17 липня 2024 року
м. Київ
cправа № 916/3030/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,
секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,
за участю представників:
Товариства з обмеженою відповідальністю
«Зерновий термінал Кілія» - Клачок Б.О., Чумаченка Д.О.,
Державного підприємства
«Морський торговельний порт Усть-Дунайськ» - Ходаковської О.Ю.,
Товариства з обмеженою відповідальністю «Еліксир Україна» - Ходаковської О.Ю.,
Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі філії «Усть-Дунайськ» Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація морського порту «Усть-Дунайськ») - не з'явився,
Фонду державного майна України - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Державного підприємства «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ», Товариства з обмеженою відповідальністю «Еліксир Україна»
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.05.2024 (у складі колегії суддів: Ярош А.І. (головуючий), Діброва Г.І., Принцевська Н.М.)
та рішення Господарського суду Одеської області від 15.02.2024 (суддя Лічман Л.В.)
у справі № 916/3030/23
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Зерновий термінал Кілія»
до Державного підприємства «Морський торговельний порт «Усть-Дунайськ», Товариства з обмеженою відповідальністю «Еліксир Україна»,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі філії «Усть-Дунайськ» Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація морського порту «Усть-Дунайськ»),
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Фонду державного майна України,
про усунення перешкод у здійсненні права користування своїм майном, визнання укладеним договору про спільне використання технологічно пов'язаних об'єктів портової інфраструктури,
У липні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Зерновий термінал Кілія» (далі - ТОВ «Зерновий термінал Кілія») звернулося до суду з позовом, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, до Державного підприємства «Морський торговельний порт «Усть-Дунайськ» (далі - ДП «Морський торговельний порт «Усть-Дунайськ»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Еліксир Україна» (далі - ТОВ «Еліксир Україна»), у якому просило:
- усунути перешкоди у здійсненні ТОВ «Зерновий термінал Кілія» права користування своїм майном шляхом зобов'язання ДП «Морський торговельний порт «Усть-Дунайськ», ТОВ «Еліксир Україна» та залучених останнім третіх осіб утримуватись від вчинення будь-яких дій, що перешкоджатимуть ТОВ «Зерновий термінал Кілія» у праві проходу, проїзду через прохідну літ. «Т» загальною площею 20,8 кв. м, що входить до складу 93/100 частин будівель та споруд (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 107418151223), згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13.07.2023 № 339105291, на територію портового пункту Кілія філії «Усть-Дунайськ» Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація морського порту «Усть-Дунайськ»), а також до об'єктів загального користування: надвірні споруди І-ІІІ (автомобільні шляхи, мостіння території), будівля трансформаторної літ. « 1Н», будівлі насосної літ. « 1М» (які визначені в розділі «Висновки» висновку експерта № 005/23 судової будівельно-технічної експертизи від 08.05.2023) та до причалу № 1 на підставі та у порядку, передбаченими договором від 10.06.2021 № 44-П-АМПУ-21, розташованих за адресою: Одеська обл., м. Кілія, вул. Портова, 4;
- визнати укладеним між ТОВ «Еліксир Україна» та ТОВ «Зерновий термінал Кілія» договір про спільне використання технологічно пов'язаних об'єктів портової інфраструктури у запропонованій позивачем редакції.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ДП «Морський торговельний порт «Усть-Дунайськ» в односторонньому порядку шляхом надсилання позивачу листа безпідставно здійснило розірвання договору, укладеного з метою спільного використання технологічно пов'язаних об'єктів портової інфраструктури, та перешкоджає господарській діяльності ТОВ «Зерновий термінал Кілія» на території портового пункту Кілія шляхом обмеження доступу до причалу.
Також позивач зазначив, що з 29.08.2023 ТОВ «Еліксир Україна» є власником 93/100 комплексу будівель та споруд порту Усть-Дунайськ, а 1/100 частина майна залишилась у власності держави, отже це товариство відповідно до положень Закону України «Про морські порти України» наразі має укласти з позивачем договір про спільне використання технологічно пов'язаних об'єктів портової інфраструктури.
Рішення Господарського суду Одеської області від 15.02.2024, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.05.2024, позов задоволено частково.
Вирішено усунути перешкоди у здійсненні ТОВ «Зерновий термінал Кілія» права користування своїм майном шляхом зобов'язання ДП «Морський торговельний порт «Усть-Дунайськ», ТОВ «Еліксир Україна» утриматись від вчинення дій, що перешкоджатимуть ТОВ «Зерновий термінал Кілія» у праві проходу, проїзду через прохідну літ. «Т» загальною площею 20,8 кв. м, що входить до складу 93/100 частин будівель та споруд (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 107418151223), згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13.07.2023 № 339105291, а також користування автомобільними шляхами, мостінням території, які ведуть до причалу № 1 на підставі та у порядку, передбаченими договором від 10.06.2021 № 44-П-АМПУ-21, на території портового пункту Кілія філії «Усть-Дунайськ» Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація морського порту «Усть-Дунайськ»), розташованого за адресою: Одеська обл., м. Кілія, вул. Портова, 4.
Визнано укладеним між ТОВ «Еліксир Україна» та ТОВ «Зерновий термінал Кілія» договір про спільне використання технологічно пов'язаних об'єктів портової інфраструктури у редакції, наведеній в резолютивній частині рішення.
У решті позову відмовлено.
Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у червні 2024 року ТОВ «Еліксир Україна» подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.05.2024 та рішення Господарського суду Одеської області від 15.02.2024 у частині задоволення позовних вимог до ТОВ «Еліксир Україна», ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ТОВ «Зерновий термінал Кілія» до ТОВ «Еліксир Україна», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Фонду державного майна України, Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», про усунення перешкод у здійсненні права користування майном та визнання укладеним договору про спільне використання технологічно пов'язаних об'єктів портової інфраструктури.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.06.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 916/3030/23 за касаційною скаргою ТОВ «Еліксир Україна» з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 17.07.2024.
Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у червні 2024 року ДП «Морський торговельний порт «Усть-Дунайськ» подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК, просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.05.2024 та рішення Господарського суду Одеської області від 15.02.2024 у частині задоволення позовних вимог до ДП «Морський торговельний порт «Усть-Дунайськ», а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.06.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 916/3030/23 за касаційною скаргою ДП «Морський торговельний порт «Усть-Дунайськ» з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 17.07.2024.
ТОВ «Зерновий термінал Кілія» у відзиві на касаційні скарги ТОВ «Еліксир Україна» та ДП «Морський торговельний порт «Усть-Дунайськ» зазначило про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просило залишити касаційні скарги без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.
Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» в особі філії «Усть-Дунайськ» Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація морського порту «Усть-Дунайськ»), Фонд державного майна України в судове засідання своїх представників не направили.
Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.
Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.
Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.
Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, відсутність заяв учасників справи щодо розгляду справи, у тому числі, клопотань про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників зазначених учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи та заперечення проти них, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що 10.06.2021 між Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» (далі - ДП «Адміністрація морських портів України»; Адміністрація) та ТОВ «Зерновий термінал Кілія» (Портовий оператор) укладено договір про забезпечення доступу Портового оператора до причалу(ів) № 44-П-АМПУ-21, за умовами якого Адміністрація зобов'язується забезпечити доступ Портового оператора до причалу(ів) № 1 портового пункту Кілія філії «Усть-Дунайськ ДП «Адміністрація морських портів України», що перебуває у господарському віданні Адміністрації, для проведення Портовим оператором вантажно-розвантажувальних робіт, а Портовий оператор зобов'язується сплатити Адміністрації плату за послуги. Послуга надається з метою забезпечення виконання Портовим оператором вантажно-розвантажувальних робіт та надання послуг із використанням причалу(ів) у межах, визначених у паспорті споруди, а саме довжини та ширини конструкції (конструктивної ширини) споруди (пункт 1.1).
Згідно з пунктом 7.1 цього договору він набирає чинності з дати його підписання обома сторонами і діє до 31 грудня поточного року його підписання, але у будь-якому разі не пізніше строку дії (чинності) документів, які були подані Портовим оператором до Адміністрації та стали підставою для укладання цього договору. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору за 30 календарних днів до закінчення строку його дії, договір вважається продовженим на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього договору, до 31 грудня кожного наступного календарного року.
Судами попередніх інстанцій установлено, що цей договір про забезпечення доступу Портового оператора до причалу(ів) продовжив дію за згодою його сторін до 31.12.2023.
Також судами установлено, що рішенням Господарського суду Одеської області від 17.02.2022 у справі № 916/3971/21, яке залишено без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.08.2022 та постановою Верховного Суду від 18.10.2022, задоволено частково позов ТОВ «Зерновий термінал Кілія». Усунуто перешкоди у здійсненні ТОВ «Зерновий термінал Кілія» права користування своїм майном шляхом зобов'язання ДП «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ» утриматись від вчинення будь-яких дій, що перешкоджатимуть ТОВ «Зерновий термінал Кілія» у праві проходу, проїзду через прохідну літ. «Т» загальною площею 20,8 кв. м, що входить до складу 83/100 частин будівель та споруд, згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04.12.2021 № 288463013, на територію портового пункту Кілія філії «Усть - Дунайськ» ДП «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація морського порту «Усть-Дунайцськ»), розташованого за адресою: Одеська область, м. Кілія, вул. Портова, 4. Визнано укладеним між ТОВ «Зерновий термінал Кілія» та ДП «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ» договір про спільне використання технологічно пов'язаних об'єктів портової інфраструктури у редакції, наведеній у резолютивній частині рішення.
У подальшому між ДП «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ» і ТОВ «Зерновий термінал Кілія» підписано договір про надання послуг по використанню об'єктів портової інфраструктури від 24.01.2023 № 29Д, який у подальшому ДП «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ» розірвало в односторонньому порядку, про що повідомило у листі від 17.04.2023 № 403/01/02-23.
05.07.2023 ТОВ «Зерновий термінал Кілія» звернулося до ДП «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ», у господарському віданні якого перебуває 94/100 частин будівель та споруд на території портового пункту Кілія, розташованих за адресою: Одеська обл., м. Кілія, вул. Портова, 4, з листом від 04.07.2023 за вих. № 482-07/23 про виконання обов'язку, передбаченого частиною 3 статті 18 Закону України «Про морські порти України», з метою врегулювання правовідносин щодо спільного користування технологічно пов'язаними об'єктами портової інфраструктури, шляхом укладання відповідного договору. До листа додано проект угоди в редакції договору, який визнано укладеним рішенням Господарського суду Одеської області від 17.02.2022 у справі № 916/3971/21.
ДП «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ» у листі від 13.07.2023 № 2249/10-09-02/Вих повідомило про небажання продовжувати дію договору від 10.06.2021 № 44-П-АМПУ-21 та фактичне його припинення з 01.01.2024.
У зв'язку з тим, що ДП «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ» у порушення вимог частини 3 статті 18 Закону України «Про морські порти України» та встановленого рішенням Господарського суду Одеської області від 17.02.2022 у справі № 916/3971/21 обов'язку щодо укладення відповідного договору проігнорувало пропозицію ТОВ «Зерновий термінал Кілія», останнє звернулося до суду з відповідним позовом.
