно наступні документи: Рахунок-проформа (Proforma invoice): №05/10/ВК/2023 від 12.10.2023; Рахунок-фактура (інвойс) (Commercial invoice): №1002300328 від 30.10.2023; Сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR.1 (Movement certificate EUR.1): PL/MF/AT0059686 від 31.10.2023; Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу: № НОМЕР_2 від 23.05.2022; Платіжний документ, що підтверджує вартість товару: №105JBKLNA від 24.10.2023; Виписка з бухгалтерської документації від 09.11.2023; Висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією: №242/23 від 09.11.2023; Зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу товарів (крім позначеного кодом 4104), подання якого для митного оформлення не супроводжується поданням пов'язаних з ним посередницьких (зовнішньоекономічних та/або внутрішніх) договорів: №12/10/ВК/2023 від 12.10.2023; Доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту): №379928 від 30.10.2023; Інші некласифіковані документи: фото від 06.11.2023; довіреність від 10.01.2023.
Під час перевірки документів, поданих для підтвердження заявленої митної вартості товару встановлено, що митна вартість товару, який ввозиться на митну територію України, не може бути визнана у зв'язку з тим, що документи, які подані для підтвердження митної вартості, не містять усіх даних, необхідних для визначення митної вартості за методом обраним декларантом та містять розбіжності, а саме:
- продавець згідно Контракту від 12.10.2023 №03/10/BK/2023 (далі - Контракт)-VOLVO POLSKA Sp.zo.o, а власник товару згідно графи C.1.1 свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу - VFS USLUGI FINANSOWE POLSKA SP Z.O.O;
- п. 4.1 Контракту передбачена передоплата за товар. Банківських платіжних документів не надано;
- п. 2.1 Контракту визначена стала вартість товару - 14000 євро. При цьому, в п.3.1 Контракту вказані умови поставки DAP - різні міста України. Те, що вартість товару на умовах DAP залишається сталою незалежно від відстані перевезення, дає об'єктивні підстави сумніватися, що витрати на доставку включені до митної вартості. П.3.2 Контракту визначено, що відвантаження має здійснюватися відповідно до умов, зазначених в інвойсах. В Інвойсі від 30.10.2023 №1002300328 відсутня дана інформація. В п.10.1 Контракту вказані умови поставки- EXW.
У зв'язку з цим, інспектором митниці направлено декларанту електронне повідомлення з вимогою про надання у 10-ти денний термін наступних додаткових документів для підтвердження заявленої ним митної вартості: документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваного товару; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування; договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з контрактом про поставку товару, митна вартість якого визначається; виписку з бухгалтерської документації; висновки про якісні та вартісні характеристики товару, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями.
Декларантом на вимогу митниці повідомлено, що було надано усі наявні у нього документи, що стосувалось господарської операції - поставки товару.
14.11.2023 Волинською митницею прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA205050/2023/000737/2.
У графі 33 оскаржуваного рішення зазначено, що митна вартість товарів, які ввозиться на митну територію України, не може бути визнана у зв'язку з тим, що документи, які подані для підтвердження митної вартості, не містять усіх даних, необхідних для визначення митної вартості за методом обраним декларантом, та містять розбіжності, а саме: продавець згідно Контракту від 12.10.2023 №03/10/BK/2023 (далі- Контракт)-VOLVO POLSKA Sp.zo.o, а власник товару згідно графи C.1.1 свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу - VFS USLUGI FINANSOWE POLSKA SP Z.O.O; п. 4.1 Контракту передбачена передоплата за товар. Банківських платіжних документів не надано; п. 2.1 Контракту визначена стала вартість товару - 14000 євро. При цьому, в п.3.1 Контракту вказані умови поставки DAP - різні міста України. Те, що вартість товару на умовах DAP залишається сталою незалежно від відстані перевезення, дає об'єктивні підстави сумніватися, що витрати на доставку включені до митної вартості. П.3.2 Контракту визначено, що відвантаження має здійснюватися відповідно до умов, зазначених в інвойсах. В Інвойсі від 30.10.2023 №1002300328 відсутня дана інформація. В п.10.1 Контракту вказані умови поставки- EXW.
Решту витребуваних документів декларант відмовився надати, про що вказано у зверненні від 14.11.2023 б/н.
Митну вартість товару визначено за резервним методом згідно статті 64 МК України на підставі цінової інформації ЄАІС Держмитслужби: на рівні 22 000 євро за МД №UA204080/2023/021425 від 23.10.2023.
Коригування митної вартості слугувало підставою для видання картки відмови у прийнятті митних декларацій, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA205050/2023/033826.
Не погоджуючись із прийнятим Волинською митницею рішенням про коригування митної вартості товарів та картками відмови у прийнятті митних декларацій, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, позивач звернувся із даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку оскаржуваному рішенню митниці, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено обов'язок органів держаної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Засади державної митної справи, зокрема, процедури митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, умови та порядок справляння митних платежів, визначаються МК України та іншими законами України.
