30 липня 2024 рокуЛьвівСправа № 454/5461/23 пров. № А/857/12694/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді: Кухтея Р.В.
суддів: Носа С.П., Шевчук С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 15 лютого 2024 року (ухвалене головуючим-суддею Веремчуком О.А. в порядку ч.4 ст.229 КАС України у м. Сокалі) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради про скасування рішення,
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради (далі - Департамент, відповідач), в якому просив скасувати постанову серії DMV-2214900 від 06.07.2022, складену старшим інспектором Департаменту Осінкіним В.В.
Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 15.02.2024 позовні вимоги були задоволені повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Департамент подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що автомобіль позивача був розташований на тротуарі, де для руху пішоходів залишилося менше 2 метрів. Фіксація правопорушення підтверджується фотознімками, які додані до матеріалів справи (вимір проводився лазерним вимірювачем BOSCH GLM). Вказані фотознімки відповідають приміткам ст.142 КУпАП, згідно якої режим фотозйомки (відеозапису) передбачає здійснення уповноваженою посадовою особою фото/відеофіксації обставин порушення правил зупинки, стоянки або паркування транспортних засобів, а саме : дати, часу (моменту), місця розташування транспортного засобу по відношенню до нерухомих об'єктів та/або географічних координат, інших ознак наявності складу адміністративного правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
З урахуванням положень п.1 ч.1 ст.311, ст.286 КАС України, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову, якою відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог повністю, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що 06.07.2023 старшим інспектором Департаменту Осінкіним В.В. відносно ОСОБА_1 було складено постанову про адміністративне правопорушення серії DMV-2214900.
За змістом оспорюваної постанови, 05.07.2022 о 09 год 44 хв у м. Луцьку, по вул. П'ятницька Гірка, 2, особа, яка керувала автомобілем (водій) марки “Тоуота Prius”, державний номерний знак НОМЕР_1 , порушила правила стоянки, здійснивши паркову транспортного засобу на тротуарі, де для руху пішоходів залишається менше 2 метрів і суттєво перешкоджає руху пішоходів, чим порушила вимоги п.15.10 “в” Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001 (далі - ПДР), відповідальність за яке передбачена ч.3 ст.122 КУпАП. Даний факт зафіксовано фотозйомкою.
Вважаючи оспорювану постанову протиправною, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з вимогою про її скасування.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач до оспорюваної постанови не долучив жодних доказів вини позивача у вчиненні інкримінованого йому правопорушення. Крім того, в оспорюваній постанові відсутні посилання на їх наявність таких доказів. Суд також виходив з того, що повідомлений про час розгляду справи відповідач не прибув в судове засідання, проігнорував своїм правом на доказування суду правомірності свого рішення, а тому суд врахував доводи позивача щодо протиправності оспорюваного рішення та дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Проте, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи, до яких суд прийшов при неповному їх з'ясуванні, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.1 ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати : чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За змістом ст.251 КУпАП, доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото -і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Таким чином, фактичні дані, на основі яких встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, встановлюються, зокрема, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненням особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, іншими визначеними законодавством доказами.
Частиною третьою статті 122 КУпАП встановлено відповідальність за порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху у вигляді штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно п.15.10 “в” ПДР, стоянка забороняється на тротуарах, за винятком легкових автомобілів та мотоциклів, які можуть бути поставлені на краю тротуарів, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м.
Фактичною підставою для притягнення до адміністративної відповідальності слугувало те, що позивач припаркував автомобіль на тротуарі таким чином, що для руху пішоходів залишилося менше двох метрів.
У контексті обставин цієї справи слід зазначити, що сам факт того, що автомобіль припарковано на тротуарі, а не на проїзній частині, не може свідчити про відсутність перешкод дорожньому руху.
Пішохід теж є учасником дорожнього руху і наявність умов для його пересування є важливою умовою належної організації дорожнього руху.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 15.05.2019 по справі №464/1703/17.
Обов'язок доводити правомірність оспорюваного рішення покладено на відповідача.