Також судами установлено, що 14.04.2023 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївський областях (продавець) і ТОВ «Еліксир Україна» (покупець) укладено договір купівлі-продажу об'єкта малої приватизації єдиного майнового комплексу ДП «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ» за результатами електронного аукціону з умовами, зареєстрований в реєстрі за № 1375 приватним нотаріусом Іллічовою Н.А. За умовами цього договору ТОВ «Еліксир Україна» придбало 93/100 комплексу будівель та споруд порту Усть-Дунайськ (1/100 частина майна залишилась у власності держави).
У пункті 3.1 зазначеного договору ТОВ «Еліксир Україна», яке придбало об'єкт приватизації як єдиний майновий комплекс, є правонаступником його майнових прав і обов'язків відповідно до умов договору та законодавства України.
29.08.2023 в ході розгляду цієї справи ТОВ «Еліксир Україна» за результатами приватизації набуло у власність 93/100 комплексу будівель та споруд порту Усть-Дунайськ (1/100 частина майна залишилась у власності держави), що підтверджується інформацією з Державного реєстру прав на нерухоме майно.
Протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 08.08.2023 залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Фонд державного майна України та ТОВ «Еліксир Україна».
19.09.2023 ТОВ «Зерновий термінал Кілія» направило ТОВ «Еліксир Україна» пропозицію укласти договір, передбачений частиною 3 статті 18 Закону України «Про морські порти України».
19.09.2023 ТОВ «Зерновий термінал Кілія» до суду першої інстанції подало заяву про зміну предмета позову та залучення ТОВ «Еліксир Україна» до участі у справі як співвідповідача.
Разом із тим судами попередніх інстанцій установлено, що договір у відповідній редакції укладено не було, за твердженням позивача ТОВ «Еліксир Україна» продовжує перешкоджати господарській діяльності ТОВ «Зерновий термінал Кілія» на території портового пункту Кілія шляхом обмеження доступу до причалу.
Отже, за встановлених обставин, предметом позову у справі, що розглядається, є вимоги про усунення перешкод у здійсненні ТОВ «Зерновий термінал Кілія» права користування своїм майном шляхом зобов'язання ДП «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ» та ТОВ «Еліксир Україна» утримуватись від вчинення будь-яких дій, що перешкоджатимуть позивачу у праві проходу, проїзду через прохідну літ. «Т» загальною площею 20,8 кв. м, що входить до складу 93/100 частин будівель та споруд (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 107418151223), згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13.07.2023 № 339105291, на територію портового пункту Кілія філії «Усть-Дунайськ» Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація морського порту «Усть-Дунайськ»), а також до об'єктів загального користування: надвірні споруди І-ІІІ (автомобільні шляхи, мостіння території), будівля трансформаторної літ. « 1Н», будівлі насосної літ. «1М» (які визначені в розділі «Висновки» висновку експерта № 005/23 судової будівельно-технічної експертизи від 08.05.2023) та до причалу № 1 на підставі та у порядку, передбаченими договором від 10.06.2021 № 44-П-АМПУ-21, розташованих за адресою: Одеська обл., м. Кілія, вул. Портова, 4; та визнання укладеним між ТОВ «Зерновий термінал Кілія» і ТОВ «Еліксир Україна» договору про спільне використання технологічно пов'язаних об'єктів портової інфраструктури у запропонованій позивачем редакції.
Апеляційний господарський суд залишив без змін рішення суду першої інстанції та дійшов висновку, що позивачем у встановленому процесуальним законом порядку доведено наявність підстав для часткового задоволення позову.
У поданій касаційній скарзі ТОВ «Еліксир Україна» в обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень послалося на те, зокрема, що суди при вирішенні спору дійшли помилкового висновку про правонаступництво ТОВ «Еліксир Україна» майнових прав і обов'язків ДП «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ» за фактом приватизації єдиного майнового комплексу (як майна, а не юридичної особи) в силу положень закону.
Суди неправильно застосували до спірних правовідносин положення частини 1 статті 28 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» під час визначення правонаступництва ТОВ «Еліксир Україна», щодо застосування якої у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду, що є підставою для касаційного оскарження відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК.
Поряд з цим, на думку ТОВ «Еліксир Україна», навіть факт правонаступництва майнових прав та обов'язків приватизованого державного підприємства, який суди попередніх інстанцій помилково визначили встановленим, сам по собі не може виступати підставою для обмеження ТОВ «Еліксир Україна» у реалізації на підставі частини 5 статті 75 ГПК права у загальному порядку спростувати обставини, встановлені у рішенні суду в господарській справі стосовно ДП «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ».
Суди попередніх інстанцій не дослідили наявність обставин, що передують зверненню до суду з позовом про визнання договору укладеним, неправильно застосували при вирішенні спору статті 179, 187 Господарського кодексу України (далі - ГК) та статтю 649 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) та не врахували висновки Верховного Суду при вирішенні спорів у подібних правовідносинах, викладені у постановах від 18.04.2023 у справі № 909/952/21, від 26.10.2018 у справі № 910/15590/17, від 25.05.2018 у справі № 61/341, що є підставою для касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК.
Судом порушено частину 1 статті 14 ГПК щодо меж розгляду справи, що свідчить про неврахування ним висновків Верховного Суду щодо застосування норм права, викладених у постановах від 08.05.2018 у справі 922/1249/17.
