Справа №333/5562/23
Провадження №2/333/3182/24
рішення
Іменем України
31 липня 2024 року м.Запоріжжя
Комунарський районний суд м.Запоріжжя у складі: головуючого - судді Тучкова С.С., за участю секретаря судового засідання Шелесько Ю.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі Комунарського районного суду м.Запоріжжя, цивільну справу №333/5562/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Комунарського районного суду м.Запоріжжя з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики від 17.05.2019 року в сумі 150 000 гривень та 4000 доларів США, а також відсотків за договором позики, компенсаційних санкцій передбачених ст.625 ЦКУ, оскільки було пропущено строк виконання зобов'язання. Оскільки відповідач ухиляється від виконання зобов'язання, позивач вимушений звернутися до суду за захистом свого порушеного права.
23 січня 2024 року Комунарським районним судом м.Запоріжжя розглянуто цивільну справу 333/5562/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, та ухвалено заочне рішення по справі, про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором позики у розмірі 414 602 (чотириста чотирнадцять тисяч шістсот дві) гривні 73 копійки: основний борг - 296 274 гривні 40 копійок; проценти за користування позикою - 26 243 гривні 04 копійки; 3 відсотки річних за порушення грошового зобов'язання - 23 374 гривні 45 копійок; інфляційні втрати - 68 710 гривень 84 копійки та витрати пов'язані зі сплатою судового збору.
30 квітня 2024 року через канцелярію суду від відповідача ОСОБА_2 надійшла заява про перегляд заочного рішення Комунарського району суду м.Запоріжжя від 23 січня 2024 року.
09 травня 2024 року ухвалою Комунарського районного суду м.Запоріжжя скасовано заочне рішення від 23.01.2024 року по цивільній справі №333/5562/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
12 червня 2024 року через канцелярію суду від представника позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог. В обґрунтування заяви зазначається, що під час складання позовної заяви було допущено описку в сумі основного боргу у розмірі 150 000 гривень замість правильного - 50 000 гривень, що в свою чергу призвело до невірного розрахунку суми інфляційних збитків та 3% річних. З урахуванням обставин справи позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за основною сумою боргу у розмірі 50 000 гривень та 4000 доларів США (в перерахунку на гривню відповідно до курсу НБУ станом на 11.06.2024 року у розмірі 161 698 гривень 40 копійок) разом 211 698,40 гривень, проценти за користування позикою 8747,68 гривень, 3% річних у сумі 22 644,83 гривні, інфляційні втрати 25 328,86 гривень, на загальну суму 268 419,77 гривень. Крім цього, позивач просить стягнути з відповідача на його користь судові витрати.
01 липня 2024 року через канцелярію суду від представника відповідача надійшли письмові пояснення по справі. За змістом пояснень відповідач не погоджується з визначеним періодом нарахування інфляційних збитків та 3% річних, оскільки позивачем зроблено розрахунок починаючи з 2020 року по 2024 рік, що порушує права позивача та норму Закону України «Про правовий режим воєнного стану», оскільки розрахунок повинен бути проведений починаючи з 17.11.2020 року по 24.02.2022 року. За розрахунком відповідача сума заборгованості за інфляційними збитками складає 7 123,86 гривні, а 3% річних за порушення грошового зобов'язання в розмірі - 1910,45 гривень та 150 доларів США. Крім цього, за виконавчим провадженням №74676922 з відповідача на користь позивача стягнуто 21 303,22 гривні. Таким чином сума заборгованості за основним боргом складає 28 696,78 гривень.
Позивач та його представник в судове засідання не з'явилися. Представник позивача через канцелярію суду надав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог.
Відповідач та його представник, будучи повідомленими судом своєчасно та належним чином про час та місце розгляду справи, не з'явилися. Від представника відповідача через канцелярію суду надійшла заява про здійснення розгляду справи за його відсутності та відсутності відповідача.
Суд, вивчивши матеріали справи і дослідивши письмові докази, доходить таких висновків.
Відповідно до ч.2 ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.
Згідно з п.1 ст.6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов'язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.
