30 липня 2024 рокуЛьвівСправа № 500/8155/23 пров. № А/857/8672/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Носа С.П., Шевчук С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Тернопільської міської ради на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року (ухвалене головуючою-суддею Мірінович У.А. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Тернополі) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Тернопільської міської ради про зобов'язання вчинити дії,
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до Тернопільської міської ради, в якому просила зобов'язати Тернопільську міську раду на черговій сесії затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою : вул. Текстильна, кадастровий номер 6110100000:04:005:0070 та надати їй земельну ділянку у власність.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 14.03.2024 позовні вимоги були задоволені повністю. Визнано протиправною бездіяльність Тернопільської міської ради щодо неприйняття рішення, передбаченого ч.9 ст.118 ЗК України за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою : вул. Текстильна, кадастровий номер 6110100000:04:005:0070 та зобов'язано відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки і надати її у власність ОСОБА_1 . Відстрочено виконання рішення суду у зобов'язальний частині до припинення (скасування) воєнного стану в Україні або скасування заборони на розгляд цього питання під час дії воєнного стану.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на безоплатну передачу у приватну власність земель державної та комунальної власності, на надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, а також на розроблення відповідної документації. В ситуації яка склалася, земельна ділянка, яку позивачка бажає отримати у власність, відноситься до земель комунальної форми власності та вільна від забудови, через що до застосування підлягають норми п.п.5 п.27 ЗК України, які прямо забороняють надавати дозвіл на розроблення документації із землеустрою з метою безоплатної передачі земельної ділянки у власність громадян. Також звертає увагу на те, що суд першої інстанції у своєму рішенні дійшов до взаємовиключних висновків, зазначивши про те, що зміни до ЗК України в частині доповнення його перехідних положень п.27 в даному випадку не можуть застосовуватись, в результаті чого дійшов висновку про зобов'язання відповідача прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою. У противагу наведеному, суд першої інстанції зазначив про існування обставин, які на даний момент унеможливлюють затвердження проекту землеустрою та надання земельної ділянки, натомість відстрочив виконання рішення суду у зобов'язальний частині до припинення (скасування) воєнного стану в Україні.
Позивачка не скористалась правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції змінити, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що позивачка у 2018 році звернулася до Тернопільської міської ради із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування (будівництва) індивідуальних гаражів за адресою : АДРЕСА_1 .
Рішенням Тернопільської міської ради №7/32/120 від 22.02.2019 позивачці було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою.
На підставі вказаного рішення позивачка уклала договір №69 від 05.03.2019 із ФОП ОСОБА_3 , сертифікованим інженером-землевпорядником, яка на замовлення ОСОБА_1 розробила відповідний проект землеустрою, на підставі якого земельній ділянці було присвоєно кадастровий номер 6110100000:04:005:0070.
15.08.2019 позивачка подала заяву до Тернопільської міської ради про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної площею, 0,0086 га, для обслуговування (будівництва) індивідуальних гаражів за адресою : АДРЕСА_1 .
Листом від 22.06.2021 позивачку було повідомлено про те, що звернення щодо затвердження проекту землеустрою розглянуто, підготовлено проект рішення міської ради “Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 (гр. ОСОБА_1 та інші)” та подано на відповідні погодження та на розгляд сесії міської ради у встановленому законодавством порядку. Проінформовано, що в результаті опрацювання долучених до проекту графічних матеріалів і документів, згаданий проект рішення не погоджено та повідомлено, що відповідно до ч.7 ст.118 3К України відсутні правові підстави для надання адміністративної послуги стосовно дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею, 0,0086 га для обслуговування (будівництва) індивідуального гаража за адресою : АДРЕСА_1 .
Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, ОСОБА_1 звернулась до адміністративного суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач у даній справі, не приймаючи жодного з визначених ч.9 ст.118 ЗК України рішень з питань затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність, допустив протиправну бездіяльність. Суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивачки буде зобов'язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення бажаної земельної ділянки у приватну власність. Такий спосіб захисту відповідає вимогам справедливості та забезпечить ефективне поновлення порушених прав позивачки.
Проте, колегія суддів не погоджується з такими формулюваннями та висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю врегульовано ЗК України, згідно ч.1, 2 ст.116 якого, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Згідно п.“в” ч.3 ст.116 ЗК України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
За змістом п.“б” ч.1 ст.121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Згідно п.1, 2, 3 ч.7 ст.118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому ст.1861 ЗК України.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Відповідно до ч.18 ст.186 ЗК України, Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді Міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, іншим суб'єктам, визначеним цією статтею, при погодженні та затвердженні документації із землеустрою забороняється вимагати : додаткові матеріали та документи, не включені до складу документації із землеустрою, встановленого Законом України “Про землеустрій”; надання погодження документації із землеустрою будь-якими іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, погодження яких не передбачено цією статтею; проведення будь-яких обстежень, експертиз та робіт.
