Справа № 953/9229/23
Провадження № 2/953/849/24
10 липня 2024 року м. Харків
Київський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді - Бобко Т.В.,
секретар судового засідання Свириденков К.П.,
учасники справи:
позивач Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі»
представник позивача Вірютіна Оксана Володимирівна,
відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання та гарячу воду
Короткий зміст позовних вимог та доводів позивача.
КП «Харківські теплові мережі», в інтересах якого діє представник ОСОБА_3 , звернулося до суду з позовною заявою до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в якій просить солідарно стягнути з відповідачів суму заборгованості за опалення та гарячу воду за період з 01 березня 2018 року по 31 січня 2022 року в сумі 50152,53 гривень, а також сплачений судовий збір в сумі 2684 гривень.
В обґрунтування позовної заяви зазначає, що КП «Харківські теплові мережі» надає послуги з централізованого опалення та гарячої води у тому числі за адресою: АДРЕСА_1 , де зареєстровані відповідачі. Внаслідок відмови відповідачів від виконання обов'язків щодо повної та своєчасної оплати послуг, станом на 31 січня 2022 року за відповідачами утворилась заборгованість за опалення та гарячу воду за період з 01 березня 2018 року по 31 січня 2022 року у розмірі 50152,53 гривень.
31 травня 2024 року представник позивача ОСОБА_3 надала суду заяву, в якій підтримала позовні вимоги у повному обсязі, при цьому зазначила, що заборгованість за опалення та гарячу воду за період з 01 березня 2019 року по 31 січня 2022 року складає 39411,50 гривень.
Аргументи учасників справи.
Відповідач ОСОБА_1 24 січня 2024 року надала до суду заяву, в якій просить застосувати строк позовної давності, в рахунок погашення заборгованості врахувати квитанції від 15.01.2024 на суму 5000 грн, від 16.01.2024 на суму 5000 грн, при цьому відповідач зазначає що нею було помилково зазначено період з 01.12.2023 по 31.12.2023, у зв'язку із чим просить здійснити зарахування в рахунок заборгованості за позовною заявою за період з 01.12.2021 по 31.12.2021, відповідач також просить розстрочити виконання рішення терміном на 1 рік, оскільки на даний час вона тимчасово не працює, а її син - відповідач ОСОБА_4 є здобувачем другого курсу першого (бакалаврського) рівня вищої освіти денної форми навчання Української інженерно-педагогічної академії.
Рух справи.
Ухвалою Київського районного суду міста Харкова від 02 жовтня 2023 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Участь у справі сторін та інших учасників справи.
Представник позивача ОСОБА_3 у судове засідання не з'явилась, надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності.
Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у судове засідання не з'явились, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені своєчасно і належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомили, заяв про розгляд справи за їх відсутності суду не надавали.
Враховуючи, що в судове засідання не з'явились всі учасники справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин
Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є користувачами послуг теплопостачання за адресою: АДРЕСА_1 , особовий рахунок НОМЕР_1 відкритий на ім'я ОСОБА_1 . В даному приміщенні зареєстровані всі відповідачі, що підтверджується довідкою про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб з Реєстру територіальної громади міста Харкова від 29 вересня 2023 року.
Зі змісту відомостей про нарахування та оплату за послуги з теплопостачання, у зв'язку з неповною та несвоєчасно оплатою таких послуг за відповідачами утворилась заборгованість за опалення та гарячу воду за період з 01 березня 2018 року по 31 січня 2022 року в сумі 50152,53 гривень.
Відповідачем ОСОБА_1 надано суду квитанцію від 16.01.2024, згідно з якою остання частково сплатила заборгованість за опалення та гарячу воду за період з 01 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року у розмірі 5000 грн, та квитанцію від 15.01.2024 - за період з 01 грудня 2023 року по 31 грудня 2013 року про оплату заборгованості у розмірі 5000 грн.
Мотиви, з яких виходив суд, застосовані норми права та висновки суду
Судом встановлено, що відповідачі є користувачами послуг теплопостачання за адресою: АДРЕСА_1 .
КП «Харківські теплові мережі», надає послуги з централізованого опалення та підігріву холодної води для потреб гарячого водопостачання, згідно ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» та Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 (що діяли на час виникнення спірних- правовідносин), що регулюють відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (виконавець), і фізичної та юридичного особою (споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.1 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальним споживачем є фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Згідно з пп.1, 5 ч.2 ст.7 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов'язаний: укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Частиною 1 ст. 12 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Відповідно до ч.1 ст.9 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Отже, відсутність письмово оформленого договору з постачальником послуг не позбавляє споживача обов'язку оплачувати надані послуги.
Верховний Суд України у правовій позиції, яка висловлена в постанові від 20.04.2016 року по справі №6-2951цс15 роз'яснив, що, хоч у ч. 1 ст. 19 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Отже, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі». Отже, відсутність договору у разі фактичного користування послугою не дає підстав не оплачувати її або оплачувати лише частково.
