Провадження № 22-ц/803/3843/24 Справа № 201/6640/22 Суддя у 1-й інстанції - Покопцева Д. О. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
24 липня 2024 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючої - Городничої В.С.,
суддів: Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П.,
за участю секретаря судового засідання - Панасенко С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпропетровська обласна державна адміністрація - обласна військова адміністрація, Державне підприємство «Дніпровське лісове господарство» на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 19 грудня 2023 року у цивільній справі за позовом Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра, яка діє в інтересах держави в особі Дніпропетровська обласна державна адміністрація - обласна військова адміністрація, Державне підприємство «Дніпровське лісове господарство» до Дніпровської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи - Дніпропетровське обласне управління лісового та мисливського господарства, Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом її витребування,-
У вересні 2022 року керівник Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра, яка діє в інтересах держави в особі Дніпропетровська обласна державна адміністрація - обласна військова адміністрація, Державне підприємство «Дніпровське лісове господарство» звернувся до суду з позовом до Дніпровської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом її витребування (т. 1 а.с. 1-33) та в подальшому подав заяву про зміну предмету спору (т. 2 а.с. 44-50), в обґрунтування якого посилався на те, що рішенням Дніпровської міської ради №341/9 від 28.07.2021р. затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку у районі вул. Чехова (Соборний район) у власність ОСОБА_1 , для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)», площею 0,1000 га, кадастровий номер 1210100000:03:018:0160, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в районі АДРЕСА_1 .
На підставі цього рішення приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М.Є. 11.08.2021р. зареєстровано за ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на вищевказану земельну ділянку (запис про право власності 45268933).
25.11.2021р. між відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М.В., на підставі якого право власності набув ОСОБА_2 .
Але земельна ділянка вибула з державної власності з порушенням вимог земельного та лісового законодавства України.
Відповідно інформації ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» ВО «Укрдержліспроект» Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання Державного агентства лісових ресурсів України № 25 від 17.01.2022р., земельна ділянка з кадастровим номером 1210100000:03:018:0160 знаходиться в межах кв.4 виділи 16, 17, 23 Микільського лісництва ДП «Дніпровське лісове господарство», площа перетину меж земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:03:018:0160 з межами кв.4 виділи 16, 17, 23 Микільського лісництва ДП «Дніпровське лісове господарство» становить 0,1000га з загальної площі ділянки 0,1000га.
За ч. 1 ст. 20 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), віднесення земель до тієї чи іншої категорії (зміна цільового призначення земельних ділянок) здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо іх відведення.
Водночас ч. 8 ст. 122 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачає, що Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених ст. 149 цього Кодексу, частина 9 якої в свою чергу передбачає. що Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, зокрема землі лісів для нелісогосподарських потреб.
Спірна земельна ділянка перебуває у державній власності та має лісогосподарське призначення, у постійного землекористувача - ДП «Дніпровське лісове господарство» у встановленому порядку (статті 149-151 Земельного кодексу України), повноважним органом не вилучалась та зміна цільового призначення не здійснювалась.
Відповідно до інформації ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» ВО «Укрдержліспроект» Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об?єднання Державного агентства лісових ресурсів України №25 від 17.01.2022р., земельна ділянка 1210100000:03:018:0160 знаходиться в межах кв. 4 виділи 16, 17, 23 Микільського лісництва ДІ «Дніпровське лісове господарство», площа перетину меж земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:03:018:0160 з межами кв.4 виділу 16, 17, 23 Микільського лісництва ДП «Дніпровське лісове господарство» становить 0,1000 га з загальної площі ділянки 0,1000 га.
Згідно з інформацією Державного агентства лісових ресурсів України № 02-33/1774-22 від 29.04.2022р., на земельну ділянку з кадастровим номером 1210100000:03:018:0160, розташовану в кварталі 4 виділи 16, 17, 23 Микільського лісництва ДІ «Дніпровське лісове господарство» - погоджень на вилучення не надавалось. Інформація щодо вилучення земельної ділянки зі складу державного лісового фонду до обласного управління лісового та мисливського господарства. ДІ «Дніпровське лісове господарство», Держлісагентства не надходила.
Інформація Кабінету Міністрів України №26649/27994-11-22/9.2.1 від 25.03.2022р., свідчить про те, що Держлісагенству стало відомо дані факти та про факт присвоєння вказаній земельній ділянці кадастрового номера 1210100000:03:018:0160, Держлісагентство погоджень щодо вилучення земельної ділянки та зміни її цільового призначення не надавало, пропозиції Держлісагенства щодо вищевказаного питання до Міністерства юстиції України не надходили.
