печерський районний суд міста києва
Справа № 757/38082/20-ц
11 липня 2024 року
Печерський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Головко Ю.Г.,
за участю секретаря судових засідань Мхітарян М. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві скаргу ОСОБА_1 на дії/бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Фесик Марії Олексіївни, -
ОСОБА_1 звернулась до суду зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Фесик Марії Олексіївни, та просить суд, визнати неправомірною бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Фесик М. О. при примусовому виконанні, в частині не скасування постанови від 08.06.2023 та скасувати постанову ВП НОМЕР_3 від 08.06.2023 про арешт коштів боржника.
Скарга мотивована зокрема тим, що у провадженні приватного виконавця перебуває виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 12 910 грн. 63 грн. (ВП НОМЕР_3). За вказаним рішенням 08.06.2023 приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Фесик Марія Олексіївна направила постанову ВП № НОМЕР_3 від 08.06.2023 до АТ КБ «ПриватБанк» про накладення арешту на кошти боржника. В постанові приватний виконавець дала вказівку банку накласти арешт на кошти скаржниці, крім коштів, арешт на які заборонено законом.
Скаржниця вказує, що її пенсійний рахунок НОМЕР_4, IBAN: НОМЕР_1 є спеціальний, на який забороняється накладати арешт та списувати примусово кошти. Одержавши постанову приватного виконавця Фесик М.О. від 08.06.2023 АТ КБ «ПриватБанк» заблокував пенсійну картку, а 14.06.2023 списав всі кошти з рахунку, який має спеціальний режим використання. Зазначає, що внаслідок протиправних дій (бездіяльності) посадових осіб державної виконавчої служби на даний момент вищевказаний рахунок не розблоковано, грошові кошти призначені для соціальних виплат з скаржниці стягнуті.
Просила суд визнати неправомірною бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Фесик М.О. при примусовому виконанні: в частині не скасування постанови від 08.06.2023; скасувати постанову ВП № НОМЕР_3 від 08.06.2023 про арешт коштів боржника; повернути кошти, зняті з пенсійного рахунку приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Фесик Марією Олексіївною, а також розблокувати пенсійний рахунок.
Ухвалою судді Печерського суду м. Києва від 04.04.2024 відкрито провадження у справі за скаргою.
В судове засідання скаржниця не з'явилась, подала заяву про розгляд скарги за своєю відсутністю.
Приватний виконавець про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, відзив на скаргу до суду не надав.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
За змістом частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Виконання судового рішення відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 у справі № 1-7/2013 є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
За ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Як зазначає скаржниця 15.06.2023 їй стало відомо про наявність судового наказу № 757/38082/20-ц від 27.10.2020 року виданого 12.05.2023 року.
ОСОБА_1 вказує, що у провадженні приватного виконавця перебуває виконавчий лист про стягнення з неї заборгованості в розмірі 12 910 грн. 63 грн. (ВП НОМЕР_3). За вказаним рішенням 08.06.2023 приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Фесик Марія Олексіївна направила постанову ВП № НОМЕР_3 від 08.06.2023 до АТ КБ «ПриватБанк» про накладення арешту на її кошти як боржника за комунальні послуги. В постанові приватний виконавець дала вказівку банку накласти арешт на кошти ОСОБА_1 , крім коштів, арешт на які заборонено законом. Вважає, що пенсійний рахунок НОМЕР_4, IBAN: НОМЕР_1 є спеціальний, на який забороняється накладати арешт та списувати примусово кошти.
Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Так, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У рішенні «Горнсбі проти Греції» Європейський суд з прав людини наголосив, що відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду (див. рішення у справі «Філіс проти Греції» (Philis v. Greece) (№ 1) від 27 серпня 1991 року, серія А, № 209, с. 20, п. 59). Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію (995_690) (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року (980_086), серія А, № 18, с. 16 - 18, п. 34 - 36). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду». До того ж ЄСПЛ уже прийняв цей принцип у справах щодо тривалості судового провадження (див. останні рішення у справах «Ді Педе проти Італії" (Di Pede v. Italy) та «Заппія проти Італії" (Zappia v. Italy) від 26 вересня 1996 року, Reports of Judgments and Decisions 1996-IV, c. 1383 - 1384, п. 20 - 24 та с. 1410 - 1411, п. 16 - 20 відповідно).
