печерський районний суд міста києва
Справа № 757/32811/20-к
19.07.2024 Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участі секретаря ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020100060001972 від 31.05.2020, на підставі обвинувального акта за обвинуваченням
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, неодруженого, працюючого директором ТОВ «Дир дир дир», зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , взятий на облік як внутрішньо-переміщена особа за адресою: АДРЕСА_2 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 296 КК України,
за участю учасників судового провадження:
прокурора ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
захисника обвинуваченого ОСОБА_6 ,
Органом досудового розслідування ОСОБА_5 обвинувачується у тому, що 30.05.2020 року приблизно о 22.20 год. ОСОБА_3 приїхав на власному автомобілі марки «Tesla» червоного кольору до житлового будинку АДРЕСА_4 , і, припаркувавши автомобіль, ОСОБА_3 взяв з його салону зареєстровану на себе у встановленому законом порядку заздалегідь приготовлену вогнепальну зброю - гладкоствольну мисливську рушницю марки «ARMSAN», споряджену набоями.
Реалізуючи свій злочинний умисел на вчинення хуліганських дій, діючи з особливою зухвалістю, ОСОБА_3 , побачивши групу невстановлених досудовим розслідуванням осіб, та взявши заздалегідь підготовлену вогнепальну зброю - споряджену набоями гладкоствольну мисливську рушницю марки «ARMSAN», та тримаючи її в руці, підійшов до останніх і вступив з ними у словесний конфлікт, усвідомлюючи при цьому свою перевагу завдяки наявності у себе та готовності у будь який момент застосувати вогнепальну зброю.
Надалі, згідно обвинувачення, ОСОБА_3 30.05.2020 року приблизно о 22.20 год., знаходячись в центральній частині міста Києва в громадському місці біля житлового будинку АДРЕСА_4 , тримаючи у руках вогнепальну зброю, в присутності інших учасників конфлікту та перехожих громадян демонстративно декілька разів перезарядив її та діючи умисно, протиправно, нехтуючи загальноприйнятими нормами моральності та поведінки у суспільстві, зневажливо ставлячись до оточуючих та нехтуючи їх правами, безпричинно, під малозначним надуманим приводом, з метою самоствердження за рахунок публічного приниження інших осіб, а саме осіб, з якими виник конфлікт, розпочав активні дії, спрямовані на грубе порушення громадського порядку, що виразилось у застосуванні вогнепальної зброї шляхом здійснення пострілу із гладкоствольної мисливської рушниці марки «ARMSAN».
Надалі вказані дії внаслідок причинно-наслідкового зв'язку призвели до масової бійки за участі ОСОБА_3 та значної кількості інших осіб.
Дії ОСОБА_5 стороною обвинувачення кваліфіковані за ч. 4 ст. 296 КК України - хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, вчинене із застосуванням вогнепальної зброї.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 свою вину в пред'явленому обвинуваченні за ч. 4 ст. 296 КК України не визнав, від надання показань відмовився, посилаючись на ст. 63 Конституції України, лише зазначив, що не порушував норм суспільної моралі та від його дій ніхто не постраждав, а він натомість отримав травми у вигляді перелому, струсу мозку та мав довгий період реабілітації, що підтверджується матеріалами кримінального провадження.
Такі показання обвинуваченого були перевірені шляхом дослідження всіх наявних у розпорядженні суду доказів та надання їм відповідної оцінки.
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_7 показав, що перебуває з ОСОБА_8 у дружніх стосунках та у той вечір приїхав на зустріч з ОСОБА_5 , а потім відбулась якась сутичка, приїхала поліція та карета швидкої допомоги, подробиць наразі він не пам'ятає.
Такі показання свідка є допустимим джерелом доказів, оскільки отримані від сторонньої особи за відповідною процедурою згідно КПК України, вони відповідають загальним обставинам справи щодо обстановки, зокрема щодо конфлікту ОСОБА_5 з невстановленими досудовим розслідуванням особами.