Отже, спірна земельна ділянка, яка перебуває у державній власності та мас лісогосподарське призначення, у постійного землекористувача - ДП «Дніпровське лісове господарство» у встановленому порядку (статті 149-151 Земельного кодексу України) повноважним органом не вилучалась та зміна її цільового призначення не здійснювалась.
Відтак ділянка перебуває у державній власності, має лісогосподарське призначення, у постійного землекористувача - ДП «Дніпровське лісове господарство» у встановленому порядку не вилучалась і зміна її цільового призначення не здійснювалась.
Після отримання у січні 2023р. уповноваженою особою Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра доступу до відомостей Державного земельного кадастру, встановлено, що до ДЗК внесено відомості про державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номером 1210100000:03:018:0160, категорія земель - землі житлової та громадської забудови, вид використання - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка перебуває у приватній власності ОСОБА_2 .
Одночасно із цим ця ж земельна ділянка знаходиться в межах кв.4 виділи 16,17,23 Микільського лісництва ДП «Дніпровське лісове господарство» та належить до земель лісового фонду та за свої цільовим призначенням не передбачала можливості для її відведення у приватну власність за категорією земель - землі житлової та громадської забудови.
На підставі викладеного, позивач з врахуванням заяви про зміну предмету позову просив суд визнати незаконним та скасувати рішення Дніпровської міської ради №341/9 від 28.07.2021р. «Про передачу земельної ділянки у районі вул. Чехова (Соборний район) y власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)»; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий 1210100000:03:018:0160, укладений 25.11.2021р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Каширніковою С.О. за р.№НРО 854235 з одночасним припиненням права власності ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку (номер запису про право власності 45268933); усунути перешкоди у здійсненні Дніпропетровською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення, площею 0,1000га, кадастровий номер 1210100000:03:018:0160, яка розташована в районі вул. Чехова в м. Дніпрі область, шляхом витребування її із незаконного володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації - обласної військової адміністрації з правом постійного користування Державного підприємства «Дніпровське лісове господарство»; скасувати державну реєстрацію земельної ділянки, площею 0,1000 га, кадастровий номер 1210100000:03:018:0160 у Державному земельному кадастрі; вирішити питання судових витрат
Ухвалою Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 04 травня 2023 року залучено до участі у справі без самостійних вимог на предмет спору Дніпропетровське обласне управління лісового та мисливського господарства та Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (т. 2 а.с. 196).
Ухвалою Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 04 жовтня 2023 року залучено до участі у справі без самостійних вимог на предмет спору Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради (т. 3 а.с. 236).
Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 19 грудня 2023 року у задоволенні позовних вимог Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра, який діє в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації - обласна військова адміністрація до Дніпровської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом її витребування, треті особи - Дніпропетровське обласне управління лісового та мисливського господарства, Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради - відмовлено (т. 4 а.с. 70-81).
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури подав апеляційну скаргу (т. 4 а.с. 88-102), посилаючись на неповне з'ясування всіх обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, а також на порушення норм процесуального та невірне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра, який діє в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації - обласна військова адміністрація задовольнити.
ОСОБА_2 в інтересах якої діє адвокат Веснін С.О. скористався своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін (т. 4 а.с. 144-150).
Дніпровська міська рада скористалась своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін (т. 4 а.с. 206-209).
Інші учасники по справі не скористались своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Також Дніпровська міська рада подала письмові додаткові пояснення.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.
Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору.
Докази мають бути належними, допустимими, достовірними.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України).
Згідно з вимогами ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра, яка діє в інтересах держави в особі Дніпропетровська обласна державна адміністрація - обласна військова адміністрація, Державне підприємство «Дніпровське лісове господарство» суд першої інстанції виходив з їх недоведеності.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції враховуючи наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що Рішенням Дніпропетровської міської ради від 25.07.2007р. №2/17 затверджено проект генерального плану розвитку міста Дніпропетровська на період до 2026 року.
Рішенням Дніпровської міської ради від 20.09.2017р. №82/24 затверджено проект внесення змін до генерального плану розвитку міста Дніпра. Рішенням міської ради від 02.09.2020р. №84/60 затверджено проект внесення змін до генерального плану розвитку міста Дніпра (т. 2 а.с. 216-219).
Відповідно поданих викопіювань на час погодження та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по вул. Чехова (кадастровий номер 1210100000:03:018:0160), та чинного генеральних планів міста ділянка знаходиться в межах зони садибної житлової забудови (Ж-1), інформація щодо земель лісового фонду відсутня.
