Провадження № 22-ц/803/5408/24 Справа № 207/550/23 Суддя у 1-й інстанції - Погребняк Т.Ю. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
30 липня 2024 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Городничої В.С.,
суддів: Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бундюк Єлизавети Володимирівни на рішення Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 23 січня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, -
У лютому 2023 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини, в якому просила стягувати з ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 22 лютого 2023 року, на користь матері ОСОБА_2 .
Рішенням Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 23 січня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 , аліменти на утримання малолітньої дитини - сина ОСОБА_3 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 22 лютого 2023 року, на користь матері ОСОБА_2
Допущено негайне виконання рішення в межах суми платежу аліментів за один місяць.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 1073,60 грн.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити частково. Стягувати з нього на користь позивачки аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , у розмірі 1/8 частки від всіх доходів, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи стягнення з 22.02.2023 року до досягнення дитиною повноліття.
Позивачка скористалась своїм правом та подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить стягувати з ОСОБА_1 , аліменти на утримання малолітньої дитини - сина ОСОБА_3 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 22 лютого 2023 року, на користь матері ОСОБА_2 .
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Оскільки апеляційним судом у складі колегії суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень, то справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, з наступних підстав.
Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 05 листопада 2013 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Криничанського районного управління юстиції у Дніпропетровській області за актовим записом № 57 (арк.с. 7) було зареєстровано шлюб між позивачкою ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_1 .
Від подружніх відносин сторони мають малолітню дитину - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком якого є відповідач згідно свідоцтва про народження (арк.с. 8), виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Криничанського районного управління юстиції у Дніпропетровській області за актовим записом № 68.
06 лютого 2023 року вказаний шлюб було розірвано (арк.с. 12).
Дитина проживає разом із позивачкою та знаходяться на її утриманні.
Статтею 180 СК України встановлено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частині від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі.
Статтею 182 СК України передбачено, що при визначені розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини;2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів;3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Суд першої інстанції вирішуючи спір, дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог мотивуючи своє рішення тим, що відповідач, будучи працездатним, як батько, зобов'язаний та має можливість утримувати свою малолітню дитину.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини у визначеному судом розмірі.
Доводи апеляційної скарги про наявність у відповідача інших дітей колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини та її утримання. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
А тому, враховуючи рівність прав та обов'язків кожного із батьків щодо утримання сина, те, що відповідач є працездатним, має всі законні права та можливості для отримання заробітку, - колегія суддів вважає, що визначений законом розмір аліментів, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивачки є справедливим та достатнім.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Колегія суддів вважає, що суд з дотриманням приписів процесуального законодавства правильно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив спір відповідно до закону.
Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.
Судові витрати понесені у зв'язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бундюк Єлизавети Володимирівни - залишити без задоволення.
Рішення Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 23 січня 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: М.Ю. Петешенкова
Т.П. Красвітна