Провадження № 22-ц/803/6964/24 Справа № 192/1506/21 Суддя у 1-й інстанції - Щербина Н. О. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.
23 липня 2024 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - Свистунової О.В.
суддів - Деркач Н.М., Єлізаренко І.А.
за участю секретаря - Попенко Ю.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , ОСОБА_2
на рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 30 квітня 2024 року
по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про встановлення факту родинних відносин, встановлення факту прийняття спадщини, визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину та визнання права власності на частину спадкового майна ,-
У жовтні 2021 року ОСОБА_2 звернулась до Солонянського районного суду Дніпропетровської області із позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про встановлення факту родинних відносин, встановлення факту прийняття спадщини, визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину та визнання права власності на частину спадкового майна, та з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог, просила встановити факт, що ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 є її батьком, а також просила встановити факт прийняття позивачкою спадщини після його смерті. Крім того, просила скасувати видані відповідачам свідоцтва про право на спадщину та визнати за нею право власності в порядку спадкування на 1/3 частину спадкового майна.
Позов мотивований тим, що її мати - ОСОБА_5 з 1992 року проживала разом, однією сім'єю з ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу, під час якого ІНФОРМАЦІЯ_2 народила позивачку, яка зазначає, що ОСОБА_4 за життя визнавав її, як доньку, утримував, виховував її, а оскільки шлюб між її батьками не був зареєстрований, то відомості про батька були записані у свідоцтві про її народження зі слів матері.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 загинув, після його смерті відкрилася спадщина на належне йому майно, зокрема на будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а також на інше нерухоме та рухоме майно, яке успадкували відповідачі, як законна дружина ти син померлого.
ОСОБА_2 з посиланням на ст. 549 ЦК УРСР в позові зазначала, що після смерті ОСОБА_4 вона фактично вступила в управління та володіння спадковим майном, оскільки, деякий час залишалася разом з матір'ю проживати в буд. АДРЕСА_1 , який належав ОСОБА_4 , а також у неї залишилися документи на деяке рухоме майно, що належало ОСОБА_4 , а тому вважає себе такою, що прийняла спадщину після його смерті.
У зв'язку з тим, що відповідачі отримали свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 , позивачка просила скасувати такі свідоцтва та визнати за нею право власності в порядку спадкування на частину спадкового майна, як за однією зі спадкоємців першої черги.
Рішенням Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 30 квітня 2024 року позовні вимоги задоволено частково.
Встановлено факт, що ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 числа в с-щі Інекбоган Гедебейського району Азербайджанської Республіки та помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Миколаївка Дніпропетровської області, є батьком ОСОБА_2 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 в с. Кам?яне Солонянського району Дніпропетровської області (РНОКПП НОМЕР_1 ).
Встановлено факт прийняття спадщини ОСОБА_2 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 в с. Кам?яне Солонянського району Дніпропетровської області (РНОКПП НОМЕР_1 ) після смерті ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 числа в с-щі Інекбоган Гедебейського району Азербайджанської Республіки та помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Миколаївка Дніпропетровської області.
Визнано недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, зареєстровані в реєстрі за № 970 від 13 березня 2004 року, видані державним нотаріусом Солонянської державної нотаріальної контори Супруненко А. М. на ім?я ОСОБА_1 та ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за № 1871 від 13 березня 2004 року, видане державним нотаріусом Солонянської державної нотаріальної контори Супруненко А. М. на ім?я ОСОБА_1 та ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за № 6082 від 24 грудня 2004 року, видане державним нотаріусом Солонянської державної нотаріальної контори Супруненко А. М. на ім?я ОСОБА_1 та ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за № 6084 від 24 грудня 2004 року, видане державним нотаріусом Солонянської державної нотаріальної контори Супруненко А. М. на ім?я ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за № 6086 від 24 грудня 2004 року, видане державним нотаріусом Солонянської державної нотаріальної контори Супруненко А. М. на ім?я ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за № 6088 від 24 грудня 2004 року, видане державним нотаріусом Солонянської державної нотаріальної контори Супруненко А. М. на ім?я ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за № 1093 від 22 березня 2005 року, видане державним нотаріусом Солонянської державної нотаріальної контори Супруненко А. М. на ім?я ОСОБА_1 та ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за № 1-473 від 14 жовтня 2022 року, видане державним нотаріусом Солонянської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Парусниковою І. О. на ім?я ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за № 1-474 від 14 жовтня 2022 року, видане державним нотаріусом Солонянської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Парусниковою І. О. на ім?я ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відмовлено в задоволенні іншої частини позову.
Вирішено питання стосовно судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просила рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на частину спадкового майна та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у цій частині. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, допустив порушення норм матеріального та процесуального права.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Відповідач вважає вказане судове рішення незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню, оскільки зроблені судом першої інстанції висновки не відповідають фактичним обставинам справи, та судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
Позивачка ОСОБА_2 у відзиві на апеляційну скаргу відповідачки - ОСОБА_1 , просила апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог - без змін (т.5 а.с.222-232).
Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положенням частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_1 - задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 264 ЦПК України передбачено, що при прийнятті рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи є інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що установивши, що позивачка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 є донькою померлого ОСОБА_4 , прийняла спадщину після його смерті, тому вказані обставини є підставою для скасування виданих відповідачам свідоцтв про право на спадщину в порядку спадкування за законом, оскільки, під час їх видачі нотаріусу не було відомо про існування ще одного спадкоємця, тобто на підставі ст. 1301 ЦК України.
Проте, колегія суддів не може погодитись із таким висновком суду першої інстанції, зважаючи на наступне.
Згідно п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 ЦПК України - суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.
Пунктом 1 постанови пленуму ВСУ № 5 від 31 березня 1995 року « Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» передбачено, що наведений у ЦПК перелік фактів, які встановлюються судом, не є вичерпним. За наявності зазначених умов суд може встановлювати й інші факти, що мають юридичне значення, наприклад, факти батьківства; факти прийняття спадщини.
Можливість здійснювати розгляд питання про встановлення фактів у позовному провадженні підтверджена позицією ВС, яка викладена у постанові від 03 листопада 2021 року у справі № 691/1237/20.
Статтею 130 Сімейного кодексу України передбачено, що у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір'ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду. Заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу. Заява про встановлення факту батьківства може бути подана особами, зазначеними у частині третій статті 128 цього Кодексу.
Частина 3 ст. 128 Сімейного кодексу України передбачає, що позов про визнання батьківства може бути пред'явлений матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття.
Судом встановлено, що мати позивачки - ОСОБА_5 з 1992 року проживала разом однією сім'єю з ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу, під час якого, ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Кам'яне Солонянського району Дніпропетровської області народилася ОСОБА_6 , батьками якої у свідоцтві про народження записані: ОСОБА_7 та ОСОБА_5 (а.с.22, т. 1).
Згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до ч. 1 ст. 135 Сімейного кодексу України від 06 серпня 2021 року № 00032008190, відомості про батька ОСОБА_6 записані зі слів її матері (а.с.23, т. 1).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 загинув, після його смерті відкрилася спадщина на належне йому майно, зокрема на будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а також на інше нерухоме та рухоме майно, яке успадкували відповідачі як дружина ти син померлого.
Станом на день смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивачці виповнилось повних 9 років. Однак, даних, що за своє життя він звертався до суду з питання встановлення свого батьківства відносно позивачки, матеріали справи не містять. Також, відсутні в матеріалах справи докази звернення матері позивачки до суду, за життя померлого, про встановлення його батьківства відносно позивачки, як їх спільної доньки.
Позивачка, у зв'язку з реєстрацією шлюбу змінила своє прізвище з « ОСОБА_8 » на « ОСОБА_9 » (а.с.24, т.1), а потім на « ОСОБА_10 » (а.с.133, т.3).
В свою чергу, ОСОБА_2 з посиланням на ст. 549 ЦК УРСР в своєму позові зазначала, що після смерті ОСОБА_4 вона фактично вступила в управління та володіння спадковим майном, оскільки, ще деякий час залишалася разом з матір'ю проживати в буд. АДРЕСА_1 , який належав ОСОБА_4 , а також у неї залишилися документи на деяке рухоме майно, що належало ОСОБА_4 , а тому вважає себе такою, що прийняла спадщину після його смерті.
Однак, повноліття позивачка набула у 2012 році, а до суду звернулась лише у жовтні 2021 року.
Судом першої інстанції було задоволено частково позовні вимоги позивачки, в частині встановлення факту, що померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 числа є батьком ОСОБА_2 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 . Відповідно встановлено факт прийняття нею спадщини після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та визнано недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, які були видані державним нотаріусом на ім?я ОСОБА_1 та ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Та відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині визнання права власності в порядку спадкування, як передчасно заявлені, оскільки встановлення факту батьківства та прийняття спадщини є підставою для подальшого звернення з відповідною заявою до нотаріуса.
Суд апеляційної інстанції, розглядаючи подані апеляційні скарги, виходить з наступного.
Так, колегія суддів не приймає до уваги посилання апеляційної скарги ОСОБА_1 , яка подана її представником, адвокатом Снігур А.С. про те, що розгляд справи здійснювався без участі відповідача ОСОБА_3 , зважаючи на наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_3 виключив адвоката Гоменюка Ю.В. зі скаду своїх представників (а.с.196 т.2).
Також, матеріали справи не містять доказів про надання повноважень ОСОБА_1 на представлення інтересів ОСОБА_3 .
У звязку з чим, колегія суддів не приймає доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 в частині що стосується відповідача ОСОБА_3 у зв'язку із відсутністю повноважень на представлення його інтересів у суді. А самостійно, він не звертався до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою.