Станом на 28.07.2021р. чинним був план зонування території м. Дніпропетровська, затверджений рішенням міської ради від 22.07.2015р. №54/66.
Рішенням №409/6 від 21.04.2021р. Дніпровської міської ради вирішено надати громадянам у м. Дніпрі (в тому числі ОСОБА_1 ) дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки); зобов?язати громадян (в тому числі ОСОБА_1 ) замовити у суб?єктів господарювання, що є розробниками документації із землеустрою, згідно з вимогами, передбаченими чинним законодавством, розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та після їх погодження, відповідно до чинного законодавства, подати ці проекти до міської ради для прийняття відповідного рішення (т. 1 а.с. 35-39).
Рішенням Дніпровської міської ради №341/9 від 28.07.2021р. затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку у районі вул. Чехова (Соборний район) для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)», площею 0,1000 га, кадастровий номер 1210100000:03:018:0160 (т. 1 а.с. 40-43).
На підставі цього рішення приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М.Е. 11.08.2021р. зареєстровано за ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на цю земельну ділянку (запис про право власності 45268933) (т. 1 а.с. 44-47).
25.11.2021р. між відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Каширніковою С.О., на підставі якого право власності набув ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 48-49).
Згідно повідомлення №01-05/209 від 27.06.2022р. Державного підприємства «Дніпровське лісове господарство» Дніпропетровського обласного управління лісового та мисливського господарства Державного агентства Лісових ресурсів України, виявлено накладання на межі Микільського лісництва ДП «Дніпровський лісгосп» земельної ділянки, виділеної у власність відповідачу ОСОБА_1 рішенням Дніпровської міської ради №341/9 від 28.07.2021р. (т. 1 а.с. 66-67).
Тотожне зазначила в своїй інформації й ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» (т. 1 а.с. 60-62).
Листом Державного агентства лісових ресурсів України №02-18/1405-22 від 23.02.2022 повідомлено, що Держлісагентство розглянуло лист Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра від 28.01.2022 №04/53-608вих-22, що надійшов від Секретаріату Кабінету Міністрів України (доручення Кабінету Міністрів України від 04.02.2022 №3380/0/2-22), стосовно вилучення та зміни цільового призначення земельної ділянки лісогосподарського призначення, що перебуває у постійному користуванні державного підприємства «Дніпровське лісове господарство», діяльність якого координується Дніпропетровським обласним управлінням лісового та мисливського господарства. Про присвоєння кадастрового номеру 1210100000:03:018:0160 на земельну ділянку державної форми власності стало відомо з листа Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра. Держлісагентство погоджень щодо вилучення земельної ділянки та зміни її цільового призначення не надавало (т. 1 а.с. 91-96).
Відтак судом встановлено, що з одного боку, за таксаційним описом земельних ділянок лісового фонду станом на 01.01.2014р., спірна земельна ділянка є ділянкою лісового фонду, а, з іншого боку, згідно рішення Дніпровської міської ради від 20.09.2017р. №82/24 затверджено проект внесення змін до генерального плану розвитку міста Дніпра. Рішенням міської ради від 02.09.2020р. №84/60 затверджено проект внесення змін до генерального плану розвитку міста Дніпра, і спірна земельна згідно генерального плану м. Дніпра знаходиться в межах території садибної житлової забудови.
Прокурор зазначає, що спірна земельна ділянка є лісогосподарського призначення, перебуває в користування державного лісогосподарського підприємства і вибула з державної власності з порушенням вимог земельного та лісового законодавства України.
Разом із цим ані рішення Дніпровської міської ради від 20.09.2017р. №82/24, яким затверджено проект внесення змін до генерального плану розвитку міста Дніпра, згідно викопіювань до якого спірна земельна ділянка належить до зони садибної забудови, ані рішення Дніпровської міської ради від 02.09.2020р. №84/60, яким затверджено проект внесення змін до генерального плану розвитку міста Дніпра, ані рішення Дніпровської міської ради від 22.07.2015р. №54/66, яким затверджено план зонування території м. Дніпропетровська, ані рішення №409/6 від 21.04.2021р. Дніпровської міської ради про надання дозволу, зокрема, ОСОБА_1 , на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки) - не оскаржує.
