30 липня 2024 року м. Чернівці Справа № 600/1173/24-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Левицького В.К., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з січня 2015 року по день фактичної виплати 24 лютого 2022 року;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з січня 2015 року по день фактичної виплати 24 лютого 2022 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що відповідачем виплачено йому грошове забезпечення. Разом з тим, відповідачем не виплачено компенсацію за несвоєчасну виплату сум грошового забезпечення, що на думку позивача, вказує на протиправну бездіяльність, у зв'язку з чим звернувся з цим позовом до суду.
За вказаною позовною заявою відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) подав до суду відзив на позовну заяву, у якому заперечував щодо задоволення адміністративного позову. В обґрунтування заперечень відповідач зазначав, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення відбулося в одному розрахунковому періоді (без створення та затримки на один і більше місяців), підстави для нарахування та виплати компенсації виплати частину доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати відсутні.
З'ясувавши обставини, на які сторони посилаються в обґрунтування своїх вимог та заперечень, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Позивач проходив військову службу у НОМЕР_2 прикордонного загону ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ), де отримував грошове забезпечення.
Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (по особовому складу) від 25.05.2021 № 146-ос позивача виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення з 25.05.2021.
Згідно довідки НОМЕР_2 прикордонного загону ІНФОРМАЦІЯ_2 від 27.01.2022 за № 47 про нараховану та виплачену позивачу індексацію за 2015-202, загальний розмір індексації за період становить 2635,27 грн. За період 2015-2021 рр. було нараховано індексацію в сумі 6424,29 грн. Відповідно до розрахунково-платіжної відомості № 33 від 13.01.2022р. було нараховано індексацію в сумі 16721.94 грн. Утримано військовий збір 250,83 грн. Відповідно до платіжного доручення № 103 від 27.01.2022 було перераховано 16471,11 грн. Загальна сума невиплаченої індексації: 2489,04 грн.
28.01.2022 військовою частиною НОМЕР_1 виплачено позивачу заборгованість з індексації грошового забезпечення у розмірі 16471,11 грн, що підтверджується випискою по картці/рахунку АТ КБ ПРИВАТБАНК та довідкою про нараховану та виплачену індексацію за 2015-2021 роки від 27.01.2022 № 47.
24.02.2022 військовою частиною НОМЕР_1 виплачено ОСОБА_2 заборгованість з індексації грошового забезпечення у розмірі 2451,70 грн., що підтверджується випискою по картці рахунку АТ КБ ПРИВАТБАНК від 24.02.2022, розрахунково-платіжною відомістю за видами оплат № 85 за лютий 2022 року та платіжною відомістю № 85 та не заперечується відповідачем.
Представник позивача звернувся до відповідача із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з порушенням термінів виплати суми індексації грошового забезпечення за весь період затримки виплати індексації
щомісячного грошового забезпечення з січня 2015 року по день фактичної виплати індексації.
За наслідками розгляду заяви, відповідач листом від 02.02.2024 повідомив позивача, що залишок суми невиплаченої індексації грошового забезпечення було зараховано на картковий рахунок ОСОБА_2 25.02.2022 року, після надходження коштів від розпорядника бюджетних коштів вищого рівня, а також зазначив, що підстави для нарахування компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати відсутні.
Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України від 19.10.2000 № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (ст. 2 Закону № 2050-III).
Тобто, підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги і 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
З метою реалізації Закону № 2050-III, Кабінет Міністрів України 21.02.2001 прийняв постанову № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
В силу п. 1 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159) його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Пунктом 2 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.
Пунктом 3 Порядку № 159 встановлено, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема заробітна плата (грошове забезпечення).
Відтак, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які вже були нараховані.
Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону № 2050-III та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
При цьому, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст. 1-3 Закону № 2050-III, окремих положень Порядку № 159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми попередньо нараховані, але не виплачені.
Згідно вимог ст. 3 3акону № 2050-III, пунктів 1, 2, 4 Порядку № 159 компенсація за несвоєчасну виплату середньої заробітної плати пов'язана з реальною виплатою чи нарахуванням середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення. Раніше таких виплат право на неї (компенсацію) не виникає.
Зі змісту ст. 1 Закону України № 2050-III випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події) як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
У п. 4 Порядку № 159 прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Такого ж правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 14.05.2020 у справі № 816/379/16 та від 30.09.2020 у справі № 280/676/19, від 13.09.2021 у справі № 639/3140/17, від 09.08.2022 у справі № 460/4765/20, від 16.11.2022 у справі № 674/22/17) та в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України і ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" враховується судом під час вирішення спору.
