24 липня 2024 року
м. Київ
cправа № 924/687/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,
секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,
за участю представників:
Фермерського господарства «Еколан-Плюс» - Кучера М.М.,
Орининської сільської ради Кам'янець-Подільського району
Хмельницької області - Антощука О.А.,
ОСОБА_1 - особисто,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Орининської сільської ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.05.2024 (у складі колегії суддів: Маціщук А.В. (головуючий), Гудак А.В., Мельник О.В.)
та рішення Господарського суду Хмельницької області від 07.02.2024 (суддя Танасюк О.Є.)
у справі № 924/687/22
за позовом Фермерського господарства «Еколан-Плюс»
до Орининської сільської ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - ОСОБА_1 ,
про визнання недійсним рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою, визнання права постійного користування земельною ділянкою,
У вересні 2022 року Фермерське господарство «Еколан-Плюс» (далі - ФГ «Еколан-Плюс») звернулося до суду з позовом до Орининської сільської ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області (далі - Орининська сільрада) про: визнання за ФГ «Еколан-Плюс» права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6822485700:04:006:001 на підставі державного акта на право постійного користування землею серії ХМ 0248, виданого 27.02.2001 гр. ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства Кам'янець-Подільською районною радою народних депутатів, відповідно до рішення Кам'янець-Подільської районної ради народних депутатів від 15.02.2001 № 18, який зареєстровано в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за номером 248; визнання недійсним рішення Орининська сільради від 23.06.2022 № 14 «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою гр. ОСОБА_1 ».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, проте, припиняючи право постійного користування спірною земельною ділянкою гр. ОСОБА_1 , відповідач тим самим не визнає право позивача на таку земельну ділянку, а тому таке право підлягає захисту шляхом його визнання. Крім цього позивач вказував, що рішення Орининська сільради від 23.06.2022 № 14 також порушує його право постійного користування спірною земельною ділянкою, оскільки таким рішенням відповідач фактично анулював юридичну підставу, на якій таке право виникло, а саме визнав таким, що втратив чинність державний акт на право постійного користування землею серія ХМ № 0248, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за номером 248. При цьому жодним нормативним актом України не передбачено повноважень органів місцевого самоврядування визнавати недійсними державні акти, а тому таке рішення відповідача є порушенням частини 2 статті 19 Конституції України.
Суди розглядали справу неодноразово.
Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 30.01.2023, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.05.2023, у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 05.09.2023 зазначені судові рішення скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 07.02.2024 позов задоволено.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.05.2024 рішення Господарського суду Хмельницької області від 07.02.2024 скасовано в частині визнання недійсним рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою. Ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позовної вимоги. Викладено резолютивну частину рішення в редакції, відповідно до якої позов задоволено частково. Визнано ФГ «Еколан-Плюс» право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6822485700:04:006:0001 на підставі державного акта на право постійного користування землею серії ХМ 0248, виданого 27.02.2001 гр. ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства, відповідно до рішення Кам'янець-Подільської районної ради народних депутатів від 15.02.2001 № 18, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 248. Відмовлено у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним рішення Орининської сільради від 23.06.2022 № 14 «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою гр. ОСОБА_1 ». Стягнуто з Орининської сільської ради на користь ФГ «Еколан-Плюс» 2 481,00 грн витрат зі сплати судового збору. Стягнуто з ФГ «Еколан-Плюс» на користь Орининської сільради 4 026,00 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у червні 2024 року Орининська сільрада подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати рішення Господарського суду Хмельницької області від 07.02.2024 та змінити частково постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.05.2024 у справі № 924/687/22, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.06.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 924/687/22 за касаційною скаргою Орининської сільради з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 24.07.2024.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Суди першої та апеляційної інстанцій при новому розгляді справи на виконання вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 05.09.2023, установили, що 27.02.2001 на підставі рішення Кам'янець-Подільської районної ради народних депутатів від 15.02.2001 № 18 громадянину ОСОБА_1 виданий державний акт на право постійного користування землею серії ХМ № 0248, яким посвідчено право постійного користування земельною ділянкою площею 50,00 га на території Орининської сільської ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області для ведення селянського (фермерського) господарства. Цей державний акт зареєстрований в Книзі записів державних актів на право користування землею за № 248. До акту доданий план зовнішніх меж землекористування земельної ділянки площею 50,00 га.
