29 липня 2024 року
м. Київ
справа №120/5326/24
адміністративне провадження № К/990/28369/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Шарапи В.М., суддів: Берназюка Я.О., Стародуба О.П., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Бірюковою Іриною Анатоліївною на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 20.05.2024 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04.07.2024 у справі №120/5326/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного Управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 046150012065 від 15.03.2023 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;
- зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 08.03.2023 ОСОБА_1 та прийняти рішення, з урахуванням наданої судом правової оцінки обставин цієї справи.
Вінницький окружний адміністративний суд своєю ухвалою від 29.04.2024 позовну заяву залишив без руху та запропонував позивачу протягом 5 днів з дня вручення ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням підстав для поновлення такого строку та доказами поважності причин його пропуску.
Згодом, у зв'язку із неусуненням недоліків апеляційної скарги, Вінницький окружний адміністративний суд ухвалою від 20.05.2024 (залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04.07.2024) позовну заяву повернув скаржнику.
На адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду 22.07.2024 надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , подана адвокатом Бірюковою Іриною Анатоліївною, в якій скаржник просить скасувати ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 20.05.2024, постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04.07.2024, а справу направити до суду першої інстанції для продовження її розгляду.
У касаційній скарзі, позивач, обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку на звернення до суду із позовною заявою, апелює до того, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 18.02.2020 у справі №1840/3344/18.
За правилами частини 1 статті 334 КАС України, за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Втім, перевіривши касаційну скаргу, Верховний Суд вважає за необхідне відмовити у відкритті касаційного провадження, виходячи з наступного.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 333 КАС України, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами 2, 3 цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
За змістом частини 2 статті 333 КАС України, у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Як встановлено судом першої інстанції, предметом позову у цій позовній заяві є вимога позивача про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №046150012065 від 15.03.2023 про відмову у призначенні пенсії за віком.
Позивач зазначив у позовній заяві про те, що про спірне рішення він дізнався 15.03.2023. Отже, шестимісячний строк звернення позивача до суду із позовом про перерахунок пенсії сплинув 16.09.2023.
Однак, позовна заява подана до Вінницького окружного адміністративного суду засобами поштового зв'язку лише 18.04.2024, тобто зі значним пропуском строку звернення до суду, що стало в подальшому підставою для постановлення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
ОСОБА_1 надіслав до суду першої інстанції заяву про усунення недоліків позовної заяви, в якій останній, в якості поважності причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом, як і в позовній заяві, покликався на скрутне матеріальне становище.
Зокрема, позивач вказав, що за період з 1 кварталу 2023 року по 4 квартал 2023 року він не отримував доходу, на підтвердження чого надав Відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору від 28.03.2024, в якому зазначено про відсутність в податкового органу інформації щодо джерел/сум нарахованого (виплаченого) позивачу доходу за період з І кварталу 2023 року по ІV квартал 2023 року. Водночас при цьому вказав, що щомісячно отримує допомогу на проживання внутрішньо переміщеним особам у розмірі 3000,00 грн.
Отже, позивач зазначив, що причиною пропуску звернення до суду є його фінансова неспроможність отримання правничої допомоги.
Однак, як вірно зауважив суд апеляційної інстанції, відповідно до Закону України № 3460-VI "Про безоплатну правову допомогу", який визначає зміст права на безоплатну правову допомогу, порядок реалізації цього права, підстави та порядок надання безоплатної правової допомоги, державні гарантії щодо надання безоплатної правової допомоги. Безоплатною первинною правовою допомогою в силу положень статті 7 Закону № 3460-VI є вид державної гарантії, що полягає в інформуванні особи про її права і свободи, порядок їх реалізації, відновлення у випадку їх порушення та порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 8 Закону № 3460-VI визначено, що право на безоплатну первинну правову допомогу згідно з Конституцією України та цим Законом мають усі особи, які перебувають під юрисдикцією України.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 14 Закону № 3460-VI, право на безоплатну вторинну правову допомогу згідно з цим Законом та іншими законами України мають, зокрема, особи, які перебувають під юрисдикцією України, якщо їхній середньомісячний дохід не перевищує двох розмірів прожиткового мінімуму, розрахованого та затвердженого відповідно до закону для осіб, які належать до основних соціальних і демографічних груп населення, а також особи з інвалідністю, які отримують пенсію або допомогу, що призначається замість пенсії, у розмірі, що не перевищує двох прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб на всі види правових послуг, передбачених частиною другою статті 13 цього Закону.
Тому, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що наведені вище норми гарантують право на безоплатну правову допомогу і позивач міг скористатися такою допомогою для захисту своїх прав та інтересів у спірних правовідносинах, незалежно від свого майнового стану.
Як наслідок, суд першої інстанції вказані вище причини пропуску строку звернення до суду визнав неповажними. Жодних інших обґрунтувань поважності пропуску строку звернення до суду з даним позовом та доказів поважності причин пропуску цього строку, які є тими об'єктивно непереборними, не залежними від волевиявлення особи, що звернулась до суду, та не пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, позивачем до суду першої інстанції не надано.
В контексті наведеного також варто наголосити на тому, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011). Такі обмеження направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права й інтереси інших учасників правовідносин.
Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У пункті 48 рішення Європейського суду з прав людини "Пономарьов проти України" (№3236/03) зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.
Водночас навіть наявність об'єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа "Олександр Шевченко проти України", пункт 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.
Щодо посилання позивача на постанову Верховного Суду від 18.02.2020 у справі №1840/3344/18, то слід звернути увагу на постанову Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав від 31.03.2021 у справі №240/12017/19, згідно якої, Судова палата відступила від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29.10.2020 у справі №816/197/18 (касаційне провадження №К/9901/50050/18), від 20.10.2020 у справі №640/14865/16-а (касаційне провадження № К/9901/36805/18), від 25.02.2021 у справі № 822/1928/18 (касаційне провадження № К/9901/1313/18) щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах, у яких, зокрема зазначено, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.
При цьому, Судова палата сформувала новий висновок про те, що: «… для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів…».
У підсумку можна наголосити, що приписами статті 44 КАС України встановлено, зокрема, обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Відтак, процесуальним законом чітко закріплено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасника справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у нього прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом.
Із наведеного вище вбачається, що суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, з яким погоджується і суд касаційної інстанції, про відсутність підстав для відкриття провадження у справі, позаяк позивач подав позов після закінчення строку, встановленого законом, та не навів поважних причин його пропуску та не надав доказів на їх підтвердження.
Відповідно до частини 1, 2 статті 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Положенням пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України визначено, що позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною 2 статті 123 КАС України.
Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення випливає, що касаційна скарга є необґрунтованою, правильне застосовування пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, а тому у відкритті касаційного провадження за цією касаційною скаргою слід відмовити.
Керуючись статтями 248, 333 КАС України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Бірюковою Іриною Анатоліївною на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 20.05.2024 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04.07.2024 у справі №120/5326/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами надіслати особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
СуддіВ.М. Шарапа Я.О. Берназюк О.П. Стародуб