30 липня 2024 рокуЛьвівСправа № 308/9401/24 пров. № А/857/15843/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,
за участю секретаря судового засідання Гладкої С.Я.,
представника позивача Костів Л.А.,
розглянувши у судовому засіданні (в режимі відеоконференції) в м. Львові апеляційну скаргу громадянина Італійської Республіки ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 червня 2024 року у справі за адміністративним позовом військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України до громадянина Італійської Республіки ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України,
суддя (судді) в суді першої інстанції - Дергачова Н.В.,
час ухвалення рішення - 18:04:11,
місце ухвалення рішення - м. Ужгород,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
03 червня 2024 року військова частина НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України звернулась в суд з позовом до громадянина Італійської Республіки ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), в якому просила затримати громадянина Італійської Республіки ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України, строком на 6 місяців.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що громадянин Італійської Республіки ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , о 20 год. 35 хв. 30 травня 2024 року був виявлений та затриманий в контрольованому прикордонному районі при спробі незаконного перетинання державного кордону України в Словацьку Республіку поза пунктами пропуску через державний кордон України. Вказує, що своїми діями відповідач порушив ч. 1 ст. 204-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), за що був притягнутий до адміністративної відповідальності постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 червня 2024 року у справі № 308/9417/24. Зауважує, що відповідно до вимог ст. 263 КУпАП відповідач був затриманий в адміністративному порядку на термін до трьох діб з метою встановлення особи та з'ясування обставин правопорушення. Вказує, що оскільки 01 червня 2024 року відносно громадянина Італійської Республіки ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийнято рішення про примусове видворення із України, він був затриманий за спробу незаконного перетинання державного кордону із України до Словацької Республіки, у нього відсутні документи, що дають право на виїзд з України, а також підстави для законного перебування в Україні, тому наявні всі підстави для його затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 червня 2024 року адміністративний позов задоволено. Затримано громадянина Італійської Республіки ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , на строк у два місяці, тобто до 03.08.2024 року, з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що документи, що посвідчують особу, та підтверджують законність перебування на території України, у відповідача відсутні. Окрім того, у відповідача відсутній документ, що дає право на виїзд з України. Судом першої інстанції також встановлено, що інформація з країни громадянської належності іноземця та документи, необхідні для ідентифікації особи, на час розгляду справи в суді відсутні. Враховуючи встановлені судом обставини про те, що відсутні відомості щодо в'їзду відповідача на територію України на законних підставах, відповідач порушив вимоги законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, був затриманий при спробі незаконного перетину державного кордону України, беручи до уваги відсутність у відповідача документів, що дають право на перетин державного кордону України, суд першої інстанції прийшов до висновку про задоволення позову в частині затримання іноземця з метою ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України на строк у два місяці, тобто до 03 серпня 2024 року.
Не погодившись з прийнятим рішенням, громадянин Італійської Республіки ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що відсутні підстави для його затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України. Вказує, що суд першої інстанції залишив поза увагою пояснення ОСОБА_1 у судовому засіданні у суді першої інстанції про наявність у нього документів, що посвідчують особу, про те, що документи, які ідентифікують його особу, залишились у автомобілі його колеги, який виїхав до іншого міста.
Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що відповідно до листа-відповіді Посольства Італійської Республіки в Україні від 05 червня 2024 року № 916, водійське посвідчення № НОМЕР_2 , видане 15 квітня 2015 року на ім'я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відсутнє у національних архівах Італійської Республіки тому є фальшивим документом, також не існує жодного громадянина Італії який відповідає особистим даним, зазначеним у водійських правах. Зауважує, що компетентні органи Республіки Північна Македонія перевірили ідентифікацію іноземця з даними, які він власноруч зазначив в анкеті та надали інформацію первинної перевірки, що фото затриманої особи не співпадає з особою, яка є громадянином Північної Республіки Македонії. Звертає увагу на те, що позивачем до апеляційної скарги не долучено жодного документу, який містить будь-які докази щодо законності перебування іноземця на території України, а також копій документів, що дають право на виїзд за межі України.
В судовому засіданні представник позивача щодо апеляційної скарги заперечила, просила залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Відповідач в судове засідання не прибув, його представником подано заяву про розгляд справи без участі відповідача, належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, що відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 3 ст. 268, ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ № 142857 від 31 травня 2024 року, 30 травня 2024 року о 20 год. 35 хв. виявлено та затримано громадянина Італійської Республіки ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , прикордонним нарядом «Прикордонний патруль» на відстані 50 метрів до інженерних споруд та загороджень та 850 метрів до державного кордону України на напрямку 290 прикордонного знаку на ділянці відповідальності відділення інспекторів прикордонної служби «Оноківці», який вчинив спробу незаконного перетинання державного кордону України в Словацьку Республіку в пішому порядку, поза пунктом пропуску.
В подальшому відповідно до вимог статті 263 КУпАП, відповідач був затриманий в адміністративному порядку на термін до трьох діб з метою з'ясування обставин правопорушення, що підтверджується протоколом про адміністративне затримання від 30 травня 2024 року.
Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 червня 2024 року у справі № 308/9417/24, яка набрала законної сили, громадянина Італійської Республіки ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП України та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 3400 гривень.
Рішенням про примусове видворення з України громадянина Італійської Республіки ОСОБА_2 ( ОСОБА_1 ) в.о. начальника НОМЕР_3 прикордонного загону ОСОБА_3 від 01 червня 2024 року примусово видворено за межі території України громадянина Італійської Республіки ОСОБА_2 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні визначає Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI (далі - Закон № 3773-VI).
Частиною 3 ст. 3 Закону № 3773-VI визначено, що іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону № 3773-VI нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону.