Положеннями ст.4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтями 12, 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст.ст.76, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
17 травня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики у вигляді розписки, відповідно до якого позикодавець передав, а позичальник прийняв у власність 50 000,00 гривень та 4 000 доларів США, із строком виплати боргу до 17 листопада 2020 року (а.с.10).
На момент звернення до суду з позовом, відповідач не виконав своїх зобов'язань з повернення боргу. До теперішнього часу грошові кошти в сумі 50 000,00 гривень та 4 000 доларів США повернуті позивачу не були.
З заяви про зменшення позовних вимог вбачається, що сума основного боргу складає 50 000 гривень та 4000 доларів США (в перерахунку на гривню відповідно до курсу НБУ станом на 11.06.2024 року у розмірі 161 698 гривень 40 копійок) разом 211 698,40 гривень, проценти за користування позикою 8747,68 гривень, 3% річних у сумі 22 644,83 гривні, інфляційні втрати 25 328,86 гривень, на загальну суму 268 419,77 гривень.
На спростування визначеної суми заборгованості, відповідачем надано контррозрахунок інфляційних витрат за період 17.11.2020 року по 24.02.2022 року та становить 7 123,86 гривні. Крім цього, відповідачем здійснено перерахунок 3% річних на суму 50 000 гривень, становить 1910,45 гривень та суму 4000 доларів США у розмірі - 150 доларів США. Також відповідач зазначає, що з нього було стягнуто у примусовому порядку сума заборгованості у розмірі 21 303,22 гривні.
Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
В постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63 цс 13, зазначено, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Наявність розписки у кредитора свідчить про існування не виконаного зобов'язання (постанова Верховного Суду України від 25 квітня 2012 р. у справі N 6-24цс12).
За розпискою позивачем було надано відповідачу грошові кошти у розмірі 50000 гривень і 4000 доларів США.
Позивачем надано такий розрахунок основного боргу станом на 11.06.2024 рік.
4000 доларів на момент подачі позову до суду складає за офіційним курсом НБУ 161 698,40 гривень.
Таким чином, сума осново боргу складає 211 698,40 гривень (50000 + 161 698,40).
Відповідачем до суду надано докази зменшення на зменшення суми заборгованості основного боргу, яким є підтвердження стягнення суми боргу під час виконання ВП №74676922, у розмірі 21 303,22 гривень.
Судом досліджено розрахунок заборгованості до виконавчого провадження №74676922 проведений приватним виконавцем Сколибог О.С., з якого вбачається, що з ОСОБА_2 стягнуто 21 303 гривні 22 копійки.
Суд приймаючи рішення про стягнення суми заборгованості в іноземній валюті, зобов'язаний зазначити еквівалент даної суми в національній валюті відповідно курсу НБУ станом на дату ухвалення рішення.
Відповідно до офіційного сайту НБУ курс долара США до Української гривні становить 41,02 гривні за 1 долар США. Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 отримав за умовами позики від позивача ОСОБА_1 4000 доларів США, що є еквівалентом - 164 080 гривням.
Таким чином, слід прийти до висновку, що позовні вимоги в цій частині стягнення грошових коштів у національній валюті підлягають частковому задоволенню, оскільки було здійснено часткове відшкодування, а сума залишку заборгованості складає - 28 696,78 гривень, виходячи з розрахунку (50 000 - 21 303,22) та 4000 доларів США, що є еквівалентом - 164 080 гривням на загальну суму (164080 + 28696,78) - 192 776,78 гривень.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Розмір грошових коштів у національній валюті України наданий в позику позичальнику становить 50 000 гривень.
Оскільки сторони не визначили облікову ставку за користування коштами, то у такому разі даний процент вираховується на рівні облікової ставки Національного банку України, на грошові кошти надані у національній валюті.
Велика палата Верховного суду у постанові по справі № 444/9519/12 від 28.03.2018 року зазначила, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Позиція Великої палати ВС полягає в тому, що проценти за правомірне користування грошовими коштами можуть нараховуватись лише в межах визначеного договором строку кредитування. Після спливу строку кредитування, нарахування процентів за користування кредитом припиняється в силу приписів статей 1048, 1054 ЦКУ, що підтверджується висновками Великої палати ВС (пункти 48-55 постанови від 28.03.2018 № 444/9519/12).
