П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
30 липня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/31838/23
Перша інстанція: суддя Білостоцький О.В.,
повний текст судового рішення
складено 21.05.2024, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Джабурія О.В.
суддів - Вербицької Н.В.
- Кравченка К.В.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну за апеляційною скаргою Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення в Пересипському районі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, та зобов'язання вчинити певні дії, -
17 листопада 2023 року ОСОБА_1 звернулась до адміністративного суду до Управління соціального захисту населення в Пересипському районі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради , в якому просила суд:
- визнати протиправним і скасувати рішення Управління соціального захисту населення в Пересипському районі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради №16.02-22/641 від 08.08.2023 року про відмову в наданні ОСОБА_1 державної соціальної допомоги як малозабезпеченій сім'ї;
- зобов'язати Управління соціального захисту населення в Пересипському районі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення державної соціальної допомоги як малозабезпеченій сім'ї.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач зазначила, що її родина є багатодітною, з огляду на що у липні 2023 року вона звернулась до Управління соціального захисту населення в Пересипському районі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради із заявою про призначення їй державної соціальної допомоги як багатодітній сім'ї.
Разом з тим, відповідач рішенням №16.02-22/641 від 08.08.2023 року відмовив позивачу у призначенні вищевказаної допомоги, посилаючись на те, що у складі її сім'ї є непрацюючі працездатні особи, які не сплатили в мінімальному розмірі ЄСВ сумарно протягом 3 місяців.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням та вважаючи його протиправним та таким, що порушує її право на належний соціальний захист, позивач звернулась до суду з позовом.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення в Пересипському районі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, та зобов'язання вчинити певні дії - задоволений.
Визнано протиправним та скасовано повідомлення (рішення) Управління соціального захисту населення в Пересипському районі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради №16.02-22/641 від 08.08.2023 року про відмову ОСОБА_1 у наданні державної соціальної допомоги як малозабезпеченій сім'ї.
Зобов'язано Управління соціального захисту населення в Пересипському районі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення державної соціальної допомоги як малозабезпеченій сім'ї та прийняти відповідне рішення у відповідності із процедурою, передбаченою чинним законодавством, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні
Стягнуто з Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму сплаченого позивачем судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 1073,60 грн.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради подав апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про відмову задоволення її позовних вимог в повному обсязі.
Згідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Родина ОСОБА_1 є багатодітною, що підтверджується посвідченням № НОМЕР_1 , виданим 21.03.2013 року, а також наявними в матеріалах справи свідоцтвами про народження дітей, а саме:
ОСОБА_2 , д.н. 03.06.2005 року - свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 ;
ОСОБА_3 , д.н. 12.10.2009 року - свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 ;
ОСОБА_4 , д.н. 12.02.2007 року - свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 ;
ОСОБА_5 , д.н. 07.01.2013 року - свідоцтво про народження серії НОМЕР_5 ;
ОСОБА_6 , д.н. 02.09.2014 року - свідоцтво про народження серії НОМЕР_6 .
Зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 та її дітей є наступна адреса: АДРЕСА_1 .
Батько дітей - ОСОБА_7 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_7 .
На підтвердження факту працевлаштування, позивач надала до суду копію трудового договору №4 від 16.08.2019 року, згідно якого ОСОБА_1 як працівник зобов'язується виконувати обов'язки продавця за адресою: АДРЕСА_2 .
Додатково позивачем надано довідку за вих.№01/09 від 10.09.2023 року, видану ФОП ОСОБА_8 , що позивач з 16.08.2019 року та по 06.06.2023 року працювала на посаді продавця у ФОП ОСОБА_8 , заробітна плата їй нараховувалась згідно законодавства України, звітність до ДФС подавалась.
Відповідно до довідки №114 від 21.06.2023 року, виданої Суворовським управлінням Одеської філії Одеського обласного центру зайнятості, позивач перебуває на обліку як безробітна в Одеському МЦЗ (Одеський регіон) з 07.06.2023 року.
На підставі вищезазначеного, у липні 2023 року позивач звернулась до Управління соціального захисту населення в Пересипському районі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради із заявою, в якій просила призначити їй державну соціальну допомогу як малозабезпеченій сім'ї.
Водночас, повідомленням (рішенням) №16.02-22/641 від 08.08.2023 року Управління соціального захисту населення в Пересипському районі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради відмовило позивачу у призначенні вищевказаної допомоги, посилаючись на те, що у складі її сім'ї є непрацюючі працездатні особи, які не сплатили в мінімальному розмірі ЄСВ сумарно протягом 3 місяців.