12.12.2007 зареєстровано ФГ «Еколан-Плюс», що підтверджується свідоцтвом серії А01 № 181867 від 12.12.2007 про державну реєстрацію юридичної особи.
Протоколом від 21.11.2007 № 1 затверджено статут ФГ «Еколан-Плюс», відповідно до пункту 1.2 якого ОСОБА_1 є засновником та головою цього ФГ.
У пункті 5.1 статуту визначено, що до земель господарства належать: земельні ділянки, що належать на праві приватної власності фермерському господарству як юридичній особі; земельні ділянки засновника, членів господарства, що належать їм на праві приватної власності; земельні ділянки, що використовуються фермерським господарством на умовах оренди.
Згідно з протоколом загальних зборів ФГ «Еколан-Плюс» від 17.12.2007 № 2 на цих зборах були прийняті рішення, відповідно до яких від ОСОБА_1 прийнято до складеного капіталу ФГ «Еколан-Плюс» право постійного користування земельною ділянкою, площею 50,00 га, посвідчене державним актом на право постійного користування землею серія ХМ 0248 від 27.02.2001, який зареєстрований в Книзі записів державних актів постійного користування землею за № 248; уповноважено ОСОБА_2 підписати акт приймання передачі до складеного капіталу ФГ «Еколан-Плюс» права постійного користування земельною ділянкою.
17.12.2007 між ОСОБА_1 та ФГ «Еколан-Плюс» складено акт приймання-передачі права користування земельною ділянкою до складеного капіталу ФГ «Еколан- Плюс», згідно з яким ОСОБА_1 передав, а ФГ «Еколан-Плюс» прийняло до складеного капіталу господарства право постійного користування земельною ділянкою, площею 50,00 га, посвідчене державним актом на право постійного користування землею серія ХМ 0248 від 27.02.2001, який зареєстрований в Книзі записів державних актів постійного користування землею за № 248.
За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна станом на 14.09.2022 земельна ділянка площею 50,0029 га з кадастровим номером 6822485700:04:006:0001 перебуває з 13.04.2021 у комунальній власності Орининської сільської ради та передана у постійне користування правокористувачу ОСОБА_1
18.06.2021 Головне управління ДПС у Хмельницькій області сформувало та надіслало ОСОБА_1 податкове повідомлення-рішення по земельному податку з фізичних осіб за 2021 рік № 9482970-2405-2209 від 18.06.2021 на суму 15 222,88 грн.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 20.12.2021 у справі № 560/14485/21 та додатковим рішенням цього ж суду від 12.01.2022, залишеними без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31.05.2022, у задоволені позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Хмельницькій області від 18.06.2021 № 9482970-2405-2209 відмовлено.
14.04.2021 Орининська сільська рада надіслала громадянину ОСОБА_1 лист-запрошення № 02-26/344, яким запросила на засідання виконавчого комітету (яке мало відбутися 20.04.2021) ОСОБА_1 як користувача земельної ділянки загальною площею 50,0029 га з кадастровим номером 6822485700:04:006:0001, яка розташована на території Орининської сільської ради.
ОСОБА_1 на такий лист-запрошення не відреагував.
У листі від 10.06.2022 № 390-А/02-26 Орининська сільська рада запросила ОСОБА_1 з'явитися на засідання шістнадцятої (позачергової) сесії сільської ради у зв'язку із розглядом питання стосовно скасування права постійного користування земельною ділянкою, яка знаходиться у користуванні ОСОБА_1 , з огляду на систематичну несплату земельного податку.
