29 липня 2024 року
м. Київ
справа № 240/32830/23
адміністративне провадження № К/990/26533/24
Суддя Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Мацедонська В. Е.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 березня 2024 року
та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2024 року
у справі № 240/32830/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Житомирської міської ради, Житомирської міської ради про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Виконавчого комітету Житомирської міської ради, Житомирської міської ради, в якому просив:
- визнати протиправними дії Виконавчого комітету Житомирської міської ради щодо відмови прибрати перешкоджувальні пристрої для в'їзду транспорту, встановлені на проїзній частині на в'їзді на вул. Михайлівську з вул. Лятошинського та на в'їзді до провулку Скорульського з АДРЕСА_1 ;
- зобов'язати відповідачів прибрати перешкоджувальні пристрої для в'їзду транспорту, встановлені на проїзній частині на в'їзді на вул. Михайлівську з вул. Лятошинського та на в'їзді до провулку Скорульського з АДРЕСА_1 ;
- зобов'язати відповідачів в разі встановлення обмежуючих пристроїв для заїзду на АДРЕСА_1 , або у випадку прийняття рішення про це забезпечити доступ транспорту до пров. Скорульського з вул. Лятошинського, для забезпечення потреб мешканців пров. Скорульського та власників і орендарів майна, що розташовані по АДРЕСА_2 .
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 20 березня 2024 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2024 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою.
За наслідками перевірки касаційної скарги на предмет відповідності вимогам, передбаченим статтями 328-330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суддею-доповідачем встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Згідно з частиною 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У касаційній скарзі міститься посилання на пункти 1 та 3 частини 4 статті 328 КАС України, як на підстави касаційного оскарження.
Щодо посилання на пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України, скаржник зазначає, що суди застосували норми права, а саме статті 2, 5 КАС України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 16.09.2021 року у справі № 2-а/514/10/17, а також усупереч висновкам, викладеним у постановах від 28.02.2019 року у справі № 522/3665/17, від 31.03.2021 року у справі №640/21611/19, від 13.07.2022 у справі № 916/3307/16.
Так є необґрунтованим посилання позивача на неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 31.03.2021 року у справі №640/21611/19 та від 13.07.2022 у справі №916/3307/16, оскільки, як вбачається із оскаржуваних рішень, останні були враховані судами під час ухвалення оскаржуваних рішень.
Крім того, проаналізувавши зазначені скаржником норми (статті 2, 5 КАС України) встановлено, що ці норми є загальними нормою, та такими, що не були предметом дослідження у справі, на які посилається скаржник, а тому Суд вважає необгрунтованим твердження щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування вказаних норм.
При цьому, постанови у справах № 2-а/514/10/17 та № 522/3665/17 є неподібними до цієї справи, а заявник не наводить обґрунтування, які б свідчили про подібність правовідносин у цій справі та у справах, у яких Верховним Судом були зроблені висновки.
Слід зазначити, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) у чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов'язковим є взаємозв'язок усіх чотирьох умов.
Суд зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України в касаційній скарзі зазначається норма права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку суд апеляційної інстанції застосував в оскаржуваному судовому рішенні; висновок щодо застосування цієї норми права в оскаржуваному судовому рішенні; висновок щодо її застосування у постанові Верховного Суду із зазначенням дати її прийняття та номеру справи; обґрунтування подібності правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок.
При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом попередньої інстанції у цій справі норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеними наявність підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Також у касаційній скарзі скаржник вказує пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України, та зазначає про необхідність формування висновку Верховного Суду щодо застосування норм права, а саме: статті 19 Закону України «Про автомобільні дороги» у сукупністю із частиною 2 статті 19 Конституції України, статтею 10, пунктом 1 частиною «а» статті 30, статтею 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», пунктом 26.3, розділу 3. п. 33 ПДР України у подібних правовідносинах.
Аналізуючи вказані позивачем норми права (19 Конституції України, стаття 19 Закону України «Про автомобільні дороги», статті 10, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»), Судом встановлено, що вони є загальними, та є такими, що не застосовувались судами при ухваленні оскаржуваних судових рішень.
Так згідно з пунктом 1 частиною «а» статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування» від 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі Закон № 280/97-ВР) до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить управління об'єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв'язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню.
Відповідно до приписів п.26.3 Правил дорожнього руху України у пішохідну зону в'їзд дозволяється лише транспортним засобам, що обслуговують громадян і підприємства, які розташовані у зазначеній зоні, а також транспортним засобам, що належать громадянам, які проживають або працюють у цій зоні, чи автомобілям (мотоколяскам), позначеним розпізнавальним знаком "Інвалід", якими керують водії-інваліди. Якщо до об'єктів, розташованих на цій території, є інші під'їзди, водії повинні користуватися лише ними.
З огляду на те, що вказані норми також є загальними, скаржником не обґрунтовано необхідності формування висновку щодо цих норм (пункт 1 частина «а» статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», пункт 26.3, розділу 3. п. 33 ПДР України) у даній справі.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права (пункт, частина, стаття) судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.
Зазначене дає підстави для висновку, що у касаційній скарзі формально зазначено про відсутність висновку Верховного Суду з питання застосування норм права, а доводи скарги наведені безвідносно до предмета спору та висновків судів.
Враховуючи викладене, Суд вважає недоведеним наявність підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Інші аргументи касаційної скарги зводяться до часткового опису обставин справи, переоцінки доказів, з посиланням на неповне з'ясування обставин справи судами попередніх інстанцій. Суд зазначає, що за приписами частини другої статті 341 КАС України оцінка доказів, установлення обставин, що не були встановлені або відхилені судом та вирішення питання щодо переваги одних доказів над іншими, не є повноваженнями суду касаційної інстанції, а позивач обґрунтовує свої доводи саме посиланням на обставини справи, що мають оціночний характер у сукупності з іншими обставинами, що не є підставою для відкриття касаційного провадження у справі.
З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини 5 статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.
Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 березня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2024 року у справі № 240/32830/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Житомирської міської ради, Житомирської міської ради про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії - повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя В. Е. Мацедонська