30 липня 2024 рокуЛьвівСправа № 300/121/24 пров. № А/857/5620/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області та апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області,
на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2024 року (суддя - Главач І.А., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення - м. Івано-Франківськ, дата складання повного тексту - не зазначено),
в адміністративній справі №300/121/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області,
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
У січні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідачів Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач-2), в якому просив: 1) визнати протиправним та скасувати рішення відповідача-1 про відмову в перерахунку від 28.09.2023 року; 2) зобов'язати відповідача-2 зарахувати до загального трудового (страхового) стажу період здійснення позивачем підприємницької діяльності на спрощеній системі оподаткування з 01.01.2001 року по 31.12.2003 року та здійснити відповідний перерахунок пенсії з включенням зазначеного періоду; 3) судові витрати покласти на відповідачів.
Відповідачі позовних вимог не визнали, в суді першої інстанції кожен подав відзив на позовну заяву, у яких просили відмовити у задоволенні позовних вимог повністю за їх безпідставністю.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.02.2024 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 28.09.2023 про відмову ОСОБА_1 у перерахунку пенсії. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період здійснення підприємницької діяльності на спрощеній системі оподаткування з 01.01.2001 31.12.2003, у зв'язку із чим повторно розглянути його заяву про перерахунок пенсії від 23.08.2023 та прийняти відповідне рішення із урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2 на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 484,48 грн. та 3000 грн. витрат на правову допомогу.
З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач-1 та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт (відповідач-1) вказує на те, що 28.09.2023 відповідачем-1 за принципом екстериторіальності прийнято оскаржене рішення №091630016949 про відмову в проведенні перерахунку пенсії за віком з тих підстав, що належними доказами, якими підприємець може підтвердити свій стаж можуть бути документи про сплату страхових внесків, а саме до 01 липня 2000 - довідка Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків, після 01 липня 2000 довідка із бази даних реєстру зарахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. При тому в довідці від 15.09.2023 №13365/6/09-19-24-02-06, виданій Головним управлінням ДПС в Івано-Франківській області, зазначено, що позивач перебував на податковому обліку у статусі фізичної особи-підприємця з 29.09.1998 по 31.12.2000 на загальній системі оподаткування, з 01.01.2001 по 31.12.2003 - на спрощеній системі оподаткування. Даних щодо сплати страхових внесків не надано.
За результатами апеляційного розгляду апелянт (відповідач-1) просить скасувати оскаржене рішення суду від 07.02.2024.
Також з рішенням суду першої інстанції від 07.02.2024 в частині задоволених позовних вимог не погодився відповідач-2 та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржене ним рішення суду винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, яке підлягає скасуванню в цій частині з підстав, наведених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт (відповідач-2) зазначає, що позивач 22.09.2023 звернувся із заявою про перерахунок пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058), яка була скерована в Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області для опрацювання. В результаті розгляду заяви позивача цим Головним управлінням було ухвалено рішення про відмову в перерахунку пенсії. Вказує апелянт, що згідно з пунктом 3-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058, до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди: 1) ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також, із застосуванням фіксованого податку: - з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності; з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску). З огляду на вказане до страхового стажу включаються період здійснення особою підприємницької діяльності, за певних умов. Щодо вимог про стягнення на користь позивача судових витрат по оплаті правничої допомоги, які задоволено частково судом першої інстанції в сумі 3000,00 грн., відмічає скаржник те, що справа №300/121/24 належить до справ щодо яких на момент звернення позивача до суду сформовано достатньо сталу практику їх розгляду, а тому така сума витрат є завищеною та неспівмірною із складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг). Апелянт вважає, що за таких умов частково задоволені позивачу витрати на правові послуги в розглядуваній справі в розмірі 3000 грн. є також завищеними.
За результатами апеляційного розгляду апелянт (відповідач-2) просить скасувати оскаржене рішення суду від 07.02.2024 в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в цій частині.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційних скарг відповідачів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу відповідача-1 необхідно залишити без задоволення, у той же час апеляційна скарга відповіда-2 підлягає задоволенню.
Судом встановлено такі фактичні обставини справи.
Позивач ОСОБА_1 знаходиться на обліку у ГУ ПФУ в Івано-Франківській області та з 02.09.2023 отримує пенсію за віком, призначену згідно із Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) (а.с. 45).
Згідно із протоколом розрахунку стажу, при обчисленні пенсії ОСОБА_1 враховано страховий стаж в обсязі 32 роки 3 місяці.