Вирішуючи дану справу в апеляційному провадженні, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
На реалізацію конституційних гарантій права громадян на соціальний захист - забезпечення рівня життя не нижчого від прожиткового мінімуму шляхом надання грошової допомоги найменш соціально захищеним сім'ям спрямований Закон України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям - щомісячна допомога, яка надається малозабезпеченим сім'ям у грошовій формі в розмірі, що залежить від величини середньомісячного сукупного доходу сім'ї.
Згідно положень статті 4 Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» призначення і виплата державної соціальної допомоги здійснюються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем проживання уповноваженого представника сім'ї. Порядок призначення, умови виплати та підстави для припинення виплати державної соціальної допомоги, перелік документів, необхідних для призначення допомоги згідно із цим Законом, встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Умови призначення і виплати малозабезпеченим сім'ям державної соціальної допомоги, передбаченої Законом України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» визначені Порядком призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2003 №250.
Згідно із пунктом 1 Порядку № 250 цей Порядок визначає умови призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, передбаченої Законом України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям», перелік документів, необхідних для призначення такої допомоги, а також підстави для припинення її виплати.
Відповідно до пункту 2 Порядку №250 державна соціальна допомога призначається і виплачується малозабезпеченим сім'ям, які постійно проживають на території України та з поважних або незалежних від них причин мають середньомісячний сукупний дохід менший від прожиткового мінімуму для сім'ї. Державна соціальна допомога призначається на шість місяців з місяця звернення за її призначенням.
За приписами пункту 3 Порядку №250 призначення і виплата державної соціальної допомоги здійснюються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчими органами міських рад міст обласного значення, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за зареєстрованим місцем проживання або місцем проживання уповноваженого представника малозабезпеченої сім'ї.
Згідно із пунктом 10 Порядку №250 Державна соціальна допомога не призначається, якщо: 1) у складі сім'ї є працездатні особи, які досягли 18-річного віку станом на початок періоду, за який враховуються доходи, та не працювали, не проходили військової служби, не провадили підприємницької чи професійної незалежної діяльності, не здобували освіти за денною або дуальною формою здобуття освіти в закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти, не зареєстровані в центрі зайнятості як безробітні або як такі, що шукають роботу, сумарно більше ніж три місяці протягом періоду, за який враховуються доходи (крім випадків, передбачених у пункті 11 цього Порядку).
Державна соціальна допомога у зазначеному випадку призначається, якщо особи протягом періоду, за який враховуються доходи: сплатили або за них сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі, не меншому від мінімального, сумарно протягом трьох місяців.
Відповідно до пункту 21 Порядку № 250 рішення про призначення державної соціальної допомоги або про відмову в її призначенні приймається органом соціального захисту населення протягом 10 календарних днів з дня подання заяви і надсилається наступного дня після його прийняття уповноваженому представнику малозабезпеченої сім'ї.
У разі прийняття рішення про відмову в призначенні державної соціальної допомоги орган соціального захисту населення інформує про це уповноваженого представника малозабезпеченої сім'ї із зазначенням підстав для відмови та порядку оскарження рішення (з врученням відповідного повідомлення під особистий підпис).
Рішення органу соціального захисту населення про призначення державної соціальної допомоги чи про відмову в її призначенні може бути оскаржено заявником в органі виконавчої влади вищого рівня або в суді.
Колегією суддів встановлено, що підставою для відмови у призначенні державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям стало те, що у складі сім'ї є непрацюючі працездатні особи, які не сплатили в мінімальному розмірі ЄСВ сумарно протягом 3 місяців, з цього приводу суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до статті 6 частини 2 пункту 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-IV) встановлено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до статті 4 Закону №2464-IV платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Відповідно до статті 26 Закону №2464-IV посадові особи платників єдиного внеску несуть адміністративну відповідальність, зокрема, за порушення порядку нарахування, обчислення і строків сплати єдиного внеску.
Як встановлено матеріалами справи, а саме довідки за вих.№01/09 від 10.09.2023 року, виданої ФОП ОСОБА_8 , позивач з 16.08.2019 року по 06.06.2023 року (тобто сумарно протягом трьох місяців періоду, за який враховуються доходи згідно Порядку №250) працювала на посаді продавця у ФОП ОСОБА_8 , де їй нараховувалась заробітна плата, відносно чого надавалась відповідна звітність до ДПС.
Таким чином, обов'язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску покладено саме на роботодавця.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо необґрунтованість посилань відповідача на несплату позивачем страхових внесків, як на підставу відмови у призначенні соціальної допомоги.
Згідно з частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, що ратифікована постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 № 789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Відповідно до ч.1-3 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст.2, 7, 8, 9, 10, 73, 74, 77 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що рішення підлягає скасуванню.
Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.
Суддя-доповідач О.В. Джабурія
Судді К.В. Кравченко Н.В. Вербицька