Враховуючи вищевказане, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про те, що визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_2 (останнім у часті набувачем права власності) та ОСОБА_1 (первинним набувачем цього права), потягне за собою застосування приведення сторін у первісний стан, тобто власником земельної ділянки стане ОСОБА_1 , що унеможливлює само по собі витребувати земельну ділянку у ОСОБА_2 . І навіть у випадку повного задоволення позову спірна земельна ділянка так і залишиться на генеральному плані м. Дніпра як земельна ділянка в межах міста і земля садибної забудови, що не позбавить подальшого права розпорядження нею неналежною, на думку прокурора, особою, навіть після витребування.
Таким чином, колегія суддів погоджується з тим, що задоволення вказаних позовних вимог не призведе до відновлення, на думку прокурора порушених прав держави. Разом з цим, суд розглядає справу у межах заявлених вимог.
Статтею 14 Конституції України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до ст. 78 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, зокрема, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом (п. «ґ» ч. 4 ст. 84 ЗК України).
За змістом ст. 35 ЗК України громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва.
В силу ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Згідно з ч.ч. 6, 7, 9 ст. 118 ЗК України (тут і надалі в редакції на час виникнення спірних правовідносин) громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, в тому числі для ведення садівництва у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян особами, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Із положень ст. 125 ЗК України слідує, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Як передбачено ст. 126 ЗК України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Відповідно до ст. 2 Закону України від 1 липня 2004 року №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон №1952-IV) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За змістом ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 Закону №1952-ІV державній реєстрації прав підлягає право власності на земельну ділянку.
Державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться, зокрема, на підставі документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно (п. 14 ч. 1 ст. 27 Закону №1952-ІV).
В силу ч. 1 ст. 19, ч. 1 ст. 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Статтею 56 ЗК України визначено, що землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.
Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом (ч. 3 ст. 57 ЗК України).
Таким законом є Лісовий кодекс України (далі - ЛК України).
Згідно зі ст. 5 ЛК України (тут і надалі в редакції на час виникнення спірних правовідносин) до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.
Із положень ч. 1 ст. 12 ЛК України слідує, що громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів. Ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом.
Як передбачено ч. 1 ст. 17 ЛК України, у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.
Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території, серед іншого, передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території (п. 4 ч. 1 ст. 31 ЛК України).
Статтею 48 ЛК України встановлено, що у матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об'єкта лісовпорядкування. Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування. Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов'язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.
Відповідно до ст. 49 ЛК України державний лісовий кадастр на території України ведеться з метою ефективної організації охорони і захисту лісів, раціонального використання лісового фонду України, відтворення лісів, здійснення систематичного контролю за якісними і кількісними змінами лісів. Державний лісовий кадастр ведеться на основі державного земельного кадастру.
За змістом пункту 5 розділу VІІІ «Прикінцеві положення» до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
В силу ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами. Державний земельний кадастр є основою для ведення кадастрів інших природних ресурсів (ст. 193 ЗК України).
Як передбачено ст. 202 ЗК України, державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому Законом.
В силу ч. 1 ст. 1 Закону України від 7 липня 2011 року №3613-VI «Про Державний земельний кадастр» (далі - Закон №3613-VI) державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.
Згідно з ч. 1 ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Із положень ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
В силу ч. 1 ст. 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За змістом ст. 5 ЦПК України застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності, тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів особи.
Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що громадяни та юридичні особи як суб'єкти права можуть набувати земельні ділянки державної або комунальної власності у приватну власність.
Приватизація земельних ділянок, у тому числі земельних ділянок для ведення індивідуального або колективного садівництва, здійснюється за відповідним рішенням органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в межах їх компетенції. Право власності громадян на земельні ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.
Громадяни набувають земельні ділянки у власність, зокрема, в порядку їх відведення із земель державної та комунальної власності. Надання земельних ділянок у межах норм безоплатної приватизації здійснюється відповідними органами після вибору місця розташування земельної ділянки та виготовлення проекту землеустрою з її відведення.
Для відведення земельної ділянки у власність громадянин подає відповідному органу державної виконавчої влади або органу місцевого самоврядування клопотання, в якому зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки. Після погодження цих документів указаний орган надає дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. У подальшому орган державної виконавчої влади або орган місцевого самоврядування своїм рішенням затверджує проект землеустрою та передає земельну ділянку у власність громадянина.
Землекористування в Україні здійснюється з дотриманням правового режиму використання земель. У зв'язку з цим, чинне законодавство встановлює поділ земель України на відповідні категорії на основі природних (екологічних) ознак та соціально-економічних і виробничих характеристик використання земель. При цьому законом визначено порядок встановлення та зміни цільового призначення земель, а саме, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень уповноважених органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
До земель лісогосподарського призначення належать як лісові ділянки, так і нелісові ділянки, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.