Статтею 49 МК України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відповідно до частини першої статті 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Згідно із частинами першою третьою статті 52 цього ж Кодексу заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, мають право: 1) надавати митному органу (за наявності) додаткові відомості у разі потреби уточнення інформації; 2) на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі визнання митним органом заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю; у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої статті 55 цього Кодексу; 3) проводити цінову експертизу договору (контракту) шляхом залучення експертів за власні кошти; 4) оскаржувати у порядку, визначеному главою 4 цього Кодексу, рішення митного органу щодо коригування митної вартості оцінюваних товарів та бездіяльність митного органу щодо неприйняття протягом строків, встановлених статтею 255 цього Кодексу для завершення митного оформлення, рішення про визнання митної вартості оцінюваних товарів; 5) приймати самостійне рішення про необхідність коригування митної вартості після випуску товарів; 6) отримувати від митного органу інформацію щодо підстав, з яких митний орган вважає, що взаємозв'язок продавця і покупця вплинув на ціну, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари; 7) у випадках та в порядку, визначених цим Кодексом, вимагати від митного органу надання письмової інформації про причини, за яких заявлена ними митна вартість не може бути визнана; 8) у випадках та в порядку, визначених цим Кодексом, вимагати від митного органу надання письмової інформації щодо порядку і методу визначення митної вартості, застосованих при коригуванні заявленої митної вартості, а також щодо підстав для здійснення такого коригування.
Як передбачено частинами другою третьою статті 53 МК України, документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Частинами першою третьою статті 54 вказаного Кодексу визначено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої, шостої статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів. Прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду. Декларант може провести консультації з митним органом з метою обґрунтованого вибору методу визначення митної вартості на підставі інформації, яка наявна в митного органі. На вимогу декларанта консультації проводяться у письмовому вигляді.
Згідно з частинами першою, другою статті 57 вказаного Кодексу передбачено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
За приписами частин першої, другої статті 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях.
На думку суду, виходячи із встановлених обставин справи та досліджених доказів, відповідач безпідставно відмовив у визнанні заявленої митної вартості товарів, з огляду на таке.
Судом встановлено, що як до митного оформлення, так і до суду позивач надав передбачені статтею 53 МК України документи, які підтверджують задекларовану митну вартість товару, зокрема: Рахунок-проформа (Proforma invoice): №05/10/ВК/2023 від 12.10.2023; Рахунок-фактура (інвойс) (Commercial invoice): №1002300328 від 30.10.2023; Сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR.1 (Movement certificate EUR.1): PL/MF/AT0059686 від 31.10.2023; Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу: № НОМЕР_2 від 23.05.2022; Платіжний документ, що підтверджує вартість товару: №105JBKLNA від 24.10.2023; Виписка з бухгалтерської документації від 09.11.2023; Висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією: №242/23 від 09.11.2023; Зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу товарів (крім позначеного кодом 4104), подання якого для митного оформлення не супроводжується поданням пов'язаних з ним посередницьких (зовнішньоекономічних та/або внутрішніх) договорів: №12/10/ВК/2023 від 12.10.2023; Доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту): №379928 від 30.10.2023; Інші некласифіковані документи: фото від 06.11.2023; довіреність від 10.01.2023.
Суд вважає, що відсутні підстави ставити під сумнів заявлену декларантом за першим методом митну вартість спірних товарів, оскільки така вартість підтверджується поданими до митного оформлення документами, у яких відсутні розбіжності щодо вартості товару чи ознаки підробки, вони містять достатньо відомостей щодо ціни товару.
Суд також звертає увагу, що в порядку частини третьої статті 53, пункту 2 частини п'ятої статті 54 МК України відповідач має право запитувати від декларанта лише ті документи, які необхідні для підтвердження заявленої митної вартості.
Декларант при митному оформленні імпортованого товару зобов'язаний надати документи за переліком, визначеним частиною другою статті 53 МК України. Контролюючий орган вправі витребувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов'язковою обставиною, з якою закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення митної вартості товару. Такі сумніви можуть бути зумовлені, зокрема неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товару, невідповідністю характеристик товару, зазначених у поданих документах, результату митного огляду цього товару, порівнянням заявленої митної вартості з митною вартістю ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено.
Разом з тим, повноваження контролюючого органу витребувати додаткові документи стосується тільки тих документів, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всіх, передбачених статтею 53 МК України, документів. Ненадання декларантом витребуваних контролюючим органом документів може бути підставою для коригування митної вартості у випадку, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують об'єктивних сумнівів щодо достовірності наданої декларантом інформації.
Такий висновок щодо застосування норм статей 53, 54 МК України Верховний Суд зробив в ряді постанов, зокрема в постановах від 27.03.2020 (справа №540/2605/18), від 06.05.2020 (справа №140/1713/19), від 21.10.2021 (справа №420/4820/19).
В оскаржуваному рішенні відсутнє належне обґрунтування того, що виявлені митним органом розбіжності у поданих декларантом документах впливають на митну вартість товарів, та суд вважає, що розбіжності, про які зазначено у рішенні про коригування митної вартості товару, не можуть впливати на митну вартість товару та не могли бути правовою підставою для витребування відповідачем додаткових документів у декларанта.
