Дата документу 22.07.2024
Справа № 334/5802/24
Провадження № 2/334/2503/24
22 липня 2024 року суддя Ленінського районного суду м. Запоріжжя Філіпова І.М., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
17.07.2024 року ОСОБА_1 звернулася з позовом Ленінського районного суду м. Запоріжжя до ОСОБА_2 про розірвання шлюб.
Вказана позовна заява підсудна Ленінському районному суду м. Запоріжжя.
Згідно позовної заяви ОСОБА_1 є присяжною у Ленінському районному суді м. Запоріжжя, просить направити її позовну заяву до Запорізького апеляційного суду для визначення підсудності.
В даній справі позивачем є ОСОБА_1 , яка виконує обов'язки присяжного в Ленінському районному суді м. Запоріжжя. Вона у складі суду розглядає окрему категорію справ визначену чинним законодавством. Наразі в провадженні судді Філіпової І. М. перебувають цивільні справи, в яких до складу суду входить присяжна ОСОБА_1 .
Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через присяжних.
В статтях 63-68 Глави 3 Розділу ІІІ Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року N 1402-VIII розкривається статус, окреслюються вимоги до присяжного, процедура затвердження списків присяжних, обов'язки, строк повноважень, підстави і порядок увільнення від виконання обов'язків, залучення присяжних до виконання обов'язків у суді, гарантії прав присяжних.
Присяжним є особа, яка у випадках, визначених процесуальним законом, та за її згодою вирішує справи у складі суду разом із суддею або залучається до здійснення правосуддя (частина перша статті 63 Закону).
Присяжні виконують обов'язки, визначені пунктами 1, 2, 4 - 6 частини сьомої статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
До обов'язків присяжного входить:
- справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства;
- дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів;
- виявляти повагу до учасників процесу;
- не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охороняється законом, у тому числі таємницю нарадчої кімнати і закритого судового засідання;
- виконувати вимоги та дотримуватися обмежень, установлених законодавством у сфері запобігання корупції.
Відповідно до ч. 2 ст. 34 ЦПК України у випадках, встановлених цим Кодексом, цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються колегією у складі одного судді і двох присяжних, які при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді.
Відповідно до ч. 6 ст. 31 ЦПК України справа, у якій однією зі сторін є суд, до підсудності якого віднесена ця справа за загальними правилами, або суддя цього суду, не пізніше п'яти днів із дня надходження позовної заяви передається на підставі розпорядження голови суду до суду вищої інстанції для визначення підсудності.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно з приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року N 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства.
Частина 3 статті 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачає, що судова система перш за все забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції України та в порядку, встановленому законами України.
Правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд. Так, згідно із частиною першою статті 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Як указав Європейський суд у справі «Мироненко і Мартенко проти України» (рішення від 10 грудня 2009 року), наявність безсторонності має визначатися, для цілей п. 1 ст. 6 Конвенції, за допомогою суб'єктивного та об'єктивного критеріїв. За суб'єктивним критерієм оцінюється особисте переконання та поведінка конкретного судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у цій справі. Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (рішення у справах «Фей проти Австрії» (Fey v. Austria), рішення від 24 лютого 1993 року, серія А, N 255, с. 12, п. 27, 28 і 30, та «Веттштайн проти Швейцарії» (Wettstein v. Switzerland, заява N 33958/96, п. 42, ЄСПЛ 2000-XII). У кожній окремій справі слід визначити, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про те, що суд не є безстороннім (рішення у справі «Пуллар проти Сполученого Королівства» Pullar v. the United Kingdom), рішення від 10 червня 1996 року, Reports 1996-III, с. 794, п. 38).
Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Бочан проти України» п. 66 (заява N 7577/02, рішення від 03 травня 2007 року) нагадав, що «безсторонність», в сенсі п. 1 статті 6 Конвенції, має визначатися відповідно до суб'єктивного критерію, на підставі особистих переконань та поведінки конкретного судді у конкретній справі - тобто, жоден з членів суду не має проявляти будь-якої особистої прихильності або упередження, та об'єктивного критерію - тобто, чи були у судді достатні гарантії для того, щоб виключити будь-які легітимні сумніви з цього приводу (рішення у справі «Булут проти Австрії», рішення від 22 лютого 1996 року, Reports 1996-II, с. 356, п. 31, та «Томан проти Швейцарії», рішення від 10 червня 1996 року, Reports 1996-III, с. 825, п. 30). Відповідно до об'єктивного критерію має бути визначено, чи наявні факти, що можуть бути перевірені, які породжують сумніви щодо відсутності безсторонності судів. У цьому зв'язку навіть зовнішні ознаки мають певне значення. Ключовим питанням є питання довіри, яку суди в демократичному суспільстві мають вселяти суспільству і, перш за все, сторонам у процесі.
В п. 71 згаданого рішення по справі «Бочан проти України» суд нагадав що роль національних судів в організації судових проваджень у тому, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя. Направлення справи на розгляд іншому судді або суду підпадає під межі самостійної оцінки державних органів в таких справах. Існує низка факторів, а саме, наприклад, доступність засобів, кваліфікація суддів, конфлікт інтересів, доступність місця слухання справи для сторін тощо, які державні органи повинні брати до уваги, змінюючи територіальну підсудність.
Право кожного на справедливий розгляд справи незалежним і безстороннім судом закріплено у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У своєму рішенні по справі «Фельдман проти України» Європейський суд з прав людини порушенням ст. 6 Конвенції визнав незабезпечення суддею достатніх гарантій для виключення будь-якого розумного сумніву з приводу його безсторонності (рішення у справі «Фельдман проти України», заяви N 76556/01 та 38779/04, рішення від 08 квітня 2010 року, рішення остаточне від 8 липня 2010 року, п. 97).
У практиці Європейського суду з прав людини сформовано, серед іншого, характеристики незалежності суду, одна з яких полягає в тому, що суд має сприйматися як незалежний орган; щодо ознак безсторонності суду, то він повинен сприйматися таким з об'єктивного погляду з достатніми гарантіями для виключення будь-яких легітимних сумнівів з цього приводу (пункти 125, 126 рішення від 6 жовтня 2011 року у справі «Агрокомплекс проти України»).
ОСОБА_1 є присяжною, залучається до здійснення правосуддя в Ленінському районному суді м. Запоріжжя та вирішує справи у складі суду разом із суддею Філіповою І. М.
У випадках коли позивач працює у суді, до підсудності якого належить цивільна справа, суд зобов'язаний передати цивільну справу на розгляд іншого суду. Вказана вимога встановлена з метою забезпечення безсторонності судового розгляду, законності прийнятого рішення, змагальності та інше. У випадках, коли б суд здійснював правосуддя у цивільному провадженні, стороною якого є особа, що працює або працювала в цьому суді, службові та особисті відносини могли б перешкодити об'єктивному розгляду справи і ухваленню законного, обґрунтованого та справедливого рішення.
З метою недопущення порушення строків розгляду справи, забезпечення прав та інтересів сторін, виходячи з пріоритету права особи на справедливий суд і своєчасний розгляд справи компетентним судом, суддя вважає за необхідне порушити питання про направлення цивільної справи на розгляд до іншого суду, з метою уникнення конфлікту інтересів та забезпечення безсторонності судового розгляду.
На підставі викладеного, керуючись ст. 31 ЦПК України,
Направити до Запорізького апеляційного суду цивільну справу ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу для вирішення питання про передачу справи на розгляд іншого суду, з метою уникнення конфлікту інтересів та забезпечення безсторонності судового розгляду.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: Філіпова І. М.