30 липня 2024 року ЛуцькСправа № 140/5483/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Волдінера Ф.А.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
До суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , позивач) до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (далі - в/ч НОМЕР_1 , відповідач), відповідно до якого просить суд:
1) визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не проведення з ОСОБА_2 своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби;
2) стягнути з військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі - 278 868,92 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність стосовно не нарахування та не виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 21.09.2019 по 02.05.2024, посилаючись на статті 116, 117 КЗпП.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 27.05.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідач у встановлений судом строк відзив на позовну заяву не подав.
Згідно із частиною шостою статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Інших заяв по суті справи від сторін не надходило.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 20.09.2019 №209 старшого прапорщика ОСОБА_2 , техніка радіолокаційної групи вузла зв'язку та радіотехнічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 звільненого наказом командира в/ч НОМЕР_1 (по особовому складу) від 18.09.2019 №6-РС у запас за підпунктом «б» (за станом здоров'я) пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з правом носіння військової форми одягу, вважати, що справи та посаду здав і направити для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 04.04.2023 у справі №140/2572/22 позов задоволено частково; визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , щодо нарахування та виплати ОСОБА_2 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2014-2015, 2017 роки без врахування щомісячного додаткового виду грошового забезпечення, зокрема без щомісячної додаткової грошової винагороди, у відповідності до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ, індексації грошового забезпечення та невиплати за 2016, 2018 роках матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату, ОСОБА_2 матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань за 2014-2015, 2017 роки з врахуванням в складі щомісячної додаткової грошової винагороди в розмірі 60% місячного грошового забезпечення, та індексації грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум; зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_2 матеріальної допомоги для вирішення соціально -побутових питань за 2016 та 2018 роки; визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 , щодо нарахування та виплати ОСОБА_2 грошової допомоги для оздоровлення за 2014 -2017 роки, без врахування щомісячного додаткового виду грошового забезпечення зокрема щомісячної додаткової грошової винагороди у відповідності до норм Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 «№2011-ХІІ, наказу Міністра оборони України «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» від 11.06.2008 №260, та без індексації грошового забезпечення та зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_2 грошової допомоги для оздоровлення за 2014 - 2017 роки з врахуванням в складі щомісячної додаткової грошової винагороди в розмірі 60% місячного грошового забезпечення, та індексації грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум; визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 індексації грошового забезпечення в період з 01.01.2014 по 30.04.2014, з 01.07.2014 по 30.09.2014 та з 01.01.2016 по 28.02.2018 зі встановленням базового місяця - січень 2008 року та зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 індексації грошового забезпечення в період з 01.01.2014 по 30.04.2014, з 01.07.2014 по 30.09.2014 та з 01.01.2016 по 28.02.2018 зі встановленням базового місяця - січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум; визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 індексації грошового забезпечення в період з 01.05.2014 по 30.06.2014, з 01.10.2014 по 31.15.2015 зі встановленням базового місяця - січень 2008 року та зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 індексації грошового забезпечення в період з 01.05.2014 по 30.06.2014, з 01.10.2014 по 31.15.2015 зі встановленням базового місяця - січень 2008 року; визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2019 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу частини 20.09.2019 та зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2019 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу частини 20.09.2019; визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 , щодо нарахування та виплати ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, передбаченої статтею 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII, без врахування загальної кількості повних років, та індексації грошового забезпечення та зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХП, в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 31 повних років з урахуванням раніше виплаченої суми допомоги; зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ, в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, із врахуванням в складі з якого вона обраховується індексації грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплаченої суми допомоги; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.01.2024 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишено без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2023 року у справі №140/2572/22 - без змін.
На картковий рахунок позивача 02.05.2024 надійшла сума у розмірі 139 290,60 грн та 31 106,90 грн від в/ч НОМЕР_1 .
Вважаючи протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо не проведення своєчасного та повного розрахунку з ОСОБА_2 при звільнені з військової служби, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Питання виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України визначене Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.
Відповідно до статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Абзацом першим частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
У рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Отже, до спірних правовідносин застосовуються положення КЗпП України.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 №4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом України від 01.07.2022 №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» текст статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Закон України №2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.
Як встановлено судом, позивачу при звільненні та виключенні 20.09.2019 зі списків особового складу військової частини не було виплачено грошове забезпечення в належному розмірі. Грошове забезпечення присуджено судовим рішенням у справі №140/2572/22, яке набрало законної сили та на виконання якого 02.05.2024 відповідачем перераховано на картковий рахунок позивача 170397,50 грн.
Отже, у цих правовідносинах спірним періодом є 21.09.2019 - 02.05.2024.
Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні статті 117 КЗпП України в редакції до 19.07.2022 при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такий правовий підхід було застосовано Великою Палатою Верховного Суду у справах №791/9584/15-ц, №821/1083/17 та Верховним Судом у справах №480/3105/19, №823/1823/18.
Проте, суд зауважує, що указаний підхід Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду до застосування статті 117 КЗпП України в окресленому контексті не відповідає правовому регулюванню, яке належить застосовувати до спірних правовідносин.
Відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом №2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15 викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352-ІХ.
Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Тому стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього.
Період з 21.09.2019 (наступний день після звільнення) до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19.07.2022 до 02.05.2024 регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28.06.2023 у справі №560/11489/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 29.02.2024 у справі №460/42448/22.
Із матеріалів справи встановлено, що при звільненні позивача 20.09.2019 відповідачем не було виплачено у повному обсязі грошове забезпечення у належному розмірі.
Спірна сума грошового забезпечення у розмірі 170 397,50 грн фактично виплачена 02.05.2024, що сторонами у справі не заперечується.
Таким чином, враховуючи дату звільнення позивача зі служби та дату проведення остаточного розрахунку, положення статті 117 КЗпП України, кількість днів затримки розрахунку при звільненні становить 1685 днів, з яких до 19.07.2022 - 1032 днів.
Згідно інформації про розміри і склад отриманого грошового забезпечення ОСОБА_2 від 17.01.2022 №350/173/494/49 середньоденний розмір грошового забезпечення позивача за два останні місяці перед звільненням (липень-серпень 2019 року, 62 календарних дня) становить 467,00 грн (28 954,04/62).
Період затримки фактичного розрахунку з 21.09.2019 по 18.07.2022 становить 1032 дні, отже, сума середнього грошового забезпечення становить 481 944,00 грн (467,00 грн х 1032 дні).
Період затримки фактичного розрахунку з 19.07.2022 по 01.05.2024 (у межах шести місяців, визначених у новій редакції статті 117 Кодексу законів про працю України по 19 січня 2023 року) становить 653 дні, отже, сума середнього грошового забезпечення становить 304 951,00 грн (467,00 грн х 653 дні).
Крім того, суд враховує позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 20.06.2024 у справі № 120/10686/22, що фактично зміст частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України із набранням чинності Законом України № 2352-IX не змінився, а лише доповнився формулюванням «але не більше як за шість місяців». Отже, обмеживши з 19 липня 2022 року шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець як і в попередній редакції норми частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України, не передбачав можливості зменшення його розміру. Протилежний підхід був сформований правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду з урахуванням її висновків про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. У згаданих рішеннях суду касаційної інстанції критерій періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості був лише одним з принаймні чотирьох інших. Разом з тим, такі критерії як: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; причини тривалості невиплати заборгованості, ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - фактично не скасовані та/або змінені, починаючи з 19.07.2022. Крім того, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19.
Викладене, за позицією суду у справі № 120/10686/22, не дає підстави вважати неможливим, з огляду на приписи частини п'ятої статті 242 КАС України, застосування сформульованих Великою Палатою Верховного Суду правових позицій щодо застосування приписів статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України № 2352-IX.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.06.2024 у справі №520/9192/22.
У пункті 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі №761/9584/15-ц викладено правову позицію, відповідно до якої з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.
З врахуванням принципу справедливості та співмірності середній заробіток за час затримки розрахунку має бути розрахований з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.
У даному випадку, суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до рішення Волинського окружного адміністративного суду у справі №140/2572/22 ОСОБА_2 нараховано та виплачено грошове забезпечення в сумі 170 397,50 грн.
Тобто, з врахуванням принципу співмірності та порядку визначення істотності частки заборгованості при звільненні, який викладений в постанові Верховного Суду від 30.10.2019 у справі №806/2473/18, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені складає: 170 397,50 грн (грошове забезпечення) / 786 895,00 грн (481 944 + 304 951 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні) х 100% = 21,65%.
Отже, сума яка підлягає відшкодуванню з врахуванням істотності частки заборгованості становить: 467,00 грн (середня заробітна плата за один день) х 21,65% х 1685 (1032 + 653 днів затримки розрахунку) = 170 362,77 грн.
Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що заявлена позивачем сума стягнення у розмірі 170 362,77 грн відносно загальної суми заборгованості при звільненні (786 895,00 грн) буде достатнім та справедливим з урахуванням усіх обставин справи та істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 по справі № 806/345/16, від 18.07.2018 у справі № 825/325/16, від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а, у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 у справі №6-39цс11.
Крім того, суд зауважує, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачає, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, у даному випадку, належним способом захисту прав позивача, який забезпечить їх ефективне поновлення, є саме стягнення середнього заробітку за час затримки виплати належних при звільненні сум.
Таким чином, з урахуванням встановлених обставин у цій адміністративній справі та правових позицій Верховного Суду щодо співмірності, суд уважає, що на користь позивача слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 76 252,86 грн.
Отже, виходячи з наданих суду статтею 245 КАС України повноважень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову шляхом визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, стягнення з відповідача користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 170 362,77 грн.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України, суд зазначає, що позивач у справі, що розглядається, звільнений від сплати судового збору, тому судовий збір останнім сплачено не було, а отже відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо несвоєчасного повного розрахунку з ОСОБА_2 при звільненні з військової служби.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.09.2019 по 01.05.2024 в сумі 170 362 (сто сімдесят тисяч триста шістдесят дві) гривні 77 копійок.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, від мови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_3 ).
Суддя Ф.А. Волдінер