З матеріалів справи вбачається, що спір між сторонами виник з приводу правильності визначення декларантом митної вартості на товар: «Сідловий тягач, що був у використанні, призначений для буксирування напівпричепів по дорогах загального користування, марка згідно з довідником - RENAULT модель згідно з довідником - Т460, номер шасі - VF611A167GD015181...».
При цьому позиція відповідача полягає у тому, що документи, які подані для підтвердження митної вартості, не містять усіх даних, необхідних для визначення митної вартості за методом обраним декларантом та містять розбіжності: відповідно до поданої про-форми продавцем товару (власником) є підприємство VOLVO POLSKA Sp.zo.o, (Польща). Однак, в свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу власником зазначено VFS USLUGI FINANSOWE POLSKA SP Z.O.O.
Крім того, продавець згідно Контракту від 12.10.2023 №03/10/BK/2023 (далі - Контракт)-VOLVO POLSKA Sp.zo.o, а власник товару згідно графи C.1.1 свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу - VFS USLUGI FINANSOWE POLSKA SP Z.O.O;
Крім того, оскільки в п.3.1 Контракту визначена різні місця призначення, а п. 2.1. Контракту встановлено сталу ціна товару в 14000 євро, що фактично включає вартість доставки товару до місця призначення, яке варіюється, тому наявні обґрунтовані сумніви щодо достовірності заявленої митної вартості товару та включення до неї реально понесених витрат на доставку.
Транспортний засіб ввезений з країни Євро Союзу, відповідно, на цю країну поширюється дія усіх директив Ради Європейського Союзу. Відповідно до статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу 1999/37/ЄС від 29.04.1999 про реєстраційні документи транспортних засобів свідоцтво про реєстрацію, видане однією державою-членом, офіційно визнає інша держава-член з метою ідентифікації транспортного засобу у міжнародному дорожньому русі або для перереєстрації в іншій державі-члені.
Крім того, суд зазначає, що задля спрощення процедур та мінімізації бюрократичних дій, склалася практика, яка передбачає можливість непереєстрації транспортних засобів у випадку подальшого продажу останніх. Для придбання транспортних засобів реєстрація таких не потрібна ні відповідно до європейського законодавства, ні відповідно до національних правил країни-експортера. Це також не потрібно для перепродажу транспортних засобів. Жодна з граф реєстраційного свідоцтва не є доказом права власності. Підтвердити право власності можна за допомогою договору купівлі-продажу.
Свідоцтва про реєстрацію не мають завдання підтвердити право власності, а використовується як доказ права розпорядження в процесі реєстрації транспортного засобу.
До того ж, відомості із свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів не впливають на числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ввезений на митну територію України товар.
Зазначені обставини були досліджені Верховним Судом, позиція Верховного Суду викладена у постанові від 19.06.2020 у справі № 1.380.2019.002044.
Таким чином, оскільки відомості із свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів не впливають на числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ввезений на митну територію України товар вказане зауваження митниці є необґрунтованим та підлягає скасуванню.
Крім того, згідно умов контракту №03/10ВК/2023 від 12.10.2023, умовами поставки визначено DAP «Інкотермс-2020».
Необхідно вказати, що за визначенням «Інкотермс-2020» умови поставки DAP передбачають, що продавець виконав своє зобов'язання з поставки, коли він надав покупцеві товар, випущений в митному режимі експорту та готовий до розвантаження з транспортного засобу, який прибув у вказане місце призначення. За вказаними умовами поставки вартість доставки товару до місця призначення та страхування входять у вартість товару та покладається на продавця.
Таким чином, усі витрати лежали на продавцеві транспортного засобу - підприємстві VOLVO POLSKA Sp.zo.o.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач подав на вимогу Волинської митниці платіжну інструкцію від 24.10.2023 №105JBKLNA; виписку з банку від 09.11.2023 б/н.
Таким чином, оскільки митному органу було надано відповідну платіжну інструкцію твердження позивача у спірному рішенні про її відсутність є необґрунтованим.
Щодо твердження представників Волинської митниці про те, що відповідно до поданого інвойсу продавцем товару (власником) є особа, відмінна від власника зазначеного в свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу, суд вказує наступне.
Наявність розбіжності у вказаних документах щодо продавця товару у інвойсі та в свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу жодним чином не впливає на митну вартість товару.
Крім того, керуючись усталеною міжнародною практикою реалізація автомобіля може здійснюватися особами, які не вказані в свідоцтві про реєстрацію автомобіля, за умови надання відповідних документів купівлі-продажу, отримання коштів за реалізований автомобіль, а також експортного оформлення таких засобів (на умовах комісії, доручення тощо). Тому продавець та власник не завжди буде однією особою. Воднораз чинним законодавством не передбачено обов'язку надання декларантом документів про походження товару в попередніх ланцюгах постачання продавця-експортера, а питання щодо перевірки повноважень продавця на здійснення продажу транспортного засобу не входить до компетенції митниці та не впливає на задекларовані та підтверджені відповідними документами числові значення митної вартості, з якої обраховуються та справляються митні платежі.