22.09.2023 позивач звернувся до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про перерахунок пенсії у зв'язку із наданням додаткових документів, що вбачається із копії відповідної заяви (а.с. 29, 47).
Рішенням Головного управління в Миколаївській області від 28.09.2023 №091630016949 ОСОБА_1 відмовлено у перерахунку пенсії із урахуванням періоду здійснення підприємницької діяльності, оскільки у наданій позивачем довідці від 15.09.2023 №13365/6/09-19-24-02-06 зазначено, що заявник перебував на податковому обліку у статусі фізичної особи-підприємця з 29.09.1998 по 09.01.2020 та повторна реєстрація з 30.06.2021 по даний час, а також зазначено, що заявник перебував на загальній системі оподаткування з 29.09.1998 по 31.12.2000, також зазначено, що заявник перебував на спрощеній системі оподаткування. Даних щодо сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України не надано (а.с. 8, 35, 46).
Вважаючи вказане рішення відповідача-1 протиправним, позивач звернувся до суду із цим адміністративним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність рішення відповідача-1 від 28.09.2023 №091630016949 про відмову позивачу у перерахунку пенсії. З метою ефективного способу захисту порушеного права позивача суд вважав за необхідне зобов'язання відповідача-2 зарахувати до загального трудового (страхового) стажу позивача період здійснення підприємницької діяльності з 01.01.2001 по 01.03.1996, у зв'язку із чим повторно розглянути заяву позивача про перерахунок пенсії від 31.12.2003 та прийняти відповідне рішення із урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. Розподіляючи між сторонами судові витрати, окружний суд дійшов висновку, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають стягненню на користь позивача у розмірі 3000 грн (50 % від заявлених ним витрат та пропорційно задоволеним вимогам позовної заяви) та 484,48 грн. сплаченого судового збору (пропорційно задоволеним вимогам), які необхідно стягнути з відповідача-2.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції враховує наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України.
Згідно з ч.1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно статті 8 Закону №1058-IV, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж мають право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи.
Страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюється у натуральній формі. Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески (ч.ч.1-2 ст. 20 Закону №1058-IV).
Відповідно до статті 11 Закону №1058-IV, загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають, в тому числі: громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, у громадських об'єднаннях, у фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, та в інших фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи (надають послуги) на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру; фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч.1 ст.24 Закону №1058-IV).
Частиною 4 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV, страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Згідно з ч.3-1 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Розділ XV доповнено пунктом 3-1 згідно із Законом №2148-VIII від 03.10.2017), до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди: 1) ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності; з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2018 №793 доповнено пункт 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637), новим абзацом, зокрема: періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 року по 31 грудня 2003 року зараховуються до трудового стажу фізичних осіб-підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності, а з 1 січня 2004 року по 31 грудня 2017 року за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.
Аналіз вказаних положень законодавства свідчить, що зарахування як до трудового так і до страхового стажу фізичних осіб-підприємців підлягають періоди провадження ними господарської діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, незалежно від сум сплачених ними страхових внесків (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Згідно з підпунктом 1 пункту 3-1 розділу Перехідні положення Закону №1058-IV (з внесеними змінами Законом № 2148-VIII від 03 жовтня 2017 року), до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: - з 01 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності; - з 01 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Відповідно до пункту 4 Порядку №637, час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на приватній власності та на виключно їхній праці, за період до 01 травня 1993 року, а також час роботи осіб, які займаються веденням особистого селянського господарства зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (додаток № 1).
Періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 01 січня 1998 року по 31 грудня 2003 року зараховуються до трудового стажу фізичних осіб-підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності, а з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2017 року за бажанням особи за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.
За приписами підпункту 2 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1), до заяви про призначення пенсії за віком додаються зокрема документи: документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637.
Відповідно до п. 2.1 Порядку №22-1, період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу. Для підтвердження періоду здійснення підприємницької діяльності до 01 січня 2004 року можуть прийматись інші документи про сплату страхових внесків. Періоди підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, можуть зараховуватись до страхового стажу також на підставі свідоцтва про сплату єдиного податку або спеціального торгового патента, або патента про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування.
