29 липня 2024 року
м. Київ
cправа № 903/330/18 (903/1248/23)
Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Пєскова В. Г.
перевіривши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1 (вх. № 5210/2024)
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.06.2024
у складі колегії суддів: Тимошенко О.М. (головуючий), Юрчук М.І., Крейбух О.Г.
та на рішення Господарського суду Волинської області від 20.02.2024
у складі судді Шума М.С.
у справі № 903/330/18 (903/1248/23)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юван" в особі ліквідатора Темчишина В.П.
до фізичної особи ОСОБА_1
про витребування майна з чужого незаконного володіння
в межах справи № 903/330/18
про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Юван"
У провадженні Господарського суду Волинської області перебуває справа про банкрутство ТОВ "Юван".
ТОВ "Юван" в особі ліквідатора Темчишина В. П. звернулось до Господарського суду Волинської області з позовом про витребування від ОСОБА_1 на користь ТОВ "Юван" земельної ділянки, площею 0,3127 га, кадастровий номер 0722883700:03:001:6457, цільове призначення - для будівництва та обслуговування об'єктів житлової забудови та соціально-культурного призначення.
20.02.2024 рішенням Господарського суду Волинської області у справі №903/330/18 (903/1248/23) позов ТОВ "Юван" в особі ліквідатора Темчишина В. П. задоволено повністю. Витребувано у ОСОБА_1 на користь ТОВ "Юван" земельну ділянку площею 0,3127 га, кадастровий номер 0722883700:03:001:6457, цільове призначення - для будівництва та обслуговування об'єктів житлової забудови та соціально-культурного призначення. Стягнуто з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору в сумі 13 773, 98 грн.
13.06.2024 постановою Північно-західного апеляційного господарського суду (повний текст постанови складено 24.06.2024) рішення Господарського суду Волинської області від 20.02.2024 у справі № 903/330/18 (903/1248/23) залишено без змін.
05.07.2024 (згідно з відміткою на поштовому конверті) ОСОБА_1 подано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.06.2024 та рішення Господарського суду Волинської області від 20.02.2024 у справі № 903/330/18 (903/1248/23); повернути позовну заяву ТОВ "Юван" в особі ліквідатора Темчишина В. П. до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння без розгляду.
09.07.2024 зазначену касаційну скаргу передано колегії суддів у складі: головуючого - Пєскова В.Г. (суддя-доповідач), суддів: Жукова С.В., Огородніка К.М.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без руху з огляду на таке.
Згідно із частиною шостою статті 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Водночас, з 21.10.2019 введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ, з дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність, зокрема, Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Разом з тим, згідно з пунктом 4 КУзПБ, з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.
Частиною 1 статті 2 КУзПБ визначено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
Відповідно до частини першої статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Частиною другою статті 7 КУзПБ визначено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.
Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.02.2020 у справі № 918/335/17 дійшла висновку, що судові рішення у процедурі банкрутства можна поділити на дві групи:
1) перша група стосується розв'язання специфічних питань, притаманних саме процедурам банкрутства, тобто непозовному провадженню: про відкриття провадження у справі про банкрутство, про припинення дії мораторію щодо майна боржника, про закриття провадження у справі про банкрутство, про затвердження плану санації, про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, про призначення (розумій також і відсторонення) керуючого санацією, ліквідатора тощо;
2) друга група стосується виключно вирішення спорів. До неї належать судові рішення щодо розгляду спорів, у межах справи про банкрутство, стороною в яких є боржник. Такі спори розглядаються за позовом сторони, тобто в позовному провадженні. Хоча вони вирішуються тим судом, який відкрив провадження у справі про банкрутство, ці спори не стосуються непозовного провадження, яке врегульоване Кодексом України з процедур банкрутства, а тому регламентуються правилами про позовне провадження, встановленими у ГПК України.
Згідно з висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 19.01.2021 у справі № 916/97/20, визначені частиною другою статті 7 КУзПБ спори розглядаються та вирішуються судом у відокремленому позовному провадженні за правилами ГПК України. Судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій за результатами розгляду заяв, скарг, клопотань, поданих в межах основного провадження у справі про банкрутство, розглядаються судом без застосування усіх стадій судового розгляду, притаманних виключно розгляду справ позовного провадження. Такий підхід повністю відображає конструкції статей 7, 9 КУзПБ щодо порядку розгляду як основної справи про банкрутство, так і спорів, стороною в яких є боржник, які хоча і вирішуються в межах основної справи про банкрутство, проте є справами позовного провадження, відокремленими від основної справи про банкрутство. Таке розмежування є цілком виправданим з точки зору того, що справи відокремленого позовного провадження мають різний суб'єктний склад сторін спору, предмети і підстави позову, розглядаються та вирішуються господарським судом із застосуванням усього інструментарію позовного провадження, на відміну від спрощеного порядку розгляду заяв, скарг і клопотань в основній справи про банкрутство.
Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Частиною п'ятою статті 12 ГПК України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Стаття 162 ГПК України містить положення, за яким у позовній заяві має зазначатися ціна позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці, обґрунтований розрахунок сум, що стягуються або оспорюються.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про витребування майна ціна позову визначається вартістю майна.
Предметом позову у справі № 903/330/18 (903/1248/23), який розглядається в межах справи № 903/330/18 про банкрутство ТОВ "Юван", є витребування земельної ділянки, площею 0,3127 га, кадастровий номер 0722883700:03:001:6457, цільове призначення - для будівництва та обслуговування об'єктів житлової забудови та соціально-культурного призначення. Позов подано у 2023 році
Звертаючись до суду з цим позовом, ліквідатор ТОВ "Юван" Темчишин В. П. зазначив його ціну у розмірі вартості спірного майна, а саме: 918 265,00 грн. Така ж вартість майна, що витребовується, міститься у доданому до позовної заяви висновку про експертну грошову оцінку земельної ділянки станом на 29.08.2023.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2023 установлено у розмірі 2 684 грн.