ОСОБА_1 такий лист залишив без реагування.
Рішенням шістнадцятої (позачергової) сесії Орининської сільської ради від 23.06.2022 № 14 «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою гр. ОСОБА_1 » припинено право постійного користування земельною ділянкою площею 50,0000 га для ведення селянського (фермерського) господарства, що знаходиться на території Орининської сільської ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області за межами населеного пункту с. Оринин, яка надана в постійне користування гр. ОСОБА_1 згідно з державним актом на право постійного користування землею серія ХМ № 0248, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 248, кадастровий номер 6822485700:04:006:0001 у зв'язку з систематичною несплатою земельного податку (пункт 1) та визнано таким, що втратив чинність державний акт на право постійного користування землею серія ХМ № 0248, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 248 (пункт 2).
ФГ «Еколан-Плюс» звернулося до суду з позовом про визнання права постійного користування землею та визнання зазначеного рішення ради незаконним, посилаючись на порушення своїх прав на земельну ділянку, оскільки в силу закону позивач є законним користувачем цієї земельної ділянки.
Суд першої інстанції позов задовольнив та мотивував таке рішення тим, що з моменту створення ФГ «Еколан-Плюс» (12.12.2007) постійним користувачем земельної ділянки, яка знаходиться на території Орининської сільської ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області, є саме фермерське господарство, тому сільська рада, приймаючи оспорюване рішення, безпідставно припинила право постійного користування земельною ділянкою ФГ «Еколан-Плюс», чим порушено право останнього на користування земельною ділянкою ФГ «Еколан-Плюс», оскільки таким рішенням фактично анульовано юридичну підставу, на якій це право виникло.
Суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасував у частині визнання недійсним рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою та ухвалив у цій частині нове рішення, яким відмовив у задоволенні цієї позовної вимоги, у решті рішення місцевого господарського суду залишив без змін, погодившись з висновками цього суду про наявність правових підстав для визнання за ФГ «Еколан-Плюс» права простійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6822485700:04:006:001 на підставі державного акта на право постійного користування землею серії ХМ 0248, виданого 27.02.2001 гр. ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства.
У поданій касаційній скарзі Орининська сільрада на підтвердження підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, зазначила, зокрема, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення Закону України «Про фермерське (селянське) господарство», Закону України «Про фермерське господарство», Земельного кодексу України та інших правових актів, які були чинними на час отримання ОСОБА_1 державного акта на землю і які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 18.03.2019 у справі № 922/3312/17, від 29.03.2018 у справі № 926/590/17 та у постанові Верховного Суду України від 23.11.2016 у справі № 657/731/14-ц. Також скаржник посилається на те, що судом безпідставно було застосовано висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 26.01.2022 у справі № 908/846/19, оскільки правовідносини у цій справі та у справі № 924/687/22 не є подібними. На думку відповідача, ФГ «Еколан-Плюс» не надавало доказів наявності реєстрації права постійного користування спірною земельною ділянкою саме за ним та не наведено жодної діючої норми чинного законодавства, яка б передбачала таку можливість станом на момент звернення до суду та ухвалення рішень у справі, тому відсутні підстави для задоволення позову.
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд, переглянувши судові рішення у межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.
Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 ГПК, частиною 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.
Право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).
Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
При цьому, необхідно зазначити, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Відсутність такої подібності зумовлює закриття касаційного провадження.
Проаналізувавши висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 18.03.2019 у справі № 922/3312/17, від 29.03.2018 у справі № 926/590/17 та у постанові Верховного Суду України від 23.11.2016 у справі № 657/731/14-ц, на які послалася Орининська сільрада у касаційній скарзі на обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення у справі № 924/687/22, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, суд касаційної інстанції вважає, що правовідносини у зазначених справах не є подібними, виходячи з наступного.