Як видно з матеріалів справи, на підтвердження факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідачем до суду було надано фотознімки, відповідно до яких належним позивачу транспортним засобом марки “Тоуота Prius”, державний номерний знак НОМЕР_1 здійснено стоянку на тротуарі.
Колегія суддів звертає увагу на те, що за змістом п.п.“в” п.15.10 ПДР, водій наділяється правом на здійснення стоянки автомобіля на тротуарі за умови одночасного дотримання трьох вимог, а саме : стоянка здійснюється легковим автомобілем та мотоциклом; стоянка здійснюється на краю тротуара; стоянка здійснюється таким чином, що для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м.
За диспозицією вказаного пункту ПДР, краєм тротуару є зовнішній бік тротуару, що знаходиться біля дорожньої полоси для руху транспортних засобів. Паркування автомобілів на краю тротуару із залишенням по внутрішній його стороні 2 метри для вільного руху пішоходів передбачає уникнення руху транспортного засобу джерела підвищеної небезпеки по тротуару та убезпечення тим самим пішоходів, забезпечення вільного руху тротуаром.
Колегія суддів зазначає, що матеріалами фотофіксації підтверджується здійснення позивачем стоянки безпосередньо на тротуарі, а не на краю тротуару.
Відповідно до примітки ст.142 КУпАП, режим фотозйомки (відеозапису) передбачає здійснення уповноваженою посадовою особою фото/відеофіксації обставин порушення правил зупинки, стоянки або паркування транспортних засобів, а саме : дати, часу (моменту), місця розташування транспортного засобу по відношенню до нерухомих об'єктів та/або географічних координат, інших ознак наявності складу адміністративного правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу. При здійсненні фотозйомки обов'язковою є наявність не менше двох зображень транспортного засобу, отриманих з різних або протилежних ракурсів, а в разі фіксації порушення, що полягає у не оплаті вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування в межах населеного пункту, в якому не впроваджена автоматизована система контролю оплати паркування, обов'язковою є наявність додаткового зображення (зображень), що фіксує відсутність документа про оплату послуг з користування майданчиком для платного паркування під лобовим склом транспортного засобу.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до положень ст.142 КУпАП, інспектором з паркування було здійснено фотофіксацію обставин порушення правил стоянки в режимі фотозйомки, шляхом створення зображень транспортного засобу в момент вчинення правопорушення, на яких було зафіксовано : 1) дату порушення 05.07.2022 ; 2) місце розташування транспортного засобу : м. Луцьк, 4; 3) географічні координати : 50,7448N 25,3207Е; 4) час вчинення порушення: 09:43:53.
Фотозйомка здійснювалася за допомогою технічного засобу марки “SAMSUNG SM-F307/FN/DS”, вимір здійснено ручним лазерним світловіддалеміром марки “BOSCH GLM 50”, про що зазначено в оспорюваній постанові.
Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно ч.ч.1-3 ст.73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Про наявність фотофіксації під час фіксування правопорушення зазначено в оспорюваній постанові, а також розміщено на Веб-сайті, а тому такі докази судом апеляційної інстанції визнаються належними та допустимими.
Колегія суддів зазначає, що жодних спростувань того, що автомобіль не перешкоджав руху пішоходів матеріали справи не містять.
Статтею 142 КУпАП передбачено, що адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача, відповідного транспортного засобу, - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі, юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні, на момент запиту відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи. Відповідальна особа, зазначена у частині першій цієї статті, або особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України, звільняється від відповідальності за адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), у випадках, передбачених статтею 2793 цього Кодексу.
Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем вчинено адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.122 КУпАП, зокрема, здійснено стоянку транспортного засобу на тротуарі, де для руху пішоходів залишається менше 2 метрів, чим порушено п.15.10 “в” ПДР.
Згідно п.1, 3 ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є суттєвими та складають підстави для висновку про невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, у зв'язку з чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям постанови про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень ч.3 ст.272 КАС України, судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтею 286 цього Кодексу(особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності), набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.
Керуючись ст.ст.268, 272, 286, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради задовольнити.
Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 15 лютого 2024 року по справі №454/5461/23 скасувати та прийняти постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради про скасування рішення відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
С. М. Шевчук