24 липня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/5028/24 пров. № А/857/13744/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Обрізко І.М.,
суддів Іщук Л.П., Шинкар Т.І.,
за участю секретаря судового засідання Хомин Ю.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну скаргу Волинської обласної державної адміністрації на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 14 травня 2024 року про відмову у відкритті провадження, прийняту суддею Денисюк Р.С. у м. Луцьку у справі за позовом Волинської обласної (військової) державної адміністрації до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дії та бездіяльності протиправними,
встановив:
Волинська обласна державна адміністрація (надалі - Волинська ОДА, позивач) звернулася з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі - ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач) про визнання дій протиправними щодо вимоги повернення автомобіля марки «AUDI А6», 2017 року випуску, оціночною вартістю 892356,30 грн, номер кузова НОМЕР_1 , який знаходиться у власності держави в особі Волинської ОДА, згідно з вимогою від 29.03.2024 № МВ/799.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 14 травня 2024 відмовлено у відкритті провадження відповідно до п.1 ч.1 ст. 170 КАС України.
Суд виходив з того, що предметом спору у цій справі є дії ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо вимоги повернення автомобіля, який знаходиться у власності держави в особі Волинської ОДА, згідно з вимогою від 29.03.2024 № МВ/799.
Судом встановлено, що з 07.04.2022 Волинська ОДА є власником спірного автомобіля. Отже метою позовних вимог та звернення позивача за захистом порушеного права відповідачем, на думку позивача, в умовах правового режиму воєнного стану у спірних правовідносинах є захист набутого права власності позивача на автомобіль.
Відтак, суд прийшов до висновку про те, що в такому випадку - це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права, що відповідає правовій позиції, Верховного Суду, викладеній в постановах від 28.06.2023 у справі № 686/8141/22, від 22.08.2023 у справі № 725/3969/22, від 13.09.2023 у справі № 707/1298/22.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, Волинська ОДА подала апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції постановлено ухвалу із порушенням норм процесуального права. Просить скасувати ухвалу суду, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що згідно акту приймання-передачі ІНФОРМАЦІЯ_2 передав, а Волинська ОВА прийняла даний автомобіль. Таким чином, автомобіль на підставі акта приймання-передачі був безоплатно переданий зі сфери управління ІНФОРМАЦІЯ_3 до сфери управління Волинської ОВА.
Звертає увагу на те, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тобто якщо спір виник у сфері публічно-правових відносин, це виключає розгляд справи в порядку господарського судочинства.
Наголошує, що у спірних правовідносинах ІНФОРМАЦІЯ_2 діє на підставі норм та відповідно до повноважень щодо примусового вилучення майна, визначених Законом України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного або надзвичайного стану», тобто здійснює публічно-владні управлінські функції на підставі законодавства, а тому його дії охоплюються визначенням, наведеним у пункті 7 частини четвертої статті 4 КАС України, а отже спір у даній справі є публічно-правовим.
В судове засідання для розгляду апеляційної скарги учасники справи не прибули, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а тому відповідно до ч.4 ст.229, ст.313 КАС України апеляційний суд ухвалив розгляд апеляційної скарги здійснити за відсутності учасників справи та без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Судова колегія заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, приходить до наступного.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 07.04.2022 начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 відповідно до статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», пункту 1 статті 4 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та постанови Кабінету Міністрів України від 31.10.2012 № 998 «Деякі питання здійснення повної компенсації за майно, примусове відчужене в умовах правого режиму воєнного чи надзвичайного стану» видано наказ № 94-агд «Про примусове відчуження майна», відповідно до п. 1 якого наказано провести примусове відчуження майна, яке перебуває у розпорядженні Волинської митниці Державної митної служби, а саме: транспортного засобу марки «AUDI А6», 2017 року випуску, кузов № НОМЕР_1 .
Пунктом 2 цього наказу доручено офіцеру відділу військового обліку, бронювання та впровадження ЄДРВ сектору мобілізаційно-оборонної роботи ІНФОРМАЦІЯ_3 капітану ОСОБА_1 отримати автомобіль у Волинської митниці, доставити та передати представникам Волинської ВЦА згідно з актом прийому-передачі транспортного засобу.
На підставі наказу від 07.04.2022 № 94-агд начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 полковником ОСОБА_2 за погодженням з Волинською ОДА складено акт про примусове відчуження майна від 07.04.2022.
Згідно з актом приймання-передачі ІНФОРМАЦІЯ_2 передав, а Волинська обласна військова адміністрація прийняла вказаний автомобіль.
В подальшому, на адресу Волинської ОДА надійшов лист від 14.02.2024 № MB 440 нм від ІНФОРМАЦІЯ_3 про повернення автомобіля до 29.02.2024 для його облікування у кількісних, номерних та вартісних показниках на виконання вимог розпоряджень директора Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України від 02.02.2024 № 202/9/258, начальника штабу - заступника командувача військ оперативного реагування «Захід» від 13.02.2024 № 501/6/3/4.
Тобто, з 07.04.2022 Волинська ОДА є власником вищевказаного автомобіля.
Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який, зокрема, вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Європейський суд з прав людини зазначає, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (рішення від 20 липня 2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви № № 29458/04 і 29465/0, пункт 24).
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 у справі № 712/9272/17, провадження № 14-345цс19).