За загальним правилом землі лісогосподарського призначення не можуть передаватися у приватну власність. Громадяни та юридичні особи можуть набувати у власність для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.
Віднесення земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення може бути підтверджено як матеріалами лісовпорядкування, так і даними державного лісового кадастру, який ведеться на основі державного земельного кадастру.
Земельні ділянки як об'єкти цивільних прав мають бути сформовані та зареєстровані у Державному земельному кадастрі в установленому законом порядку.
Власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоча б ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння майном.
За даними Державного земельного кадастру земельна ділянка не відносилась до земель лісогосподарського призначення.
На сторінці 43 проекту (т. 1 а.с. 246-247) щодо відведення спірної земельної ділянки, який має назву «Матеріали погодження проекту землеустрою» наявний Містобудівний висновок Головного архітектурно-планувального управління Дніпровської міської ради №14/27-312 від 21.02.2018 щодо відведення земельної ділянки, відповідно до якого зазначена земельна ділянка за матеріалами генерального плану розвитку міста знаходиться на території існуючої садибної житлової забудови.
Також в цьому проекті міститься висновок про розгляд документації із землеустрою, виготовлений експертом державної експертизи Головного управління Держгеокадастру в Тернопільській області Дубенко Н.С. від 28.10.2020р. (т. 1 а.с. 148-249) відповідно до якого за даними Державного земельного кадастру, на момент складення документації із землеустрою, спірна земельна ділянка відносилась: за категорією - до земель житлової та громадської забудови; за цільовим призначенням - до земель запасу; за складом угідь - до земель без рослинного покрову або з незначним рослинним покривом; за формою власності - до земель комунальної власності.
Докази в матеріалах справи підтверджують, що спірна земельна ділянка передана у власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) з дотриманням вимог чинного законодавства із земель запасу комунальної форми власності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (провадження №14-2цс21) висловила думку про те, що особи, яким були відчужені земельні ділянки рішенням сільради, проявивши розумну обачність, не могли не знати про незаконність набуття ними цих земельних ділянок, які були заліснені. Тому ці особи не можуть вважатися такими, які покладалися на легітимність добросовісних дій органу місцевого самоврядування. Велика Палата Верховного Суду нагадує, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону (постанова ВП ВС від 22.06.2021 по справі №200/606/18, пункт 61).
Натомість, відповідно до висновку про розгляд документації із землеустрою експерта державної експертизи ОСОБА_3 від 28.10.2020 на момент складання документації із землеустрою земельна ділянка відносилася до земель житлової та громадської забудови і землі були без рослинного покриву або з незначним рослинним покривом (т. 1 а.с. 148-249).
Колегія суддів погоджується з тим, що лист ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» про те, що межі спірної земельної ділянки знаходиться в межах кв.4 виділи 16, 17, 32 Микільського лісництва ДП «Дніпровське лісове господарство» і схематичне зображенням спірної земельної ділянки у збільшеному вигляді не можуть бути належним і допустимим доказом, адже не містять даних про чіткі співпадіння меж земельних ділянок.
Також судом обгрунтовано не взято до уваги наданий прокурором висновок експерта за результатами проведеної земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою від 23.06.2023 за №6/06/23 судового експерта ОСОБА_4 , виконаний на виконання постанови слідчого СВ ВП №3 ДРУП ГУП в Дніпропетровській області від 12.04.25023 у межах кримінального провадження № 42022042000000005 від 04.02.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 264 КК України (т. 2 а.с. 190-260).
Вказаний висновок експерта не може бути належним та допустимим доказом і колегія суддів з цим погоджується, оскільки він отриманий не у відповідності до вимог ст. 106 ЦПК України, матеріали для експертизи зібрані не у порядку ст. 107 ЦПК України, висновок не містить посилання на те, що він підготовлено для подання до суду.
Крім того, судом першої інстанції вірно зауважено, що експерт у порушення вимог абз. 2 п. 1.8 розділу І Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.98р. №53/5 та ч.1 ст.7-1 Закону України «Про судову експертизу» виконав експертизу з питань землеустрою.
Натомість у межах кримінального провадження постановою слідчого від 12.04.2023 призначено судову земельно-технічну оціночну експертизу.
