30 липня 2024 року Справа № 160/16468/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Юркова Е.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військово частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
25 червня 2024 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 з вимогами:
- визнати протиправним та скасувати рішення Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) № НОМЕР_2 від 17.05.2024 про відмову у звільненні ОСОБА_1 (РПОКПП НОМЕР_3 ; АДРЕСА_2 ) з військової служби на підставі підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий облік і військову службу» в редакції від 04.05.2024.
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ; АДРЕСА_2 ) з військової служби на підставі підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий облік і військову службу» в редакції від 04.05.2024.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що відповідач безпідставно відмовив у задоволенні рапорту від 10.05.2024 року стосовно звільнення його з військової служби згідно з абз. 5 підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю ІІІ групи.
Ухвалою суду від 27.06.2024 відкрито провадження в адміністративній справі № 160/16468/24 та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідачем 10.07.2024 подано до суду відзив на позов, в якому просив у задоволенні позову відмовити, мотивуючи тим, що 10 травня 2024 року солдат ОСОБА_1 , перебуваючи в районі виконання завдань за призначенням через засоби поштового зв'язку "Укрпошта", надіслав листом рапорт з доданими документами стосовно звільнення його з військової служби згідно з абз. 5 підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю ІІІ групи. В ході вивчення рапорту та доданих документів було встановлено, що рапорт на звільнення не відповідає вимогам та поданий всупереч вимог статті 14 (порядок звернення) Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, тобто рапорт мав бути адресований командиру інженерно-саперної роти, який в свою чергу мав клопотати про звільнення солдата ОСОБА_1 перед командиром військової частини НОМЕР_1 . Також було встановлено, що перелік документів на звільнення солдата ОСОБА_1 наданий не в повному обсязі. У зв'язку із чим ОСОБА_1 , було рекомендовано додати наступні документи: довідку про склад сім'ї, акт обстеження соціально-побутових умов, витяги з реєстру територіальної громади на ОСОБА_1 та ОСОБА_3 із зазначенням місця реєстрації, а також підтверджуючі документи, що дружина військовослужбовця знаходиться на обліку у Пенсійному фонді України про отримання (не отримання, оформлення) пенсії по інвалідності. Враховуючи вищенаведене, військова частина НОМЕР_1 , відмовляючи ОСОБА_1 в його звільненні діяла на підставі, та в межах повноважень, визначених законом, відтак, відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
17.07.2024 від представника позивача надійшла до суду відповідь на відзив в якій підтримано позицію, викладену в позовній заяві, та зазначено, що відзив є законодавчо необґрунтованим та таким, що не спростовує доводи, викладені в позовній заяві, як підстави для задоволення позову.
22.07.2024 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив в яких підтримано позицію викладену у відзиві на позов.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , був призваний на військову службу під час загальної мобілізації відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію».
Позивач проходить військову у Військовій частині НОМЕР_1 (далі - Відповідач та/або ВЧ НОМЕР_1 ). Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 № 71 від 28.03.2022 ОСОБА_1 зарахований до списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 па посаду сапера (військово-облікова спеціальність 166662А).
03 травня 2024 року між Позивачем та ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 ) було укладено шлюб, про що складено відповідний актовий запис № 44, зазначений у свідоцтві про шлюб Серія НОМЕР_4 виданий Широківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Криворізькому районі Дніпропетровської області від 03.05.2024 року.
У зв'язку із захворюванням зору, ОСОБА_3 є інвалідом ІІІ групи, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 562786 від 04.04.2024, позивач виявив своє небажання продовжувати військову службу у зв'язку із наявністю дружини з інвалідністю.
10.05.2024 року позивач через відділення Укрпошти, направив рапорт до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив видати наказ про звільнення останнього з військової служби згідно з абз. 5 підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю ІІІ групи.
До вказаного рапорту були долучені копії підтверджуючих документів, а саме: (нотаріально засвідчені копії: паспорту та ідентифікаційного коду на ім'я ОСОБА_1 ; паспорту та ідентифікаційного коду на ім'я ОСОБА_3 ; свідоцтво про шлюб, серії НОМЕР_4 , виданого 03.05.2024 року Широківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Криворізькому районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса); довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії виданої міжрайонною офтальмологічною МСЕК (м. Дніпро) від 04.04.2024 серія 12ААГ № 562786 про встановлення ІІІ (третя) групи по інвалідності загального захворювання по зору та форму індивідуальної програми реабілітації інваліда від 30.04.2024 року № 461.