Згідно із п. 4 Порядку №637, періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності зараховуються до стажу роботи за умови підтвердження документами про сплату страхових внесків (платіжними дорученнями, квитанціями установ банків, документами, що підтверджують поштовий переказ, інформацією Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (за наявності), а періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, фіксованого податку, спеціального торгового патенту підтверджуються свідоцтвом про сплату єдиного податку; спеціальним торговим патентом; документами про сплату єдиного податку, фіксованого податку, придбання спеціального торгового патенту (за наявності платіжних доручень, квитанцій установ банків, документів, що підтверджують поштовий переказ). Періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності можуть підтверджуватися даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведені правові норми свідчать про те, що у період з 1993 року по 01.07.2000 на законодавчому рівні було передбачено зарахування до страхового (трудового) стажу для обчислення пенсій період здійснення підприємницької діяльності за умови сплати підприємцями страхових внесків до Пенсійного фонду України, які підлягали обов'язковій реєстрації як платники внесків в органах пенсійного фонду. Належними доказами, якими підприємець може підтвердити свій стаж, можуть бути документи про сплату страхових внесків, а саме до 01.07.2000 довідка Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків, після 01.07.2000 довідка із бази даних реєстру зарахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.
У розглядуваній справі встановлено, що ОСОБА_1 з 25.09.1998 по 09.01.2020 та з 30.06.2021 по 26.12.2023 зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності, що підтверджується відповідними витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Відповідно до довідки ГУ ДПС в Івано-Франківській області Державної податкової служби України від 15.09.2023, позивач перебував на податковому обліку у статусі фізичної особи-підприємця в ДПІ м. Івано-Франківськ з 29.09.1998 по 09.01.2020 та повторна реєстрація з 30.06.2021 по даний час. Відповідно до інформаційних баз даних, наявних в ГУ ДПС в Івано-Франківській області , ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ): з 29.09.1998 по 31.12.2000 на загальній системі оподаткування; з 01.01.2001 по 31.12.2003 діяльність на спрощеній системі оподаткування.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд першої інстанції правильно врахував, що відповідачами не надано суду жодної інформації про наявність заборгованості позивача за платежами до Пенсійного фонду України.
На переконання суду, позивачем було надано достатній обсяг документів для встановлення часових меж здійснення ним підприємницької діяльності.
При цьому, позивач не має відповідати за незбереження відповідачем документів про нарахування страхових внесків/збору на загальнообов'язкове державне страхування, а відсутність доказів наявності заборгованості перед податковим та пенсійним органами свідчить про сплату позивачем всіх необхідних платежів під час провадження підприємницької діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України №794 від 04.06.1998 було затверджено Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - Положення №794), згідно пункту 1 якого, персоніфікований облік полягає в збиранні, обробленні, систематизації та зберіганні передбачених законодавством про пенсійне забезпечення відомостей про фізичних осіб, що пов'язані з визначенням права на виплати з Пенсійного фонду та їх розмір за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Відповідно до пункту 5 Положення №794, персоніфікований облік здійснює Пенсійний фонд та його органи на місцях (далі уповноважений орган).
Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 44 Закону України №1058-IV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Згідно із ч. 1 ст. 64 Закону України №1058-IV, виконавча дирекція Пенсійного фонду та її територіальні органи мають право: отримувати безоплатно від органів державної влади, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання і від фізичних осіб - підприємців відомості, пов'язані з нарахуванням, обчисленням та сплатою страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для виконання ними функцій, передбачених цим Законом та іншими законами України; проводити планові та позапланові перевірки документів для оформлення пенсії, виданих підприємствами, установами та організаціями, а також поданих відомостей про застрахованих осіб, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсійні виплати; вимагати від керівників та інших посадових осіб підприємств, установ і організацій, а також від фізичних осіб усунення виявлених порушень законодавства про порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, здійснення фінансових операцій з коштами Пенсійного фонду та порядок їх використання; порушувати в установленому законом порядку питання про притягнення до відповідальності осіб, винних у порушенні законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Отже, у разі виявлення будь-яких сумнівів щодо наявності у позивача страхового стажу та сплати страхових внесків за спірний період страхового стажу, відповідач-1 мав право отримати будь-які необхідні документи або інформацію безпосередньо, а не відмовляти позивачу у зарахуванні відповідного трудового стажу.
Таким чином, відповідачі, отримавши заяву позивача від 22.09.2023, мали виконати покладені на них чинним законодавством обов'язки, зокрема, встановлені в пунктах 1.9, 4.2, 4.3, 4.7 Порядку №22-1 та ст. 64 Закону України №1058-IV та вчинити всі належні дії для належного перерахунку позивачу пенсії.
Одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів “доброго врядування” і “належної адміністрації” (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до “якості” закону).
В пунктах 70-71 рішення по справі “Рисовський проти України” Європейський Суд з прав людини, зазначив, що принцип “належного урядування” передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.
Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах “Лелас проти Хорватії”, заява № 55555/08, пункт 74, “Тошкуце та інші проти Румунії”, заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах “Онер'їлдіз проти Туреччини”, пункт 128, та “Беєлер проти Італії”, пункт 119).
Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі “Лелас проти Хорватії”, пункту 74).
Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах “Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки”, пункт 58, “Ґаші проти Хорватії”, пункт 40, “Трґо проти Хорватії”, пункт 67).
З огляду на принцип “належного урядування”, відповідачі як державні органи повинні були діяти вчасно та у належний і послідовний спосіб, аби гарантувати належну реалізацію права позивача на призначення пенсії.
На підставі наведеного колегія суддів погоджується з висновоком суду першої інстанції про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 28.09.2023 №091630016949 про відмову позивачу у перерахунку пенсії.
Доводи апеляційних скарг відповідачів наведеного вище висновку суду першої інстанції не спростовують.
Посилання відповідача-2 на правові висновки Верховного Суду, які зазначені у постанові від 26.10.2018 року № 643/20104/15-а, суд вважає необґрунтованим, оскільки у вказаній справі Верховним Судом розглядалось питання щодо можливості зарахування до страхового стажу періодів здійснення підприємницької діяльності на загальній системі оподаткування. При цьому зарахування до страхового стажу періодів здійснення підприємницької діяльності на спрощеній системі оподаткування в зазначеній справі не розглядалось. Натомість, у вказаній справі предметом позову є зарахування до страхового стажу періодів здійснення підприємницької діяльності на спрощеній системі оподаткування, а тому вказаний правовий висновок при вирішенні цієї справи судом не береться до уваги.
Вирішуючи позовну вимогу щодо зобов'язання відповідача-2 зарахувати до загального трудового (страхового) стажу період здійснення позивачем підприємницької діяльності на спрощеній системі оподаткування з 01.01.2001 року по 31.12.2003 року та здійснити відповідний перерахунок пенсії з включенням зазначеного періоду, колегія суддів враховує, що згідно із статтею 58 Закону №1058-IV, Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тим самим, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Згідно з підпунктом 1 пункту 1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року №28-2 (далі - Положення №28-2), управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об'єднані управління є територіальними органами Пенсійного фонду України.
Інструкцією користувача реалізації механізму розподілу та опрацювань звернень за принципом єдиної черги завдань та єдиної черги спеціалістів від 21 грудня 2020 року внесені зміни в програмне забезпечення підсистеми призначення та виплати пенсії на базі електронної пенсійної справи в частині централізації призначення пенсії. Пенсійним фондом України впроваджено новий механізм розподілу та опрацювання звернень щодо призначення/перерахунку пенсій за принципом єдиної черги завдань та єдиної черги спеціалістів.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 16 грудня 2020 року №25-1 Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України (далі - Постанова №25-1), зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 16 березня 2021 за №339/35961, передбачено опрацювання заяв про призначення/перерахунки пенсії бек-офісами територіальних органів Фонду в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від місця подачі заяви та місця проживання пенсіонера.
Відповідно пункту 4.2 розділу IV Постанови №25-1, після реєстрації заяви та сканування документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Рішення за результатами заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
У розглядуваній справі судом встановлено, що заяву про перерахунок пенсії від 22.09.2023 позивач подав за місцем проживання та перебування на обліку, тобто до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.
Подана заява відповідно до екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань розглядалась Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області, яке прийняло рішення про відмову в перерахунку пенсії.
Встановивши порушення права позивача на спірний перерахунок призначеної позивачу пенсії, суд першої інстанції, обираючи спосіб захисту порушеного права, безпідставно поклав на відповідача-2, який не приймав спірного рішення про перерахунок пенсії позивача, обов'язок зарахувати до страхового стажу позивача період здійснення ним підприємницької діяльності на спрощеній системі оподаткування з 01.01.2001 31.12.2003, у зв'язку із чим повторно розглянути його заяву про перерахунок пенсії від 23.08.2023 та прийняти відповідне рішення із урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За таких обставин, з урахуванням повноважень Пенсійного органу на прийняття рішення про перерахунок пенсії та визначення підстав, за яких проводить відповідний перерахунок пенсії або приймається рішення про відмову в її перерахунку, суд апеляційної інстанції вважає, що правильним та ефективним способом захисту порушеного права позивача на пенсійне забезпечення є зобов'язання відповідача-1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про перерахунок пенсії у зв'язку з наданими додатковими документами від 22.09.2023, із зарахуванням до страхового стажу позивача періоду здійснення підприємницької діяльності на спрощеній системі оподаткування із 01.01.2001 року по 31.12.2003 року, - і за результатами розгляду прийняти обґрунтоване рішення.