Крім того, в судовому засіданні були досліджені докази, що долучені до матеріалів кримінального провадження, а саме:
-витяги з ЄРДР, які є джерелом даних, щодо події, яка має ознаки кримінального правопорушення, однак у жодному разі не можуть бути доказом вини ОСОБА_5 ;
-протокол огляду місця події з додатками, який є допустимим доказом та встановлює обставини вилучення гладкоствольної рушниці з автомобіля ВМW X5, який належить ОСОБА_7 , разом з тим не може бути доказом вини ОСОБА_5 у грубому порушенні громадського порядку із застосуванням зброї;
-постанова про визнання речовими доказами та речові докази, яка свідчить про те, що вилучена зброя та магазин з предметами, схожими на патрони та одна стріляна гільза, були вилучені та долучені до матеріалів провадження, однак одна лише наявність зброї та набоїв до неї не можуть вказувати на наявність грубого порушення громадського порядку;
-ухвала Печерського районного суду м. Києва про проведення огляду, якою надано дозвіл на огляд автомобіля ВМW X5, який належить ОСОБА_7 , що не може бути доказом вини та наявності події хуліганства;
-ухвала Печерського районного суду м. Києва про арешт майна, якою накладено арешт на речові докази у кримінальному провадженні, що теж не може бути доказом вини ОСОБА_5 у грубому порушенні громадського порядку;
-розписка про отримання речового доказу, яка свідчить про передачу гладкоствольної мисливської рушниці марки «ARMSAN» та магазину до неї на відповідальне зберігання ОСОБА_5 , яка не є доказом вини за аналогічних обставин;
-постанова про визнання речовими доказами, якою речовим доказом визнано диск з відеозаписом з місця події, наданий на вимогу слідчого ОСОБА_9 ;
-протокол огляду відеозапису від 01.06.2020 та диск - додаток до нього, у кому слідчим зазначено, що на відеозаписі виявлено групу осіб та особу, схожу на ОСОБА_5 , яка тримає в руках предмет схожий на рушницю та здійснює постріл, разом з тим портретна експертиза в матеріалах відсутня;
-довідки від лікаря-нарколога та психіатра, відповідно до яких на обліку ОСОБА_5 не перебував та не перебуває, вимога ДІАЗ МВС України, відповідно до якої ОСОБА_5 до кримінальної відповідальності не притягувався, характеристика з місця роботи, згідно з якою характеризується позитивно.
Так, суд вважає, що витяги з ЄРДР, протокол огляду місця події постанови про визнання речовими доказами, ухвали Печерського районного суду м. Києва, розписка про отримання речового доказу та матеріали, які характеризують особу ОСОБА_5 , є допустимими доказами, однак жодним чином не можуть бути доказом вини ОСОБА_5 у грубому порушенні громадського порядку із застосуванням вогнепальної зброї.
Натомість, суд вважає, що розписка про передачу гладкоствольної мисливської рушниці марки «ARMSAN» та магазину до неї на відповідальне зберігання ОСОБА_5 свідчить про його відповідальне ставлення до зберігання вогнепальної зброї та відсутність ризиків вчинення ним суспільно-небезпечного діяння з застосуванням вогнепальної зброї.
Крім того, захисником обвинуваченого під час дослідження доказів були заявлені клопотання про визнання доказів, а саме: протокол огляду відеозапису від 01.06.2020 та додатку до протоколу огляду відеозапису - диску, очевидно недопустимими, у задоволенні яких судом було відмовлено.
Разом з тим, суд у відповідності до ст. 89 КПК України вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.
Таким чином, суд бере до уваги, що запитом № 5714/125/52-2020 від 01.06.2020 року слідчим ОСОБА_9 начальнику охорони ОСОБА_10 направлено вимогу надати відео запис від 30.05.2020 у період часу з 22 до 23 год., який отримано ОСОБА_10 02.06.2020, про що в матеріалах міститься відповідна розписка.