Скаржник також зазначив, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права та не враховано висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 761/29966/16-ц, від 22.08.2023 у справі № 420/5210/19 з приводу преюдиційності судових рішень, що є підставою для касаційного оскарження на підставі пунктів 1, 4 частини 2 статі 287, пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК.
Судами першої та апеляційної інстанцій порушено положення частини 3 статті 18 Закону України «Про морські порти України», щодо застосування якої у подобних правовідносинах у частині визначення змісту договорів, які підлягають укладанню у розумінні цієї статті, відсутній висновок Верховного Суду. Скаржник зазначив, що відсутні підстави стверджувати, що визнаний укладеним у цій судовій справі договір відноситься саме до тієї категорії договорів, які мають укладатися на підставі зазначеної норми Закону.
Судами не враховано висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 27.05.2020 у справі № 909/392/19, від 09.02.2022 у справі № 910/17345/20, а також необґрунтовано відхилено клопотання про витребування доказів, які мають значення для правильного вирішення справи.
Судами встановлено обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів у питанні визначення у позивача статусу портового оператора, який є визначальним у встановленні обов'язку укладати договір, передбачений частиною 3 статті 18 Закону України «Про морські порти України».
У поданій касаційній скарзі ДП «Морський торговельний порт «Усть-Дунайськ» в обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень послалося, зокрема, на те, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права та не враховано висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 27.05.2020 у справі № 909/392/19, від 09.02.2022 у справі № 910/17345/20. Судом необґрунтованого відхилення клопотання про витребування доказів, які мають значення для правильного вирішення справи, а також встановлено обставини на підставі недопустимих доказів. Судами першої та апеляційної інстанцій у своїх судових рішеннях в порушення наведених норм процесуального права та обов'язкових для застосування висновків Верховного Суду взагалі не встановлено суті порушення прав позивача, перешкоди в реалізації якого мають бути усунуті, а встановлені з цього приводу обставини, по-перше, обґрунтовані судами посиланням на недопустимі у розумінні статті 77 ГПК докази, по-друге, виключають можливість постановити рішення з дотриманням положень статті 237 ГПК, а також свідчать про невстановлення судами всіх суттєвих обставин, які підлягають встановленню у справах про усунення перешкод у реалізації речових прав на майно у відповідності до згаданих висновків Верховного Суду. Суди попередніх інстанцій встановили обставини наявності у позивача статусу портового оператора на підставі недопустимих доказів, адже допустимими у розумінні Закону України «Про морські порти України» у цьому питанні можуть виступати тільки чинні договори, укладені з приводу доступу чи користування причалом у морському порту.
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційних скарг, відповідно до положень статті 300 ГПК, виходить із такого.
Статтею 15 ЦК передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 ЦК).
Зазначені норми матеріального права визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права.
Разом із тим у статті 4 ГПК визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2).
Право на звернення до господарського суду в установленому ГПК порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом (частина 1 статті 4 ГПК).
З огляду на положення статті 4 ГПК, статей 15, 16 ЦК підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Водночас, питання належності та ефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права або законного інтересу підлягає вирішенню судами після повного встановлення усіх фактичних обставин справи, а також після з'ясування того, чи існує у позивача право або законний інтерес та чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем (близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17.06.2020 у справі № 922/2529/19).
Задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачами з урахуванням належно обраного способу судового захисту.
Відповідний порядок звернення до господарського суду встановлюють положення ГПК, частиною 1 статті 162 якого передбачено, що у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
За змістом пунктів 4, 5 частини 3 статті 162 ГПК позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
Отже, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.
Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу (частина 3 статті 45 ГПК).
При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.
Як установлено судами попередніх інстанцій, підставою для подання позову ТОВ «Зерновий термінал Кілія» у справі, що розглядається, є обставини вчинення відповідачами перешкод позивачу як портовому оператору та власнику майна, розташованого на території портового пункту Кілія філії «Усть-Дунайськ» Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» за адресою: Одеська обл., м. Кілія, вул. Портова, 4, у здійсненні ним господарської діяльності, пов'язаної з виконанням вантажно-розвантажувальних робіт і наданням послуг із використанням причалів, а також у визначенні взаємних прав і обов'язків щодо організації та забезпеченні безперервності технологічного процесу надання відповідних послуг у морському порту шляхом укладення договору, передбаченого частиною 3 статті 18 Закону України «Про морські порти України».
За змістом положень частини 1 статті 173, частини 1 статті 174 ГК господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, зокрема безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно із частиною 3 статті 179 ГК укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
У частині 7 статті 179 ГК визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
За приписами частини 1 статті 638 ЦК договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За змістом статті 180 ГК зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства (частина 1). Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (частина 2). При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (частина 3).
Спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, установлених законом, розглядаються судом (частина 1 статті 187 ГК).
Отже, поряд з принципом свободи цивільно-правого договору (частина 1 статті 627 ЦК) законодавцем передбачено імперативну вимогу щодо укладення господарських договорів у разі, якщо існує пряма вказівка закону на вчинення такого правочину його сторонами, виходячи з їх правового статусу чи компетенції відповідного органу.
Відповідно до частини 3 статті 18 Закону України «Про морські порти України» власники та/або користувачі технологічно пов'язаних об'єктів портової інфраструктури зобов'язані укладати між собою договори, що визначають взаємні права і обов'язки щодо організації та забезпечення безперервності технологічного процесу надання відповідних послуг у морському порту і встановлюють єдиний порядок експлуатації відповідної інфраструктури морського порту.
У справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору дослідили правовідносини між сторонами та встановили такі обставини:
- позов у цій справі заявлено ТОВ «Зерновий термінал Кілія» з підстав порушення відповідачами права користування позивачем своїм майном, а предметом позову є відповідно усунення перешкод у користуванні ТОВ «Зерновий термінал Кілія» своїм майном та визнання укладеним договору, який фактично стосується виключно користування технологічно пов'язаних об'єктів портової інфраструктури;
- основним напрямом діяльності ТОВ «Зерновий термінал Кілія» є транспортне оброблення вантажів (код КВЕД 52.24); цей вид включає: навантаження та розвантаження вантажів або багажу пасажирів незалежно від виду транспорту, що використовують для перевезення навантаження, у тому числі закріплення вантажу та розвантаження суден (стивідорські роботи), навантаження та розвантаження вантажних залізничних вагонів; у правовідносинах з замовниками відповідних послуг (робіт) позивач виступає як портовий оператор, здійснюючи навантажувальні роботи у портовому пункті Кілія, розташованому за адресою: Одеська обл., м. Кілія, вул. Портова, 4;
- ТОВ «Зерновий термінал Кілія» наявний у реєстрі портових операторів України, фактично здійснює вантажно-розвантажувальні операції з використанням причалу, отже наділено статусом стивідорної компанії (портового оператора) відповідно до Закону України «Про морські порти України»;
- необхідність укладення договору про спільне використання технологічно пов'язаних об'єктів портової інфраструктури щодо забезпечення переміщення автотранспорту ТОВ «Зерновий термінал Кілія» до технологічних об'єктів портової інфраструктури і причалу портового пункту Кілія зумовлена, зокрема тим, що всі об'єкти (рухоме та нерухоме майно), які знаходяться на території портового пункту Кілія порту Усть-Дунайськ, входять до складу інфраструктури цього морського порту та забезпечують безперервність технологічного процесу; позивач є власником і користувачем рухомого і нерухомого майна, розташованого на території порту, у сторін цих правовідносин також наявні права власників або користувачів технологічно пов'язаних об'єктів портової інфраструктури, а предмет договору, в запропонованій позивачем редакції, є визнання взаємних прав і обов'язків сторін при спільному використанні об'єктів портової інфраструктури та відповідає вимогам частини 3 статті 18 Закону України «Про морські порти України»; такі обставини встановлено, у тому числі судовим рішенням у справі № 916/3971/21;
- з 29.08.2023 ТОВ «Еліксир України» стало власником 93/100 комплексу будівель та споруд порту Усть-Дунайськ, (1/100 частина майна залишилась у власності держави), на підставі договору купівлі-продажу об'єкта малої приватизації єдиного майнового комплексу ДП «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ» за результатами електронного аукціону з умовами, укладеного 14.04.2023 з Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївський областях;
- ТОВ «Зерновий термінал Кілія» звернулося з листом пропозицією від 19.09.2023 № 577-09/23 до ТОВ «Еліксир Україна» про укладення договору про спільне використання технологічно пов'язаних об'єктів портової інфраструктури, до якого було додано, у тому числі два підписаних примірника цього договору, який отримано відповідачем; ТОВ «Еліксир Україна» факт отримання цього листа не заперечувало, проте з моменту отримання листа-пропозиції (09.10.2023) ТОВ «Еліксир Україна» не підписало отриманий примірник договору зі свого боку та не надало жодних зустрічних пропозицій щодо укладення договору на підставі частини 3 статті 18 Закону України «Про морські порти України»;
- між сторонами у справі наявний спір щодо визначення порядку спільного використання технологічно пов'язаних об'єктів портової інфраструктури і всупереч приписам частини 3 статті 18 Закону України «Про морські порти України» ТОВ «Еліксир Україна» як власник технологічно пов'язаних об'єктів портової інфраструктури, будучи обізнаним з правами та обов'язками попереднього власника єдиного майнового комплексу ДП «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ», до ухвалення оскаржуваного рішення не виконало обов'язку щодо укладення з позивачем договору про спільне використання технологічно пов'язаних об'єктів портової інфраструктури, умови якого визначають взаємні права і обов'язки щодо організації та забезпечення безперервності технологічного процесу надання відповідних послуг у морському порту і встановлюють єдиний порядок експлуатації відповідної інфраструктури морського порту.
- позивач, здійснюючи захист права на користування належним йому рухомим та нерухомим майном, необхідним для провадження діяльності портового оператора, постійно стикається з перешкодами з боку ДП «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ», яке, зокрема, обмежує доступ до причалу, в односторонньому порядку розірвало договір про надання послуг по використанню об'єктів портової інфраструктури від 24.01.2023 № 29Д та не виконувало обов'язок щодо укладення відповідного договору з позивачем на виконання частини 3 статті 18 Закону України «Про морські порти України»;
- позивачем доведено обставини порушення відповідачами його прав як портового оператора та власника і користувача майна, розташованого на території портового пункту Кілія порту Усть-Дунайськ, щодо надання доступу до причалу для здійснення своєї господарської діяльності, а також на укладення договору про спільне використання технологічно пов'язаних об'єктів портової інфраструктури щодо забезпечення переміщення автотранспорту позивача до технологічних об'єктів портової інфраструктури і причалу портового пункту Кілія.
