Провадження № 22-ц/803/7355/24 Справа № 176/1022/23 Суддя у 1-й інстанції - Волчек Н. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.
30 липня 2024 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - Барильської А.П.
суддів: Демченко Е.Л., Макарова М.О.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мотуза Олександра Володимировича на ухвалу Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 04 червня 2024 року по справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Фещук Олени Андріївни,-
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Фещук О.А.
Ухвалою Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 16 травня 2024 року скаргу залишено без руху.
Ухвалою Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 04 червня 2024 року в задоволенні заяви про продовження процесуального строку для усунення недоліків відмовлено. Скаргу визнано неподаною та повернуто скаржнику.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Мотуз О.В. посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить ухвалу Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 04 червня 2024 року скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про повернення скарги. Вказує про те, що суд не встановив яким саме вимогам закону не відповідає скарга. Залишивши скаргу без руху фактично вдався до оцінки доказів.
Відзив на апеляційну скаргу надано не було.
Згідно з п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.
Відповідно до положень частини другої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Мотуза О.В. підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, з наступних підстав.
Повертаючи скаргу на підставі ч.3 ст.185 ЦПК України, суд першої інстанції виходив із того, що скаржником недоліки скарги не усунуті, підстав для продовження строку на усунення недоліків не встановлено.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
За положеннями ст.ст.55,124 Конституції України та ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Згідно ст. 55 Конституції України, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободу від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до ст. 1 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» високі Договірні сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією права і свободи, визначенні в розділі І «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».
Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Так, відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява №48778/99).
Україна, як учасниця Конвенції, повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Розділ VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» передбачає можливість звернення сторін виконавчого провадження до суду, який видав виконавчий документ, зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність, зокрема, державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення.
Так, відповідно до положень ст.447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
За усталеною судовою практикою скарга має відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбаченим положеннями ЦПК, та містити відомості, зазначені в Законі України «Про виконавче провадження», зокрема, зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби та норму закону, яку порушено, а також обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги. Якщо скарга за формою і змістом не відповідає таким вимогам, то застосовуються положення ст.175 ЦПК України.
Статтею 175 ЦПК України визначено вимоги до позовної заяви, зокрема, щодо предмета спору та їх обґрунтування, недотримання яких має наслідком залишення позовної заяви без руху згідно зі ст.185 цього Кодексу та її повернення в разі не усунення недоліків позовної заяви.
Положення наведеної норми процесуального права щодо повернення заяви застосовуються у тому випадку, коли особа в установлений строк не виконає вимоги ухвали суду про залишення заяви без руху.
Підстави залишення позовної заяви, заяви без руху визначені ст.185 ЦПК України.
Як вбачається із матеріалів справи, ухвалою Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 16 травня 2024 року скаргу залишено без руху для надання копії постанови про зупинення провадження у виконавчому провадженні, за яким він є стягувачем, та складання скарги з посиланням саме на оскаржувану постанову.
Однак, слід зазначити, суд першої інстанції не вказав, яким саме встановленим цивільним процесуальним законом вимогам не відповідає скарга.
Крім того, слід зазначити, що у поданій скарзі було заявлено клопотання про витребування всіх матеріалів виконавчого провадження, у тому числі і оскарженої постанови.
24 травня 2024 року скаржник звернувся до Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області із заявою в якій зазначав, що після отримання ухвали про залишення скарги без руху, 16 травня 2024 року, звернувся з заявою до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про надання копії постанови про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №72760265, що підтверджується скріншотом з електронної пошти та квитанцією про відправлення листа та просив відповідно до ч.2 ст. 127 ЦПК України, продовжити раніше встановлений судом строк для усунення недоліків вказаних в ухвалі суду від 16 травня 2024 року.
Однак, суд першої інстанції на вказане належної уваги не звернув та дійшов передчасного висновку про повернення скарги заявникові.
Крім того, 11 червня 2024 року на виконання ухвали Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 16 травня 2024 року було надано змінену скаргу на дії державного виконавця, до якої надано копію постанови ВП №72760265 від 20 березня 2024 року про зупинення вчинення виконавчих дій, щодо виконання виконавчого листа №176/1022/23 про стягнення ДП “Східний гірничо-збагачувальний комбінат” на користь ОСОБА_1 в якості відшкодування моральної шкоди, у зв'язку з ушкодженням здоров'я внаслідок професійного захворювання, грошові кошти у розмірі 120 000 гривень з урахуванням податків з доходів фізичних осіб.
Тобто, суд першої інстанції формально віднісся до усунення недоліків крім того не звернув увагу на положення ст.ст.13,175 ЦПК України, за змістом яких, скаржник на власний розсуд обґрунтовує свої вимоги з викладом відповідних обставин та зазначенням доказів, що підтверджують такі обставини. Невідповідність зазначених у скарзі обставин чи доказів на підтвердження вимог, неточність їх формулювань, їх неузгодження із способами захисту порушеного права, недоведеність скарги за кожною вимогою не перешкоджає розгляду скарги, та не є підставою для визнання її неподаною та повернення скаржнику.
За змістом пункту 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа не може бути безпідставно позбавлена права на захист свого порушеного права, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий суд.
Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду. Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Отже, матеріали справи свідчать про те, що суд першої інстанції проявив надмірний формалізм.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
Враховуючи те, що вищезазначені обставини судом першої інстанції враховані не були, суд першої інстанції передчасно дійшов висновку про необхідність повернення скарги і на підставі ч. 3 ст. 185 ЦПК України, допустив порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення помилкової ухвали, яку відповідно до ст. 379 ЦПК України слід скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
З огляду на викладене, дослідивши та проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, на підставі ст.379 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про скасування ухвали, з направленням справи для продовження розгляду відповідно до вимог Цивільно-процесуального кодексу України до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 379, 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мотуза Олександра Володимировича задовольнити.
Ухвалу Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 04 червня 2024 року скасувати, справу направити для вирішення питання, відповідно до вимог ЦПК України.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів.
Головуючий: А.П. Барильська
Судді: Е.Л. Демченко
М.О. Макаров