З поданих митному органу та суду документів чітко вбачається, що продавцем товару є компанія «VOLVO POLSKA Sp.zo.o». У інвойсі від 30.10.2023 вбачається, що продавцем товару є компанія «VOLVO POLSKA Sp.zo.o». Крім того, з долученої до матеріалів справи платіжної інструкції від 24.10.2023 вбачається, що позивачем було сплачено суму, зазначену у інвойсі, а саме 14000,00 євро на рахунок компанії «VOLVO POLSKA Sp.zo.o». Таким чином, зауваження митниці щодо вказаних розбіжностей є необґрунтованими.
З урахуванням наведеного, суд вважає, що митний орган не виконав обов'язку щодо зазначення конкретних обставин, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а вказані відповідачем сумніви не можна визнати обґрунтованими, позаяк суду не надані докази того, що подані декларантом документи містять розбіжності, у них наявні ознаки підробки або вони не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що підлягає сплаті за ці товари. Відтак, суд погоджується із доводами позивача про те, що декларантом було подано усі документи, що підтверджують правомірність декларування товару за основним (першим) методом, та які чітко ідентифікують придбаний товар, містять об'єктивні та достовірні дані, не містять дефектів та підтверджують числові значення, зазначені в МД, у зв'язку із чим відповідач безпідставно не визнав заявлену декларантом митну вартість та витребував додаткові документи у декларанта, а у подальшому, у зв'язку із неподанням додаткових документів, прийняв оскаржувані рішення про коригування митної вартості товарів.
Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (частина шоста статті 54 МК України).
Вказані правові висновки підтверджуються чіткою та послідовною практикою Верховного Суду, яка наведена, зокрема, у постановах від 12.03.2020 у справі №804/6243/14, від 07.05.2020 у справі №1.380.2019.00162, від 02.03.2021 у справі №380/842/20. У цих рішеннях суду касаційної інстанції також зазначено, що у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару.
На думку суду, в оскаржуваних рішеннях про коригування митної вартості товарів відсутнє належне обґрунтування того, що виявлені митним органом розбіжності впливають на митну вартість товарів, та суд вважає, що вказані вище розбіжності не можуть впливати на митну вартість товару та не могли бути правовою підставою для витребування відповідачем додаткових документів у декларанта.
Відтак, з урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про те, що відповідач безпідставно відмовив у визнанні заявленої митної вартості спірних товарів, оскільки позивач надав передбачені чинним законодавством документи, які підтверджують митну вартість товару, що ввозиться, та дають можливість визначити митну вартість товару за ціною договору шляхом застосування першого методу.
Суд також не може погодитися із діями відповідача стосовно витребування додаткових документів, оскільки відповідачем не вказано та не обґрунтовано, які числові значення такі документи мали підтвердити чи спростувати, при тому, що вартість придбання оцінюваного товару підтверджена документально.
Суд повторює, що вимога про надання додаткових документів, перелік яких визначено у частинах третій-четвертій статті 53 МК України та про надання яких вказано у повідомленні декларанту може мати місце лише тоді, коли документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або відсутні відомості про усі числові значення складових митної вартості товарів.
Однак за обставин цієї справи відповідач не довів наявність таких розбіжностей, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, ознак підробки у поданих документах чи відсутність усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари згідно з умовами, визначеними договірними сторонами (продавцем та покупцем).
Суд зазначає, що в процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. А тому необґрунтованою є вимога митниці про надання висновку про якісні та вартісні характеристики товару, підготовленого спеціалізованою експертною організацією, оскільки відповідач не вказав, яким чином висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованими експертними організаціями, надасть можливість підтвердити чи спростувати відомості офіційно виданих продавцем товару документів щодо ціни товару, недійсність чи ознаки підробки щодо яких не виявлено. За таких обставин відсутність висновків про якісні та вартісні характеристики товару не повинна братися митницею до уваги при контролі за митною вартістю та не може бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару. Підтверджуючими документами про вартість товару в даному випадку є зовнішньоекономічний контракт та рахунок-фактура (інвойс).
Так само ненадання виписки з бухгалтерської документації за умов, відповідно до яких товар ввозився на митну територію України, не може позбавляти позивача можливості декларувати товар на підставі документів, що підтверджують ціну товару та які були сформовані (виписані) продавцем. Відсутність такої бухгалтерської документації у покупця товару, яка може бути комерційною таємницею продавця щодо формування ціни товару для інших покупців і за відмінними умовами поставки, не свідчить про недобросовісність у декларуванні митної вартості. При цьому, витребовуючи виписку з бухгалтерської документації, відповідач також не навів обґрунтування, які складові митної вартості такий документ має підтвердити.
З урахуванням наведеного висновки у спірному рішенні про неможливість визнання митної вартості товару за ціною договору щодо товару, який імпортується, та за рівнем, визначеним декларантом, не є доведеними. При цьому відповідач не вказав на неправильність проведеного розрахунку митної вартості, зазначеної у митній декларації, не зазначив, які саме складові митної вартості не підтверджені документально та які саме відомості відсутні/не піддаються обчисленню у поданих декларантом документах. Наведене дає підстави для висновку, що сумніви відповідача щодо складових митної вартості імпортованого товару ґрунтуються виключно на його припущеннях, а не на достовірних відомостях.