З урахуванням наведеного, вирішуючи спір, з огляду на предмет і підстави заявленого позову, відповідно до встановлених фактичних обставин справи та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про доведення позивачем у встановленому процесуальним законом порядку обставин, що свідчать про наявність правових підстав для усунення перешкод у здійсненні ТОВ «Зерновий термінал Кілія» права користування своїм майном шляхом зобов'язання ДП «Морський торговельний порт «Усть-Дунайськ», ТОВ «Еліксир Україна» утриматись від вчинення дій, що перешкоджатимуть позивачу у праві проходу, проїзду через прохідну літ. «Т» загальною площею 20,8 кв. м, що входить до складу 93/100 частин будівель та споруд (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 107418151223), згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13.07.2023 № 339105291, а також користування автомобільними шляхами, мостінням території, які ведуть до причалу № 1 на підставі та у порядку, передбаченими договором від 10.06.2021 № 44-П-АМПУ-21, на території портового пункту Кілія філії «Усть-Дунайськ» ДП «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація морського порту «Усть-Дунайськ»), розташованого за адресою: Одеська обл., м. Кілія, вул. Портова, 4, а також для визнання укладеним між ТОВ «Еліксир Україна» та ТОВ «Зерновий термінал Кілія» договору про спільне використання технологічно пов'язаних об'єктів портової інфраструктури у редакції, наведеній в резолютивній частині рішення.
За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Відсутність такої подібності зумовлює закриття касаційного провадження.
ТОВ «Еліксир Україна» у касаційній скарзі підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, обґрунтувало неврахуванням судами при вирішенні цієї справи правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 18.04.2023 у справі № 909/952/21, від 26.10.2018 у справі № 910/15590/17, від 25.05.2018 у справі № 61/341 (щодо застосування статей 179, 187 ГК, статті 649 ЦК), від 08.05.2018 у справі № 922/1249/17 (щодо застосування частини 1 статті 14 ГПК), від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, Верховного Суду від 18.12.2019 року у справі № 761/29966/16-ц, від 22.08.2023 у справі № 420/5210/19 (щодо преюдиційності судових рішень), від 27.05.2020 у справі № 909/392/19, від 09.02.2022 у справі № 910/17345/20.
ДП «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ» у касаційній скарзі підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, обґрунтувало неврахуванням судами при вирішенні цієї справи правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 909/392/19, від 09.02.2022 у справі № 910/17345/20.
Так, у справі № 909/952/21 Верховний Суд постановою від 18.04.2023 скасував судові рішення попередніх судових інстанцій щодо задоволення позову Підприємства про зобов'язання Компанії укласти договір про надання послуг з транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами у редакції Підприємства та відмовив у задоволенні зустрічного позову Компанії про зобов'язання Підприємства укласти договір про надання послуг з транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами у редакції Компанії, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суди попередніх інстанцій не встановили та не дослідили підстави виникнення вказаного спору, у зв'язку з чим такий спір виник, зокрема, який саме та чому учасник спору ухилявся від укладання договору, що, на думку позивачів за первісним і зустрічним позовами, є обов'язковим для укладення, та чи є підстави у розумінні статті 187 ГК та статті 649 ЦК для передання даного спору на вирішення суду.
Натомість у справі, що розглядається, за встановлених судами попередніх інстанцій обставин, що підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, позивачем вжито належних заходів, передбачених чинним законодавством, яке регулює спірні правовідносини, до здійснення врегулювання цього спору та дотримано процедуру досудового врегулювання щодо укладення зазначеного договору, тому були наявні правові підстави для передання даного спору на вирішення суду.
У справі 910/15590/17 Верховний Суд постановою від 26.10.2018 залишив без змін судові рішення попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову про спонукання відповідача до укладення договору постачання природного газу 2016 року, що використовується позивачем для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб'єктами господарювання (крім бюджетних організацій та установ), в редакції позивача; зобов'язання відповідача надати позивачу підписану форму договору, з тих мотивів, що прямий законодавчо встановлений обов'язок для відповідача з укладення такого договору відсутній, тому його укладення повинно відбуватися на загальних підставах, з урахуванням принципу свободи договору.
Натомість у справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій установлено законодавчо встановлений обов'язок відповідача укласти з позивачем договір про спільне використання технологічно пов'язаних об'єктів портової інфраструктури відповідно до частини 3 статті Закону України «Про морські порти України», від укладення якого відповідач ухиляється.
У справі № 61/341 Верховний Суд постановою від 25.05.2018 залишив без змін судові рішення попередніх судових інстанцій про відмову в задоволенні позову про визнання укладеним з 01.01.2011 між сторонами договору поставки природного газу на умовах, передбачених Законом України «Про засади функціонування ринку природного газу» в редакції, наведеній позивачем, оскільки сторонами не було погоджено усіх істотних умов спірного договору у редакції, запропонованій позивачем, зокрема щодо ціни, кількості та строків. При цьому судом до спірних правовідносин було застосовано спеціальні норми законодавства, що регулюють відносини з поставки природного газу.
Натомість у справі, що розглядається, предметом договору, про визнання укладеним якого заявлено позов, є спільне використання технологічно пов'язаних об'єктів портової інфраструктури, у зв'язку із чим судами при вирішенні спору було застосовано законодавство, що регулює саме ці спірні правовідносини.
Водночас суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що у цих справах Суд, пославшись на загальні підстави щодо регулювання правовідносин з питань укладення договорів, застосував спеціальні норми законодавства, які регулюють саме спірні правовідносини у кожній із наведених справ, проте у цих справах укладення договору про спільне використання технологічно пов'язаних об'єктів портової інфраструктури не було предметом спору, тому спеціальне законодавство, яке регулює такі правовідносини, не застосовувалося.
Отже, аналіз висновків, зроблених у оскаржуваних судових рішеннях у справі № 916/3030/23, у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведених постановах Верховного Суду, на які посилається ТОВ «Еліксир Україна» у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.
Посилання скаржників у касаційних скаргах на постанови Верховного Суду від 27.05.2020 року у справі № 909/392/19, від 09.02.2022 року у справі № 910/17345/20 також не приймаються до уваги з огляду на таке.