Кожен орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, інший суб'єкт, визначений цією статтею, розглядає та погоджує документацію із землеустрою самостійно та незалежно від погодження документації із землеустрою іншими органами.
Згідно ст.25 Закону України “Про землеустрій”, документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації, в тому числі у вигляді проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Статтею 30 цього Закону передбачено, що погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому ЗК України, цим Законом.
У свою чергу, частиною першою статті 1861 ЗК України передбачено, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Відповідно до ч.4 ст.1861 ЗК України, розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту.
Згідно ч.5 ст.1861 ЗК України, органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.
Згідно ч.6 ст.1861 ЗК України, підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.
Відповідно до ч.8 ст.1861 ЗК України, у висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений).
Органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, може бути відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише у разі, якщо не усунено недоліки, на яких було наголошено у попередньому висновку. Не можна відмовити у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших причин чи вказати інші недоліки.
Повторна відмова не позбавляє права розробника проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки усунути недоліки проекту та подати його на погодження.
Отже, ЗК України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зобов'язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки належним чином мотивувати причини цієї відмови.
Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування визначені статтею 122 ЗК України, частиною першою якої передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно до ч.1 ст.10 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” №280/97-ВР від 21.05.1997 (далі - Закон №280/97-ВР), сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Вказані норми кореспондуються зі ст.12 ЗК України, згідно якої, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями комунальної власності територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Згідно п.34 ч.1 ст.26 Закону №280/97-ВР, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень (ч.1 ст.59 Закону №280/97-ВР).
Колегія суддів наголошує, що відповідно до ст.118 ЗК України, відповідач зобов'язаний або надати погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, або відмовити у наданні такого погодження, але на законних підставах.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 28.05.2020 по справі №819/654/17, від 18.06.2020 по справі №802/1827/17-а.
При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень ст.118 ЗК України.
Таким чином, обов'язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки вмотивованого рішення про надання погодження або відмову у його погодженні з наведенням усіх підстав такої відмови.
Тобто, за результатами розгляду, зокрема, заяв про надання погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, Тернопільською міською радою повинно прийматися відповідне мотивоване рішення про надання погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його наданні.
Як видно з матеріалів справи, позивачка подала заяву до Тернопільської міської ради про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,0086 га для обслуговування (будівництва) індивідуальних гаражів, до якої додала документи, а саме : копію паспорта та номера облікової картки платника податків, графічні матеріали (викопіювання з чергового плану міста 1:2000, план земельної ділянки 1:500 з описом меж, на яких зазначено місце розташування та розмір земельної ділянки, копія розрахунку потреби площі, копія генплану, висновок експерта про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; висновок управління містобудування, архітектури та кадастру про погодження проекту землеустрою, копія витягу з державного земельного кадастру про земельну ділянку; рішення Тернопільської міської ради про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок за адресою вул. Текстильна (гр. ОСОБА_1 та інші), рішення про надання дозволу на складання проекту землеустрою, копія проекту землеустрою, виготовленого 2019 року ФОП ОСОБА_4 .
Проте, листом №13569 від 23.06.2021 відповідач повідомив позивачку про те, що звернення щодо затвердження проекту землеустрою розглянуто, підготовлено проект рішення міської ради “Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою : вул. Текстильна (гр. ОСОБА_1 та інші)” та подано на відповідні погодження та на розгляд сесії міської ради у встановленому законодавством порядку.
Також проінформовано, що проект рішення не погоджено та повідомлено про відсутність правових підстав для надання адміністративної послуги стосовно дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею до 0,0086 га для обслуговування (будівництва) індивідуального гаража за адресою : вул. Текстильна.
Оскільки заяву позивачки відповідачем було розглянуто, однак рішення про надання погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивованого рішення про відмову в наданні такого погодження не було прийнято, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені ЗК України та Законом України “Про землеустрій”, а також без дотримання вимог ч.2 ст.2 КАС України, що свідчить про допущення відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, протиправної бездіяльності стосовно розгляду поданої позивачкою заяви.
Більше того, колегія суддів враховує, що проект землеустрою погоджений висновком управління містобудування, архітектури та кадастру від 28.05.2019 та експертом відділу Держгеокадастру у Тернопільському районі та м. Тернополі, у встановленому законом порядку.
Також, разом із погодженим проектом землеустрою, відповідачу було подано витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.
Як слушно зауважив суд першої інстанції, підставою для відмови у задоволенні заяви позивачки можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні, прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні.
Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень та підстав перелічених у ст.118 ЗК України у разі прийняття рішення про відмову у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 13.01.2022 по справі №200/13539/19-а, суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим у ч.3 ст.2 КАС України критеріям, за загальним правилом, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Водночас, зобов'язання відповідача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.