Земельна ділянка 1210100000:03:018:0160 розташована за адресю: АДРЕСА_1 . Проте, на сторінках 5 та 6 експертного висновку зазначено про надання інженером-геодезистом ОСОБА_5 звіту з топографо-геодезичних робіт по «об'єкту земельна ділянка за адресою: м. Дніпро, Близнюківський узвіз», яка не має відношення до спірної земельної ділянки та інших земельних ділянок, зазначених у постанові слідчого в кримінальному провадженні.
У висновку відсутній аналіз висновків експертів державної експертизи Головного управління Держгеокадастру про розгляд документації із землеустрою, які містяться в проектах відведення земельних ділянок, згідно із якими за даними Державного земельного кадастру, на момент складення документації із землеустрою, спірні земельні ділянки відносилась: за категорією - до земель житлової та громадської забудови; за цільовим призначенням - до земель запасу; за складом угідь - до земель без рослинного покрову або з незначним рослинник покривом; за формою власності - до земель комунальної власності.
А на сторінках 31-33 висновку експерт вказує про відсутність відповідних висновків експертизи землевпорядної документації, що свідчить про вибірковість даних.
В проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 виконаного ФОП ОСОБА_6 міститься Містобудівний висновок Головного архітектурно-планувального управління Дніпровської міської ради №14/27-312 від 21.02.2021р. щодо відведення цієї спірної земельної ділянки, відповідно до якого зазначена земельна ділянка за матеріалами генерального плану розвитку міста знаходиться на території існуючої садибної житлової забудови.
А відповідно до висновку про розгляд документації із землеустрою експерта державної експертизи ОСОБА_3 від 28.10.2020р. на момент складання документації із землеустрою земельна ділянка відноситься до земель житлової та громадської забудови, землі без рослинного покриву або з незначним рослинним покривом.
Проте, як було встановлено, висновок про розгляд документації із землеустрою експерта державної експертизи ОСОБА_3 від 28.10.2020р. не був наданий на дослідження судовому експерту ОСОБА_4 при виконані експертизи у межах кримінального провадження.
Також прокурором не надані відомості щодо стану кримінального провадження №42022042000000005 від 04.02.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 264 КК України, чи вручене кому-небудь повідомлення про підозру, чи скеровано до суду обвинувальний акт тощо.
Таким чином, прокурор не довів належними та допустимими доказами того, що земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення, оскільки в матеріалах справи наявні інші докази на підставі яких встановлено, що на момент надання дозволу на розробку проекту землеустрою земельна ділянка не була заліснена і це підтверджено землевпорядною документацією. Отже, вірним є те, що ОСОБА_1 який набув земельну ділянку на підставі рішенням місцевої ради, проявив достатню розумну обачність, адже покладався на зовнішній вигляд земельної ділянки і отримав висновок експерта державної експертизи, який не містив відомостей про заліснення земельної ділянки.
У зв'язку із наведеним вище, є обгрунтованим висновок суду про те, що підстави для визнання незаконним рішення Дніпровської міської ради №341/9 від 28.07.2021р. «Про передачу земельної ділянки у районі вул. Чехова (Соборний район) у власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)», скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку кадастровий номер 1210100000:03:018:0160, яка розташована в Соборному районі м. Дніпра, за ОСОБА_1 , усунення перешкод у здійсненні Дніпропетровською державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення, площею 0,1000 га, кадастровий номер 1210100000:03:018:0160, яка розташована в районі вул. Чехова в м. Дніпрі Дніпропетровської області, шляхом витребування її із незаконного володіння на користь держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації - обласної військової адміністрації з правом постійного користування Державного підприємства «Дніпровське лісове господарство», а також скасування державної реєстрації земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер 1210100000:03:018:0160 у Державному земельному кадастрі - відсутні
У Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (ст. 74 Конституції України).
Споживач послуг органу місцевого самоврядування законно презюмує, що рішення цього органу є законними і такими, що прийняті в межах компетенції.
Захист права власності гарантовано Першим протоколом до Конвенції, відповідно до статті 1 якого кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Позбавлення права власності має бути здійснене відповідно до закону, необхідним у демократичному суспільстві і спрямованим на досягнення «справедливого балансу» між інтересами суспільства та інтересами заявника.
Перевіряючи дотримання «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав людини, ЄСПЛ у рішенні від 16 лютого 2017 року у справі «Кривенький проти України» констатував порушення такого балансу у зв'язку з позбавленням заявника права на земельну ділянку без надання будь-якої компенсації або іншого відповідного відшкодування, тобто порушення Україною статті 1 Першого протоколу до Конвенції. ЄСПЛ зробив висновок, що мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Суди під час розгляду справ, пов'язаних із захистом права власності на землю чи права землекористування, повинні неухильно дотримуватися положень ЗК України щодо підстав для припинення прав на землю та гарантій, встановлених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, щодо захисту права власності.