Враховуючи позицію Верховного Суду у постановах від 12.03.2019 у справі №826/2313/16, від 13.06.2019 у справі №820/6315/15, суд зауважує, що вимоги частини третьої та четвертої статті 53 та частини другої статті 58 МК України зобов'язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності. Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товару, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товару є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
Відповідно до положень статті 59 МК України у разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями статті 58 цього Кодексу, за основу для її визначення береться вартість операції з ідентичними товарами, що продаються на експорт в Україну з тієї ж країни і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього.
При застосуванні цього методу визначення митної вартості за основу береться прийнята митним органом вартість операції з ідентичними товарами з дотриманням умов, зазначених у цій статті. При цьому під ідентичними розуміються товари, однакові за всіма ознаками з оцінюваними товарами, у тому числі за такими, як: 1) фізичні характеристики; 2) якість та репутація на ринку; 3) країна виробництва; 4) виробник.
Як вбачається з оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів, №UA205050/2023/000737/2 від 14.11.2023 відповідачем скориговано митну вартість за резервним методом згідно зі статтею 64 України, рівень митної вартості визначено на підставі цінової інформації, наявної в ЄАІС. Митну вартість визначено згідно рівня на подібні/ідентичні товари, інформація про які міститься в ЄАІС Держмитслужби, а саме: на рівні 22 000,00 євро за МД №UA204080/2023/021425 від 23.10.2023 з врахуванням статті 64 МК України.
Відповідно до пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товару має містити, зокрема, наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товару, інших умов, що могли вплинути на ціну товару), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товару, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.
Відповідно до пункту 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №598, у рішенні про коригування митний орган поряд з обов'язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо; також у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні. Зазначається послідовність застосування методів визначення митної вартості та причин, через які не був застосований кожний з методів, що передує методу, обраному митним органом.
Таким чином, у рішеннях про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 08.02.2019 в справі № 825/648/17 (№ К/9901/16592/18).
Разом з тим, у спірному рішенні митний орган лише вказав номер та дату митної декларації, на основі якої було здійснено коригування митної вартості товару, що не дає підстав вважати вказане рішення обґрунтованим та мотивованим.
На думку суду, відповідач не виконав обов'язку щодо наведення у рішенні про коригування митної вартості товарів порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за резервним методом. Також не наведено достатніх підстав правомірності проведеного відповідачем розрахунку митної вартості.
При цьому суд зазначає, що формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватись як заниження митної вартості, не є перешкодою для застосування основного методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за ціною договору.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 24.12.2020 в справі №804/4906/15.
Враховуючи встановлені обставини справи та норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що подані позивачем до митного оформлення документи були достатніми для підтвердження заявленої за ціною договору митної вартості товару.
Суд наголошує на тому, що в адміністративних процедурах із митного контролю та митного оформлення митний орган повинен обґрунтувати (довести) законність свого рішення; відповідно рішення митного органу не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.
Відповідно до частини третьої статті 318 МК України митний контроль має передбачати виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Ця норма також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 № 3018-VI «Про внесення змін до Закону України «Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур», якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.
Крім того, це узгоджується з проголошеними у статті 8 МК України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товару, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі, заохочення доброчесності та інших.
Згідно з частиною сьомою статті 54 МК України у разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товару, у тому числі невірно визначено митну вартість товару, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.
Також суд зазначає, що Верховний Суд в постанові від 08.10.2019 у справі №803/776/17 вказав, що декларант не зобов'язаний (звільнений від обов'язку) доводити правильність заявленої ним митної вартості: його твердження про розмір митної вартості вважається правомірним, поки протилежне не буде доведено контролюючим органом.
При цьому обов'язком митного органу у разі незгоди із заявленою декларантом митною вартістю є проведення консультацій з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та послідовний вибір методів з обґрунтуванням причин неможливості застосування кожного з попередніх методів.
Однак, попри формальну вказівку в оскаржуваному рішенні про проведення таких консультацій, митним органом не надано належних доказів про проведення процедури консультацій з декларантом з метою обґрунтованого вибору методу визначення митної вартості товарів, а лише надіслано декларанту в електронному вигляді повідомлення-вимогу про надання додаткових документів, та в подальшому прийнято оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів.
Відповідно до змісту частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Жодних доказів щодо прийняття оскаржуваного рішення саме з названих у відзиві підстав відповідачем не надано.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Натомість, з огляду на приведені судом фактичні обставини справи, суд зазначає, що оскаржуване рішення про коригування митної вартості та дії відповідача, які йому передували, не відповідають таким критеріям, як: використання повноваження відповідача з метою, з якою це повноваження надано; безсторонність (неупередженість), добросовісність, розсудливість з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); пропорційність, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія). При цьому, зміст оскаржуваного рішення не містить всіх обов'язкових відомостей, визначених підпунктами 1-4 частини другої статті 55 МК України.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що відповідач належними та допустимими доказами не довів факт порушення позивачем вимог митного законодавства при визначенні митної вартості товару, а відтак оскаржуване рішення №UA205050/2023/000737/2 від 14.11.2023 слід визнати протиправними та скасувати.
