Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
30.07.2024 р. справа №520/11906/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом
ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)
до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі за текстом - відповідач, владний суб'єкт, орган публічної адміністрації)
провизнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за 140 діб не отриманої відпустки як учаснику бойових дій, та допомоги на оздоровлення за 2020, 2021, 2022, 2023 роки з грошового забезпечення з використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2018 р; 2) зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити (з урахуванням проведених виплат) ОСОБА_1 грошову компенсацію за 140 діб не отриманої відпустки як учаснику бойових дій та допомоги на оздоровлення за 2020, 2021, 2022, 2023 роки з урахуванням висновків викладених у рішеннях Харківського окружного адміністративного суду від 17.10.2022 року по справі № 520/4122/22, від 22.09.2023 року по справі № 520/12928/23, від 06.02.2024 року по справі № 520/22592/23, із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020р., 01.01.2021 р., 01.01.2022 р., 01.01.2023 р. із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.
Аргументуючи ці вимоги зазначив, що орган публічної адміністрації вчинив протиправну бездіяльність з приводу непроведення перерахунку грошової компенсації за 140 діб не отриманої відпустки як учаснику бойових дій та допомоги на оздоровлення за 2020, 2021, 2022, 2023 роки з урахуванням висновків викладених у рішеннях Харківського окружного адміністративного суду від 17.10.2022 року по справі № 520/4122/22, від 22.09.2023 року по справі № 520/12928/23, від 06.02.2024 року по справі № 520/22592/23, із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020р., 01.01.2021 р., 01.01.2022 р., 01.01.2023 р.
Відповідач із поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення зазначив, що розмір посадового окладу та окладу за військове звання було розраховано шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатком 1,14. Постанови № 704. Розпоряджень щодо проведення перерахунку грошового забезпечення військовослужбовцям не надходило, змін до ПКМ України від 30 серпня 2017 р. № 704 не було. Позивачу грошову компенсацію було виплачено з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, який він отримував під час проходження військової служби, у зв'язку з чим підстави для перерахунку відсутні.
Суд, вивчивши доводи усіх наявних у справі документів учасників спору, повно виконавши процесуальний обов'язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з'ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Заявник з 25.07.1994р. по 17.01.2024р. проходив публічну військову службу у лавах Збройних Силах України, наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 09.01.2024р. № 18 заявник був звільнений з військової служби у відставку відповідно до п.п.“б” п.3 ч.5 ст.26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” (за станом здоров'я - на підставі висновку постанови військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку), наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 17.01.2024р. №14 заявника - полковника ОСОБА_1 , заступника начальника територіального центру комплектування та соціальної підтримки - начальника сектору комплектування ІНФОРМАЦІЯ_1 було виключено зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 з 17.01.2024р.
Також у витязі з наказу зазначено про виплату заявникові грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік відповідно до підпункту 3 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 №704, пунктів 1, 2 розділу XXIII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженому Міністерства оборони України від 07.06.2018р.№ 260 в розмірі 50.218,25 грн; відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22.10.1993 року № 3551 XII “Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту” та рішення Верховного Суду від 16.05.2019 року №620/4218/18 виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023, 2024 роки, за 140 календарних днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Згідно з складеною суб”єктом владних повноважень довідкою від 23.04.2024р. №259/ВФЗ про розмір та складові грошового забезпечення, з яких нарахована грошова допомога для оздоровлення за період з 01.01.2020 року по 17.01.2024 року та грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, грошова допомога для оздоровлення за 2020 рік обрахована з: оклад за військовим званням - 1410,00 грн, посадовий оклад - 7190,00 грн., надбавка за вислугу років 50% - 4300,00 грн, надбавка за особливості проходження служби 65% - 8385,00 грн., таємність 10% - 719,00 грн, премія 35% - 2516,50 грн, разом - 24520,50 грн; грошова допомога для оздоровлення за 2021 рік: оклад за військовим званням - 1480,00 грн., посадовий оклад - 7190,00 грн., надбавка за вислугу років 50% - 4335,00 грн., надбавка за особливості проходження служби 65% - 8453,25 грн., таємність 10% - 719,00 грн., премія 35% - 2516,50 грн, разом - 24693,75 грн; нрошова допомога для оздоровлення за 2022 рік: оклад за військовим званням - 1480,00 грн, посадовий оклад - 7190,00 грн., надбавка за вислугу років 50% - 4335,00 грн., надбавка за особливості проходження служби 65% - 8453,25 грн., таємність 10% - 719,00 грн., премія 35% - 2516,50 грн, разом - 24.693,75 грн; грошова допомога для оздоровлення за 2023 рік: оклад за військовим званням - 1480,00 грн., посадовий оклад - 7190,00 грн., надбавка за вислугу років 50% - 4335,00 грн., надбавка за особливості проходження служби 65% - 8453,25 грн., таємність 10% - 719,00 грн., премія 390% - 28041,00 грн., разом - 50218,25 грн.
Грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 140 календарних днів обрахована з окладу за військовим званням - 1480,00 грн., посадовий оклад - 7190,00 грн., надбавка за вислугу років 50% - 4335,00 грн., надбавка за особливості проходження служби 65% - 8453,25 грн., таємність 10% - 719,00 грн., премія 390% - 28041,00 грн., разом - 50218,25 грн. (50218,25/30*140=234351,83 грн).
Стверджуючи про неповну виплату суб”єктом владних повноважень грошового забезпечення у порядку постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 за період 30.01.2020р.-01.05.2023р., заявник ініціював низку судових справ.
Так, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.10.2022р. по справі №520/4122/22 із виходом за межі позовних вимог визнано протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 у нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення з 30.01.2020 року та з 01.01.2021 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період 30.01.2020р.-31.12.2020р. із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020р. за статтею 7 Закону України від 14.11.2019р. №294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік", з урахуванням раніше проведених платежів та з утриманням належних податків та зборів. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період 01.01.2021р.-31.12.2021р. із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2021р. за статтею 7 Закону України від 15.12.2020р. №1082-IX "Про Державний бюджет України на 2021 рік", з урахуванням раніше проведених платежів та з утриманням належних податків та зборів.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.09.2023р. у справі №520/12928/23 було визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо не проведення нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2022 по 31.12.2022 року, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01.01.2022 р. - 31.12.2022 р. із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022р., з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06.02.2024р. по справі №520/22592/23 було визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо не проведення нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 з 01.01.2023 року по 01.05.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 р., з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період 01.01.2023 року по 01.05.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 р., з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
На виконання вимоги суду суб”єктом владних повноважень до матеріалів справи були надані об'єктивні дані про виконання перелічених вище судових актів, а саме: за роздавальною відомістю від 22.06.2023 року № 207 було виплачено кошти у сумі 118.111,26 грн з відрахуванням податків і зборів (платіжна інструкція № 1310 від 22.06.2023 року); за роздавальною відомістю від 26.04.2024 року № 210 було виплачено кошти у сумі 148.519,61 грн з відрахуванням податків і зборів (платіжна інструкція № 1176 від 27.04.2024 року); рішення Харківського окружного адміністративного суду по справі №520/22592/23 не виконано, ОСОБА_1 нараховано на виконання рішення суду кошти у сумі - 85.807,82 грн з відрахуванням податків і зборів (довідка від 19.04.2024 року № 760/ВФЗ).
За викладеними у позові твердженнями заявника, окремі види грошового забезпечення військовослужбовця (як-то: грошова компенсація днів невикористаної відпустки та допомога на оздоровлення) підлягають обчисленню суб”єктом владних повноважень з урахуванням перелічених вище рішень суду.
Стверджуючи про вчинення суб”єктом владних повноважень протиправної бездіяльності з приводу невчинення управлінського волевиявлення стосовно перерахунку та виплати зазначених платежів у повному обсязі, заявник ініціював даний спір.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Статтями 1 і 8 Конституції України проголошено, що Україна є правовою державою, де діє верховенство права.
У ч.2 ст.19 Конституції України згадано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України також згадано, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Отже, усі без виключення суб'єкти права на території України зобов'язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом; учасники суспільних відносин не повинні здобувати вигоду у будь-якій формі з діянь, котрі не відповідають основоположним засадам суспільно-правового ладу України.
Суспільні відносини з приводу отримання військовослужбовцями винагороди за публічну службу унормовані, насамперед, приписами ч.1 ст.43, ч.7 ст.43 Конституції України, ст.40 Закону України від 25.03.1992р. № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі за текстом - Закон №2232-XII), ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі за текстом - Закон України №2011-ХІІ), постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294 (до 28.12.2018р.) постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 (з 01.03.2018р.)., Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 р. № 260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018р. за №745/32197; далі за текстом - Порядок №260).