Перекладати тягар відповідальності на фізичних осіб, які обґрунтовано сподівалися на правомірність дій органу місцевого самоврядування, не відповідає засадам, закріпленим, як у Конституції України, так і в міжнародних актах з прав людини та прецедентній практиці ЄСПЛ, та тягне можливість зловживання своїми правами як органами державної влади та місцевого самоврядування, так і органами прокуратури, які вибірково звертаються з позовами до конкретних осіб, залишаючи поза увагою інших осіб, які у такий же спосіб, у той же час набули права власності на аналогічні земельні ділянки.
Крім того, при розгляді справ, стороною яких є фізичні особи та органи влади чи місцевого самоврядування, на захист прав яких виступає прокурор, який хоч і обґрунтовує своє звернення захистом прав держави чи певної спільноти, але фактичне розпорядження спірними матеріальними благами в кінцевому результаті отримують саме певні органи державної влади чи місцевого самоврядування, суд повинен забезпечити принцип рівності прав учасників. Таким забезпеченням і є вирішення питання щодо способу захисту як прав громади в особі ради, так і прав громадян, у яких фактично безоплатно вилучається майно для суспільних потреб, хоч порядок такого вилучення передбачений законом і провадиться на компенсаторній, сплатній основі.
Позбавлення права власності можливе лише за умови, що власник, повідомлений про обмеження у користуванні земельною ділянкою, такі обмеження порушить. При цьому вказані порушення мають бути належним чином зафіксовані, а наслідком таких порушень може бути передбачене законом вилучення земельної ділянки. В іншому випадку позбавлення права власності на земельну ділянку без відповідної майнової компенсації, незалежно від того, чи заявляв про неї відповідач, узаконює порушення органів державної влади чи місцевого самоврядування при розпорядженні землею та звільняє їх від будь-якої відповідальності перед особою, яка потерпіла від їх неправомірних дій.
Відповідач Кривцов як «споживач послуг» органу місцевого самоврядування законно сподівався на те, що набута ним від цього органу земельна ділянка не обмежена будь-якими негативними для нього чинниками, які у майбутньому стануть підставами для відібрання (що, до речі, вказано у самому рішенні ради), рішення органу місцевого самоврядування є законними і такими, що прийняте в межах компетенції, тобто ухвалене із принципом «належного урядування», та не призведе до порушення основоположного права людини - права на мирне володіння майном.
Тому колегія суддів погоджується з тим, що враховуючи встановлені у даній справі обставини, які підтверджуються відповідними доказами, відібрання земельної ділянки у відповідача є непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Щодо залишення без розгляду позовних вимог Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра, яка діє в інтересах державного підприємства «Дніпровське лісове господарство» колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до пункту 2 статті 121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.
Представництво інтересів громадянина або держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 № 1697-VII «Про прокуратуру», який набрав чинності 15 липня 2015 року (далі - Закон № 1697-VII). Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Згідно з абзацом першим частини другої статті 23 Закону № 1697-VII прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист.
Згідно з абзацом першим частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
З наведених норм випливає, що прокурор наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді лише двох суб'єктів права - громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) та держави, і не наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді інших суб'єктів права.
За висновками Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії» (Menchinskaya v. Russia, заява № 42454/02, § 35)).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 20 листопада 2018 року у справі №5023/10655/11 (провадження №12-161гс18, пункти 6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року у справі №915/478/18 (провадження №12-245гс18, пункти 4.19, 4.20), від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц (провадження №14-104цс19, пункт 26), від 06 липня 2021 року у справі №911/2169/20 (провадження №12-20гс21, пункт 8.5) та інші).
Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що і в судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови від 27 лютого 2019 року у справі №761/3884/18 (провадження №14-36цс19, пункт 35), від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц (провадження № 14-104цс 19, пункт 27)). Тому, зокрема, наявність чи відсутність у органу, через який діє держава, статусу юридичної особи, значення не має (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі №911/2169/20 (провадження №12-20гс21, пункти 8.10, 8.12).
При цьому міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи відповідно до статті 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» наділені повноваженням звернення до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень (пункт 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі №925/929/19 (провадження №12-11гс21)). Отже, незалежно від того, хто саме звернувся до суду - орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор, у судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб'єкта процесуальних правовідносин. Таким чином, фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор.