Згідно зі ст. 67 ЖК УРСР плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Статтею 68 ЖК УРСР закріплено, що наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги. Квартирна плата та плата за комунальні послуги в будинках державного і громадського житлового фонду вносяться щомісяця в строки, встановлені Радою Міністрів Української РСР.
Згідно п. 18 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року за №630 (яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.
Судом в ході розгляду справи встановлено, що внаслідок несвоєчасної і неповної сплати відповідачами послуг з теплопостачання та гарячої води, за ними утворилась заборгованість.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.
На підставі викладеного, вирішуючи спір, суд встановив, що позивач надає послуги з централізованого опалення та постачає гарячу воду до квартири відповідачів, останні від вказаних послуг у встановленому законом порядку не відключились, є користувачами квартири, до якої надаються такі послуги, однак не виконують зобов'язання щодо їх сплати, у зв'язку з чим має заборгованість за період з 01 березня 2018 року по 31 січня 2022 року у розмірі 52152,53 гривень, плата за опалення та гарячу воду нараховувалась відповідачам правомірно, належних та допустимих доказів щодо оскарження за спірний період встановлених тарифів за надання послуг з теплопостачання або скарг щодо їх якості відповідачами не надано.
Солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання (ч. 1 ст. 541 ЦК України).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.
Виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором (ч. 4 ст. 543 ЦК України).
У відповідності до положень ч. 3 ст.12 та ч. 1 ст.82 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, та кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно до п. 4 ч. 2 ст. 43 ЦПК України, учасники справи зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З наданого позивачем розрахунку, з яким погоджується суд, вбачається, що за відповідачами утворилась заборгованість за надані послуги з опалення та гарячу воду за період з 01 березня 2018 року по 31 січня 2022 року у розмірі 50152,53 грн.
Разом з тим, відповідачем ОСОБА_1 подано клопотання про застосування строку позовної давності, з приводу якого суд вважає необхідним зазначити наступне.
За приписами ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу (ч.1 ст.256 ЦК України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).
Для окремих видів вимог встановлена спеціальна позовна давність.
Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (пені, штрафу)
Відповідно до ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), вказав, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.
Строк давності переслідує кілька важливих цілей, а саме забезпечує правову визначеність і закінченість, захищає потенційних відповідачів від застарілих вимог, які було б важко спростувати, і дозволяє уникнути несправедливості, яка може виникнути при прийнятті судами рішень щодо подій, які мали місце у далекому минулому на підставі доказів, які з часом можуть стати ненадійними і недостатніми.
За змістом загальних норм права заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3, 4 статті 267 ЦК України).
Позивач КП «Харківські теплові мережі» із даною позовною заявою звернувся до суду 28 вересня 2023 року, період нарахуванням заборгованості становить з 01 березня 2018 року по 31 січня 2022 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.
Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
Інститут позовної давності має на меті, зокрема, гарантувати правову визначеність, забезпечення захисту порушених прав, притягнення до відповідальності. Також він стимулює уповноважену особу до активних дій щодо реалізації належного їй права під загрозою його втрати, запобігає несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.
Рівність і недискримінація є одними із основних принципів реалізації прав людини.
Виходячи із взаємозв'язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв'язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, суд дійшов висновку, що пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню і у тому випадку, коли тривалість строку позовної давності, визначена законом, була збільшена за домовленістю сторін на підставі статті 259 ЦК України.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі №679/1136/21.
Із 12 березня 2020 року на усій території України установлений карантин із подальшим продовженням відповідними постановами його строку (пункт 1 постанови № 211 з наступними змінами).
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у редакції Закону № 540-ІХ, який набрав чинності 2 квітня 2020 року).
Отже, оскільки з 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», згідно з яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема, статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України продовжуються на строк його дії.
Даний висновок узгоджується із правовою позицією викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду 06 вересня 2023 року у справі №910/18489/20, у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі 947/8885/21.
Отже, з огляду на вищезазначені норми права та висновки Верховного суду, враховуючи дату звернення КП «Харківські теплові мережі» із даною позовною заявою до суду - 28 вересня 2023 року, період нарахування останнім заборгованості з 01 березня 2018 року по 31 січня 2022 року, суд висновує про відсутність підстав для застосування до даних позовних вимог позовної давності.
Відповідачем ОСОБА_1 надано суду квитанції про сплату боргу, а саме: квитанцію від 16.01.2024, згідно з якою остання частково сплатила заборгованість за надані послуги з опалення та гарячу за період з 01 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року у розмірі 5000 грн, яка існувала за спірний період, та квитанцію від 15.01.2024 на суму 5000 грн, в якій відповідач, за твердженням останньої, помилково зазначила період з 01.12.2023 по 31.12.2023, у зв'язку із чим просить здійснити зарахування в рахунок заборгованості за позовною заявою за період з 01.12.2021 по 31.12.2021.