У рішенні ЄСПЛ у справі «Войтенко проти України» від 29.06.2004 (заява № 18966/02) ЄСПЛ нагадує свою практику, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу N 1 (994_535) (див. серед інших джерел, «Бурдов проти Росії» (980_045), заява № 59498/00, параграф 40, ЄСПЛ 2002-III; «Ясюнієне проти Латвії», заява № 41510/98, параграф 45, 6 березня 2003 року).
У справі «Глоба проти України» Суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення у справі «Comingersoll S.A." проти Португалії» (Comingersoll S.A. v. Portugal) [ВП], заява № 35382/97, п. 23, ECHR 2000-IV). Суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia, захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (див., наприклад, рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece), Reports 1997-II, п. 40; рішення у справі «Бурдов проти Росії» (Burdov v. Russia), заява № 59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 6 березня 2003 року у справі «Ясюнієне проти Литви» ("…"), заява № 41510/98, п. 27). Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. рішення від 7 червня 2005 року у справі «Фуклев проти України» (Fuklev v. Ukraine), заява № 71186/01, п. 84).
Таким чином встановлена обов'язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дає підстав для висновку про можливість ставити його виконання в залежність від волевиявлення боржника або будь-яких інших осіб на вчинення чи не вчинення дій щодо його виконання, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів.
Відповідно до частини першої, другої статті 18 Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.
Згідно з частиною першою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
У статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
Відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов'язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.
Згідно зі статтею 68 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів. За іншими виконавчими документами виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника - за письмовою заявою стягувача або за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п'яти мінімальних розмірів заробітної плати. Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі-підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи.
Зазначена норма права визначає кошти, що складають заробітну плату, пенсію як особливий об'єкт, на який може бути звернуто стягнення на виконання виконавчого документа, та обмежує таке стягнення відсутністю інших коштів та/або об'єктів для стягнення, видами боргових зобов'язань (періодичні платежі) та сумою стягнення.
Разом з тим, постанови про звернення стягнення на пенсію виконавцем на час вирішення скарги, матеріали справи не містять.
Згідно з частиною першою статті 69 Закону України «Про виконавче провадження» підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи-підприємці здійснюють відрахування із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника і перераховують кошти на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця.
Відповідно до частини першої статті 70 Закону України «Про виконавче провадження» розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до погашення у повному обсязі заборгованості: у разі стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю особи, у зв'язку із втратою годувальника, майнової та/або моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, - 50 відсотків; за іншими видами стягнень, якщо інше не передбачено законом, - 20 відсотків.{Припис абзацу четвертого частини другої статті 70 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) в тім, що він унеможливлює виплату - у розмірі не нижче прожиткового мінімуму - пенсії, що є основним джерелом існування, призначеної в установленому законом розмірі прожиткового мінімуму, згідно з Рішенням Конституційного Суду № 3-р(II)/2023 від 22.03.2023}
З пенсії може бути відраховано не більш як 50 відсотків її розміру на утримання членів сім'ї (аліменти), на відшкодування збитків від розкрадання майна підприємств, установ і організацій, на відшкодування пенсіонером шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також у зв'язку із смертю потерпілого, на повернення переплачених сум заробітної плати в передбачених законом випадках. {Припис абзацу п'ятого частини другої статті 70 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) в тім, що він унеможливлює виплату - у розмірі не нижче прожиткового мінімуму - пенсії, що є основним джерелом існування, призначеної в установленому законом розмірі прожиткового мінімуму, згідно з Рішенням Конституційного Суду № 3-р(II)/2023 від 22.03.2023} За іншими видами стягнень може бути відраховано не більш як 20 відсотків пенсії.
Загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами. Це обмеження не поширюється на відрахування із заробітної плати у разі відбування боржником покарання у виді виправних робіт і стягнення аліментів на неповнолітніх дітей. У таких випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70 відсотків.
Зняття арешту з коштів здійснюється виконавцем відповідно до частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».
В абзаці другому частини другої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов'язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.
Такі докази не надав боржник при розгляді скарги.
Суд також враховує висновки суду, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 905/361/19 (провадження № 12-28гс20): «Виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. Саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх обліковування на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов'язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження». Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина четверта статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»)».
Отже, законодавець обмежив розмір утримань із пенсії, і таке обмеження є законодавчо встановленою забороною на накладення арешту на пенсію, що виплачена боржнику після таких утримань, або частину пенсії, що перевищує граничну межу таких відрахувань, оскільки протилежне буде надмірним тягарем для боржника та позбавить його засобів існування.
Арешт не може бути накладений на кошти, що складають пенсію боржника після фактичного здійснення утримань із неї за виконавчими документами та на усі кошти пенсії боржника поза межами дозволених законом розмірів відрахувань із неї, а якщо такий арешт накладений, то він має бути знятий. Втім, на кошти, що знаходяться на рахунках та які не є коштами, що складають, зокрема, пенсію, таке обмеження не поширюється.
Для боржника надання підтверджуючих документів є процесуальною можливістю відновити свої права, порушені у зв'язку накладенням незаконного арешту, а для виконавця зняття такого арешту є здійсненням повноважень для усунення завданих негативних наслідків. Такі висновки узгоджуються з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 квітня 2022 року у справі № 756/8815/20 (провадження № 14-218цс21, постанова Верховного Суду від 31 травня 2023 року по справі 201/8989/14ц).
Отже, звернення стягнення та накладення арешту на пенсію боржника понад встановлені Законом розміри заборонено, а якщо він накладений, то підлягає зняттю. Таке зняття арешту здійснюється виконавцем відповідно до частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема й на підставі повідомлення боржника.
Судом встановлено, що скаржниця надала приватному виконавцю довідку, яка на її думку встановлює те, що арешт накладено на кошти, розміщені на рахунку, що призначений для отримання пенсії.
З довідки АТ КБ «ПриватБанк» від 26.06.2023 вбачається, що скаржниця має картку НОМЕР_2 , на яку отримує пенсійні виплати, а також на вказану картку (рахунок) може бути зарахована будь-яка виплата (переказ).
Факт перерахування з даного рахунку коштів на погашення заборгованості не підтверджується наданими скаржницею доказами.
Оцінюючи подані докази, суд приходить висновку, що матеріали справи не місять підтвердження того, що відбувалося списання коштів з пенсійного рахунку.
У разі отриманні приватним виконавцем від банку або боржника документів про те, що рахунок, на який накладено арешти, призначений для зарахування пенсії, на виконання вимог пункту 1 частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження», має постановити про зняття арешту з коштів, який було накладено постановами про арешт коштів боржника, розміщених на рахунку, призначеному для отримання боржником пенсії.
Суд враховує, що, накладаючи арешт на грошові кошти боржника, який не виконав судове рішення, приватний виконавець у постановах зазначив, що арешт накладається на грошові кошти, які належать боржнику, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом. Тому під час винесення оскаржуваних постанов не було порушено вимог Закону України «Про виконавче провадження», частиною третьою статті 52 якого встановлено, що саме на банк покладено обов'язок перевірити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов'язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання.
У матеріалах справи, відсутні відомості про виконання АТ КБ «Приватбанк» зазначених обов'язків, який, володіючи інформацією про цільове призначення коштів на рахунку, відкритому в цьому банку, а саме для зарахування лише пенсії скаржниці не повідомив про це виконавця та не повернув його постанову без виконання.
Такі висновки узгоджуються з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 28 грудня 2022 року у справі № 183/4809/19 (провадження № 61-1217св22).
З наведених підстав суд приходить висновку, що підстави для задоволення скарги стосовно визнання протиправними дій приватного виконавця щодо списання коштів та зобов'язання провести перерахунку відсутні, оскільки суду не доведено, що відбулося списання коштів.
По суті скаржниця обмежилась лише власними поясненнями щодо походження грошових коштів та статусом рахунку, клопотань про витребування доказів не заявлено, не повідомлено про причини неможливості подати такі докази.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Відповідно до частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
У пунктах 68, 70-72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17(провадження № 12-197гс18) вказано, що право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду пов'язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.
Статтею 451 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Враховуючи подані сторонами докази, надані пояснення, суд приходить висновку про відмову у задоволенні вимог скарги.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
На підставі зазначеного та керуючись Законом України «Про виконавче провадження», ст. ст. 12, 81, 141, 200, 206, 263-265, 447-453 ЦПК України, суд -
Скаргу ОСОБА_1 на дії/бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Фесик Марії Олексіївни - залишити без задоволення.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвали суду якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Ю. Г. Головко