Так, на подальший розвиток положень ч.4 ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" Урядом України було прийнято постанову КМУ від 30.08.2017р. №704, п.4 якої було запроваджено механізм обчислення грошового забезпечення в частині розміру окладу за посадою та окладу за званням із використанням певної величини прожиткового мінімуму для працездатної особи.
Розв”язуючи спір, суд зважає, що (за умови незастосування положень ст.22 Закону України від 02.12.2021р. №198-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік", ст.22 Закону України від 03.11.2022р. №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік", ст.22 Закону України від 09.11.2023р. №3460-ІХ "Про Державний бюджет України на 2024 рік") у силу правового висновку постанов Верховного Суду від 02.08.2022р. по справі №440/6017/21, від 11.12.2023р. по справі №560/1291/21, від 29.06.2023р. у справі №380/7813/22; від 02.08.2022р. по справі №440/6017/21, від 11.12.2023р. по справі №560/1291/21, від 22.11.2023р. по справі №340/4403/22, від 29.06.2023р. у справі №380/7813/22; від 19.09.2023р. по справі №160/15756/21; від 04.04.2023р. по справі №120/5264/22, від 06.11.2023р. по справі №300/1947/22, від 22.11.2023р. по справі №340/4403/22, від 29.06.2023р. у справі №380/7813/22; від 12.03.2024р. по справі №300/1772/23; від 28.03.2024р. у справі №160/3235/23 подія підвищення розміру окладу за посадою та окладу за звання (а відтак, і усіх інших видів грошового забезпечення, в алгоритмі обчислення яких беруть участь оклад за посадою та оклад за званням) згідно з постановою КМУ від 30.08.2017р. №704 мала місце - 01.01.2020р. за рахунок використання під час обчислення грошового забезпечення значення прожиткового мінімуму для працездатної особи у "2.102,00грн.", - 01.01.2021р. за рахунок використання під час обчислення грошового забезпечення значення прожиткового мінімуму для працездатної особи у "2.270,00грн.", - 01.01.2022р. за рахунок використання під час обчислення грошового забезпечення значення прожиткового мінімуму для працездатної особи у "2.481,00грн.", - 01.01.2023р. за рахунок використання під час обчислення грошового забезпечення значення прожиткового мінімуму для працездатної особи у "2.684,00грн.".
Водночас із цим, положення ст.22 Закону України від 02.12.2021р. №198-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік", ст.22 Закону України від 03.11.2022р. №2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік", ст.22 Закону України від 09.11.2023р. №3460-ІХ "Про Державний бюджет України на 2024 рік" містять ідентичне по суті правило, у силу якого відсутність бюджетних призначень на оплату праці, передбачених у державному бюджеті, унеможливлює зростання (підвищення) заробітної плати (грошового забезпечення) усіх категорій працівників установ, закладів та організацій бюджетної сфери, державних органів.
Суд відмічає, що згідно з ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з ч.7 ст.78 КАС України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.
Оскільки у межах спірних правовідносин висновки суду з приводу обчислення грошового забезпечення заявника як військовослужбовця із використанням актуального станом на 01.01.2020р., станом на 01.01.2021р., станом на 01.01.2022р., станом на 01.01.2023р. прожиткового мінімуму для працездатної особи містяться у резолютивних частинах згаданих вище судових актів (тобто поза будь-яким розумним сумнівом не можуть бути кваліфіковані у якості правової оцінки у розумінні ч.7 ст.78 КАС України), то у спірних правовідносинах перевагу у застосуванні належить віддати положенням ч.1 ст.14, ч.4 ст.78, ч.1 ст.378, ч.2 ст.372 КАС України та ч.2 ст.13 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів".
Продовжуючи вирішення спору за епізодом обчислення такого виду грошового забезпечення військовослужбовця як грошова компенсація днів неотриманої відпустки, суд керується такими підставами та мотивами.
Право заявника на відпустку визнано суб”єктом владних повноважень у тексті відповідного наказу про виключення з списків особового складу військового формування.
Набуття заявником такого права у спірних правовідносинах узгоджується із приписами ст.ст.162 та 24 Закону України від 15.11.1996р. "Про відпустки", ст.5 та п.12 ч.1 ст.12 Закону України від 22.10.1993р. №3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", ч.8 ст.101 та ч.14 ст.101 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Обставини тривалості невикористаної заявником відпустки не заперечуються жодної із сторін спору, а тому не підлягають додатковому доказуванню у межах цієї справи згідно з ч.1 ст.78 КАС України.
Правила обчислення грошової компенсації днів частини невикористаної відпустки визначені нормами Порядку обчислення середньої заробітної плати (затверджений постановою КМУ від 08.02.1995р. №100; далі за текстом - Порядок №100) та нормами Розділу ХХХІ Порядку №260.
Згідно з п.2 Розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Відповідно до п.3 Розділу ХХХІ Порядку №260 у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
У силу спеціального застереження п.6 Розділу ХХХІ Порядку №260 розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.
Суд вважає, що у спірних правовідносинах спеціальною нормою права є саме положення п.6 Розділу ХХХІ Порядку №260, а тому розрахунок грошової компенсації за дні невикористаної відпустки повинен відбуватись із грошового забезпечення військовослужбовця (в частині окладу за посадою, окладу за званням, надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення) станом на 17.01.2024р. (календарна дата припинення військової служби заявника у Збройних Силах України).
Отже, розрахунковою базою обчислення такого виду грошового забезпечення як грошова компенсація днів невикористаної відпустки є грошове забезпечення військовослужбовця за останньою займаною штатною посадою станом на календарну дату звільнення з військової служби.
Тому, у даному конкретному випадку перелічені вище судові рішення стосовно обчислення грошового забезпечення заявника у період 01.01.2020р.-31.12.2023р. є незастосовними відносно спірних правовідносин.
Станом на 17.01.2024р. спеціальною нормою права відносно обчислення грошового забезпечення військовослужбовця Збройних Сил України є приписи ст.22 Закону України від 09.11.2023р. №3460-ІХ "Про Державний бюджет України на 2024 рік", де указано - "Установити, що у 2024 році для всіх категорій працівників установ, закладів та організацій бюджетної сфери, державних органів розмір заробітної плати (грошового забезпечення) може змінюватися виключно в межах бюджетних призначень на оплату праці, передбачених у державному бюджеті.".
Також станом на 17.01.2024р. спеціальною нормою права відносно обчислення грошового забезпечення військовослужбовця Збройних Сил України є приписи п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 у редакції постанови КМУ від 12.05.2023р. №481, де указано - "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".
Відтак, положення ст.22 Закону України від 09.11.2023р. №3460-ІХ "Про Державний бюджет України на 2024 рік" та п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 у редакції постанови КМУ від 12.05.2023р. №481 унеможливлюють використання суб”єктом владних повноважень станом на 17.01.2024р. у цілях обчислення грошового забезпечення заявника для нарахування грошової компенсації за дні невикористаної відпустки показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020р., станом на 01.01.2021р., станом на 01.01.2022р., станом на 01.01.2023р., позаяк згідно з положеннями п.6 Розділу ХХХІ Порядку №260 підлягає використанню показник прожиткового мінімуму працездатної особи у - "1.762,00грн.".
Продовжуючи вирішення спору по суті за епізодом відповідності ч.2 ст.2 КАС України управлінського волевиявлення суб”єкта владних повноважень з приводу обчислення такого види грошового забезпечення як грошова допомога на оздоровлення, суд керується такими підствами та мотивами.
Згідно з п.2 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до п.п.3 п.5 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
За правилами пунктів 1 і 2 Розділу XXIII Порядку №260 від 07.06.2018 р., військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Військовослужбовцям, звільненим з військової служби, які мали право на грошову допомогу для оздоровлення та не отримали її протягом року, виплата цієї допомоги здійснюється на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, в якому оголошується про її виплату.
Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги (п.6 розділу XXIII цього Порядку).
Отже, розрахунковою базою обчислення такого виду грошового забезпечення як грошова допомога на оздоровлення є грошове забезпечення військовослужбовця станом на календарну дату, набуття права на отримання грошової допомоги на оздоровлення або станом на календарну дату фактичного (реального) отримання у минулому платежу - грошова допомога на оздоровлення.
Тому, у даному конкретному випадку перелічені вище судові рішення стосовно обчислення грошового забезпечення заявника у період 01.01.2020р.-31.12.2023р. є застосовними відносно спірних правовідносин.
Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб'єкта владних повноважень як у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування новоствореного за рішенням суб”єкта владних повноважень публічного обов'язку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем - суб'єктом владних повноважень.
При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.
У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.
Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб'єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.