Так, у справі № 909/392/19 Верховний Суд постановою від 27.05.2020 скасував рішення судів попередніх інстанцій, якими задоволено позов про усунення позивачу перешкоди у користуванні недобудованим фортифікаційним комплексом, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки обставини порушення прав позивача щодо користування цим комплексом та відповідні докази на підтвердження такого порушення, що є підставами таких позовів та підлягає встановленню під час розгляду справи, судами не встановлювалися і не досліджувалися, тому висновки господарських судів про наявність правових підстав для задоволення позову є передчасними.
У справі № 910/17345/20 Верховний Суд постановою від 09.02.2022 скасував постанову суду апеляційної інстанції, якою залишено без змін рішення суду першої інстанції про відмову в позові про усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням, та передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки висновок суду апеляційної інстанції щодо неможливості задоволення позову у зв'язку з неправильно обраним способом захисту порушеного права є передчасним.
Тобто у цих справах Верховний Суд скасував судові рішення попередніх судових інстанцій та передав справи на новий розгляд для з'ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, отже спір по суті не вирішено, тому зазначене не дає підстави для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій у справі, що розглядається, норм права в контексті підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК.
Разом із тим, посилання ТОВ «Еліксир Україна» у касаційній скарзі на підтвердження підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, на постанови Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 922/1249/17 (позов про зобов'язання усунути невідповідність електропічі опору камерної вакуумної вимогам якості), від 03.07.2018 року у справі № 917/1345/17 (позов про стягнення безпідставно одержаних коштів), від 18.12.2019 у справі № 761/29966/16-ц (позов про стягнення матеріальної шкоди), від 22.08.2023 у справі № 420/5210/19 (позов про визнання неправомірним та скасування рішення про анулювання дозволу на виконання будівельних робіт) не приймаються судом касаційної інстанції до уваги, оскільки правовідносини у цих справах не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається, з огляду на різність нормативно-правового регулювання цих правовідносин, змісту, об'єкта та суб'єктного складу по відношенню до спірних правовідносин у справі № 916/3030/23.
З урахуванням наведеного, зазначені доводи скаржників про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій наведених норм матеріального та процесуального права з огляду на підстави оскарження є необґрунтованими, отже, підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи.
За змістом касаційної скарги ТОВ «Еліксир Україна», підставою оскарження судових рішень у справі № 916/3030/23 є також приписи пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК, згідно з якими підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Проте Верховний Суд вважає необґрунтованою наведену скаржником підставу касаційного оскарження судового рішення, передбачену пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК.
Як свідчить зміст зазначеної норми, вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У касаційній скарзі ТОВ «Еліксир Україна» посилається на те, що суди неправильно застосували до спірних правовідносин положення частини 1 статті 28 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» під час визначення правонаступництва ТОВ «Еліксир Україна» та положення частини 3 статті 18 Закону України «Про морські порти України» у частині визначення змісту договорів, які підлягають укладанню у розумінні цієї статті, щодо застосування яких у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду, що є підставою для касаційного оскарження відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК.
Так, відповідно до частини 1 статті 28 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» особи, які придбали державні або комунальні підприємства як єдині майнові комплекси, є правонаступниками їх майнових прав (крім права постійного користування земельною ділянкою) і обов'язків відповідно до умов договору між продавцем і покупцем та законодавства України.
Як установлено судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається, у процесі розгляду справи позивач змінив предмет позову та заявив вимоги про визнання договору укладеним до ТОВ «Еліксир Україна» у зв'язку із тим, що 14.04.2023 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївський областях (продавець) і ТОВ «Еліксир Україна» (покупець) укладено договір купівлі-продажу об'єкта малої приватизації єдиного майнового комплексу ДП «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ» за результатами електронного аукціону з умовами, зареєстрований в реєстрі за № 1375 приватним нотаріусом Іллічовою Н.А. За умовами цього договору ТОВ «Еліксир Україна» придбало 93/100 комплексу будівель та споруд порту Усть-Дунайськ (1/100 частина майна залишилась у власності держави). У пункті 3.1 зазначеного договору ТОВ «Еліксир Україна», яке придбало об'єкт приватизації як єдиний майновий комплекс, є правонаступником його майнових прав і обов'язків відповідно до умов договору та законодавства України.
Суди попередніх інстанцій у справі, що розглядається, виходили із того, що у частині 3 статті 18 Закону України «Про морські порти України» передбачено обов'язок власників та користувачів технологічно пов'язаних об'єктів портової інфраструктури укласти між собою договори, що визначають взаємні права і обов'язки щодо організації та забезпечення безперервності технологічного процесу надання відповідних послуг у морському порту і встановлюють єдиний порядок експлуатації відповідної інфраструктури морського порту.
Також суди установили факт правонаступництва ТОВ «Еліксир Україна» прав та обов'язків щодо єдиного майнового комплексу ДП «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ» в силу частини 1 статті 28 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» та положень договору від 14.04.2023, зокрема пункту 3.1, що узгоджується з правовими висновками щодо застосування зазначеної норми права, викладеними у постанові Верховного Суду від 29.04.2021 у справі № 908/1260/20, відповідно до яких передбачене цієї нормою правонаступництво стосується саме осіб, які придбали державні або комунальні підприємства як єдині майнові комплекси, тобто стосується саме покупця (власника) об'єкта приватизації, який в порядку правонаступництва і набуває майнових прав приватизованого підприємства. При цьому передбачене цією нормою правонаступництво хоча і є частковим, оскільки, обмежується правом постійного користування земельною ділянкою, проте усі інші майнові права приватизованого підприємства передаються новому власнику в порядку правонаступництва у повному обсязі. Зазначена спеціальна норма Закону не передбачає можливості правонаступництва майнових прав і обов'язків приватизованого підприємства іншою, ніж покупець (новий власник), особою.