Відповідно до частин першої, другої статті 256 МК України відмова у митному оформленні - це письмове вмотивоване рішення митного органу про неможливість здійснення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через невиконання декларантом або уповноваженою ним особою умов, визначених цим Кодексом. У рішенні про відмову у митному оформленні повинні бути зазначені причини відмови та наведені вичерпні роз'яснення вимог, виконання яких забезпечує можливість митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення. Зазначене рішення повинно також містити інформацію про порядок його оскарження.
Отже, враховуючи, що картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA205050/2023/033826 винесена з причини невизнання митної вартості товару за вартістю, визначеною декларантом, та прийняттям рішення про коригування митної вартості товарів №UA205050/2023/000737/2 від 14.11.2023, яке судом визнано протиправним та скасовано, тому вказана картка відмови також підлягає визнанню протиправною та скасуванню.
Щодо визнання протиправною та скасування картки відмови №UA205180/2023/000047 суд зазначає наступне.
З 01.01.2016 набула чинності Угода, розділ IV якої «Торгівля і питання, пов'язані з торгівлею» встановлює порядок здійснення торгівлі товарами, що походять з територій Сторін.
Виходячи із положень частини першої статті 29 розділу IV Угоди, кожна Сторона, зменшує або скасовує ввізне мито на товари, що походять з іншої Сторони, відповідно до Графіків, встановлених у Додатку 1-А до цієї Угоди.
Відповідно до статті 2 розділу II «Визначення концепції «походження товарів» Протоколу 1 до Угоди з метою впровадження цієї Угоди такі товари мають вважатися як такі, що походять з Європейського Союзу: (а) товари, цілком вироблені в Європейському Союзі, як це визначається у статті 5 цього Протоколу; (b) товари, отримані в Європейському Союзі з матеріалів, які не були вироблені цілком у Європейському Союзі, за умови, що такі матеріали пройшли достатню обробку в Європейському Союзі відповідно до статті 6 цього Протоколу.
Частиною першою статті 16 розділу V «Підтвердження походження» Протоколу 1 до Угоди про асоціацію встановлено, що товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно, підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів: (а) сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений .у Додатку III до цього Протоколу; або у випадках, вказаних у статті 22(1) цього Протоколу, декларація, що надалі іменуватиметься «декларацією інвойс», надана експортером до інвойсу, повідомлення про доставку чи будь- якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати; текст декларації інвойс наведений у Додатку IV до цього Протоколу.
Процедура видачі сертифіката з перевезення товару EUR.1 встановлена ст. 17 розділу V «Підтвердження походження» Протоколу 1 до Угоди про асоціацію згідно з положеннями якої сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни експорту на письмову заяву експортера або, під відповідальність експортера, його уповноваженим представником. Для цього експортер або його уповноважений представник має заповнити сертифікат з перевезення товару EUR.1, а також бланк заяви, зразок якої наведений у Додатку III. Ці бланки мають бути заповнені однією з мов, якими складено цю Угоду, і згідно з нормами законодавства країни експорту.
Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни- члена Європейського Союзу або України, якщо розглядувані товари можуть бути визнаними такими, що походять з Європейського Союзу або України, і задовольняють іншим умовам цього Протоколу.
Митні органи, які видають сертифікати з перевезення товару EUR.1, повинні вжити всіх необхідних заходів для перевірки статусу походження товарів, а також виконання інших ї умов цього Протоколу. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, як вважатимуть належними. Ці органи також мають забезпечити правильне заповнення бланків, зазначених у пункті 2 цієї статті. Вони зокрема повинні перевірити, чи заповнена комірка, призначена для опису товарів, таким чином, щоб запобігти зловмисному дописуванню.
Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами й переданий експортерові одразу ж після здійснення чи забезпечення фактичного експортування товару.
Згідно з частинами першою-третьою статті 43 МК України встановлено, що документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження товару, декларація про походження товару, сертифікат про регіональне найменування товару.
Країна походження товару заявляється (декларується) органу доходів і зборів шляхом подання оригіналів документів про походження товару.
Сертифікат про походження товару - це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом даної країни або країни вивезення, якщо у країні вивезення сертифікат видається на підставі сертифіката, виданого компетентним органом у країні походження товару.
У разі ввезення на митну територію України товарів до яких застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України, сертифікат про походження товару подається обов'язково (п. 1 ч. 3 статті 44 МК України).
Таким чином, серед переліку документів, які можуть підтвердити країну походження товару, сертифікат є документом, на підставі якого митний орган визначає країну походження товару, що у свою чергу впливає на нарахування відповідних митних платежів митницею під час митного оформлення товарів і після випуску таких відповідно до заявленого митного режиму.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові №813/5141/13-а від 11 червня 2019 року.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Сертифікат з перевезення товару EUR.1 - це документ, що видається митними органами країни експорту для підтвердження відповідності товару вимогам правил визначення преференційного походження, встановлених в Угоді про асоціацію, при застосуванні преференційних ставок ввізного мита.
При цьому, обов'язок вжити всі належні заходи для перевірки статусу походження товарів, забезпечити правильне заповнення бланків сертифікату з перевезення товару EUR.1 покладено на митні органи, які видають сертифікати з перевезення товару EUR.1.