Окрім цього, начальнику служби безпеки ОСОБА_10 направлено запит № 3336/135/52/03-2020 від 01.06.2020 року за підписом заступника начальника Печерського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_11 про надання у зв?язку зі службовою необхідністю, яка виникла під час проведення перевірки матеріалів внесених до журналу єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві № 18171 від 30.05.2020.
Разом з тим, у зазначеному запиті номер кримінального провадження не вказано, а відео витребовувалось в рамках перевірки матеріалів внесених до журналу єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві № 18171 від 30.05.2020, а не у межах досудового розслідування кримінального провадження 12020100060001972 від 31.05.2020.
Згідно супровідного листа 02.06.2020 начальник охорони магазину «SPAZIO» надав диск на вимогу слідчого ОСОБА_9 , який постановою того ж слідчого від 02.06.2020 визнано речовим доказом.
Однак, протоколом огляду відеозапису від 01.06.2020 слідчий ОСОБА_9 оглядає файл розміром 23 Мб під назвою «WhatsApp Video 2020-06-01 at 13.26.13» тривалістю 02 хв. 05 сек., згідно якого було виявлено особу, схожу на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , котрий в руках тримає предмет, схожий на рушницю.
Так, суд бере до уваги, що відеозапис на вимогу слідчого було надано лише 02.06.2020 року, а будь-які документи щодо отримання зазначено відеозапису 01.06.2020 року до проведення зазначеного огляду слідчим матеріали кримінального провадження не містять та прокурором не доведено.
Окрім цього, суд робить висновок про те, що досліджені в судовому засіданні відеозаписи, які містились на диску, що є додатком до протоколу огляду від 01.06.2020 року, мають назву «ІР-регистратор 20200530220204-20200530230230» та «ІР-регистратор 20200530220407-20200530230407» та тривають 59 хв., а відеозапис, який оглядався слідчим згідно протоколу огляду від 01.06.2020 року, має назву «WhatsApp Video 2020-06-01 at 13.26.13» тривалістю 02 хв. 05 сек.
Нормою ст. 84 КПК України визначено, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Відповідно до ст. 93 КПК збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим. Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій, шляхом витребування та одержання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.
Умовами допустимості доказів є: одержання фактичних даних із належного процесуального джерела, одержання фактичних даних належним суб'єктом; одержання фактичних даних у належному процесуальному порядку; належне оформлення джерела фактичних даних.
Пленум Верховного Суду України у пункті 19 своєї Постанови від 01 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» зазначив, що «докази мають визнаватись такими, що одержані незаконним шляхом, наприклад тоді, коли їх збирання й закріплення здійснено або з порушенням гарантованих Конституцією прав людини і громадянина, встановленого кримінально-процесуальним законодавством порядку, або не уповноваженою на це особою чи органом, або за допомогою дій, не передбачених процесуальними нормами».
Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення у відповідності ст. 86 КПК України.
У рішенні по справі «Нечипорук і Йонкало проти України» ЄСПЛ зазначив, що докази, отримані в кримінальному провадженні з порушенням встановленого порядку, призводять до його несправедливості в цілому, незалежно від доказової сили таких доказів і від того, чи мало їх використання вирішальне значення для засудження обвинуваченого судом.
Вивчивши наданий суду протокол огляду відеозапису від 01.06.2020 та додаток до зазначеного протоколу - диск з відеозаписами «ІР-регистратор 20200530220204-20200530230230» та «ІР-регистратор 20200530220407-20200530230407», який містився у конверті з написом «30.05. Spazio основное», судом встановлено, що під час складання протоколу допущені істотні порушення вимог ст. 86, 223, 237 КПК України, оскільки протокол огляду складений з метою фіксації перегляду відеозапису з камери відео спостереження магазину «Spazio» з назвою «WhatsApp Video 2020-06-01 at 13.26.13», який у матеріалах провадження відсутній та прокурором суду не наданий.
Тобто, відповідно до зазначеного протоколу слідчим оглянуто відеозапис, який отримано з порушенням вимог КПК України та не долучено до матеріалів кримінального провадження, а тому сприймати ці докази, як допустимі та такі, що доводять вину обвинуваченого підстави відсутні.
