про відмову у відкритті касаційного провадження
29 липня 2024 року
м. Київ
справа №320/1750/23
адміністративне провадження № К/990/26267/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Коваленко Н.В.,
суддів: Бучик А.Ю., Рибачука А.І.
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 03.11.2023 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.06.2024 у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, викладене в листі №26582-27548/П-02/8-2600/22 від 02.12.2022 про відмову ОСОБА_1 у перерахунку пенсії за вислугу років, виходячи з розрахунку 90% від суми місячної заробітної плати на підставі довідки Офісу Генерального прокурора №21-74зп від 14.02.2022, без обмеження її граничного розміру, з урахуванням раніше проведених виплат;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити з 13.12.2019, з додержанням вимог Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2019 №7-р(ІІ)/2019 в порядку, встановленому зазначеним рішенням Конституційного Суду України, на підставі частин 13 та 20 (в первинній редакції) статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697- VII, положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №657, та з урахуванням норм статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ (в редакції, чинній на час призначення пенсії) перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії, виходячи з розрахунку 90% від середнього заробітку щомісячної (чинної) заробітної плати без обмежень її максимального розміру, відповідно до довідки Офісу Генерального прокурора № 21-74-зп від 14.02.2022, з урахуванням раніше проведених виплат;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити доплату за почесне звання «Заслужений юрист України» з часу її припинення;
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 03.11.2023 адміністративний позов задоволено частково:
- визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, викладене в листі №26582-27548/П-02/8-2600/22 від 02.12.2022 в частині відмови у перерахунку пенсії за вислугу років ОСОБА_1 , на підставі довідки Офісу Генерального прокурора №21-74зп від 14.02.2022;
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 13.12.2019 відповідно до статті 86 Закону України "Про прокуратуру" №1697-VII на підставі довідки Офісу Генерального прокурора № 21-74-зп від 14.02.2022, з урахуванням раніше проведених виплат.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.06.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнено частково, рішення Київського окружного адміністративного суду від 03.11.2023 в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити доплату за почесне звання «Заслужений юрист України» з часу її припинення - скасовано та прийнято в цій частині нове рішення, яким позовну вимогу задоволено. В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 03.11.2023 залишено без змін.
Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Вирішуючи питання щодо відкриття касаційного провадження, Верховний Суд виходить із такого.
Розгляд справи в суді першої інстанції здійснено в порядку спрощеного позовного провадження.
Пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України передбачено, що серед основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно із частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Приписами частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення вказаних норм у їхньому логічному взаємозв'язку передбачає, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Таким чином, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Підставами касаційного оскарження скаржник зазначає пункти 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження судових рішень, скаржник вказує на те, що суди першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без врахування висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, який викладений у постанові Верховного Суду від 10.01.2024 у справі №240/4894/23 відповідно до якого загально прийнято вважати, що принцип тлумачення закону на користь особи є однією з основних засад судочинства, яка вказує, що суди повинні намагатися тлумачити закон та його норми в такий спосіб, щоб максимально захистити права та інтереси особи.
Водночас Суд вважає нерелевантними посилання скаржника на правовий висновок Верховного Суду, який викладений у постанові від 10.01.2024 у справі №240/4894/23, оскільки такий висновок сформований за інших обставин у справі, а правовідносини в зазначеній справі та справі, що розглядається, не є подібними.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.12.2021 у справі №580/5962/20 висловився з приводу спірного питання щодо розміру відсотку, який підлягає застосуванню при перерахунку пенсії, призначеної працівнику прокуратури відповідно до Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року №1789-ХІІ, а також застосування при перерахунку такої пенсії обмеження десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Так, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду вказала, що «пункт 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 №3668-VI, не скасовує обмеження максимального розміру пенсії, призначеної працівнику прокуратури до набрання чинності цим Законом, а встановлює особливе регулювання щодо застосування такого обмеження до осіб, яким пенсія призначена до набрання чинності Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 №3668-VI, і в яких розмір пенсії на момент набрання чинності цим Законом перевищував максимальний розмір. Зокрема, шляхом надання права на отримання пенсії в розмірі, який перевищував максимальний, без можливості її перерахунку до моменту, коли такий розмір відповідатиме розміру пенсії максимальному розміру пенсії, - поширення на її розмір загальних правил щодо обмежень, установлених статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ, а з 14.10.2014 - абзацом шостим частини п'ятнадцятої статті 89 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10. 2014 №1697- VI».
Отже, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду дійшла висновку про поширення на спірні правовідносини абзацу шостого частини п'ятнадцятої статті 89 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697- VI, якими встановлено обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
Також зазначила, що такі обмеження відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 26.12. 2011 №20-рп/2011 є правомірними.
У контексті подібних (схожих) фактичних передумов до такого самого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 29.12.2021 у справі № 580/5/21».
Правовідносини, що виникли у справі № 580/5962/20 та у справі № 320/1750/23 є подібними. Суди першої та апеляційної інстанції правильно застосували висновки Верховного Суду у справі № 580/5962/20, а тому колегія суддів не вбачає підстав для відступу від вказаної правової позиції.
Колегія суддів зазначає, що оскарження судових рішень в справах незначної складності, має відбуватися із наведенням підстав, передбачених частиною п'ятою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України у системному взаємозв'язку із частиною четвертою цієї статті.
Суд звертає увагу на те, що можливість відкриття касаційного провадження у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження залежить виключно від обставин конкретної справи: її значення для формування єдиної правозастосовчої практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, встановлених оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом справи до категорії справ незначної складності.
Верховний Суд встановив, що в касаційній скарзі скаржник не зазначив про наявність передбачених частиною п'ятою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України виключних підстав, за яких допускається касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності.
Інших обґрунтувань щодо наявності підстав касаційного оскарження у справах, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України скаржник не зазначив.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Таким чином, оскільки оскаржуване судове рішення прийнято за результатами розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, а передбачені пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України виняткові обставини відсутні і обґрунтування щодо їх наявності не наведено, у відкритті касаційного провадження у даній справі слід відмовити.
З огляду на наведене, Суд вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.
Керуючись статтями 248, 328, 333, 347, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 03.11.2023 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.06.2024 у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії.
2. Надіслати ОСОБА_1 копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження, разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не оскаржується.
Суддя-доповідач Н.В. Коваленко
Суддя А.Ю. Бучик
Суддя А.І. Рибачук