Стаття 28 Протоколу І встановлює, що до складу документації, зазначеної в статтях 17(3) і 22(3) цього Протоколу, використовуваної для підтвердження того, що товари, вказані в сертифікаті з перевезення товару EUR.1 або декларації інвойс можуть бути визнані такими, що походять з Європейського Союзу або України й відповідають іншим вимогам цього Протоколу, можуть входити, interalia (переклад - також), в тому числі:
(a) прямі свідчення процесів, виконаних експортером чи постачальником для отримання розглядуваного майна, що містяться, наприклад, у його обліковій документації чи у міжнародній системі обліку;
(b) документи, що підтверджують статус походження використаних матеріалів, видані чи складені в Європейському Союзі або Україні, якщо застосування таких документів відповідає чинному законодавству відповідної країни;
(c) документи, що підтверджують обробку матеріалів у Європейському Союзі або Україні, видані чи складені в ЄС або Україні, якщо застосування таких документів відповідає чинному законодавству відповідної країни;
(d) сертифікати з перевезення товару EUR.1 або декларації інвойс, що підтверджують статус походження використаних матеріалів, видані чи складені в Європейському Союзі або Україні згідно з цим Протоколом;
(e) належні свідчення про обробку, виконану за межами Європейського Союзу або України згідно з положеннями статті 12 даного Протоколу, які підтверджують, що вимоги цієї статті були виконані.
Враховуючи те, що сертифікат з перевезення товару є офіційним документом у відповідності до якого настають чітко визначені законом юридичні наслідки, тому такий документ потребує встановлення його у відповідності до закону не чинним, підробленим чи недійсним.
Відповідно до частини першої статті 44 МК України для підтвердження країни походження товару митний орган у передбачених законом випадках має право вимагати та отримувати оригінали документів про походження такого товару.
Згідно статті 25 розділу V «Підтвердження походження» Протоколу 1 до Угоди про асоціацію встановлено, що підтвердження походження повинні подаватися до митних органів країни імпорту згідно з чинним порядком цієї країни. Ці органи можуть вимагати перекладу підтвердження походження, а також подання разом із митною декларацією на ввезення заяви імпортера про те, що ввезені товари відповідають умовам, необхідним для застосування цієї Угоди.
Відповідно до положень частини першої статті 45 МК України встановлено, що у разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, орган доходів і зборів може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей.
Частиною першою та другою статті 37 розділу IV Угоди про асоціацію встановлено, що Сторони домовились, що адміністративне співробітництво є важливим для реалізації та контролю преференційного режиму, наданого відповідно до цієї Глави, та підкреслюють свої зобов'язання боротися з незаконними діями та шахрайством в митних питаннях, пов'язаних з імпортом, експортом, транзитом товарів та їх розміщенням під будь-яким іншим митним режимом або процедурою, зокрема заходи заборони, обмеження або контролю. Якщо: Сторона на основі об'єктивно задокументованої інформації відчуває неспроможність забезпечити адміністративне співробітництво та/або відчуває існування незаконних дій або шахрайства іншої Сторони відповідно до цієї Глави, заінтересована Сторона може тимчасово призупинити дію відповідного преференційного режиму для відповідного товару (товарів) згідно із цією статтею.
Відповідно до статті 32 розділу VI «Домовленості про адміністративне співробітництво» Протоколу І до Угоди про асоціацію Митні органи держав-членів Європейського Союзу і України повинні надавати один одному через Європейську комісію зразки відбитків штампів, використовуваних у їхніх митних службах для видачі сертифікатів з перевезення товару EUR.1 і адреси митних органів, які відповідають за перевірку цих сертифікатів і декларацій інвойс. З метою забезпечення правильного застосування цього Протоколу Європейський Союз і Україна повинні допомагати один одному через компетентні митні адміністрації у перевірці достовірності сертифікатів з перевезення товару EUR.1 або декларацій інвойс та правильності інформації, що міститься в цих документів.
Згідно з положеннями ст. 33 розділу VI «Домовленості про адміністративне співробітництво» Протоколу І до Угоди про асоціацію подальші перевірки підтверджень походження мають здійснюватись у довільному порядку або тоді, коли митні органи країни імпорту мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог цього Протоколу.
З метою реалізації положень пункту 1 цієї статті митні органи країни імпорту повинні повернути сертифікат з перевезення товару EUR.1 та інвойс, якщо він був поданий, декларацію інвойс або копії цих документів митним органам країни експорту, вказавши, якщо це доречно, причини запиту. Будь-які отримані документи й інформація, що вказують на недостовірність інформації, наведеної в підтвердженні походження, повинні бути: передані на підтримку запита про перевірку.
Якщо у випадку обґрунтованих сумнівів відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з дати подання цього запита, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів, митні органи, що подали запит, повинні за відсутності виняткових обставин відмовити у наданні права на преференції.
Відповідно до частини п'ятої статті 45 МК України у випадках, визначених цією статтею, товар вважається таким, що походить з відповідної країни, з моменту отримання органами доходів і зборів належним чином оформлених документів про походження товару або затребуваних ними додаткових відомостей.
Сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR.1 (Movement certificate; ЕUR.1): PL/MF/AT0059686 від 31.10.2023 р. не скасований, недійсним не визнаний, тобто є чинним, а відтак є єдиним документом, що підтверджує походження товару з країн Європейського Союзу, та надає пільги зі сплати митних платежів.