Визначаючись з приводу реально вчиненого суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах управлінського волевиявлення, суд зазначає, що за загальним правилом з огляду на положення п.18 ч.1 ст.19, п.19 ч.1 ст.4 КАС України, п.1 ч.2 ст.24, п.2 ч.2 ст.24, ч.3 ч.2 ст.24 Митного кодексу України під рішенням суб'єкта владних повноважень слід розуміти - письмовий акт, під дією суб'єкта владних повноважень слід розуміти - вчинок з приводу реалізації управлінського повноваження, під бездіяльністю суб'єкта владних повноважень слід розуміти - ухилення від виконання обов'язку, під відмовою суб'єкта владних повноважень слід розуміти - оформлене офіційним письмовим документом - листом відхилення прохання/звернення приватної особи.
У спірних правовідносинах суб”єктом владних повноважень було одночасно вчинено два управлінських волевиявлення з приводу обчислення розміру належних заявнику грошової допомоги на оздоровлення та грошової компенсації днів невикористаної відпустки, а саме: 1) дія з приводу обрахунку розміру грошової допомоги на оздоровлення та розміру грошової компенсації щорічної невикористаної додаткової відпустки із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи - "1.762,00грн."; 2) бездіяльність з приводу обчислення розміру грошової допомоги на оздоровлення та грошової компенсації днів невикористаної відпустки із використанням актуального станом на 01.01.2020р., станом на 01.01.2021р., станом на 01.01.222р., станом на 01.01.2023р., станом на 01.01.2024р. показника прожиткового мінімуму для працездатної особи.
Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах суб”єкт владних повноважень не забезпечив дотримання вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України виключно в частині обчислення такого виду грошового забезпечення заявника як військовослужбовця як грошова допомога на оздоровлення, адже в цій частині з огляду на ч.1 ст.14, ч.4 ст.78, ч.1 ст.378, ч.2 ст.372 КАС України та ч.2 ст.13 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" не взяв до уваги судових рішень, котрі набрали законної сили (рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.10.2022р. у справі № 520/4122/22, від 22.09.2023р. у справі № 520/12928/23, від 06.02.2024р. у справі № 520/22592/23).
Тому у цій частині вимоги заявника належить визнати доведеними, факт порушення публічного права - підтвердженим, а позов таким, що підлягає до задоволення.
Натомість, за епізодом вчинення суб'єктом владних повноважень управлінського волевиявлення з приводу обчислення грошової компенсації днів невикористаної відпустки заявника, застосовуючи ст.22 Закону України від 09.11.2023р. №3460-ІХ "Про Державний бюджет України на 2024 рік" та п.4 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 у редакції постанови КМУ від 12.05.2023р. №481, суд констатує відсутність порушеного права через існування обов'язку суб'єкта владних повноважень брати до обчислення види грошового забезпечення станом на 17.01.2024р. (дата припинення проходження військової служби).
Оскільки відносно календарної дати - 17.01.2024р. висновки резолютивних частин рішень Харківського окружного адміністративного суду від 17.10.2022р. у справі № 520/4122/22, від 22.09.2023р. у справі № 520/12928/23, від 06.02.2024р. у справі № 520/22592/23 є незастосовними, то позов за цим епізодом до задоволення не підлягає.
За епізодом одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу (затверджений постановою КМУ від 15.01.2004р. №44; далі за текстом - Порядок №44) суд зазначає, що дана вимога заявлена наперед у часі, стосується майбутніх правовідносин і невчиненого управлінського волевиявлення суб'єкта владних повноважень, не доведена неспростовними доказами про наявність у органу публічної адміністрації наміру на порушення закону, а тому підлягає відхиленню.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії”, від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії”, від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії”, від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України”, від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії”); вичерпно реалізував усі існуючі правові механізми з”ясування об”єктивної істини; надав оцінку усім юридично значимим факторам, доводам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; інших джерел здобуття об”єктивних даних про обставини спірних правовідносин не знайшов.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв'язання спору по суті.
Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст.139-143 КАС України.
Керуючись ст.ст. 8, 19, 124,129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.132-139, 241-243, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 з приводу нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2020, 2021, 2022, 2023 роки із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020р., станом на 01.01.2021р., станом на 01.01.2022р., станом на 01.01.2023р.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2020, 2021, 2022, 2023 роки із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020р., 01.01.2021р., 01.01.2022р., 01.01.2023р. з урахуванням раніше проведених платежів.
Позов в решті вимог - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).
Суддя А.В. Сліденко