На відміну від прокурора та органів, через які діє держава, юридичні особи, які не є такими органами, діють як самостійні суб'єкти права - учасники правовідносин. Конституцією України та законом не передбачена можливість прокурора здійснювати процесуальні та інші дії, спрямовані на захист інтересів юридичних осіб. Зокрема, до повноважень прокурора не належить здійснення представництва в суді державних підприємств. При цьому інтереси юридичної особи можуть не збігатися з інтересами її учасників (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі №923/876/16 (провадження №12-88гс19, пункт 62)). Тому інтереси державного підприємства можуть не збігатися з інтересами держави, яка має статус засновника (вищого органу) такого підприємства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі №910/2861/18 (провадження №12-140гс19, пункт 71)).
Відповідно до статті 170 ЦК України держава у цивільних відносинах діє через органи державної влади, а не через державні підприємства.
Позов у цій справі прокурор подав в інтересах держави, зокрема, в особі ДП «Дніпровське лісове господарство», яке не є органом державної влади і не є суб'єктом владних повноважень.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц (провадження №14-2цс21) зробила висновок про те, що позовні вимоги прокурора, спрямовані на захист прав або інтересів не держави, а державного підприємства, не підлягають розгляду по суті, оскільки позовну заяву за такими вимогами фактично подано не від імені та в інтересах держави, а від імені та в інтересах державного підприємства, а прокурор не має повноважень на ведення справ в частині таких вимог.
Встановивши, що позовні вимоги прокурора, заявлені в інтересах ДП «Дніпровське лісове господарство», спрямовані на захист прав або інтересів не держави, а державного підприємства, суд дійшов вірного висновку, що позовні вимоги в цій частині слід залишити без розгляду.
Доводи апеляційної скарги вказаного висновку не спростовують.
Отже, вирішуючи спір суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані та підтверджуються письмовими доказами.
Доводи апеляційного скарги щодо доказів, яку були подані прокурором на підтвердження своїх позовних вимог та які були предметом розгляду в суді першої інстанції колегія суддів не бере до уваги, оскільки судом першої інстанції в повному обсязі була надана правова оцінка, колегія суддів не вбачає підстав для надання повторної правової оцінки вказаним доказам. Крім того, вказані доводи фактично зводяться до переоцінки вказаних доказів, однак оцінка доказів є прерогативою виключно суду, а переоцінка доказів учасниками справи не передбачена чинним законодавством України.
Доводи щодо висновку експерта складеного в рамках кримінального провадження, який не був взятий до уваги в якості належного та допустимого доказу колегія суддів відхиляє з підстав його переоцінки. Крім того, колегія суддів зауважує про те, що прокурор не був позбавлений можливості в рамках даної справи заяви клопотання про проведення повторної експертизи з метою усунення розбіжностей доказів наявних в матеріалах справи та доведення факту належності спірної земельної ділянки до земель лісового фонду, однак, прокурор вказаним правом не скористався та не заявив, а ні в суді першої інстанції, а ні в суді апеляційної інстанції вказаної експертизи.
Доводи скарги про те, що загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та не погіршення екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес ОСОБА_2 у збереженні земельної ділянки у власності колегія суддів вважає безпідставними, оскільки прокурором не доведено, що в даному випадку втручання в право власності відповідача ОСОБА_2 виправдовується саме з метою задоволення суспільного, публічного інтересу. Також в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували використання земельної ділянки, яка є предметом розгляду у даній справі не за цільовим призначенням, в тому числі, що таке використання загрожує безпечності довкілля та погіршує екологічну ситуацію.
Посилання прокурора на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.08.2023 року у справі №160/19750/22, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30.11.2023 року, яким визнано протиправним та нечинним п. 1 рішення Дніпровської міської ради від 02.09.2020 року №84/60 “Про затвердження проекту внесення змін до Генерального плану розвитку м.Дніпра”, яким затверджено зміни до Генерального плану колегія суддів відхиляє, оскільки спірна земельна ділянка, яка є предметом розгляду у даній справі не була предметом розгляду в рамках справи №160/19750/22. Крім того, згідно відповіді Департаменту по роботі з активами ДМР №15/26-63 від 21.02.2024 року, земельна ділянка, яка є предметом розгляду у даній справі розташована в межах території садибної житлової забудови.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 382-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Дніпропетровська обласна державна адміністрація - обласна військова адміністрація, Державне підприємство «Дніпровське лісове господарство» - залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 19 грудня 2023 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: М.Ю. Петешенкова
Т.П. Красвітна