30 липня 2024 року
м. Київ
справа №520/37588/23
адміністративне провадження № К/990/28824/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Кашпур О.В.,
суддів - Прокопенка О.Б., Уханенка С.А.,
перевірив касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2024 року у справі №520/37588/23 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо незвільнення позивача з військової служби на підставі абзацу 5 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»;
- зобов'язати відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби на підставі абзацу 5 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»;
- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) №1156 від 02 листопада 2023 року «Про результати службового розслідування за фактом самовільного залишення частини 20 жовтня 2023 року молодшим сержантом ОСОБА_1 »;
- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №342 від 08 грудня 2023 року щодо ОСОБА_1 (зі змінами відповідно до наказу №343 від 09 грудня 2023 року).
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11 березня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2024 року рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 березня 2024 року по справі №520/37588/23 - скасовано.
Прийнято постанову, якою позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) №1156 від 02 листопада 2023 року «Про результати службового розслідування за фактом самовільного залишення частини 20 жовтня 2023 року молодшим сержантом ОСОБА_1 ».
Визнано протиправним та скасовано наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №342 від 08 грудня 2023 року щодо ОСОБА_1 (зі змінами відповідно до наказу №343 від 09 грудня 2023 року).
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо незвільнення позивача з військової служби на підставі абзацу 5 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 щодо звільнення з військової служби відповідно абзацу 5 підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з урахуванням висновків суду апеляційної інстанції, викладених у цій постанові.
У задоволенні іншої частини вимог - відмовлено.
25 липня 2024 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга військової частини НОМЕР_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2024 року у справі №520/37588/23. Скаржник просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
За змістом пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Відомостей про те, що позивач є посадовою особою вищого офіцерського складу відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України у системному зв'язку з положеннями статті 51-3 Закону України «Про запобігання корупції» суду касаційної інстанції не надано і у судових рішеннях така інформація відсутня.
Отже, враховуючи, що ця справа відноситься до справ незначної складності, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, визначених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник зазначає про наявність виключних обставин, наведених у підпунктах «а», «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Зокрема, скаржник зазначає, що ця справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики в питанні можливості визнання протиправними дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень в тому випадку, коли такі повноваження не належать до сфери дискреційних владних повноважень такого суб'єкта. Скаржник вказує, що суд апеляційної інстанції допустив помилку, яка має на сьогоднішній день масовий характер та є наслідком недостатнього ознайомлення судів різного рівня з об'ємом дискреційних повноважень військових частини різного рівня щодо звільнення військовослужбовців з військової служби.
Питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Суд касаційної інстанції відхиляє зазначені доводи скаржника, оскільки вони фактично зводяться до незгоди скаржника з прийнятими судовими рішеннями та переоцінки доказів у справі. Водночас у касаційній скарзі не обґрунтовано в чому полягає фундаментальне значення саме цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин. У поданій касаційній скарзі відсутні посилання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформульовано різну правову позицію при вирішенні справ з аналогічними обставинами справи. Доводи скаржника щодо фундаментального значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики зводяться виключно до припущень скаржника та не містять належного обґрунтування.
Також скаржник, вказує, що ця справа має виняткове значення для нього, оскільки відсутність належного механізму покарання за самовільне залишення військової частини, незабезпечення невідворотності покарання, як базової складової правопорядку призводить до невпинного збільшення випадків самовільного залишення військової частини та дезертирства, що в свою чергу підриває обороноздатність підрозділу в цілому.
Стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.
Однак, посилання скаржника про те, що справа становить виняткове значення для нього, не підтверджене належними доказами та не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів, доводи скаржника в цій частині зводяться виключно до незгоди з рішеннями судів попередніх інстанцій та переоцінки доказів у справі.
У касаційній скарзі не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості, а також не виділено вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору.
Суд наголошує, що визначені підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.
Отже, Суд дійшов висновку, що у касаційній скарзі скаржником не наведено, а судом касаційної інстанції не встановлено обґрунтованих підстав можливості допуску касаційної скарги до перегляду судових рішень, прийнятих за наслідками розгляду справи, яка відноситься до категорій справ незначної складності.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з пунктом 8 частини другої якої основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та, у визначених законом випадках, - на касаційне оскарження судового рішення.
Зазначена конституційна норма кореспондується з положеннями частини першої статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Своєю чергою колегія суддів зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів», а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та/або переоцінювати їх.
На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового регулювання та обставин справи у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтями 248, 328, 333 КАС України, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2024 року у справі №520/37588/23 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Копію ухвали направити скаржнику за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет» (у разі його відсутності - на офіційну електронну адресу або засобами поштового зв'язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.В. Кашпур
Судді: О.Б. Прокопенко
С.А. Уханенко