Таким чином, суд визнає недопустимими доказами протокол огляду відеозапису від 01.06.2020 та додаток до протоколу огляду - диск як речовий доказ, оскільки вважає, що огляд відеозапису проведений з порушенням порядку, встановленому КПК, оскільки джерело походження зазначеного відеозапису, який переглянуто слідчим, суду невідоме та в матеріалах кримінального провадження відсутнє, а відтак, на підставі ст. 86 цього Кодексу не може посилатися на нього при ухваленні судового рішення.
Таким чином, наявність факту пострілу, сам момент початку сутички між ОСОБА_5 та невстановленими органом досудового розслідування особами належними доказами не підтверджується.
Розглянувши повно і всебічно кримінальне провадження, проаналізувавши та оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку, для прийняття відповідного процесуального рішення, зокрема перевіривши і оцінивши усі доводи учасників судового провадження, суд дійшов також наступного висновку.
Відповідно до ст. 129 Конституції України однією із засад судочинства є, зокрема, змагальність сторін та свобода наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Принцип змагальності конкретизовано у ст. 22 КПК України, де зазначено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійно обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами передбаченими цим Кодексом, та сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду доказів.
З матеріалів справи вбачається, що у відповідності зі вказаними нормами сторони кримінального провадження мали всі умови для реалізації їх процесуальних прав, зокрема, й щодо обсягу доказів на обґрунтування своїх позицій.
Судом забезпечено права сторін у наданні можливостей надання доказів, їх дослідження судом, сторонами протягом судового розгляду.
Обвинувальний акт стосовно ОСОБА_5 надійшов до провадження Печерського районного суду м. Києва ще 03.08.2020 року, і прокурор мав більш ніж достатньо часу для надання доказів обвинувачення, однак зволікання з цим перешкоджало судовому розгляду у розумні строки.
Судові засідання неодноразово відкладались у зв'язку з неявкою свідків, а судові повістки повертались до суду з відміткою «адресат відсутній».
Ухвалами суду від 01.07.2021, 10.10.2023, 20.10.2023 винесеними у вигляді окремого процесуального документа, прокурор зобов'язувався та йому надався час для надання доказів на які він буде посилатись як на обставини, які мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню, зокрема і для вжиття заходів для забезпечення допиту свідків.
Окрім цього, ухвалами суду задовольнялись клопотання прокурора про привід свідків у судове засідання, зокрема від 01.07.2021 та 06.07.2022.
Також, у судовому засіданні 20.10.2023 прокурором долучено рапорт про неможливість забезпечення прокурором явки свідків, у зв'язку з не встановленням місця перебування останніх.
Окрім цього, ухвалою суду від 20.10.2023 прокурору вкотре встановлено час для надання доказів до 26.10.2023 та роз'яснено, що у разі ненадання прокурором доказів обвинувачення суд залишить за собою право закінчити з'ясування обставин справи та перевірку їх доказами.
Однак, у судове засідання, призначене на 14 год. 30 хв. 04.04.2024, про що був належним чином та завчасно повідомлений, прокурор Печерської окружної прокуратури м. Києва не з'явився, а причину неявки у судове засідання прокурора, який здійснює повноваження процесуального керівника у даному кримінальному провадженні, суд визнав неповажною, так як керівника прокуратури заздалегідь повідомлено про дату та час судового засідання, та такою, що може мати на меті затягнути судовий розгляд кримінального провадження, про що повідомлено керівника Печерської окружної прокуратури ОСОБА_12 .
Таким чином, суд вважає, що прокурору було надано можливість для надання доказів для їх дослідження судом.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
Згідно ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. У справі «Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain» від 06.12.1998 (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоби, виконуючи свої обов'язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний скоїв злочин, який ставиться йому в провину; обов'язок доведення лежить на обвинуваченні і всі сумніви повинні тлумачитися на користь обвинуваченого.