Однак суд не приймає квитанцію від 15.01.2024 на суму 5000 грн, оскільки відповідно до зазначеної квитанції відповідачем сплачена заборгованість за опалення та гарячу воду за період з 01.12.2023 по 31.12.2023, який не входить до розрахунку заборгованості за даним позовом та не охоплюється позовними вимогами позивача, у суду відсутні будь які підстави для прийняття доводів відповідача щодо помилкового зазначення в квитанції періоду заборгованості, зокрема, доказів звернення до позивача щодо зарахування здійсненого платежу у спірний період.
За таких обставин, приймаючи до уваги часткову оплату відповідачем заборгованості у розмірі 5000 грн, про що останнім надані відповідні докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову на суму 45152 (сорок п'ять тисяч сто п'ятдесят дві) гривні 53 (п'ятдесят три) копійки.
Щодо клопотання відповідача про розстрочення виконання судового рішення суд зазначає наступне.
Згідно зі ст.129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до ч. 1 ст. 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Згідно ч. 3 ст. 435 ЦПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Відповідно до ч. 4 ст. 435 ЦПК України, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; щодо фізичної особи тяжке захворювання її самої чи членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Згідно ч. 5 ст. 435 ЦПК України розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Статтею 33 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням.
Таким чином, розстрочка виконання рішення суду може бути надана у виняткових випадках, що обумовлюють об'єктивні ускладнення при виконанні судового рішення або наявність яких робить його виконання неможливим.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.10 постанови від 26.12.2003 року №14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження», задоволення заяви про розстрочку виконання рішення суду можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи із особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення суду (хвороба боржника або членів його сім'ї, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).
Отже, розстрочка виконання рішення суду може бути надана у виняткових випадках і в розумних межах, що обумовлюють об'єктивні ускладнення при виконанні судового рішення, наявність яких робить його виконання неможливим, які суд визначає, виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення.
Крім того, судом обов'язково мають враховуватись також інтереси сторони, на користь якої ухвалене рішення, тобто, стягувача.
Таким чином, підставою для відстрочення виконання рішення суду є наявність перешкод та конкретних обставин, які унеможливлюють виконання рішення.
У постанові Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 796/43/2018 зазначено, що підставою для застосування ст.435 ЦПК України і ст.33 Закону України «Про виконавче провадження» є виняткові обставини, які перешкоджають належному виконанню рішення суду, ускладнюють його виконання або роблять неможливим. Вирішуючи питання щодо можливості відстрочення чи розстрочення виконання рішення, суд повинен враховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору та інші обставини. Матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для розстрочення чи відстрочення виконання рішення суду і підлягає оцінці у сукупності з іншими фактичними обставинами.
Такі обставини повинні виникнути після ухвалення судового рішення та мають бути об'єктивними та такими, що не залежать від волі сторін.
Підстави, які зумовлюють необхідність розстрочки виконання рішення, мають оціночний характер, так як законодавцем не надано його вичерпного переліку.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідач звертаючись до суду із заявою про розстрочення виконання рішення, посилається на матеріальний стан, зазначаючи, що вона тимчасово не працює, а її син ОСОБА_2 є здобувачем другого курсу першого (бакалаврського) рівня вищої освіти денної форми навчання Української інженерно-педагогічної академії.
Проте, зазначені обставини не можуть бути беззаперечним доказом скрутного майнового стану відповідачів, не підтверджують той факт, що відповідачі знаходяться у такому матеріальному становищі, яке унеможливлює виконання рішення суду. Будь-яких інших обставин в обґрунтування заяви про розстрочення виконання рішення відповідачами не зазначено, достатніх доказів, які б беззаперечно вказували на наявність перешкод та конкретних обставин, які унеможливлюють виконання рішення, не надали.
Суд звертає увагу, що норми чинного законодавства допускають розстрочення виконання рішення лише у виняткових випадках. Безпідставне розстрочення виконання рішення суду підриває правовий принцип своєчасного та повного виконання судового рішення у цивільній справі, що являється складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.
Щодо судових витрат.
Згідно платіжного інструкції №18325 від 15 серпня 2023 року, позивачем під час пред'явлення позову до суду сплачений судовий збір у розмірі 2684 гривень.
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог статті 141 ЦПК України. Оскільки суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог на суму 45152,53 гривень, що складає 90,03%, з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в розмірі 2423,65 - по 1211,83 гривень з кожного.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 223, 247, 263, 265 ЦПК України, суд
Позов Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання та гарячу воду - задовольнити частково.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» заборгованість за опалення та гарячу воду за період з 01 березня 2019 року по 31 січня 2022 року у розмірі 45152 (сорок п'ять тисяч сто п'ятдесят дві) гривні 53 (п'ятдесят три) копійки.
Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» витрати по сплаті судового збору по 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 83 копійки з кожного.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи безпосередньо до Харківського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» місцезнаходження: 61037, м.Харків, вул. Мефодіївська буд.11, код ЄДРПОУ 31557119.
Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання: АДРЕСА_1 ,
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт № НОМЕР_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання: АДРЕСА_1 .
Головуючий суддя Т.В.Бобко