Справа № 761/17915/24
Провадження № 2/761/7359/2024
30 липня 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва під головуванням судді Матвєєвої Ю.О., за участі секретаря судових засідань Каніковського Б.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного агентства водних ресурсів України, Державної казначейської служби, третя особа Громадська організація «Проти придурків та ідіотів» про відшкодування моральної шкоди, -
В травні 2024 року до суду звернувся позивач з вимогами до Державного агентства водних ресурсів України, Державної Казначейської служби України, третя особа: Громадська організація «Проти придурків та ідіотів» про відшкодування моральної шкоди.
Позивач просив стягнути з Державного агентства водних ресурсів України кошти на відшкодування моральної шкоди в сумі 35500 грн. та кошти, витрачені на подання і розгляд позовної заяви в сумі 1538 грн;
В обґрунтування позову зазначив, що 02.07.2023 ОСОБА_1 , спільно з громадською організацією «Проти придурків та ідіотів», відповідно до ст. 40 Конституції України, Закону України «Про звернення громадян» звернувся до Державного агентства водних ресурсів України із зверненням про надання переліку об'єктів водного фонду на території Старосілецької територіальної громади Житомирського району не переданих в оренду чи користування.
З огляду на те, що Державне агентство водних ресурсів України належним чином звернення не розглянуло, позивач звернуся до Житомирського окружного адміністративного суду, рішенням якого від 29.04.2024 року у справі № 240/35373/23 визнано протиправною бездіяльність Сектора у Житомирській області Державного агентства водних ресурсів України як структурного підрозділу Державного агентства водних ресурсів України щодо ненадіслання ОСОБА_1 відповіді на запит, викладеної у листі від 12.07.2023 № 297/ЖТ/21-23. Зобов'язано Сектор у Житомирській області Державного агентства водних ресурсів України як структурного підрозділу Державного агентства водних ресурсів України надіслати ОСОБА_1 належним чином та у встановлений спосіб відповідь на запит від 02.07.2023 «02.07.23 УВР запит не передані Старосільці», викладеної у листі від 12.07.2023 « 297/ЖТ/21-23.
Позивач вказує, що рішення суду до даного часу залишилось не виконаним. Відповідач у справі своїми діями щодо відмови ОСОБА_1 допустивши протиправну бездіяльність щодо не розгляду його звернення, спричинив позивачу немайнову шкоду, яка полягає у порушенні стосунків з оточуючими людьми, порушенні нормальних життєвих зв'язків, виникненні негативного для нього явища, зокрема, необхідності неодноразового повторного звернення на встановлення істини в справі та доказування для вирішення питання протиправної бездіяльності, витрачання особистого часу, значних коштів, сили для відновлення свого порушеного права, що негативно відобразилось на його психоемоційному стані, спричинених неправомірними діями та бездіяльність відповідача.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.05.2024 року справу передано на розгляд судді Матвєєвій Ю.О.
Ухвалою судді від 17.05.2024 року по справі відкрито провадження та призначено справу в порядку спрощеного позовного провадження з викликом осіб.
29.05.2024 року через систему «Електронний суд» від відповідача Державного агентства водних ресурсів України подано відзив, в якому відповідач позовні вимоги не визнає, оскільки позивачем не надано жодних переконливих доказів на підтвердження причинного зв'язку між діями відповідача та заподіянням моральної шкоди. Просили відмовити в задоволенні позову.
31.05.2024 року через систему «Електронний суд» від відповідача Державної казначейської служби на адресу суду надійшов відзив на позов, в якому він позовні вимоги не визнає, оскільки наявність судового рішення не породжує для позивача права на відшкодування моральної шкоди. Просили відмовити в задоволенні позовних вимог.
04.06.2024 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача Державного агентства водних ресурсів України, в якому він наполягає на задоволенні своїх позовних вимог, оскільки вважає їх доведеними.
Позивач в судове засідання не 'явився, в матеріалах справи міститься його клопотання про розгляд справи в його відсутність.
Представник відповідача Державного агентства водних ресурсів України в судове засідання не з'явився, направив суду заяву про розгляд справи в його відсутність.
Представник відповідача Державної казначейської служби в судове засідання не з'явився, був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи, скористався своїм правом подати відзив на позов.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи.
Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч. 1 ст. 223 ЦПК України).