Позивач надає суду розрахунок процентів за користування позикою. Розрахунок проведено за період з початку виникнення зобов'язання 17.05.2019 року по останній день коли повинні були бути поверненні грошові кошти - 17.11.2020 року, що передбачено ст.1048 ЦК України та не суперечить Позиції Великої палати ВС з розгляду даних питань. За такого, суд приходить до висновку, що можливо стягнути з відповідача проценти за користування позикою згідно розрахунку проведеного позивачем в заяві про зменшення позовних вимог від 12.06.2024 року, який не спростовано відповідачем, розмір процентів за користування позикою становить 8747,68 гривень.
Щодо стягнення 3% річних суд виходить з такого.
Боржник прострочив грошове зобов'язання, тому згідно ч.2 ст.625 ЦК України є підстави для стягнення з нього 3% річних, нарахованих за весь час прострочення на всю суму боргу.
Виходячи з висновків Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі №464/3790/16-ц, у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, у постанові від 20 вересня 2019 року у справі №638/10417/15ц, - у правовідносинах з неналежного виконання грошового зобов'язання поза межами строку дії договору права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3% річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. При обрахунку 3% річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи в судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України. 3% річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).
Таким чином, приписи ч.2 ст.625 ЦК України в частині нарахування 3-х відсотків річних, на відміну від інфляційних втрат, застосовуються до прострочених грошових зобов'язань, виражених у іноземній валюті. Тому є підстави для стягнення з відповідача 3% річних за весь період прострочення, починаючи з 18.11.2020 року на всю прострочену суму.
Позивач надав розрахунок 3% річних за період 18.11.2020 року до 31.12.2020 року за таким розрахунком - 50 000,00 х 3% х 44:366:100 = 180,33 гривень та за 01.01.2021 року по 11.06.2024 року, на загальну суму 5 348,36 гривень, та розрахунок 3% річних за порушення зобов'язання в іноземній валюті за того ж розрахунку у розмірі 427,87 доларів США, що еквівалентно 17 296,47 гривням.
Відповідач, не погоджуючись з розрахунком позивача зазначає, що ним порушено період розрахунку, а саме відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у позивача - відсутні правові підстави для нарахування 3% річних після 24.02.2022 року. Просив суд врахувати розрахунок, який був ним зроблений.
3% річних за період прострочення грошового зобов'язання в національній валюті починаючи з 17.11.2020 року по 24.02.2022 року складає - 1910,45 гривень, заборгованість за 3% річних за прострочення грошового зобов'язання в іноземній валюті становить - 150 доларів США, що має еквівалент до гривні за відомостями НБУ станом на 31.07.2024 року, у сумі - 6153 гривні.
Виходячи з аналізу ст.625 ЦК України та нормативних актів які врегульовують нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання на період дії воєнного стану, суддя приходить до висновку, що розрахунок відповідача є більш точним та відповідає закону.
Разом з тим суд враховує, що згідно висновків Верховного Суду у наведених вище справах - проценти можуть нараховуватись на прострочену суму боргу також в доларах - тобто в тій самій валюті, в якій існує борг. Разом з тим, такий спосіб нарахування процентів не виключає можливість їх нарахування у національній валюті, яка вважається у будь-якому разі належним засобом платежу за грошовими зобов'язаннями в Україні.