Відповідно до ст. 62 Конституції України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У відповідності до ст.2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ст. 7 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинна відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких між іншим, відносяться: верховенство права, законність, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини.
Так, зокрема, згідно з ст. 8, 9, 17 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
Особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Пункт 2 статті 6 Конвенції проголошує право на презумпцію невинуватості. В основі цього права лежить принцип, згідно з яким особа, яку обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення, має право на виправдувальний вирок у разі нестачі доказів проти неї і тягар подання достатніх доказів для доведення вини покладається на сторону обвинувачення. Недопустимість порушення таких принципів Європейський суд з прав людини засвідчив у справі «Тельфнер проти Австрії» від 20 березня 2001 року та «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства» від 08 лютого 1996 року.
Суд, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору їх достатності та взаємозв'язку.
У відповідності до ч.1,3 ст.370 КПК Українисудове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, своє рішення суд вправі обґрунтовувати виключно тими доказами, які були безпосередньо досліджені судом під час судового розгляду.
Так, суд, проаналізувавши кожен доказ, на який прокурор посилався у обвинувальному акті, вважає, що сторона обвинувачення при кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_5 дійшла неправильного висновку про доведеність його вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого за ч. 4 ст. 296 КК України, тобто грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю, вчинене із застосуванням вогнепальної зброї.
Такий висновок суду ґрунтується, як на фактичних обставинах, встановлених при розгляді провадження, так і на приписах Постанови Пленуму Верховного Суду України № 10 від 22 грудня 2006 року «Про судову практику у справах про хуліганство».
При цьому, суд виходить з того, що ч. 4 ст. 296 КК України передбачено кримінальну відповідальність за хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю, вчинене із застосуванням вогнепальної зброї.
Об'єктивна сторона хуліганства характеризується вчиненням винною особою такого діяння, яке грубо порушує громадський порядок, тобто встановлені правила поведінки, у тому числі і в громадських місцях. При цьому діянню, що вчиняється особою, обов'язково притаманні або особлива зухвалість, або винятковий цинізм.
Суб'єктивну сторону хуліганства становлять умисна форма вини та мотив явної неповаги до суспільства, якому властива очевидна зневага до існуючих норм і правил поведінки у суспільному житті, протиставлення себе іншим членам суспільства тощо.
Системний аналіз положень ст. 296 КК України, Постанови Пленуму Верховного Суду України № 10 від 22 грудня 2006 року «Про судову практику у справах про хуліганство», виходячи з правової природи правовідносин та родового об'єкту кримінальних правопорушень проти громадського порядку та моральності, дає підстави суду вважати, що для надання правильної правової оцінки діянням особи в кожному випадку необхідно з'ясовувати чи посягнула ця особа на правоохоронювані цінності, задля збереження яких підтримується громадський порядок, чи були ці діяння безсумнівно хуліганськими, як для винного, так і для оточуючих, чи мало діяння характер грубого порушення громадського порядку.
Також необхідно звертати увагу і на обставини вчинення хуліганства, зокрема, обстановку, місце та час його вчинення, кількість присутніх при цьому інших осіб, поведінку винного під час хуліганських дій.
Таке посягання, як правило, здійснюється у людних або громадських місцях, зазвичай з ініціативи правопорушника, супроводжується нецензурною лайкою та/або фізичним насильством, пошкодженням майна і призводить до заподіяння моральної та матеріальної шкоди.
Суд звертає увагу, що за зовнішніми ознаками хуліганство певним чином схоже на ряд інших злочинів, зокрема на ті з них, що посягають на здоров'я, честь і гідність людини, її майно. Критеріями розмежування цих діянь є насамперед об'єкт посягання, що визначає правову природу та суспільну небезпечність кожного з них, і мотив як ознака суб'єктивної сторони злочину.