При цьому, необхідно звернути увагу, що при повторному розгляді питання щодо перерахунку позивачу пенсії на відповідача-1 судом покладається обов'язок розглянути заяву позивача від 22.09.2023 про перерахунок пенсії за віком, з урахуванням висновків суду про зарахування до страхового стажу позивача період здійснення підприємницької діяльності на спрощеній системі оподаткування із 01.01.2001 року по 31.12.2003 року.
З урахуванням наведеного вище, рішення суду першої інстанції з вирішення позовних вимог зобов'язального характеру ухвалено з порушенням норм матеріального права, яке у цій частині підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення відповідних позовних вимог.
У решта частині рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому його необхідно у решта частині залишити без змін.
Згідно ч.6 ст.139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Так, зі змісту позовної заяви видно, що позивач заявив вимогу немайнового характеру.
Розмір відповідних судових витрат позивача в суді першої інстанції підтверджується наявною в матеріалах адміністративної справи платіжною інструкцією на суму 968,96 грн..
Із врахуванням того, що позовні вимоги підлягають задоволено частково, в користь позивача слід стягнути з відповідача-1, який приймав спірне рішення, сплачений судовий збір за подання адміністративного позову в сумі 484,48 грн. пропорційно задоволеним вимогам.
Відносно доводів відповідача-2 (апелянта) про непідтвердження позивачем належним чином витрат на професійну правничу допомогу, то колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до ч.1, п.1 ч.3 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ч.2 ст.134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст.134 КАС України).
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч.6 ст.134 КАС України).
Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
У позовній заяві адвокат Романюк А.Б. ставить питання про стягнення на користь позивача із відповідачів судових витрат на правничу допомогу в розмірі 6000,00 гривень.
З матеріалів справи видно, що на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції, позивачем (представником позивача) надано суду договір про надання правничої допомоги від 22.12.2023 року та ордер на надання правничої (правової) допомоги (а.с. 11, 12, 63).
Відповідно до п. 3.2 Договору про надання правничої допомоги від 22.12.2023 року, підставою для сплати Адвокату гонорару є підписаний сторонами Акт приймання-передачі наданих послуг, в якому сторони вказують фактично наданий Адвокатом та прийнятий Клієнтом обсяг послуг із зазначенням конкретних послуг та їх вартості, а також наявності чи відсутності зауважень щодо їх якості.
При цьому, згідно з п. 3.3. Договору сплата гонорару Адвокату здійснюється Клієнтом шляхом готівкового або безготівкового розрахунку не пізніше 30 днів з моменту ухвалення рішення суду першої інстанції, а за послуги надані у зв'язку з апеляційним переглядом - не пізніше 5 днів з моменту прийняття постанови суду апеляційної інстанції, на підставі підписаного (підписаних) у порядку п. 3.2. цього Договору Акту (актів) приймання-передачі наданих послуг.
Судом апеляційної інстанції враховується рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 №23-рп/2009, пунктом 3.2 якого передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, до правової допомоги належать й консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.
Враховуючи вищезазначене, обставинити того, що сплата гонорару адвокату здійснюється клієнтом не пізніше 30 днів з моменту ухвалення рішення суду першої інстанції, а також те, що позовні вимоги підлягають задоволено частково, колегія суддів вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-1, який приймав спірне рішення, на користь позивача витрат на правову допомогу в сумі 3000,00 гривень.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області - задоволити частково.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2024 року в адміністративній справі №300/121/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - скасувати частково, а саме, в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період здійснення підприємницької діяльності на спрощеній системі оподаткування з 01.01.2001 по 31.12.2003, у зв'язку із чим повторно розглянути його заяву про перерахунок пенсії від 23.08.2023 та прийняти відповідне рішення із урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, та в частині стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 484,48 грн. і витрат на правову допомогу у розмірі 3000 грн. , - і в цій частині прийняти нову постанову.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про перерахунок пенсії (допризначення у зв'язку з наданими додатковими документами) від 22.09.2023, із зарахуванням до страхового стажу ОСОБА_1 періоду здійснення підприємницької діяльності на спрощеній системі оподаткування із 01.01.2001 року по 31.12.2003 року, - і за результатами розгляду прийняти обґрунтоване рішення.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (код ЄДРПОУ 13844159) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір за подання позову у сумі 484 (чотириста вісімдесят чотири) гривні 48 копійок та 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок витрат на правову допомогу.
У решта частині рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2024 року в адміністративній справі №300/121/24 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді Н. В. Ільчишин
Р. Й. Коваль