30 липня 2024 року
м. Київ
справа №620/15124/23
адміністративне провадження № К/990/22999/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,
суддів -Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
перевіривши касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2024 року у справі №620/15124/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у незастосуванні п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та п.1 Приміток Додатку 1 та Приміток Додатку 14 при обчисленні позивачу за період з 25.02.2022 по 29.04.2022 розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно з Додатками 1, 14 вказаної постанови;
- зобов'язати відповідача провести перерахунок та виплату грошового забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 в розмірі 2481,00 грн за період з 25.02.2022 по 29.04.2022, з урахування проведених раніше виплат: посадового окладу та окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за виконання особливо важливих завдань, премії, індексації грошового забезпечення військовослужбовців за 29 днів квітня 2022 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, компенсації за невикористану відпустку як УБД за 2022 рік, одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби в розмірі 25% місячного грошового забезпечення.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2023 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2024 року, позовні вимоги задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , що полягає у незастосуванні п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з Додатками 1, 14 при обчисленні ОСОБА_1 за період з 25.02.2022 по 29.04.2022 розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 відповідно до п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з Додатками 1, 14 із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 в розмірі 2481,00 грн за період з 25.02.2022 по 29.04.2022, з урахування проведених раніше виплат: посадового окладу та окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за виконання особливо важливих завдань, премії, індексації грошового забезпечення військовослужбовців за 29 днів квітня 2022 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, компенсації за невикористану відпустку як УБД за 2022 рік, одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби в розмірі 25% місячного грошового забезпечення.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідачем подано касаційну скаргу до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 24 червня 2024 року залишив касаційну скаргу без руху, встановивши скаржнику строк у десять днів з моменту отримання копії вказаної ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до Суду: 1) документа про сплату судового збору.
На виконання вимог цієї ухвали, відповідач усунув недоліки в повному обсязі.
Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд дійшов наступного висновку.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Водночас, пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Отже, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Водночас, як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, ця справа була розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак вона може бути оскаржена до Верховного Суду лише за наявності обставин, наведених у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Отже, посилання на відповідну підставу оскарження, визначену частиною четвертою статті 328 КАС України, має обов'язково наводитись у поєднанні із зазначенням та обґрунтуванням винятків, передбачених пунктами «а» - «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 цього Кодексу.
У касаційній скарзі скаржник зазначає, що підставою касаційного оскарження судових рішень є підпункт «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та зазначає, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для скаржника.
Вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес" необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Касаційна скарга не містить обґрунтованих доводів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.
Стосовно "виняткового значення" справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Проте, твердження скаржника про те, що справа становить виняткове значення для нього (підпункт "в" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України) не підтверджене належними доказами та не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів.
Такі посилання скаржника мають загальний характер та притаманні кожній аналогічній справі, а тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції.
При цьому використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", або "суспільний інтерес" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Водночас аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з установленими судами обставинами цієї адміністративної справи не дають підстав для висновку про наявність обставин, наведених у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2024 року у справі №620/15124/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії.
Копію ухвали направити заявнику та іншим учасникам справи за допомогою підсистеми ЄСІТС "Електронний кабінет" (у разі його відсутності - на офіційну електронну адресу або засобами поштового зв'язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду адресатом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
……………………………
……………………………
……………………………
Н.М. Мартинюк
А.В. Жук
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду