30 липня 2024 р.Справа № 526/195/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Чалого І.С. , Ральченка І.М. ,
за участю секретаря судового засідання Кривенка Т.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 18.06.2024, головуючий суддя І інстанції: Максименко Л.В., повний текст складено 18.06.24 по справі № 526/195/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції в Полтавській області , Поліцейського Відділення поліції №1 Миргородського районного відділу поліції (м. Гадяч) Головного управління Національної поліції в Полтавській області Шаблія Данила Костянтиновича
про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження по справі
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Полтавській області, поліцейського Відділення поліції №1 Миргородського районного відділу поліції (м. Гадяч) Головного управління Національної поліції в Полтавській області Шаблія Данила Костянтиновича, в якій просить суд: постанову серії ЕНА №01182732 від 02.01.2024 про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за ч.1 ст.122 КУпАП у виді штрафу в сумі 340,00 грн скасувати, а справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 - закрити за відсутністю у його діях складу правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП; стягнути на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 605,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Полтавській області.
Рішенням Гадяцького районного суду Полтавської області від 18.06.2024 позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 18.06.2024 та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції безпідставно зазначив, що відеофіксація, яка міститься в матеріалах справи, містить дані, на підставі яких можливо встановити обставини допущеного позивачем правопорушення, а тому вказаний доказ є належним та допустимим в розумінні КАС України. Вказує, що позивач не керував транспортним засобом 02.01.2024 року о 22 год. 55 хв. по вул. Кіндратенка в м.Гадяч, та не здійснював зупинку в забороненому місці по даній вулиці. Стверджує, що з відеозапису «0000000_000039_20240102224317_0020», який міститься в матеріалах справи, вбачається, що працівник поліції повідомив, що хвилин 10 назад були ввімкнені проблискові маячки синього та червоного кольору, не виконана вимога працівника поліції про зупинку. Звертає увагу, що на вимогу надати докази відеофіксації стосовно встановлення особи, яка перебувала за кермом під час самого порушення та які свідчили б про те, що саме позивач перебував за кермом, працівники поліції не надали. Зауважує, що з відеозапису відеореєстратора, що долучений до матеріалів справи, факту керуванням автомобілем саме ОСОБА_1 не вбачається. Більше того, згідно наданого відеозапису відеореєстратора неможливо встановити марку автомобіля, який рухався на перехресті вул. Героїв Майдану, Гетьманської, Лохвицької, пл. Миру. Наголошує, що на відеозаписах з відеореєстратора з нагрудних камер поліцейських відсутні будь-які докази порушення зупинки у забороненому для цього місці. Зазначає, що в самій постанові, так і в рішенні суду не зазначено, який саме підпункт пункту 15.9 ПДР порушено позивачем.
Відповідачі по справі не скористались правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України.
Відповідно до ст.268 КАС України у справах, визначених, зокрема ст.286 КАС України, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур'єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв'язку. Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Головне управління Національної поліції в Полтавській області отримало копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду, судову повістку та апеляційну скаргу, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного листа.
ОСОБА_1 про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений на електронну адресу, яка міститься в матеріалах справи, та за номером телефону, що підтверджується телефонограмою.
Судом оприлюднено на веб-порталі судової влади України відповідну ухвалу про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду.
Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що поліцейським ВП №1 Миргородського РВП (м. Гадяч) ГУНП в Полтавській області Шаблієм Д.К. 02.01.2024 ухвалено постанову серії ЕНА №1182732 відносно ОСОБА_1 про те, що 02.01.2024 року о 22 год. 55 хв. по вул. Кіндратенка в м. Гадяч водій здійснив зупинку транспортним засобом ВМW 3201, д.н.з. НОМЕР_1 в забороненому для цього місці, чим порушив п.15.9 ПДР України (порушення зупинки) та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.122 КУпАП.
Не погодившись із правомірністю постанови, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем доведено правомірність прийнятого ним рішення, а тому оскаржувана постанова відповідача не підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі.
Колегія суддів не погоджується з даним висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, виходячи з наступного.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі по тексту - КупАП; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно зі ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.
Відповідно до ст.14 Закону України "Про дорожній рух" від 30.06.1993 №3353-XII, учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Пунктом 11 ч.1 ст.23 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Положеннями п.8 ч.1 ст.23 вказаного Закону зазначено, що у випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Відповідно до ст.222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (зокрема, частини перша, друга, третя, п'ята і шоста статті 122).
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух", встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі по тексту - ПДР; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Правила дорожнього руху відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків.
Кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила.
Відповідно до пункту 1.9 ПДР особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Згідно з п.1.10 ПДР зупинка - припинення руху транспортного засобу на час до 5 хвилин або більше, якщо це необхідно для посадки (висадки) пасажирів чи завантаження (розвантаження) вантажу, виконання вимог цих Правил (надання переваги в русі, виконання вимог регулювальника, сигналів світлофора тощо).