Відповідно до частини 2 статті 14 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства в разі незаконного перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України затримуються та в разі, якщо порушення ними законодавства України не передбачає кримінальної відповідальності, повертаються до країни попереднього перебування у встановленому порядку.
Положеннями абзацу першого ч. 4 ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», передбачено що іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення реадмісії за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.
Згідно із частиною 1 статті 289 КАС України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: 1) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України; 2) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 3) взяття іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації; 4) зобов'язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.
Відповідно до частини 11 статті 289 КАС України, строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців.
Згідно із пунктом 12 розділу ІІ Інструкції про порядок утримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 29 лютого 2016 року № 141, іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, що затримані в установленому законодавством порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.
Відповідно до пунктів 1, 5 Типового положення про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1110, пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, є державною установою, що призначена для тимчасового тримання іноземців та осіб без громадянства:
стосовно яких судом прийнято рішення про примусове видворення за межі України;
стосовно яких судом прийнято рішення про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України, у тому числі прийнятих відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;
затриманих ДМС, її територіальними органами та підрозділами на строки та в порядку, передбачені законодавством;
затриманих за рішенням суду до завершення розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.
Іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України або передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію.
Строк тримання затриманих іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування становить шість місяців з дня фактичного затримання особи.
За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи передачу відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, цей строк може бути продовжений, але не більш як до вісімнадцяти місяців.
Системний аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що законодавцем передбачено можливість затримання іноземця або особи без громадянства та продовження строку такого затримання за наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.
Із матеріалів справи слідує, що згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ № 142857 від 31 травня 2024 року, 30 травня 2024 року о 20 год. 35 хв. виявлено та затримано громадянина Італійської Республіки ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , прикордонним нарядом «Прикордонний патруль» на відстані 50 метрів до інженерних споруд та загороджень та 850 метрів до державного кордону України на напрямку 290 прикордонного знаку на ділянці відповідальності відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 », який вчинив спробу незаконного перетинання державного кордону України в Словацьку Республіку в пішому порядку, поза пунктом пропуску.
В подальшому відповідно до вимог статті 263 КУпАП, відповідач був затриманий в адміністративному порядку на термін до трьох діб з метою з'ясування обставин правопорушення, що підтверджується протоколом про адміністративне затримання від 30 травня 2024 року.
Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 червня 2024 року у справі № 308/9417/24, яка набрала законної сили, громадянина Італійської Республіки ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП України та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 3400 гривень.
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі письмовими доказами: даними протоколу про адміністративне затримання від 30 травня 2024 року; даними протоколу особистого огляду, огляду речей та вилучення речей і документів від 31 травня 2024 року, повідомленням в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 щодо затримання громадянина Італійської Республіки.
Рішенням про примусове видворення з України громадянина Італійської Республіки ОСОБА_2 ( ОСОБА_1 ) в.о. начальника НОМЕР_3 прикордонного загону ОСОБА_3 від 01 червня 2024 року примусово видворено за межі території України громадянина Італійської Республіки ОСОБА_2 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Також у відзиві на апеляційну скаргу військовою частиною НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України повідомлено, що до акредитованих в Україні дипломатичних представництв було надіслано відповідні запити на установчі дані, які зазначені відповідачем в анкетах та процесуальних документах.
Відповідно до листа-відповіді Посольства Італійської Республіки в Україні від 05 червня 2024 року № 916, водійське посвідчення № НОМЕР_2 видане 15.04.2015 на ім'я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відсутнє у національних архівах Італійської Республіки тому, є апокрифічним (фальшивим) документом, також не існує жодного громадянина Італії який відповідає особистим даним, зазначеним у водійських правах.
Згідно з вербальною нотою Посольства Республіки Північна Македонія в Україні №20-03-26/4 від 12.07.2024 компетентні органи Республіки Північна Македонія перевірили ідентифікацію іноземця з даними які він власноруч зазначив в анкеті та надали інформацію первинної перевірки, що фото затриманої особи не співпадає з особою, яка є громадянином Північної Республіки Македонії.
Крім того, позивачем у відзиві на апеляційну скаргу, вказано, що 23 липня 2024 року в ході роботи із затриманою особою в анкеті він зазначив нові персональні дані стосовно себе, а саме: громадянин Республіки Північної Македонії, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зі слів з 2016 року проживав на території України в Запорізькій та Миколаївській області. Відповідно до бази даних ДМС Україні, інформація про іноземця відсутня, офіційний в'їзд на територію України - відсутній.
Заперечення скаржника в апеляційній скарзі з приводу того, що у ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), наявний документ, який посвідчує особу, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки жодних належних та допустимих доказів на підтвердження таких обставин стороною відповідача не подано.
Проаналізувавши фактичні обставини справи, суд апеляційної інстанції зазначає, що у цій справі наявні обґрунтовані підстави вважати, що ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), стосовно якого прийнято рішення про примусове видворення, ухилятиметься від виконання такого рішення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення. Крім того, у ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), який вчинив порушення законодавства України про правовий статус іноземців, відсутній документ, що дає право на виїзд з України.
Таким чином, враховуючи, що відповідач порушив законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, не має документів, які посвідчують його законне перебування на території України, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для затримання громадянина Італійської Республіки ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , на строк у два місяці, тобто до 03.08.2024 року, з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України.
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. 243, ст. 289, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 328 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу громадянина Італійської Республіки ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) залишити без задоволення, а рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 червня 2024 року у справі № 308/9401/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та не може бути оскаржена.
Головуючий суддя О. Б. Заверуха
судді Л. Я. Гудим
В. Я. Качмар
Повне судове рішення складено 30 липня 2024 року.