Позивач провів розрахунки процентів у національній валюті, посилаючись на приписи закону щодо валюти грошових зобов'язань в Україні, і враховуючи, що боржник здійснював платежі у гривнях; при цьому обраховуючи проценти позивач виходив з суми боргу, переведеної ним у гривню за офіційним курсом валют з урахуванням проведеного кожного разу платежу. Виходячи з того, що за змістом ч.2 ст.625 ЦК України та наведених вище висновків Верховного Суду - вимагати виплати відсотків у валюті кредитування це є правом кредитора, то суд вважає, що не є порушенням закону і умов договору, якщо кредитор пред'являє вимогу про сплату процентів у національній валюті. Суд вважає, що стягнення процентів у національній валюті не буде порушенням вимог закону, який регулює дані правовідносини. Суд також виходить з того, що чи будуть відсотки нараховані у доларах, а після того переведені у гривню, чи навпаки, - кінцева сума є тотожною, оскільки застосовується той самий курс валют. Також суд враховує, що нарахування трьох відсотків річних за ч.2 ст.625 ЦК України не є умовою договору, якою б самі сторони визначили валюту нарахування таких відсотків, що підстави для нарахування даних відсотків виникли після прострочення грошового зобов'язання, тобто після кінцевої дати повернення боргу за умовами договору. Тому суд вважає можливим прийняти надані позивачем розрахунки процентів у національній валюті , а не в валюті кредитування, і вважає можливим стягнути такі відсотки з відповідача у валюті, визначеній позивачем, що не буде порушенням вимог закону, не буде відступленням від висновків Верховного Суду з цього приводу. Суд також враховує, що відповідач дані розрахунки не оспорив, не надав своїх розрахунків процентів у доларах. Відсотки нараховані позивачем за рекомендованою в постанові Верховного Суду формулою. Таким чином у даному випадку суд вважає можливим відсотки стягнути у гривнях, у сумі, вказаній позивачем.
За такого, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних за період прострочення грошового зобов'язання в національній валюті починаючи з 17.11.2020 року по 24.02.2022 року складає - 1910,45 гривень та заборгованість за 3% річних за прострочення грошового зобов'язання в іноземній валюті у розмірі - 150 доларів США, що має еквівалент до гривні за відомостями НБУ станом на 31.07.2024 року, у сумі - 6153 гривні.
Загальний розмір 3% за користування грошовими коштами наданими у позику становить 8063,45 гривні.
Крім цього, позивач здійснив розрахунок інфляційних втрат за період з 18.11.2020 року по 11.06.2024 року за яким розмір інфляційних втрат становить 25 328,86 гривень.
Відповідач не погодився з розрахунком позивача та надав до суду власний розрахунок інфляційних втрат виходячи з періоду визначеного законом, а саме: 17.11.2020 року по 24.02.2022 року. Згідно розрахунку сума заборгованості складає - 7 123,86 гривні.
Суд, дослідивши надані сторонами докази в обґрунтування стягнення суми інфляційних збитків за несвоєчасне виконання зобов'язання, приходить до висновку, що розрахунок відповідача є правильним та підлягає застосуванню.
Судом встановлено, що позичальник свої зобов'язання не виконав, борг повністю не повернув.
Відповідно до вимог ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з вимогами ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
На підставі наведеного та доказів наданих сторонами, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню на загальну суму заборгованості 216 711 (двісті шістнадцять тисяч сімсот одинадцять) гривень 77 копійок, яка складається з основного боргу - 192 776,78 гривень; процентів за користування позикою - 8747,68 гривень; 3 відсотки річних за порушення грошового зобов'язання - 8063,45 гривні (1910,45+6153); інфляційних втрат - 7123,86 гривні.
Позивачем було зменшено позовні вимоги та відповідно до заяви від 12.06.2024 року, бажав стягнути з відповідача 268 419 гривень 77 копійок, за що передбачена сплата судового збору у розмірі 2684,19 гривні.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, пропорційно розміру сплаченого до заяви про зменшення позовних вимог, у сумі 2167 гривень 22 копійки (від 80,74 % задоволених вимог).
Керуючись ст.ст.509, 526, 530, 610, 611, 625, 1046-1050 ЦК України, ст.ст.12, 77-78, 81, 141,259, 263-268 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , заборгованість за договором позики у вигляді розписки, укладеним 17 травня 2019 року, в розмірі 216 711 (двісті шістнадцять тисяч сімсот одинадцять) гривень 77 копійок, який складається з:
-основного боргу - 192 776 гривень 78 копійок;
-процентів за користування позикою - 8747 гривень 68 копійок;
-3 відсотки річних за порушення грошового зобов'язання - 8063 гривні 45 копійок;
-інфляційних втрат - 7123 гривні 86 копійок.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , витрати на оплату судового збору у розмірі 2167 (дві тисячі сто шістдесят сім) гривень 22 копійки.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складено 31.07.2024 року.
Суддя Комунарського районного суду
м. Запоріжжя С.С. Тучков