Тобто, хуліганські дії завжди посягають на громадський порядок. Проявами особливої зухвалості під час цих дій є нахабне поводження, буйство, бешкетування, поєднане з насильством, знищення або пошкодження майна, тривале порушення спокою громадян, зрив масового заходу, тимчасове порушення нормальної діяльності установи, підприємства, організації або громадського транспорту тощо.
При цьому, обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони хуліганства є мотив явної неповаги до суспільства. Домінування у свідомості винного такого внутрішнього спонукання і відсутність особистого мотиву посягання на потерпілого є головним критерієм відмежування хуліганства як злочину проти громадського порядку та моральності від злочинів проти особи. Хуліганські дії не зумовлені особистими мотивами й конкретною метою, а за своїми внутрішніми чинниками фокусуються в напрямку тотального негативізму й ворожого ставлення до суспільства.
Тобто суд вважає, що для кваліфікації діяння за ст. 296 КК України обов'язковим є поєднання ознак об'єктивної сторони цього злочину у виді грубого порушення громадського порядку, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, і суб'єктивної сторони, зокрема, мотиву явної неповаги до суспільства, а за відсутності відповідного мотиву, коли застосування насильства зумовлене неприязними стосунками з потерпілим і прагненням завдати шкоди конкретній особі з особистих спонукань, сам собою факт вчинення протиправних дій навіть у громадському місці та в присутності сторонніх осіб не дає достатніх підстав для кваліфікації їх як хуліганства.
Як вбачається з обвинувального акту, між ОСОБА_5 та іншими особами, які досудовим розслідуванням не встановлені, виник чи існував конфлікт.
Таке формулювання дає підстави вважати, що такий конфлікт виник не раптово, а міг існувати до подій, викладених в обвинувальному акті.
Крім того, з досліджених у судовому засіданні доказів не вбачається будь-яких дій обвинуваченого, пов'язаних з нахабним поводженням, буйством, бешкетуванням, поєднаним з насильством, знищенням або пошкодженням майна, тривалим порушенням спокою громадян, зривом масового заходу, тимчасовим порушенням нормальної діяльності установи, підприємства, організації або громадського транспорту, що дає суду підстави вважати, що особлива зухвалість, як ознака об'єктивної сторони, кримінального правопорушення, передбаченого ст. 296 КК України в діях ОСОБА_5 відсутня.
Поряд з цим, стороною обвинувачення будь-яких доказів про наявність мотиву явної неповаги до суспільства у обвинуваченого та грубого порушення громадського порядку з особливою зухвалістю суду не надано, а факт протиправних дій обвинуваченого у вигляді єдиного пострілу, навіть за наявності його доведеності, про що докази відсутні, не дає достатніх підстав для кваліфікації їх як хуліганства, оскільки обставини самого пострілу, а також обставини щодо можливого завдання зазначеної дією будь-якої шкоди учасникам події чи їх майну прокурором у обвинувальному акті не зазначені та судовим розглядом не встановлені.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване діяння було вчинене і обвинувачений є винним у його вчиненні.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону.
Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Згідно з п. 1, 3, 4, 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 10 від 22.12.2006 «Про судову практику у справах про хуліганство» при вирішенні питання про відмежування кримінально караного хуліганства від дрібного слід виходити з того, що відповідно до ст. 296 КК хуліганство - це умисне грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, яке супроводжується особливою зухвалістю або винятковим цинізмом.
Дії, що супроводжувалися погрозами вбивством, завданням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, вчинені винним щодо членів сім'ї, родичів, знайомих і викликані особистими неприязними стосунками, неправильними діями потерпілих тощо, слід кваліфікувати за статтями Кримінального кодексу України, що передбачають відповідальність за злочини проти особи.
Разом з тим, вирішуючи питання щодо наявності в діях винної особи такої кваліфікуючої ознаки хуліганства, як застосування вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, що передбачено ч. 4 ст. 296 КК України, слід враховувати, що ця ознака має місце лише в тих випадках, коли винний за допомогою названих предметів заподіяв чи намагався заподіяти тілесні ушкодження або коли використання цих предметів під час учинення хуліганських дій створювало реальну загрозу для життя чи здоров'я громадян.
