Київський районний суд м. Полтави
Справа № 552/4795/24
Провадження №1-кс/552/1742/24
31.07.2024 Слідчий суддя Київського районного суду м. Полтави ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , заявника - ОСОБА_3 , розглянувши клопотання ОСОБА_3 про скасування запобіжного заходу та негайне звільнення його з-під варти, подане в порядку ст. 206 КПК України,-
ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді Київського районного суду м. Полтави в порядку ст. 206 КПК України з клопотанням про скасування запобіжного заходу та негайне звільнення його з-під варти.
У клопотанні посилався на те, що 30 січня 2024 року Октябрським районним судом м.Полтави його засуджено за ч. 1 ст. 307 КК України до чотирьох років позбавлення волі. До набрання вироком законної сили йому обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, взято його під варту негайно в залі суду.
На даний вирок ОСОБА_3 подано апеляційну скаргу. Тому на даний час вирок не набрав законної сили, і таким чином після вироку він утримується під вартою в ДУ «Полтавська УВП (№23)» майже шість місяців з не скасованим альтернативним запобіжним заходом у вигляді застави.
Однак згідно ст. 197 КПК України строк тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів. Міра запобіжного заходу - тримання під вартою - йому не продовжена, чим порушені вимоги ч. 4 ст. 12 КПК України та ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. До спливу цього терміну судом повинно вирішуватись питання про продовження запобіжного заходу згідно ст. 199, 331 КПК України.
Оскільки вирок Октябрського районного суду м.Полтави не набрав законної сили, визначене в ньому покарання у вигляді позбавлення волі не може бути застосовано до обвинуваченого. Таким чином заявник перебуває під дією запобіжного заходу - тримання під вартою, яка має обмежений термін, встановлений ст. 197 КПК України.
Тому ОСОБА_3 просив суд скасувати йому запобіжний захід та негайно звільнити його з-під варти.
В судовому засіданні заявник ОСОБА_3 скаргу підтримав та просив задовольнити. При цьому посилався на обставини, викладені у скарзі.
Заслухавши пояснення заявника, дослідивши матеріали скарги, приходжу до наступного висновку.
ОСОБА_3 звернувся до Київського районного суду м.Полтави у порядку, передбаченому ст. 206 КПК України, про що зазначив у своєму клопотанні.
Тому слідчий суддя розглядає вказане клопотання в порядку, встановленому ст. 206 КПК України.
Як встановлено судом, вироком Октябрського районного суду м.Полтави від 30.01.2024 року (справа №643/12389/14-к, провадження №1-кп/554/7/2024) ОСОБА_3 визнано винним у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 307 КК України і призначити йому основне покарання у виді чотирьох років позбавлення волі.
Початок строку відбування покарання вирішено рахувати з 30 січня 2024 року.
Повернуто заставодавцю, внесену щодо ОСОБА_3 заставу в сумі 97 400 грн.
За правилами ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону України «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання» № 838-VIII від 26 листопада 2015 року в строк відбування покарання зараховано час його попереднього ув'язнення в зв'язку з обранням щодо нього цього запобіжного заходу з розрахунку одному дню попереднього ув'язнення відповідають два дні позбавлення волі, з 01 липня по 10 жовтня 2014 року.
До набрання вироком законної сили, обрано щодо обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, взявши його під варту негайно в залі суду.
За ч. 2 ст. 307 та ч. 1 ст. 365 КК України ОСОБА_3 виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України, оскільки не доведено, що кримінальні правопорушення вчинені обвинуваченим.
Таким чином ОСОБА_3 не є особою, яка тримається під вартою без рішення суду.
Відповідно до ч. 1-3 ст.206 КПК України кожен слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи.
Якщо слідчий суддя отримує з будь-яких джерел відомості, які створюють обґрунтовану підозру, що в межах територіальної юрисдикції суду знаходиться особа, позбавлена свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, або не звільнена з-під варти після внесення застави в установленому цим Кодексом порядку, він зобов'язаний постановити ухвалу, якою має зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу, під вартою яких тримається особа, негайно доставити цю особу до слідчого судді для з'ясування підстав позбавлення свободи.
Слідчий суддя зобов'язаний звільнити позбавлену свободи особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких тримається ця особа, не надасть судове рішення, яке набрало законної сили, або не доведе наявність інших правових підстав для позбавлення особи свободи.
Як передбачено ч. 4 ст. 374 КПК України, суд у резолютивній частині вироку має зазначити, крім іншого, «рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили».
Таким чином не передбачено чинним кримінальним процесуальним законом ухвалення крім вироку, яким особа визнана винною у вчинені кримінального правопорушення, також і ухвали про застосування запобіжного заходу.
При цьому ст. 4 ст. 374 КПК України передбачено вирішення питання про запобіжний захід до набрання вироком законної сили, а не на інший строк, в тому числі встановлений ч. 1 ст. 197 КПК України.
Крім того, частиною 1 статті 197 КПК України встановлено не строк тримання особи під вартою, а строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою, після якого вона втрачає силу.
Вирок же діє протягом строку покарання, якщо не скасований.
Тому суд відхиляє посилання заявника на те, що після ухвалення відносно нього обвинувального вироку суд повинен вирішувати питання про продовження запобіжного заходу згідно ст. 199, 331 КПК України.
Суд також відхиляє посилання заявника на порушення відносно нього ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (надалі в тексті ухвали - Конвенція), якою передбачено право людини на свободу та особисту недоторканність.
Так пунктом а) статті 5 Конвенції передбачено, що нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:
a) законне ув'язнення особи після засудження її компетентним судом.
Згідно пункту с) статті 5 Конвенції нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:
с) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення, або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
Ці пункти визначають різний правовий характер, різні підстави, різні вимоги до рішення про тримання під вартою.
Пункт (а) вимагає лише законного вироку суду, яким особу визнано винуватою і призначено відповідне покарання.
Пункт (с) вимагає розумної підозри, наявності ризиків, якомога коротшого періоду перебування під вартою невинуватої особи.
Незважаючи на те, що чинним законодавством України таке тримання під вартою термінологічно відрізняється від відбування покарання за вироком, що набрав законної сили, з погляду статті 5 Конвенції воно буде розглядатися як таке, що підпадає під пункт а): законне ув'язнення особи після засудження її компетентним судом.
Таким чином навіть у разі скасування вироку тримання під вартою на його підставі буде законним (у тому числі з погляду статті 5 Конвенції).
На підставі викладеного, встановивши, що заявник не є особою, яка утримується під вартою без судового рішення, слідчий суддя приходить до висновку про безпідставність клопотання ОСОБА_3 про негайне звільнення його з-під варти, та про наявність підстав для відмови в застосуванні заходів, передбачених ст. 206 КПК України.
Тому в задоволенні заяви ОСОБА_3 необхідно відмовити.
Керуючись ст.206 КПК України,
В задоволенні клопотання ОСОБА_3 про скасування запобіжного заходу та негайне звільнення його з-під варти, подане в порядку ст. 206 КПК України, - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1