Що стосується апеляційної скарги, ОСОБА_2 , судом встановлено, що на момент відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_1 позивачка досягла повних дев'яти років.
Однак, позивачка не обгрунтувала, а ні суду першої, а ні апеляційної інстанції того, що досягнувши повноліття у травні 2012 року, з позовною заявою вона звернулася до суду лише у жовтні 2021 року, обгрунтовуючи свої вимоги тим, що нотаріусу не було відоме повне коло спадкоємців на час відкриття спадщини.
Проте, вивчивши мватеріали справи, колегія суддів вважає, що позивачкою було порушено порядок звернення до суду, зважаючи на наступне.
Так, судом першої інстанції було витребувано та залучено до матеріалів справи повну копію завіреної належним чином спадкової справи № 355/2003 , яка відкрита після смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.159-250, т.4).
Судом досліджено та встановлено, що після смерті ОСОБА_4 була відкрита спадкова справа № 355/2003 за заявами: ОСОБА_1 , яка діяла в своїх інтересах та інтересах свого неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с.181 т.4). ОСОБА_5 , яка подала заяву лише у власних інтересах. Зазначена заява не містить будь-яких посилань на наявність інших спадкоємців за законом (а.с.182 т.4). Та батьків ОСОБА_4 : матері - ОСОБА_11 та батька - ОСОБА_12 , які відмовилась від прийняття спадщини на користь: дружини ОСОБА_1 та сина - ОСОБА_3 (а.с.183-184 т.4).
Згідно спадкової справи № 355/2003 особисто ОСОБА_2 , після набуття повноліття не зверталася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, як і в її інтересах, на час її неповноліття, із відповідною заявою не зверталасть її мати - ОСОБА_5 .
Дану обставину підтвердила у судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_2 - адвокат Чуміна К.Г., що підтверджено протоколом звукозапису судового засідання від 23.07.2024 року.
Відповідно, позивачка ОСОБА_2 не отримувала відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальних дій із визначенеям підстав відмови.
Також, на запитання суду, представник позивачки підтвердила, що її довіритель у позасудовому порядку не зверталась до відповідачів, до подання позовної заяви, з питання реалізації її права на спадкування після смерті ОСОБА_4 .О.
Статтею 4 ЦПК України встановлено право кожної особи, в порядку установленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до статті 10 ЦПК України при розгляді справи суд керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї (далі - Конвенція), згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (далі - ЄСПЛ). Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.
Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які мають бути справедливими.
У пункті 1 статті 6 Конвенції визначено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Предметом спору у справі, що переглядається, є фактично визнання права власності на майно у порядку спадкування за законом.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).
Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1223 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до частини першої статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Отже, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Відповідно до частини першої статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно до нотаріуса, який відповідно до вимог статті 68 Закону України «Про нотаріат» при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтвата склад спадкового майна.
У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Отже, визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення у нотаріальному порядку.
Схожий за змістом правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 11 травня 2022 року у справі № 450/3258/17, від 28 квітня 2022 року у справі № 352/494/16-ц, від 05 червня 2024 року у справі № 759/9359/22.
Проте, як вбачається із матеріалів спадкової справи № 355/2003 ОСОБА_2 не зверталась до нотаріуса для реалізації своїх прав та відповідно не отримувала відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину.
Дану обставину підтвердив представник ОСОБА_2 - адвокат Чуміна К.Г. у судовому засіданні суду апеляційної інстанції.
Крім того, під час розгляду справи представником ОСОБА_2 - адвокатом Чуміною К.Г. було наголошено, що наявність спору було підтверджено саме під час розгляду справи у суді, а на час подання позовної заяви до суду першої інстанції спору не було. Тобто, фактично спірні правовідносини виникли вже під час розгляду справи, після звернення позивачки до суду, оскільки, встановлення факту родинних відносин є необхідним для реалізації її права на спадкування.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що відсутність нотаріальної відмови позбавляє суд визначити межі спірних правовідносин та перевірити їх належними доказами.
Зважаючи на те, що ОСОБА_2 не отримувала відмови нотаріуса в оформленні свого права на спадщину із зазначенням підстав, які і необхідно встановлювати в судовому порядку та враховуючи що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення у нотаріальному порядку, колегія суддів приходить до висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог у зв'язку з їх передчасністю.
Також, колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про застосування строків позовної давності, зважаючи на наступне.
Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.
Враховуючи, що суд апеляційної інстанції скасовує рішення з підстав передчасності, тому не розглядає питання щодо застосування строків позовної давності, оскільки строк застосовується, якщо позовні вимоги обгрунтовані.
Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, як передчасно заявлених.
Керуючись ст.ст. 259,268,374,376,381-384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 30 квітня 2024 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про встановлення факту родинних відносин, встановлення факту прийняття спадщини, визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину та визнання права власності на частину спадкового майна - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Головуючий О.В. Свистунова
Судді: Н.М. Деркач
І.А. Єлізаренко