Пунктом 15.1 ПДР визначено, що зупинка і стоянка транспортних засобів на дорозі повинні здійснюватись у спеціально відведених місцях чи на узбіччі.
Відповідно до п.15.9 ПДР зупинка забороняється: а) на залізничних переїздах; б) на трамвайних коліях (крім випадків, обумовлених пунктом 15.8 цих Правил); в) на естакадах, мостах, шляхопроводах і під ними, а також у тунелях; г) на пішохідних переходах і ближче 10 м від них з обох боків, крім випадків надання переваги в русі; ґ) на перехрестях та ближче 10 м від краю перехрещуваної проїзної частини за відсутності на них пішохідного переходу, за винятком зупинки для надання переваги в русі та зупинки проти бокового проїзду на Т-подібних перехрестях, де є суцільна лінія розмітки або розділювальна смуга; д) у місцях, де відстань між суцільною лінією розмітки, розділювальною смугою чи протилежним краєм проїзної частини і транспортним засобом, що зупинився, менше 3 м; е) ближче 30 м від посадкових майданчиків для зупинки маршрутних транспортних засобів, а коли їх немає - ближче 30 м від дорожнього знака такої зупинки з обох боків; є) ближче 10 м від позначеного місця виконання дорожніх робіт і в зоні їх виконання, де це створить перешкоди технологічним транспортним засобам, що працюють; ж) у місцях, де буде неможливим зустрічний роз'їзд або об'їзд транспортного засобу, що зупинився; з) у місцях, де транспортний засіб закриває від інших водіїв сигнали світлофора або дорожні знаки; и) ближче 10 м від виїздів з прилеглих територій і безпосередньо в місці виїзду.
У відповідності до ч.1 ст.122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно з п.1 ст.247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Статтею 280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-4 цього Кодексу.
Статтею 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що порушення ПДР, за що передбачена відповідальність Кодексом про адміністративні правопорушення України, має підтверджуватися відповідними доказами, вичерпний перелік яких наведений у статті 251 Кодексу.
У відповідності до ст.31 Закону України «Про Національну поліцію» полiцiя може застосовувати такi превентивнi заходи, окрім іншого, як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Статтею 40 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на однострої, у/на службових транспортних засобах, у тому числі без кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз, а також використовувати інформацію, отриману з фото- і відеотехніки, що перебуває в чужому володінні, з метою:1) запобігання правопорушенню, виявлення або фіксування правопорушення, охорони та захисту публічної безпеки, особистої безпеки осіб і власності від протиправних посягань; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Згідно з ч.2 ст.283 КУпАП постанова у справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи;відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
За приписами ч.3 ст.283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Відповідно до ч.1-3 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Зі змісту постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №01182732 від 02.01.2024 року вбачається, що 02.01.2024 року о 22 год. 55 хв. по вул. Кіндратенка в м. Гадяч водій здійснив зупинку транспортним засобом ВМW 3201, д.н.з. НОМЕР_1 в забороненому для цього місці, чим порушив п.15.9 ПДР України (порушення зупинки) та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.122 КУпАП.
Колегія суддів зауважує, що зазначаючи у спірній постанові про здійснення зупинки транспортного засобу позивача в забороненому для цього місці, поліцейським в оскаржуваній постанові не конкретизовано, який саме підпункт пункту 15.9 Правил дорожнього руху України («а» - «и») порушено позивачем. Відзив на позов також не містить такої інформації.
Вважаючи доведеним факт здійснення зупинки транспортного засобу позивача у забороненому для цього місці, суд першої інстанції виходив з того, що з наявних в матеріалах справи відеозаписів вбачається, що позивач виходив з автомобіля ВМW 3201, д.н.з. НОМЕР_1 , під час складення працівником поліції постанови про адміністративне правопорушення відносно іншого учасника дорожнього руху та запитував у працівника поліції, чому у даному місці зупинка транспортного засобу заборонена, на що отримав відповідь працівника поліції, що в даному місці перехрестя з круговим рухом, де відповідно зупинка заборонена, після чого автомобіль під його керуванням від'їздить з даного місця події. У подальшому, під час оформлення протоколу про адміністративне правопорушення працівниками поліції відносно позивача, останній заперечував факт порушення ним Правил дорожнього руху та перебування його за кермом вказаного автомобіля.
Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що відеофіксація, яка міститься в матеріалах справи, містить дані, на підставі яких можливо встановити обставини допущеного позивачем правопорушення, а тому вказаний доказ є належним та допустимим в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів звертає увагу, що на підтвердження вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП, відповідачем надано до матеріалів справи DVD-диск, на яких містяться наступні відеофайли: 1) «0000000_000039_20240102221807_0015»; 2) «0000000_000039_20240102222308_0016»; 3) «0000000_000039_20240102222808_0017»; 4) «0000000_000039_20240102223308_0018»; 5) «0000000_000039_20240102223808_0019»; 6) «0000000_000039_20240102224317_0020»; 7) «0000000_000039_20240102224817_0021»; 8) «0000000_000039_20240102225317_0022»; 9) «0000000_000039_20240102225818_0023; 10) «0000000_000039_20240102230318_0024»; 11) «0000000_000039_20240102230818_0025»; 12) «0000000_000039_20240102231318_0026»; 13) «0000000_000039_20240102231818_0027»; 14) «0000000_000039_20240102232318_0028».
Разом з тим, надані відповідачем відеозаписи на оптичному диску підпадають під визначення електронного доказу, встановленого ст.99 КАС України.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.99 КАС України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Законом може бути визначено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги".
Отже, копії зазначених доказів мають бути засвідчені електронним цифровим підписом відповідача або мають бути надані суду в оригіналі, що також передбачає наявність на них, серед іншого - ознаки цифрового підпису автора.
Як встановлено колегією суддів, шляхом огляду змісту оптичного диску, на відеозаписах відсутній цифровий підпис як їх автора, так і особи, уповноваженої на виготовлення копій відеозаписів. Вказане також підтверджується довідкою начальника відділу ІТЗ Другого апеляційного адміністративного суду від 29.07.2024 року про відсутність кваліфікованого електронного підпису, зі змісту якої вбачається, що диск з відеозаписами від ГУ Національної поліції в Полтавській області містить 14 відеофайлів у форматі МР4 загальним обсягом 2,12 ГБ, на які не накладено КЕП.
Таким чином, відеозаписи, надані відповідачем на підтвердження факту порушення позивачем Правил дорожнього руху, в розумінні приписів ст.ст. 73-76 КАС України, не можуть вважатися належними доказами по справі про адміністративне правопорушення, що безпідставно не враховано судом першої інстанції.
При цьому, колегія суддів зауважує, що на вказаних відеозаписах відображено процедуру притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Однак, на відеозаписах не зафіксовано жодних обставин, що підтверджують факт порушення позивачем правил зупинки транспортного засобу - зупинки в забороненому для цього місці.
Натомість, позивач у позовній заяві та апеляційній скарзі наголошує, що 02.01.2024 року не здійснював рух по вулиці Кіндратенка в м.Гадяч та не здійснював зупинку в забороненому місці по даній вулиці.
Судом першої інстанції не враховано вищенаведених обставин та безпідставно зазначено, що відеофіксація, яка міститься в матеріалах справи, містить дані, на підставі яких можливо встановити обставини допущеного позивачем правопорушення, а тому вказаний доказ є належним та допустимим в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.
Будь-яких інших доказів вчинення позивачем даного адміністративного правопорушення відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого відповідно до процесуального законодавства покладено обов'язок доведення правомірності своїх рішень та дій, не надано.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї (п. 1 ст. 32), неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумним сумнівом. Проте, таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів (п. 45 рішення у справі Бочаров проти України від 17.06.2011 р.; п. 75 рішення у справі Огороднік проти України від 05.05.2015 р.; п. 52 рішення у справі «Єрохіна проти України» від 15.02.2013 р.).
Відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви, щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач, заперечуючи проти позову, не довів належними доказами факт вчинення позивачем зазначеного в оскаржуваній постанові адміністративного правопорушення, відтак і підстави для притягнення позивача до адміністративної відповідальності відсутні, у зв'язку з чим колегія суддів доходить висновку, що оскаржувана постанова прийнята не в спосіб, який передбачений нормами КУпАП, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, що є підставою для її скасування.
Судом першої інстанції не було враховано вищенаведених обставин, що призвело до неправильного вирішення справи.
Згідно з п.1 ч.1 ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Враховуючи, що відповідачем не доведено наявності у діях позивача події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно позивача підлягає закриттю.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що постанова серії ЕНА №01182732 від 02.01.2024 року по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, є протиправною та підлягає скасуванню, з закриттям провадження по адміністративній справі.
Враховуючи відсутність належних доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, колегія суддів зазначає, що інші доводи сторін про правомірність чи неправомірність оскаржуваної постанови не впливають на вирішення справи по суті.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Відповідно до ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосував норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити. Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.
Судові витрати підлягають розподілу у відповідності до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу задовольнити.
Рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 18.06.2024 по справі № 526/195/24 скасувати.
Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №01182732 від 02.01.2024 року, винесену поліцейським Відділення поліції №1 (м. Гадяч) Миргородського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області рядовим поліції Шаблієм Данилом Костянтиновичем відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП, та закрити провадження по адміністративній справі.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Полтавській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та за подання апеляційної скарги у загальному розмірі 1514,00 грн.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий І.М. Ральченко