Відповідно до Порядку заповнення митних декларацій на бланку єдиного: адміністративного документа, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від; 30.05.2012 №651 (далі - Порядок), графа 47 заповнюється у разі сплати митних платежів; (необхідності забезпечення сплати), зокрема, у третій колонці «Ставка» при нарахуванні мита зазначається - установлений законодавством розмір ставки мита.
Таким чином, відомості про нарахування мита повинні бути відображені із зазначенням коду способу розрахунку 01 або 06 (у разі наявності звільнення відповідно ідо розділу І - IV Класифікатора звільнень від сплати митних платежів при ввезенні товарів на митну територію України).
Враховуючи вищевикладене, позивач при митному оформленні поставленого товару не порушив вимог статті 26 Протоколу 1 «Щодо визначення концепції» Товарів, що походять з певної країни і методів адміністративного співробітництва» до Угоди про асоціацію і мав право на розмитнення товару за преференційною ставкою ввізного мита.
З огляду на встановлені обставини, що висновки митного органу щодо відсутності у позивача права на преференцію базуються виключно на припущеннях та не може бути покладений в основу позбавлення права позивача на преференцію, в оскаржуваному рішенні не зазначено, які конкретно обставини чи відомості зумовили виникнення сумніву з приводу дійсності документів про походження товару, а значить картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA205180/2023/000047, в якій зазначено лише одну підставу відмови - є незаконною та підлягає до скасування.
Сертифікат є офіційним документом у відповідності до якого настають чітко визначені законом юридичні наслідки, а тому такий документ потребує встановлення його у відповідності до закону не чинним, підробленим, недійсним чи ін. Допоки ж такий документ чи інформація в ньому не визнаний уповноваженими органами чи судом не законними, до нього застосовується презумпція правомірності.
Крім того, позивачем дотримано умов режиму вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом та правомірно застосовано тарифну преференцію за імпортованим товаром з країни Європейського Союзу, що підтверджується сертифікатом про походження EUR.1, виданим митним органом Республіки Польща.
Враховуючи наведені вище обставини, вважаю, що товар на підставі сертифікату EUR.1 PL/MF/AT0059686 від 31.10.2023 є таким, що походить з ЄС та має преференційне походження ЄС для надання режиму вільної торгівлі в рамках Угоди, а тому пільги надані (отримані) позивачем правомірно, з дотриманням вимог Протоколу 1 Угоди, а наданий позивачем сертифікат про походження товару, містять повну та достовірну інформацію щодо задекларованого товару, будь-які розбіжності у документах про країни походження товарів відсутні, тобто позивачем підтверджено країну походження задекларованого за оскаржуваною митною декларацією товару у відповідності до вимог ст. 43, 44, 335 МК України.
Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в розмірі 3028,00 грн, сплачений згідно платіжної інструкції від 19.04.2024 №9671.
Щодо стягнення з відповідача судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Частинами першою, третьою статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16.
На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну допомогу адвоката надано договір про надання правничої допомоги №5181/24 від 11.04.2024, укладений між адвокатським бюро «Богдани Чорної» та ТОВ «Транс4юа»; рахунок-фактура №4 від 19.04.2024 та платіжну інструкцію №9667 від 19.04.2024.
Таким чином, розмір гонорару адвоката встановлений договором у фіксованому розмірі 5 000 грн, отже є визначеним, та не потребує детального опису робіт, визначеного частиною четвертою статті 134 КАС України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі №640/18402/19.
У пункті 269 Рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Як уже зазначалося судом, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За загальним правилом зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Разом із тим, частина дев'ята статті 139 КАС України визначає критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат та виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру залежно від конкретних обставин справи. Надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто повинно бути доведено доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи.
На думку суду, виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою, п'ятою статті 134, частиною дев'ятою статті 139 КАС України (зокрема, складність справи, яку розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження; час, який об'єктивно необхідно було витратити на підготовку позовної заяви, зважаючи на сталу судову практику у справах цієї категорії; обсяг наданих адвокатом послуг), на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, понесені витрати позивача на правову допомогу в сумі 3000,00 грн, а решту витрат повинен понести позивач.
Враховуючи те, що суд задовольняє позов повністю, то на користь позивача, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути 6082,00 грн судових витрат, в тому числі: судовий збір в сумі 3082,00 грн та 3000,00 грн витрат на правову допомогу.
Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Митного кодексу України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати рішення Волинської митниці про коригування митної вартості товарів від 14.11.2023 №UА205050/2023/000737/2 про коригування митної вартості товарів та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленню випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UА205050/2023/033826 та №UА205180/2023/000047.
Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Транс4юа» за рахунок бюджетних асигнувань Волинської митниці судові витрати у розмірі 6082 (шість тисяч вісімдесят дві) гривні 00 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Транс4юа» (45000, Волинська область, місто Ковель, вулиця Шевченка, 2Б, ідентифікаційний код юридичної особи 40394325).
Відповідач: Волинська митниця (44350, Волинська область, село Римачі, вулиця Призалізнична, 13, ідентифікаційний код юридичної особи 43958385).
Суддя Ф.А. Волдінер