Враховуючи те, що сторони в судове засідання не з'явились, суд, керуючись ч.2 ст.247 ЦПК України, розглянув справу без фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Так, судом встановлено, що02.07.2023 ОСОБА_1 , спільно з громадською організацією «Проти придурків та ідіотів», відповідно до ст. 40 Конституції України, Закону України «Про звернення громадян» звернувся до Державного агентства водних ресурсів України із зверненням про надання переліку об'єктів водного фонду на території Старосілецької територіальної громади Житомирського району не переданих в оренду чи користування.
З огляду на те, що Державне агентство водних ресурсів України належним чином звернення не розглянуло, позивач звернуся до Житомирського окружного адміністративного суду, рішенням якого від 29.04.2024 року у справі № 240/35373/23 визнано протиправною бездіяльність Сектора у Житомирській області Державного агентства водних ресурсів України як структурного підрозділу Державного агентства водних ресурсів України щодо ненадіслання ОСОБА_1 відповіді на запит, викладеної у листі від 12.07.2023 № 297/ЖТ/21-23. Зобов'язано Сектор у Житомирській області Державного агентства водних ресурсів України як структурного підрозділу Державного агентства водних ресурсів України надіслати ОСОБА_1 належним чином та у встановлений спосіб відповідь на запит від 02.07.2023 «02.07.23 УВР запит не передані Старосільці», викладеної у листі від 12.07.2023 « 297/ЖТ/21-23.
За приписами статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
За загальним правилом ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Зокрема, згідно з п. 3 ч. 2 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала в інших випадках, встановлених законом.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Колегія суддів враховує, що статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення шкоди.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії (бездіяльність) цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою. Довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 29.04.2024 у справі № 240/35373/23, визнано протиправною бездіяльність Сектора у Житомирській області Державного агентства водних ресурсів України як структурного підрозділу Державного агентства водних ресурсів України щодо ненадіслання ОСОБА_1 відповіді на запит, викладеної у листі від 12.07.2023 № 297/ЖТ/21-23. Зобов'язано Сектор у Житомирській області Державного агентства водних ресурсів України як структурного підрозділу Державного агентства водних ресурсів України надіслати ОСОБА_1 належним чином та у встановлений спосіб відповідь на запит від 02.07.2023 «02.07.23 УВР запит не передані Старосільці», викладеної у листі від 12.07.2023 « 297/ЖТ/21-23.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Позивачем вказується, що його звернення так і не було розглянуто по суті відповідно до Закону України «Про звернення громадян».
Відповідачем не спростовано цього твердження, не подано доказів виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29.04.2024 та/або розгляду по суті звернення ОСОБА_1 .
За приписами частин 3, 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 2 ст. 3 Конституції України держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Згідно зі ст. 24 Закону України «Про звернення громадян» особи, винні у порушенні цього Закону, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність, передбачену законодавством України.
За таких обставин колегією суддів встановлено, що невиконання відповідачем 1 рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29.04.2024 у справі, яким відповідача, зокрема, зобов'язано розглянути звернення ОСОБА_1 в установленому законом порядку є протиправною (неправомірною) бездіяльністю, що є підставою для відшкодування моральної шкоди.
Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої.
У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц зроблено висновок, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Оскільки підставою виникнення обов'язку відшкодувати моральну шкоду є правопорушення, то завжди є і моральні страждання з приводу порушення прав фізичної особи. Моральна шкода, як правило, супроводжує будь-яке порушення цивільного права чи охоронюваного законом інтересу.
Крім того, практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у подібних категоріях справ визначена презумпція моральної шкоди: у разі порушення майнових або цивільних прав «середня», «нормально» реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина повинна відчувати страждання (моральну шкоду).
У п. 37 рішення в справі «Недайборщ проти Російської Федерації» від 01.07.2010 ЄСПЛ зазначив: «Суд нагадує свою незмінну позицію про те, що заявнику не може бути пред'явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс», тому позивачу не може бути пред'явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника розмір моральної шкоди має визначатися судом в межах справедливого розгляду конкретної справи».
Наявність моральної шкоди позивач мотивував тим, що неправомірні дії відповідача призвели до того, що він був змушений захищати своє порушене право у судовому порядку, а отже витрачати значних зусиль та часу для його відновлення. Захист свого права вимагав від нього додаткових зусиль для організації свого часу, побуту, оскільки для встановлення істини в справі та доказування для вирішення питання протиправної бездіяльності відповідача він був вимушений неодноразово звертатися до органів державної влади, витрачати особистий час та кошти. Усі ці обставини призвели до виникнення у нього хвилювань та переживань, що негативно відобразилось на його психоемоційному стані.
За таких обставин колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 зазнав душевних страждань, завданих неправомірною бездіяльністю відповідача, зокрема ненаданням відповіді на своє звернення.