Військова частина НОМЕР_1 своїм листом № 589 від 17.05.2024 надала відповідь, в якій повідомила, що Позивач подав рапорт всупереч статті 14 (порядок звернення) Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (далі - Статут ВС ЗСУ): «Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника», окрім того не вистачає певних документів для повного пакету на звільнення, а саме: довідка про склад сім'ї, акт обстеження житлово-побутових умов, довідка про нарахування пенсії ОСОБА_3 у зв'язку із наявністю інвалідності III групи.
21.05.2024 представником Позивача був надісланий адвокатський запит № 139/24 в якому було зазначено актуальну судову практику щодо звільнення військовослужбовця на підставі наявності дружини з інвалідністю III групи та просили розглянути рапорт ОСОБА_1 від 10.05.2024 про звільнення з військової служби й надати офіційну відповідь стосовно розгляду по суті рапорту Позивача від 10.05.2024.
Представник Позивача 03.06.2024 отримав відповідь ВЧ НОМЕР_1 від 30.05.2024 № 628 на адвокатський запит № 139/24 від 21.05.2024. в якій було зазначено, що Позивач подав рапорт всупереч статті 14 (порядок звернення) Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (далі Статут ВС ЗСУ): «Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звергатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити до наступного прямого начальника», тобто рапорт мав бути адресований командиру інженерно-саперної роти, який в свою чергу мав клопотати про звільнення солдата ОСОБА_1 перед командиром ВЧ НОМЕР_1 . Також у даній відповіді було повідомлено, що Позивачем було подано перелік документів не в повному обсязі, а саме ВЧ НОМЕР_1 пропонує додати наступні документи: довідка про склад сім'ї, акт обстеження соціально-побутових умов, витяги з реєстру територіальної громади на ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а також підтверджуючі документи, що дружина військовослужбовця знаходиться на обліку у Пенсійному фонді України.
Не погодившись з вищезазначеною відмовою позивач був вимушений звернутись за захистом порушених прав до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII; в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), який встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до статті 2 Закону № 2011-XII ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
При вирішені спору суд виходить із того, що Закон України "Про військову службу і військовий обов'язок" здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 1 Закону України "Про військову службу і військовий обов'язок" захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про військову службу і військовий обов'язок" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Пунктом 6 ст. 2 Закону України "Про військову службу і військовий обов'язок" передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ), введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб.
На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Як зазначалось вище, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , був призваний на військову службу під час загальної мобілізації відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію».
Позивач проходить військову у Військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 № 71 від 28.03.2022 ОСОБА_1 зарахований до списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 па посаду сапера (військово-облікова спеціальність 166662А).
10.05.2024 року позивач через відділення Укрпошти, направив рапорт до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив видати наказ про звільнення останнього з військової служби згідно з абз. 5 підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю ІІІ групи.
До вказаного рапорту були долучені копії підтверджуючих документів, а саме: (нотаріально засвідчені копії: паспорту та ідентифікаційного коду на ім'я ОСОБА_1 ; паспорту та ідентифікаційного коду на ім'я ОСОБА_3 ; свідоцтво про шлюб, серії НОМЕР_4 , виданого 03.05.2024 року Широківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Криворізькому районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса); довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії виданої міжрайонною офтальмологічною МСЕК (м. Дніпро) від 04.04.2024 серія 12ААГ № 562786 про встановлення ІІІ (третя) групи по інвалідності загального захворювання по зору та форму індивідуальної програми реабілітації інваліда від 30.04.2024 року № 461.
Військова частина НОМЕР_1 своїм листом від 17.05.2024 № 589 та від 30.05.2024 № 628 фактично відмовила у задоволенні рапорту позивача від 10.05.2024 року стосовно звільнення його з військової служби згідно з абз. 5 підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме у зв'язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю ІІІ групи.
Судом встановлено, що 03 травня 2024 року між Позивачем та ОСОБА_3 було укладено шлюб, про що складено відповідний актовий запис № 44, зазначений у свідоцтві про шлюб Серія НОМЕР_4 виданий Широківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Криворізькому районі Дніпропетровської області від 03.05.2024 року.
ОСОБА_3 є інвалідом ІІІ групи, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 562786 від 04.04.2024, (загального захворювання по зору).
Відповідно до абз. 5 п.п. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану звільняються з військової служби, зокрема, через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
З конструкції цієї норми слідує, що законодавець поєднав сполучниками «та» і «або» дві підстави звільнення військовослужбовців за сімейними обставинами або через інші поважні причини, як-от:
- у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю (1 умова);
- одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи (2 умова).
