30 липня 2024 року
м. Київ
справа № 160/12/24
адміністративне провадження № К/990/27629/24
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Мельник-Томенко Ж. М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.03.2024 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 04.06.2024
у справі №160/12/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, в якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з дати звільнення 24.04.2012 по дату фактичного розрахунку 24.10.2023;
- зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з дати звільнення 24.04.2012 по дату фактичного розрахунку 24.10.2023.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.03.2024, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 04.06.2024, позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.04.2012 (перший день після звільнення) по 25.10.2012 (включно). Зобов'язано Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.04.2012 по 25.10.2012 (включно). В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із вказаними судовими рішеннями в частині відмови у задоволенні позовних вимог, позивачем 16.07.2024 через підсистему «Електронний суд» подано до Верховного Суду касаційну скаргу.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Під час вирішення питання щодо можливості відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою позивача суд виходить з такого.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
За правилами частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Обґрунтовуючи необхідність касаційного перегляду судових рішень у справі № 160/12/24 заявник указує, що такі, на його думку, є необґрунтованими та такими, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги установлено, що крім вибіркового цитування частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (пункти 1, 3, 4), касаційна скарга, як на підставу касаційного оскарження, не містить посилань на конкретний пункт цієї правової норми.
Зміст касаційної скарги зводиться до викладу фактичних обставин справи із посиланням на нормативно-правові акти, однак без посилань на відповідний пункт частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, що суперечить вимогам статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України та унеможливлює вирішення Судом питання про відкриття касаційного провадження.
Крім того, Суд звертає увагу заявника на пункт 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, який містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України повинно бути належним чином обґрунтовано.
Проте, в тексті касаційної скарги, серед іншого, міститься виклад змісту підпунктів «а» та «в» пункту 2 частини п'ятої цієї статті без належного їх обґрунтування.
Інші аргументи касаційної скарги зводяться до наведення норм законодавства (вимог Кодексу законів про працю України, окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України, Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»), виклад змісту та аналіз окремих постанов Верховного Суду, часткового опису обставин справи, переоцінки доказів, з посиланням неповне з'ясування обставин справи судом апеляційної інстанції.
Суд зазначає, що за приписами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України оцінка доказів, установлення обставин, що не були встановлені або відхилені судом та вирішення питання щодо переваги одних доказів над іншими, не є повноваженнями суду касаційної інстанції, а відповідач обґрунтовує свої доводи саме посиланням на обставини справи, що мають оціночний характер у сукупності з іншими обставинами, що не є підставою для відкриття касаційного провадження у справі.
Отже, ураховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За викладених обставин касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження з обґрунтуванням того, в чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення (рішень).
Одночасно Суд роз'яснює, що повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо буде усунуто обставини, які зумовили її повернення.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Ураховуючи викладене та керуючись статтями 328, 332 Кодексу адміністративного судочинства України
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.03.2024 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 04.06.2024 у справі №160/12/24 повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддяЖ.М. Мельник-Томенко