Заподіяння моральної шкоди ОСОБА_1 перебуває у прямому причинному зв'язку із протиправною бездіяльністю відповідача 1, оскільки така бездіяльність передує у часі завданій моральній шкоді, є необхідною та головною умовою виникнення моральної шкоди, а також із неминучість викликає саме такі наслідки у вигляді моральної шкоди.
Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Аналіз положень статей 23, 1174 ЦК України свідчить про те, що моральна шкода, завдана фізичній особі незаконною бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ним своїх повноважень, відшкодовується державою і при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності, виваженості і справедливості.
У постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 5 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 вказано, що при визначенні грошової суми компенсації моральної шкоди враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності й справедливості. В деяких випадках в законодавстві визначено мінімальний розмір моральної шкоди. При цьому розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення (постанова ВП ВС від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц).
Суд вважає, що заявлена позивачем моральна шкода у розмірі 35 500 грн. є неспівмірною із тим обсягом та характером душевних страждань, яких зазнав позивач у зв'язку із нерозглядом свого звернення та невиконанням рішення адміністративного суду.
Визнає безпідставним посилання позивача на ч. 2 ст. 440-1 ЦК УРСР, відповідно до якої розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати, оскільки відповідно до положень ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
Протиправна бездіяльність відповідача, що завдала позивачу моральної шкоди мала місце у 2023 році, ЦК України прийнятий 16 січня 2003 року, а тому застосуванню підлягають саме його положення.
Суд приходить до висновку, що компенсація у розмірі 1 000 грн є достатньою для розумного задоволення потреб позивача, і не призведе до його безпідставного збагачення, враховуючи обсяг та характер душевних страждань, яких зазнав позивач у зв'язку із протиправною бездіяльністю щодо себе.
Суд також вказує, що право на відшкодування шкоди з урахуванням практики ЄСПЛ повинно носити ефективний характер, і має на меті не тільки покриття шкоди, завданої потерпілій стороні, а також є засобом попередження з боку відповідача вчинення порушень прав, отже має бути відчутним не тільки для позивача, але й для відповідача, бо спонукало б відповідача вживати заходів щодо зміни практики нехтування положеннями законодавства.
Щодо судових витрат
У позовній заяві було заявлено вимогу про відшкодування коштів, витрачених на подання та розгляд даної позовної заяви у розмірі 1538 грн.
Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Доказів понесення відповідних витрат позивачем не надано.
Як вбачається із Реєстру витрат часу та розрахунку судових витрат, позивачем проведено такі види робіт: 1) вивчення нормативних актів; 2) перевірка наявності права на подання заяви та повноти матеріалів для її обґрунтування; 3) підготовка, реєстрація та облік, підготовка відповідних документів та складення позовної заяви щодо оскарження адмінпротоколу; 4) подання позовної заяви через електронний суд; 5) аналіз та узагальнення відзиву на позовну заяву; 6) вивчення нормативних актів; 7) складення відповіді на відзив; 8) подання відзиву через електронний суд.
Суд зауважує, що у вказаному реєстрі двічі вказано дію «вивчення нормативних актів» (пункти 1 та 6), зазначено дію, що стосується «оскарження адмінпротоколу» (пункт 3) та «подання відзиву» (пункт 8). Останні два пункти (3 та 8) не стосуються даної справи, оскільки «адмінпротокол» не є предметом розгляду у цій справі, а «відзив» є заявою по суті справи з боку відповідача, а не позивача.
Відповідно до ч. 4 ст. 174 ЦПК України подання заяв по суті справи (зокрема, відповіді на відзив на позовну заяву (пункти 5 та 7) є правом учасників справи, а тому вчинення таких дії залежить тільки від волі позивача.
Інші пункти (2 та 4) також не є тими витратами, відшкодування яких може бути покладено на відповідача, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За таких обставин суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині відшкодування коштів, витрачених на подання та розгляд даної позовної заяви
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
При формуванні змісту резолютивної частини постанови апеляційний суд враховує висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 01 вересня 2021 року у справі № 545/2344/20 про те, що оскільки кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, то у таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 11, 15, 16, 76, 77, 81, 133, 137, 141, 259, 263, 264, 265, 272, 274-279 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до Державного агентства водних ресурсів України, Державної казначейської служби, третя особа Громадська організація «Проти придурків та ідіотів» про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 1 000 (одну тисячу) гривень компенсації моральної шкоди.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Ю.О. Матвєєва
30 липня 2024 року