Водночас, урахувавши факт правонаступництва ТОВ «Еліксир Україна» прав та обов'язків щодо єдиного майнового комплексу ДП «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ» в силу частини 1 статті 28 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» та положень пункту 3.1 договору від 14.04.2023, що узгоджується з правовими висновками щодо застосування зазначеної норми права, викладеними у постанові Верховного Суду від 29.04.2021 у справі № 908/1260/20, а також встановивши, що ТОВ «Еліксир Україна» є власником 93/100 комплексу будівель та споруд порту Усть-Дунайськ, що підтверджується інформацією з Державного реєстру прав на нерухоме майно, суди дійшли обґрунтованого висновку про обов'язковість укладення договору про спільне використання технологічно пов'язаних об'єктів портової інфраструктури у запропонованій позивачем редакції саме з ТОВ «Еліксир Україна».
Доводи ТОВ «Еліксир Україна», викладені у касаційній скарзі, стосовно того, що належні сторонам об'єкти не є технологічно пов'язаними об'єктами портової інфраструктури, спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, а також обставинами, встановленими рішенням Господарського суду Одеської області від 17.02.2022 у справі № 916/3971/21, яке залишено без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.08.2022 та постановою Верховного Суду від 18.10.2022, у тому числі щодо умов такого договору, що за правильними висновками судів попередніх інстанцій в силу положень частини 4 статті 75 ГПК не потребують доказуванню при розгляді справи № 916/3030/23.
Суди попередніх інстанцій, надавши оцінку поданим сторонами доказам, з урахуванням законодавства, що регулює спірні правовідносини, у тому числі положень зазначених Законів, установили, що майно, яке належить ТОВ «Зерновий термінал Кілія» на праві власності, використовується ним як портовим оператором, а також про необхідність укладення зазначених договорів з такими особами відповідно до частині 3 статті 18 Закону України «Про морські порти України», що повністю узгоджуються з правовими висновками щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеними у постанові Верховного Суду від 18.10.2022 у справі № 916/3971/21.
Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 ГПК, суд касаційної інстанції вважає необхідне зауважити, що касаційна скарга ТОВ «Еліксир Україна» загалом не містить відповідних доводів щодо необхідності формування висновку щодо застосування наведених скаржником норм права у подібних правовідносинах, а лише зводиться до викладення такого висновку у тому формулюванні, як це необхідно відповідачу в межах конкретної справи, та надання іншої оцінки доказам, на підставі яких суди попередніх інстанцій установили фактичні обставини справи, що стали підставою для часткового задоволення позову, переоцінка яких виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 300 ГПК.
Отже, зважаючи на викладене, підстав для формування правового висновку щодо застосування вказаних скаржником норм права у контексті спірних правовідносин немає.
Разом із тим відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.
Так, у частині 1 статті 310 ГПК наведено підстави, які є обов'язковими для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд.
Такими підставами касаційні скарги не обґрунтовані.
За змістом частини 3 статті 310 ГПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Проте касаційні скарги не обґрунтовані і підставами для скасування судових рішень, передбаченими у пунктах 2, 3, 4 частини 3 статті 310 ГПК.
Щодо доводів касаційних скарг про те, що висновки судів попередніх інстанцій стосовно встановлених обставин зроблено на підставі недопустимих доказів, не можна визнати обґрунтованими, оскільки скаржники у касаційних скаргах не посилаються на те, які саме докази, на їхню думку, є недопустимими.
При цьому посилання скаржників на висновки Верховного Суду, викладені у зазначених вище постановах щодо належності доказів знову ж таки носять загальний характер і не свідчить про те, що судами попередніх інстанцій обставини встановлено на підставі неналежних доказів.
Доводи касаційних скарг відповідачів у цій частині Верховний Суд вважає виключно намаганням спрямувати касаційний суд втрутитися у фактичну складову оскаржуваних судових рішень та надати власну оцінку доказам, однак в силу положень частини 2 статті 300 ГПК суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Посилання у касаційних скаргах на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального закону щодо надання оцінки поданим сторонами доказам Верховний Суд вважає формальними, адже в оскаржуваних судових рішеннях відповідачам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному аспектах.
Доводи, наведені в касаційних скаргах, що стосуються процесу доказування, оцінки доказів судом, фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, проте відповідно до норм статті 300 ГПК зазначене виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Водночас суд касаційної інстанції вважає за необхідно зауважити, що умовою застосування пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК. Проте у цій справі заявлені скаржниками підстави оскарження судових рішень з посиланням на пункти 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК є необґрунтованими, про що зазначено вище.
Інші доводи касаційних скарг не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною 2 статті 287 ГПК, не спростовують наведених висновків та не впливають на них.
Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційних скарг ТОВ «Еліксир Україна» та ДП «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ».
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 309 ГПК передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Ураховуючи те, що доводи касаційних скарг про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржених судових рішень не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін.
Судовий збір за подання касаційних скарг в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржників.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційні скарги Державного підприємства «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ», Товариства з обмеженою відповідальністю «Еліксир Україна» залишити без задоволення.
2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.05.2024 та рішення Господарського суду Одеської області від 15.02.2024 у справі № 916/3030/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І.С. Берднік
Судді: В.А. Зуєв
І.С. Міщенко