Якщо таке порушення не супроводжувалось особливою зухвалістю або винятковим цинізмом, його необхідно кваліфікувати за ст. 174 Кодексу України про адміністративні правопорушення як стрільба з вогнепальної, холодної метальної чи пневматичної зброї, пристроїв для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії в населених пунктах і в не відведених для цього місцях або з порушенням установленого порядку.
Суд також враховує правовий висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 04.10.2012 р. у справі № 5-17кс12, згідно з яким норми, передбачені ч. 1 ст. 296 КК України - хуліганство (основний склад злочину) - та частиною четвертою цієї самої статті, з-поміж інших ознак, - хуліганство, вчинене із застосуванням вогнепальної зброї (кваліфікований склад злочину), - визначають обсяг (стан, зміст, певну сукупність) суспільних відносин, які охороняються їх дією, й водночас визначають умови, характер, підстави застосування заходів примусу до суб'єктів, які порушили встановлений ними обов'язок утримуватися від учинення дій певного змісту.
Об'єктом захисту цих норм є громадський порядок, який слід розуміти як стан суспільних відносин, що виник, сформувався, змінюється та існує під впливом дії правових норм (значною мірою), моральних засад, звичаїв, етичних правил, традицій, інших поза юридичних чинників і знаходить свій вияв (відображається) у безпечності громадського спокою, охороні здоров'я, честі та гідності людини, її прав та свобод, зокрема, права на відпочинок, усталених правил співжиття, комунікації (спілкування), у поведінці в побуті, у повазі і ставленні членів спільноти один до одного, у нормальному функціонуванні органів державної влади, місцевого самоврядування, різних установ, організацій, громадських об'єднань, інших інституцій, які займаються корисною суспільною діяльністю.
Посягання на ці відносини здійснюються в активній формі, в основному з ініціативи правопорушника або через використання незначного (нікчемного) приводу, як правило, відбуваються в публічних (громадських, людних) місцях, супроводжуються ненормативною (брутальною, нецензурною) лексикою та/або фізичним насильством, зокрема із використанням травмуючих властивостей таких предметів, як вогнепальна зброя, і призводять до заподіяння моральної та матеріальної шкоди.
Хуліганські дії завжди посягають на громадський порядок та інші зазначені вище об'єкти захисту. Зміст та спрямованість цього діяння висновуються із характеру дій особи, яка їх вчиняє, а також із стосунків, які склалися між такою особою та потерпілим.
Особливість мотиву хуліганства полягає у причинній зумовленості. Спонуки вчинити такі дії можуть бути різні. Поєднує їх те, що вони, здебільшого, позбавлені будь-якої необхідності, нерідко постають із бажання особи показати свою ніби вищість (винятковість), чи з розгнузданого самолюбства, пов'язаного з неповагою до особи, людської гідності, байдужим ставленням до законів і правил поведінки.
Така позиція також корелюється з постановою Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 10 «Про судову практику у справах про хуліганство», в якій зазначено, що суди мають відрізняти хуліганство від інших злочинів залежно від спрямованості умислу, мотивів, цілей винного та обставин вчинення ним кримінально караних дій.
Відповідно до ч. 2 ст. 94 КПК України, жоден доказ не має наперед встановленої сили. При постановленні вироку суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин кримінального провадження в їх сукупності, керуючись законом, повинен оцінити кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного рішення та вирішення питань, зазначених у ст. 374 КПК України.
Відповідно до статті 62 Конституції України, положення якої знайшли подальшу конкретизацію у статті 17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Усталена практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) вказує на необхідність оцінювати докази, керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (Рішення ЄСПЛ від 10.07.2001 року у справі «Авшар проти Туреччини» - п. 282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (Рішення ЕСПЛ від 14.08.2008 року у справі «Кобець проти України» - п. 43). Також має братися до уваги якість доказів, включаючи те, чи не ставлять обставини, за яких вони були отримані, під сумнів їхню надійність та точність (Рішення ЄСПЛ від 11.07.2013 року у справі «Веренцов проти України» - п. 86, «Яллох проти Німеччини»). У справах «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 р. та «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії» від 06.12.1998 p., «Бочаров проти України» Європейський Суд вирішив, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».