Судом встановлено, що 24.02.2022 відповідач виплатив позивачу грошове забезпечення в повній сумі, що підтверджується матеріалами справи.
Отже, фактична виплата грошового забезпечення відбулась лише 24.02.2022, тому суд доходить висновку, що відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч. 1 ст. 2 КАС України, згідно яких завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За змістом ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд зазначає, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності своїх дій у спірних правовідносинах. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги. Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог позивача.
З огляду на вказане та з метою ефективного захисту порушеного права позивача, обираючи належний спосіб захисту порушеного права, суд дійшов висновку про необхідність визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму грошового забезпечення за весь час затримки виплати, а саме: за період з 01.01.2015 року по день фактичної виплати 24.02.2022 року.
Стосовно дотримання позивачем строків звернення до суду, суд зазначає наступне.
Загальні норми процедури судового оскарження в рамках розгляду публічно-правових спорів регулюються КАС України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За правилами ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у ч. 2 ст. 122 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно з ч. 2 ст. 233 КЗпП України (у редакцій, чинній до 18.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Офіційне тлумачення положень ст. 233 КЗпП України надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15.10.2013 № 8-рп/2013 і № 9- рп/2013.
Так, у рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
При цьому, поняття "грошова винагорода", "одноразова грошова допомога при звільненні" та "оплата праці" і "заробітна плата", які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини є рівнозначними.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Таким чином, поняття "грошове забезпечення", "індексація грошового забезпечення" та "заробітна плата", які використано у чинному законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір у цій адміністративній справі охоплюється застосованим у ч. 2 ст. 233 КЗпП України визначенням "законодавство про оплату праці".
Аналогічну правову позицію було неодноразово висловлено Верховним Судом у постановах від 13.03.2019 у справі № 807/363/18, від 25.04.2019 у справі № 804/496/18, від 26.06.2019 у справі № 820/4748/17, від 22.05.2020 у справі № 808/3200/17, від 04.02.2021 у справі № 160/5393/19.
Оскільки КАС України передбачає, що інші закони можуть встановлювати строки звернення до суду, застосуванню до позовних вимог про нарахування та виплату додаткової винагороди, індексації грошового забезпечення військовослужбовцю підлягають саме положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України, згідно з якими звернення працівника до суду із позовом про стягнення заробітної сплати (грошового забезпечення, індексації грошового забезпечення) не обмежується будь-яким строком.
Отже, відповідно до норм чинного законодавства грошове забезпечення охоплюється застосованим у ч. 2 ст. 233 КЗпП України визначенням "законодавство про оплату праці".
Оскільки КАС України передбачає, що інші закони можуть встановлювати строки звернення до суду, застосуванню до позовних вимог про нарахування та виплату додаткової винагороди підлягають саме положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України.
Суд також зазначає, що 19.07.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-IX, яким ч. 2 ст. 233 КЗпП України викладено у наступній редакції: "Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)."
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (рішення від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 13.05.1997 № 1-зп, від 05.04.2001 № 3-рп/2001), Верховний Суд у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі № 260/3564/22 (адміністративне провадження № Пз/990/4/22) дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX) тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
На момент виникнення спірних правовідносин, звільнення позивача з військової служби та виключення його з особового складу військової частини (25.05.2021) ч. 2 ст. 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
Оскільки право позивача на звернення до суду із цим позовом, відповідно до положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19.07.2022), не обмежене будь-яким строком, суд вважає, що позивачем не пропущено строк звернення до суду з даним позовом.
Вказаний висновок узгоджується з висновками Верховного Суду сформованими у постановах від 19.01.2023 по справі № 460/17052/21, від 27.04.2023 по справі № 300/4201/22, від 20.11.2023 по справі № 160/5468/23, від 24.04.2024 по справі № 580/4684/22, від 08.05.2024 у справі № 600/4133/22-а.
З огляду на вказане, суд вважає, що позивачем дотримано строк звернення до адміністративного суду.
Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на те, що позивач у даній категорії справ звільнений від сплати судового збору, суд не вирішує питання щодо стягнення судових витрат.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 9, 77, 139, 194, 205, 243, 245, 246, 255, 371 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.01.2015 року по день фактичної виплати 24.02.2022 року.
3. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.01.2015 року по день фактичної виплати 24.02.2022 року.
Згідно ст. 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до вимог ст. ст. 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування сторін:
позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 );
відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
Суддя В.К. Левицький