Верховний Суд у постанові від 22.08.2023 у справі № 725/3969/22 зазначив, що при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Згідно із частиною п'ятою статті 41 Конституції України примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
Аналогічні положення містить частина третя статті 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за якою примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості, крім випадків, установлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Одним із видів примусового відчуження об'єктів права власності є реквізиція, види, правила, умови та підстави проведення якої регламентовані положеннями статті 353 ЦК України. Реквізиція є однією з передбачених законом підстав для припинення права власності (пункт 9 частини першої статті 346 ЦК України).
Реквізицією в юридичній науці називають примусове оплатне відчуження майна державою у власника за надзвичайних обставин на підставі та в порядку, визначених законом, за умови попереднього і повного відшкодування його вартості або без такого.
Метою реквізиції є усунення наслідків, що виникли або можуть настати через стихійне лихо, аварію, епідемію, епізоотію, воєнний або надзвичайний стан та за інших надзвичайних обставин, або запобігти таким наслідкам, наприклад, забезпечити безпеку фізичних осіб, врятувати майно або знищити заражених тварин чи рослини у разі епізоотії або епіфітотії.
Суд звертається до правової позиції, викладеної у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 08.08.2018 у справі № 284/276/16-ц.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема і у спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності (пункт 8 частини першої статті 19 КАС України).
Право звернутися з адміністративним позовом про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності мають органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які відповідно до закону можуть викуповувати ці об'єкти для суспільних потреб. Адміністративні справи про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності розглядаються та вирішуються апеляційним адміністративним судом за місцем розташування нерухомого майна, що підлягає примусовому відчуженню (частини перша та друга статті 267 КАС України).
Отже, законодавець визначив юрисдикцію адміністративних судів з розгляду справ про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності (статті 350, 351 ЦК України).
Проте вирішення спорів щодо реквізиції майна, що вже відбулась (припинення права власності на момент звернення до суду вже сталося), чинним законодавством до адміністративного судочинства не віднесено.
У цьому висновку суд звертається до правової позиції, сформульованої Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 13.09.2023 у справі № 707/1298/22 (провадження № 61-4120св23).
Якщо порушенням своїх прав особа вважає наслідки, спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав чи обов'язків, то такі відносини мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією особою її майнових чи особистих немайнових інтересів. Тому визнання незаконними (протиправними) таких рішень суб'єкта владних повноважень є способом захисту цивільних прав та інтересів відповідно до пункту 10 статті 16 ЦК України.
Зважаючи на викладене та керуючись положеннями статей 316, 317, 319, 346, 353 ЦК України, згідно з якими законодавець визначає зміст права власності, підстави та умови втручання в це право та його обмеження, зокрема, з боку держави в умовах воєнного стану, суд доходить висновку, що спір між суб'єктом владних повноважень та суб'єктом приватного права - юридичною особою, у якому дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав юридичної особи, не є публічно-правовим. У такому випадку - це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права.
У цьому висновку суд звертається до правової позиції, сформульованої Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постановах від 28.06.2023 у справі № 686/8141/22 (провадження № 61-5313св23), від 22.08.2023 у справі № 725/3969/22 (провадження № 61-11721св22), а також Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 13.09.2023 у справі № 707/1298/22 (провадження № 61-4120св23).
Отже, незважаючи на суб'єктний склад учасників цього спору, з огляду на предмет спору, а також підстави для його виникнення, спір між сторонами у цій справі стосується майнових прав позивача (їх захисту та відновлення) і має приватноправовий характер.
Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ч.3 ст. 7 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» право державної власності на майно виникає з дати підписання акта.
Як вже було зазначено вище, акт про примусове відчуження майна був підписаний 07.04.2022. Відтак, саме з цієї дати позивач набув право власності на автомобіль марки «AUDI А6», 2017 року випуску, кузов № НОМЕР_1 .
Тож, враховуючи, що спірні правовідносини виникли внаслідок прийняття та реалізації рішення про примусове відчуження майна, яке порушує, на думку позивача, його права, у нього виникла необхідність захисту свого цивільного права, у зв'язку з чим він як юридична особа правомірно звернувся до суду із позовом в порядку господарського судочинства, зазначивши в позовній заяві аналогічні аргументи для обґрунтування звернення саме до господарського суду із позовом у цій справі (пункт 1.2).
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 13.09.2023 у справі № 707/1298/22 (провадження № 61-4120св23).
Зважаючи на викладене та враховуючи висновок, що спори щодо реквізиції (розгляд яких за законодавством не віднесений до адміністративного судочинства) не є спорами щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності (розгляд яких віднесений до юрисдикції адміністративних судів, що прямо передбачено законом: пункт 8 частини першої статті 19, частина перша статті 267 КАС України, пункт 6 частини першої статті 20 ГПК України) (пункт 8.11), колегія суддів погоджується із висновком про віднесення до юрисдикції господарських судів спору щодо реквізиції майна в умовах воєнного стану - про право на майно, вилучене/відчужене в умовах правового режиму воєнного стану.
Зазначене вище відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 16.02.2024 у справі № 910/10009/22.
З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність передбаченої п.1 ч.1 ст. 170 КАС України підстави для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки даний спір має вирішуватися в порядку господарського судочинства.
За наведених обставин апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу Волинської обласної державної адміністрації залишити без задоволення, ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 14 травня 2024 року про відмову у відкритті провадження у справі №140/5028/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя І. М. Обрізко
судді Л. П. Іщук
Т. І. Шинкар
Повне судове рішення складено 30.07.2024.