30 липня 2024 року Чернігів Справа № 620/7231/24
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скалозуба Ю. О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій щодо відмови у наданні копії посадової інструкції командира військової частини НОМЕР_1 протиправними та зобов'язання надати посадову інструкцію командира військової частини НОМЕР_1 .
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що 29.04.2024 звернувся до відповідача із запитом про надання інформації, а саме копії посадової інструкції командира військової частини НОМЕР_1 , однак відповідач протиправно і безпідставно відмовив у наданні запитуваної інформації.
Представник відповідача подав відзив на позов, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, оскільки 07.05.2024 позивачеві була надана відповідь, в якій повідомлено, що військова частина не є розпорядником інформації, що стосується посадової інструкції командира частини, позаяк така не обліковується у військовій частині НОМЕР_1 , а командир керується у своїй діяльності Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, Наказом Міністерства оборони України Про затвердження Положення про військове (корабельне) господарство ЗСУ та іншими нормативно-правовими актами. Таким чином, відповідач діяв в межах повноважень та у строки, встановлені чинним законодавством.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 27.05.2024 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного (письмового) позовного провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 29.04.2024 звернувся до Військової частини із заявою (запит на інформацію) наступного змісту «В березні поточного року я отримав відповідь на свій запит про інформацію за № 477з від 05.03.2024.
Із тексту відповіді видно що посадова особа, а саме: командир військової частини НОМЕР_1 , з якихось причин (можливо це: не профпридатність, невігластво, інтелектуальний розвиток, не здатність організувати роботу підлеглих, не знання чинного законодавства України, чи його саботаж та інше) не здатен керувати підпорядкованими йому по вертикалі підрозділами (військовими частинами, а самеА7331).
У відповіді за № 477з від 05.03.2024 року надана не повна та недостовірна інформація, яка підпадає під ознаки ст. 212-3 Кодексу про адміністративні правопорушення України.
Як свідчить вищезазначене та з метою усунення непорозуміння і врегулювання судового спору, пропоную Вам надати на мою адресу, належним чином завірену, копію посадової інструкції командира військової частини НОМЕР_1 » (а.с. 7).
На вказаний запит відповідач надав відповідь №953з від 07.05.2024, згідно зі змістом якої посадові інструкції командира військової частини НОМЕР_1 не обліковано, так як командир у своїй діяльності керується Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, Наказом Міністерства оборони України Про затвердження Положення про військове (корабельне) господарство ЗСУ та іншими нормативно-правовими актами (а.с. 9).
Вважаючи дії вівдповідача протиправними, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на таке.
Відповідно до статті 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Окрім цього, статтею 34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон України «Про доступ до публічної інформації».
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 Закону № 2939-VI право на доступ до публічної інформації гарантується: обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.
Водночас, статтею 5 цього Закону встановлено, що доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; 2) надання інформації за запитами на інформацію.
Частиною першою статті 1 Закону № 2939-VI визначено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 12 Закону № 2939-VI передбачено, що суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
Статтею 13 цього Закону визначено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків; 4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.
До розпорядників інформації, зобов'язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб'єкти господарювання, які володіють: 1) інформацією про стан довкілля; 2) інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту; 3) інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров'ю та безпеці громадян; 4) іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).
На розпорядників інформації, визначених у пунктах 2, 3, 4 частини першої та в частині другій цієї статті, вимоги цього Закону поширюються лише в частині оприлюднення та надання відповідної інформації за запитами.
Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.
За змістом статті 23 Закону № 2939-VI, рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.
Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.
Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 24 Закону № 2939-VI, відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації несуть особи, винні у вчиненні таких порушень: 1) ненадання відповіді на запит; 2) ненадання інформації на запит; 3) безпідставна відмова у задоволенні запиту на інформацію; 4) неоприлюднення інформації відповідно до статті 15 цього Закону; 5) надання або оприлюднення недостовірної, неточної або неповної інформації; 6) несвоєчасне надання інформації; 7) необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом; 8) нездійснення реєстрації документів; 9) навмисне приховування або знищення інформації чи документів.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновків, що визначальною ознакою публічної інформації є те, що вона по своїй суті є заздалегідь готовим зафіксованим на певному носії продуктом. Отримувати та/або створювати такий продукт може виключно суб'єкт владних повноважень у процесі здійснення ним своїх владних управлінських функцій. У подальшому володіти цим продуктом може будь-який розпорядник публічної інформації, навіть якщо він не є суб'єктом владних повноважень.
Аналіз вказаного вище законодавства дає підстави для висновку про те, що Закон України «Про доступ до публічної інформації» регулює відносини щодо доступу до інформації, яка вже існує, та не вимагає для відповіді на запит створювати певну інформацію, у тому числі нові види документів.
Розпорядник публічної інформації має обов'язок надати ту публічну інформацію, якою він володіє, і яка певним чином задокументована/відображена на матеріальних носіях. Вжиття заходів для того, щоби створити інформацію, якої у володінні розпорядника немає, але щодо якої подано інформаційний запит, не охоплюється поняттям доступу до публічної інформації. Тому розпорядник не може нести тягар відповідальності за ненадання запитувачу інформації, якої нема в його володінні (див. близькі за змістом висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі N 9901/925/18 і від 10 грудня 2020 року у справі N 9901/105/20).
Так, з огляду на надану відповідь відповідачем зазначено про те, що запитувана інструкція не облікована у військовій частині, а командир в своїй діяльності керується Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України.
Крім того, загальними вимогами до мови документа є ясність викладу, точність опису, свобода від суперечностей, переконливість, лаконічність, етикет ділових паперів та мовний етикет.
Водночас, звернення ОСОБА_1 містить образливі висловлювання на адресу командира військової частини, що є неприйнятними. Заяви та скарги, що подаються до органів державної влади, мають відповідати вимогам чинного законодавства. У тексті цих документів не можна використовувати образливі та лайливі слова, символи, зокрема для надання особистих характеристик іншим особам, тим паче в умовах воєнного стану.
Відповідно до положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що суб'єктом владних повноважень доведено правомірність своїх дій та рішення, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 72-74, 77, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 .
Дата складення повного рішення суду - 30.07.2024.
Суддя Ю. О. Скалозуб