З приводу дискреційності наданих відповідачу повноважень щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
За змістом ч.4 ст.245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Згідно вказаної норми, у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
За своєю правовою природою повноваження відповідача щодо надання дозволів на розробку проектів землеустрою є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Враховуючи вищевказане, з метою належного та ефективного захисту прав позивачки, колегія судів вважає правильним такий спосіб захисту прав позивачки як зобов'язання Тернопільської міської ради повторно внести на розгляд клопотання ОСОБА_1 від 15.08.2019 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0086 га для обслуговування (будівництва) індивідуальних гаражів на чергову сесію міської ради, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.
З огляду на вказане, суд першої інстанції помилково вважав за необхідне зобов'язати відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою : вул. Текстильна, кадастровий номер 6110100000:04:005:0070 та надати земельну ділянку у власність ОСОБА_1 .
Також, суд першої інстанції вказав, що на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України “Про правовий режим воєнного стану” №389-VIII від 12.05.2015.
Відтак, з урахуванням згаданих норм п.п.5 п.27 розділу “Перехідні положення” ЗК України, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на безоплатну передачу у приватну власність земель державної та комунальної власності, на надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, а також на розроблення відповідної документації. Водночас, суд зазначив, що у цій справі спірні правовідносини виникли ще до внесення відповідних змін в частині установлення тимчасової заборони, зокрема, безоплатної передачі у приватну власність земель державної та комунальної власності.
Колегія суддів з цього питання враховує, що у зв'язку з військовою агресією російською федерації проти України, Указом Президента України №64/202 від 24.02.2022, затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022, в Україні введено воєнний стан із 05:30 год 24.02.2022 строком на 30 діб.
Указом Президента України строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався.
Таким чином, станом на сьогодні в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом №389-VIII.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану” №2145-XI від 24.03.2022, який набрав чинності 07.04.2022, внесені зміни до деяких законодавчих актів України, зокрема до ЗК України.
Вказаним законом розділ X “Перехідні положення” ЗК України доповнено пунктом 27, згідно якого, під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей : 5) безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється. Положення цього підпункту не поширюються на безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність власникам розташованих на таких земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), а також на безоплатну передачу у приватну власність громадянам України земельних ділянок, переданих у користування до набрання чинності цим Кодексом.
Отже, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на безоплатну передачу у приватну власність земель державної та комунальної власності, на надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, а також на розроблення відповідної документації.
Колегія суддів зазначає, що встановлена вищезазначеними нормами закону заборона не є перешкодою для виконання відповідачем ухваленого судом рішення в зобов'язальний частині щодо повторного розгляду заяви (звернення) позивачки про затвердження проекту землеустрою, що однак не звільняє його (відповідача) від обов'язку враховувати відповідні вимоги закону, залежно від результатів розгляду заяви позивачки.
Разом з тим, на думку колегії суддів, рішенням суду першої інстанції помилково зобов'язано Тернопільську міську раду затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою : вул. Текстильна, кадастровий номер 6110100000:04:005:0070 та надати земельну ділянку у власність ОСОБА_1 .
Колегія суддів наголошує, що обсяг обов'язків, які виникли у відповідача на виконання судового рішення у цій справі включає: 1) повторний розгляд заяви позивача; 2) дотримання вимог чинного законодавства; 3) врахування висновків суду при його розгляді; 4) прийняття рішення за результатом повторного розгляду заяви.
Крім того, колегія суддів зазначає, що положення статті 378 КАС України визначають підстави для відстрочення виконання судового рішення, зокрема, обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, і таке питання вирішується судом, в тому числі, за заявою сторони.
Таким чином, оскільки правовою підставою відстрочення виконання судового рішення в адміністративній справі є наявність обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, а жодною стороною у справі не подано відповідної заяви, колегія суддів приходить до висновку про передчасність вирішення судом першої інстанції такого питання.
Отже, рішення суду першої інстанції в частині зобов'язання Тернопільської міської ради затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою вул. Текстильна, кадастровий номер 6110100000:04:005:0070 та надати земельну ділянку у власність ОСОБА_1 та в частині відстрочення виконання рішення суду у зобов'язальний частині до припинення (скасування) воєнного стану в Україні підлягає зміні відповідно до положень ч.4 ст.317 КАС України.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини”, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі “Проніна проти України” (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України” ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії” (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Тернопільської міської ради задовольнити.
Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року по справі №500/8155/23 змінити, виключивши абзац четвертий резолютивної частини рішення щодо відстрочення виконання рішення суду у зобов'язальний частині до припинення чи скасування воєнного стану в Україні та викласти абзац третій резолютивної частини рішення в наступній редакції : “Зобов'язати Тернопільську міську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.08.2019 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної площею 0,0086 га, для обслуговування (будівництва) індивідуальних гаражів за адресою : вулиця Текстильна, та за наслідками розгляду прийняти рішення відповідно до вимог Конституції України, Земельного кодексу України, з урахуванням висновків, викладених у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції”.
В іншій частині рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 14 березня 2024 року по справі №500/8155/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
С. М. Шевчук