Отже, ціна позову у цій справі не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Аналіз наведених вище норм дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у справах з ціною позову, що не перевищує п?'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Верховний Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
Дослідивши зміст касаційної скарги, Верховним Судом встановлено, що ОСОБА_1 не наводить жодних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, за умови наявності яких можливе відкриття Верховним Судом касаційного провадження за касаційною скаргою на судове рішення у справі з ціною позову, що не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Крім цього відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
Згідно з частиною другою статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Зазначення суті порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права полягає в тому, що скаржник повинен у касаційній скарзі вказати, порушення яких конкретно норм матеріального та/або процесуального права припустився суд при прийнятті оскаржуваного судового рішення, а також обґрунтування того, в чому саме полягає таке порушення або неправильне застосування і яким чином воно вплинуло на прийняття цього рішення.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У цьому випадку необхідно чітко вказати норму права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку суд апеляційної інстанції застосував в оскаржуваному судовому рішенні; навести висновок щодо застосування цієї норми права в оскаржуваному судовому рішенні; навести висновок щодо її застосування у постанові Верховного Суду, зазначити дату її прийняття та номер справи; обґрунтувати подібність правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, при цьому, необхідно чітко вказати норму права, висновок про застосування якої був сформований Верховним Судом, дату прийняття відповідного судового рішення та номер справи, навести сам висновок і змістовно обґрунтувати необхідність відступлення від нього.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої цієї ж статті (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися у спірних правовідносинах.
У разі оскарження судового рішення на підставі пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України касаційна скарга має містити зазначення, яке саме процесуальне порушення з передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу призвело до прийняття незаконного судового рішення.
При цьому правильність оформлення касаційної скарги, зокрема, її вимоги, зміст та підстави касаційного оскарження, покладається саме на заявника касаційної скарги. Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які сам заявник скарги не викладав у тексті касаційної скарги, оскільки вказане свідчитиме про порушення судом принципу змагальності сторін.
За змістом статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Таким чином процесуальний закон покладає на скаржника обов'язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбаченої (передбачених) статтею 287 ГПК України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку.
Всупереч наведеному ОСОБА_1 у касаційній скарзі не вказано підставу (підстави), передбачену (передбачені) статтею 287 ГПК України, на якій (яких) подається касаційна скарга.
Отже, касаційна скарга не відповідає вимогам пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України.
Також відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 290 ГПК України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено у Законі України "Про судовий збір".
Згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до підпункту 5 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду касаційної скарги на рішення суду становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
Підпунктом 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру розмір ставки судового збору складає 1, 5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ціна позову визначається, зокрема, у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна (пункт 2 частини першої статті 163 ГПК України).
Судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, стягнення, витребування або повернення майна - як рухомих речей, так і нерухомості - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.
Отже звертаючись до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.06.2024 та рішення Господарського суду Волинської області від 20.02.2024 у справі № 903/330/18 (903/1248/23), скаржнику належало сплатити судовий збір у розмірі 27 547,95 грн (918 265 х 1,5 %) х 200%).
Крім цього відповідно до статті 291 ГПК України особа, яка подає касаційну скаргу, надсилає іншим учасникам справи копії цієї скарги і доданих до неї документів, які у них відсутні, з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.
Правильність оформлення касаційної скарги, її змісту та форми покладається саме на заявника касаційної скарги.
Водночас у матеріалах касаційної скарги ОСОБА_1 , які надійшли до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (поштове відправлення 4301040836610), не виявилось вказаних у додатку касаційної скарги: оригіналу опису вкладення до експрес-листа та оригіналу фіскального чеку "Укрпошти" про надіслання копії апеляційної скарги та доданих до неї документів іншій стороні у справі; доказу сплати судового збору, про що Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду складено Акт № 32.1-13/ 350 від 09.07.2024.
Таким чином, касаційна скарга ОСОБА_1 оформлена з порушенням вимог, встановлених пунктом 2 частини четвертої статті 290 ГПК України.
Частиною другою статті 292 ГПК України визначено, що у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу.
Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
З огляду на викладене касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без руху з наданням скаржнику строку на усунення недоліків поданої касаційної скарги, який не може перевищувати 10 днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху, а саме:
- вказати підставу (підстави), передбачену (передбачені) статтею 287 ГПК України, на якій (яких) подається касаційна скарга;
- зазначити та належним чином обґрунтувати наявність підстав, передбачених підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, за яких можливе відкриття касаційного провадження у справі № 903/330/18 (903/1248/23);
- надати документ, що підтверджує сплату судового збору у розмірі 27 547,95 грн.
Також ОСОБА_1 необхідно надати суду докази надіслання іншим учасникам справи копії касаційної скарги і доданих до неї документів, які у них відсутні, з урахуванням положень статті 42 ГПК України.
При цьому Верховний Суд зазначає, що уточнену редакцію касаційної скарги, подану на виконання приписів цієї ухвали, необхідно надіслати іншим учасникам справи, надавши суду докази такого надіслання.
Керуючись статтями 174, 234, 235, 287, 290, 291, 292 Господарського процесуального кодексу України, Суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.06.2024 та рішення Господарського суду Волинської області від 20.02.2024 у справі № 903/330/18 (903/1248/23) - залишити без руху.
2. Надати ОСОБА_1 строк для усунення недоліків касаційної скарги, який не може перевищувати 10 днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху.
3. Наслідки невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали визначені статтями 292, 293 ГПК України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Верховного Суду В. Пєсков