Синтаксичний розбір вказаного речення дає підстави вважати, що військовослужбовці які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, зокрема під час воєнного стану, за наступних умов:
- у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю, або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи (тобто, 1 або 2 умови);
- у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи
Тобто, сполучник «та» поєднує 1 і 2 умови, а сполучник «або» розділяє.
Так, згідно зі статтею 7 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров'я затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Таке положення було затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317 (далі також - Положення № 1317).
Відповідно до пункту 27 Положення № 1317 підставами для встановлення груп інвалідності є, зокрема:
для I групи - стійкі, значно вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або уродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, неспроможності до самообслуговування і спричиняють до виникнення потреби у постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі;
для ІІ групи - стійкі, вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або вродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, при збереженій здатності до самообслуговування та не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі;
для III групи інвалідності - стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або вродженими вадами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в тому числі її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту.
З наведеної норми слідує, що лише для І групи інвалідності властиво, що така особа потребує постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги. Тоді як, для осіб з ІІ групою інвалідності властиві функціональні порушення зі збереженням здатності до самообслуговування, які не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі; для осіб з ІІІ групою інвалідності властиві функціональні порушення, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в тому числі її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту
Як указано вище, Закон № 2122-IX ухвалений з метою врегулювання спрощеного варіанту звільнення від військової служби осіб з інвалідністю та осіб, які доглядають за такими особами і хворими дітьми.
Проаналізувавши в цілому підпункт «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ, суд вважає, що законодавець через призму вказаної норми реалізував завдання Закону № 2122-IX, у якій виокремив такі підстави звільнення з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), як-от: у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років; у зв'язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність; у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я; у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи; у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною; у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи; у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Отже, підстави звільнення військовослужбовця з військової служби як: (1) необхідність постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), а також особами з інвалідністю І групи (2) чи ІІ групи (3) є самостійними і не стосуються (не пов'язані) з такою підставою як: у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю.
Суд зазначає, що наявність у Позивача дружини, яка є інвалідом ІІІ групи, дає йому право на звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, і додатково не вимагає від нього доведення необхідності здійснення догляду за дружиною, оскільки це навіть не відповідає критеріям встановлення ІІІ групи інвалідності.
Аналогічна позиція підтверджується висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 24.04.2024 у справі № 140/12873/23.
З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий облік і військову службу» в редакції від 04.05.2024, а тому рішення Військової частини НОМЕР_1 № 589 від 17.05.2024 про відмову у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий облік і військову службу» в редакції від 04.05.2024 є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо вимоги позивача зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий облік і військову службу» в редакції від 04.05.2024, суд зазначає наступне.
Пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом президента України №1153/2008 від 10.12.2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Суд відмічає, що подання рапорту "по команді" означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті. Лише у разі неприйняття, нерозгляду чи незадоволення рапорту, він подається непрямому, старшому командиру із поясненням причин такої подачі. І так до посадової особи, яка наділена правом звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів.
Суд зазначає, що, згідно з пунктом 225 Положення, звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Згідно з абзацом тринадцятим п. 14.10 Розділу ХІV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України № 170 від 10.04.2009 документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
З системного аналізу вказаних норм права суд дійшов висновку, що наслідком написання рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про звільнення з військової служби чи відмова у задоволенні рапорту.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд зазначає, що компетенція Збройних Сил України полягає у тому, що згідно покладених завдань і функцій Збройні Сили України є спеціалізованим суб'єктом владних повноважень у сфері правовідносин щодо видання наказів.
Отже задоволення позову в цій частині буде свідчити про втручання у дискреційні повноваження Військової частини НОМЕР_1 , що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.
А тому належним захистом порушених прав позивача буде зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 10.05.2024 про звільнення з військової служби на підставі підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий облік і військову службу» в редакції від 04.05.2024, та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази на підтвердження правомірності дій та докази, долучені в обґрунтування позову, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову відповідно до вищенаведених мотивів.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
За змістом частин 4-5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Вирішуючи заяву, суд виходить із того, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інші), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених 09 червня 2017 року Звітно-виборним з'їздом адвокатів України, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання), розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Аналізуючи наведені правові норми, суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 300/941/19, від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19 та від 28 квітня 2021 року у справі № 640/13685/19.
Проте на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем не надано: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження), а тому зазначені витрати є документально не підтверджені та не доведені.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; ПН НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_4 ; ІК в ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Військової частини НОМЕР_1 № 589 від 17.05.2024 про відмову у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий облік і військову службу» в редакції від 04.05.2024.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 10.05.2024 про звільнення з військової служби на підставі підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий облік і військову службу» в редакції від 04.05.2024, та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 30 липня 2024 року.
Суддя Е.О. Юрков