Стандарт доведення вини "поза розумним сумнівом означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного "розумного сумніву в цьому, тоді як наявність такого "розумного сумніву у винуватості особи є підставою для його виправдання. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. При цьому, у справах щодо провокації стандарт доказування збільшується .
Тягар доведення факту вчинення обвинуваченими злочину покладений на сторону обвинувачення і не може перекладатися на захист, що чітко та недвозначно висловлено у низці рішень Європейського Суду з прав людини, зокрема, у § 39 Рішення Суду «Капо проти Бельгії» № 4291/98 від 13 січня 2005 року.
У рішенні від 21.04.2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» Європейський Суд з прав людини визначив, що докази, отримані у кримінальному провадженні з порушенням встановленого порядку, призводять до його несправедливості в цілому, незалежно від доказової сили таких доказів і від того, чи мало їх використання вирішальне значення для засудження обвинуваченого судом.
Виходячи із змісту положень ст.62 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим 1950) та ст.373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і постановляється при умові, коли в ході судового розгляду винність особи у вчиненні злочину доведена об'єктивними доказами, одержаними законним шляхом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться не на її користь.
При вирішенні справи по суті суд враховує положення презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, та оцінивши у сукупності надані стороною обвинувачення докази, приходить до висновку щодо їх відсутності на підтвердження вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованого діяння, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України та вважає, що ОСОБА_5 необхідно виправдати за відсутністю складу кримінального правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачується.
Суд приходить до висновку, що інкриміновані ОСОБА_5 дії останній вчиняв на грунті особистих неприязних відносин між ним та невстановленими досудовим розслідуванням особами, а не з хуліганських спонукань, при цьому громадського порядку та спокою інших громадян він не порушував.
Так, в його діях відсутній мотив, що спрямований на грубе порушення громадського порядку та такі ознаки як особлива зухвалість та винятковий цинізм, тому суд вважає, що в його діях відсутній склад злочину, що передбачає кримінальну відповідальність за ч. 4 ст. 296 КК України та на підставі п. 3 ч. 1 ст.373 КПК України ухвалює виправдувальний вирок.
Речові докази слід вирішити у відповідності до положень ст. 100 КПК України.
Процесуальні витрати відсутні.
Керуючись ст. 55, 62, 129 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 17, 22, 85, 86, 89, 94, 100, 270-273, 290, 349, 368-374, 392-395, 532, 615 КПК України, ч. 3 ст. 369 КК України суд
ОСОБА_5 визнати невинуватим у вчиненні кримінального праворушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, та виправдати за відсутності складу кримінального правопорушення, в якому обвинувачується особа.
Скасувати арешт, накладений ухвалою Печерського районного суду м. Києва № 757/23200/20-к від 05.06.2020 року, а саме з:
-рушниці гладкоствольної «ARMSAN» номер НОМЕР_1;
-???4 предметів, схожих на патрони ;
-1 магазину від гладкоствольної рушниці;
-1 стріляної гільзи.
Речові докази, а саме:
-рушницю гладкоствольну «ARMSAN» номер НОМЕР_1,
-1 (один) магазин від гладкоствольної рушниці, які передані на відповідальне зберігання ОСОБА_5 , - залишити останньому.
Речові докази, а саме:
-4 (чотири) предмети, схожі на патрони;
-1 (одна) стріляна гільза, які знаходяться у матеріалах провадження, - залишити при матеріалах.
Вирок набирає законної сили через тридцять днів з моменту його проголошення, у разі не подачі на нього апеляції.
Вирок може бути оскаржений до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва шляхом подачі апеляції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Копія вироку видається учасникам кримінального провадження відразу після його проголошення.
Суддя ОСОБА_1