Так, у справі № 926/590/17 Верховний Суд постановою від 29.03.2018 скасував судові рішення попередніх судових інстанцій, якими задоволено позов фермерського господарства про визнання права постійного користування земельною ділянкою, та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову з тих мотивів, що із встановлених судами обставин справи не вбачається, що відповідач оспорює право позивача на користування земельною ділянкою, його дії зводяться лише до відмови у внесенні відомостей до реєстру щодо права постійного користування позивачем земельною ділянкою, тому підстави для задоволення позову відсутні.
У справі № 657/731/14-ц Верховний Суд України постановою від 23.11.2016 відмовив у задоволенні заяви позивача (фізичної особи) про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, якою залишено без змін постанову суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову про визнання права на спадщину та зазначив, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.
Водночас необхідно зазначити, що постановою Великої Палати Верховного Суду від 23.96.2020 у справі № 179/1043/16-ц відступлено шляхом конкретизації від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 20.11. 2019 у справі № 368/54/17, у частині відступу від висновків, сформульованих у постановах Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі № 181/698/14-ц і від 23.11.2016 у справі № 657/731/14-ц про те, що право користування земельною ділянкою, яке виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право, і не входить до складу спадщини.
Означені відступи від висновків полягають у такому: «Право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю фізичної особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки. З моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав саме для ведення такого господарства його засновник, переходить до цього господарства. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об'єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство. Право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав для ведення селянського (фермерського) господарства його засновник, може бути об'єктом спадкування, якщо зазначена особа до її смерті не змогла створити (зареєструвати) селянське (фермерське) господарство. У такому разі право постійного користування зазначеною ділянкою входить до складу спадщини у разі смерті цієї особи та може бути успадкованим лише для мети, для якої це право отримав спадкодавець».
У справі № 922/3312/17 (позов селянського (фермерського) господарства про визнання права користування земельною ділянкою та визнання недійсним наказу) Верховний Суд у постанові від 18.03.2019 зазначив, що єдиним належним і допустимим доказом належності спірної земельної ділянки тій чи іншій особі є наявність правовстановлюючого документа. Оскільки позивачем не надано документів на підтвердження наявності у фермерського господарства оформленого права постійного користування спірною земельною ділянкою, то за таких обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині визнання за СФГ права постійного користування земельною ділянкою. Крім того, суд касаційної інстанції вказав, що на момент виникнення спірних правовідносин набуття права постійного користування земельною ділянкою фермерськими господарствами (для ведення фермерського господарства) не передбачено.
Разом із тим Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 відступила від висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.03.2019 у справі № 922/3312/17 та зазначила, що з моменту створення селянського (фермерського) господарства до нього переходять правомочності володіння і користування та юридичні обов'язки щодо використання земельної ділянки його засновника.
У справі № 924/687/22, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій урахували, зокрема висновки Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, а також на виконання вказівок Верховного Суду відповідно до положень статті 316 ГПК установили наявність порушеного права позивача з огляду на те, що фізична особа гр. ОСОБА_1 передав право користування спірною земельною ділянкою створеній ним юридичній особі, реалізуючи таким чином форму підприємницької діяльності, а відповідач не визнає такого права фермерського господарства як земелекористувача, тому порушене право підлягає захисту в обраний позивачем спосіб шляхом визнання права постійного користування земельною ділянкою.
Отже, аналіз висновків, зроблених у оскаржуваних судових рішеннях у справі № 924/687/22, у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведених постановах Верховного Суду, на які посилається Орининська сільрада у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.
При цьому необхідно зауважити, що наведені висновки судів попередніх інстанцій у справі № 924/687/22 узгоджуються з правовими висновками щодо застосування норм матеріального права при вирішенні спору у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, та не суперечать ним.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження з підстави, передбаченої пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК.
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Орининської сільської ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.05.2024 та рішення Господарського суду Хмельницької області від 07.02.2024 у справі № 924/687/22.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І.С. Берднік
Судді: В.А. Зуєв
І.С. Міщенко