Справа № 554/9039/22 Номер провадження 22-ц/814/2472/24Головуючий у 1-й інстанції Гольник Л.В. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І.
30 липня 2024 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя Пилипчук Л.І.,
судді Дряниця Ю.В., Чумак О.В.,
секретар Стеценко В.С.,
з участю представника заінтересованої особи - адвоката Сидоренко І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою в її інтересах представником - адвокатом Сидоренко Іриною Олександрівною,
на рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 02 вересня 2022 року, постановлене суддею Гольник Л.В. (повний текст складено 05 вересня 2022 року),
у справі за заявою комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Обласна клінічна психіатрична лікарня №3», заінтересована особа: ОСОБА_1 , про примусову госпіталізацію,
01.09.2022 заступник генерального директора КНП Харківської обласної ради «Обласна клінічна психіатрична лікарня №3» Аннєнков О.О. звернувся в суд із заявою про застосування примусової госпіталізації у психіатричний стаціонар ОСОБА_1 без її згоди.
В обґрунтування вимог заяви зазначає, що 31.08.2022 о 21-10 год. ОСОБА_1 була госпіталізована до КНП Харківської обласної ради «Обласна клінічна психіатрична лікарня №3». Направлення на госпіталізацію видане 31.08.2022 ЕШМД-104 лікарем-психіатром Клименко після особистого огляду ОСОБА_1 , за наслідками якого встановлено наявність у неї тяжкого психічного розладу, який обумовлює її небезпеку для себе і оточуючих. 01.09.2022 о 09-00 год. ОСОБА_1 була оглянута комісією лікарів-психіатрів КНП Харківської обласної ради «Обласна клінічна психіатрична лікарня №3», яка дійшла висновку, що вона страждає тяжким психічним розладом у формі шизофренії параноїчної F20.0. В результаті цього ОСОБА_1 представляє безпосередню небезпеку для себе і оточуючих, виявляє гостру психотичну систоматику, висловлює маячні ідеї на адресу сусідів, близьких, поводиться невпорядковано, відмовляється від прийому їжі та ліків та потребує застосування примусової госпіталізації у психіатричний заклад без її згоди.
Рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 02.09.2022 заяву задоволено.
Застосовано до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у примусовому порядку госпіталізацію до комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Обласна клінічна психіатрична лікарня №3».
Рішення районного суду вмотивовано положеннями статті 14 Закону України «Про психіатричну допомогу», висновком комісії лікарів-психіатрів КНП Харківської обласної ради «Обласна клінічна психіатрична лікарня №3» та, з урахуванням стану здоров'я і поведінки ОСОБА_1 , яка виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для себе і оточуючих, а тому примусова госпіталізація до психіатричного стаціонару є доцільною.
ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Сидоренко І.О., подала апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та постановити нове, яким у задоволенні заяви відмовити.
Зазначає, що заява КНП Харківської обласної ради «Обласна клінічна психіатрична лікарня №3» не містить безумовних підстав для застосування положень статті 14 Закону України «Про психіатричну допомогу», а також доказів на підтвердження, що ОСОБА_1 вчиняє або виявляє намір вчинити дії, які становлять безпосередню небезпеку для себе чи оточуючих, а також її неспроможності самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність. Тоді як наявність у неї психічного розладу у формі шизофренії параноїдальної сама по собі не свідчить про те, що хвора може становити якусь небезпеку для себе та оточуючих.
Звертає увагу на відсутність у справі доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 неодноразово лікувалася у ОКПЛ №3, тоді як її агресивна поведінка по відношенню до матері встановлена виключно зі слів медперсоналу бригади швидкої допомоги, що в судовому засідання підтвердив лікар ОСОБА_2 .
Просить врахувати, що в судовому засіданні ОСОБА_1 повідомляла суд, що після її попереднього лікування у психіатричному закладі, звідки вона була виписана в грудні 2017 року, вона, з дозволу батьків, проживала сама у квартирі АДРЕСА_1 , справно приймала ліки, не потребувала стороннього догляду та була спроможна задовольнити власні життєві потреби. З початком бойових дій її мати стала проживати в іншому місті та безпосереднього спілкування між ними не було. В день госпіталізації мати приїхала до неї та вимагали відчинити двері. Вона не хотіла відчиняти двері, побоюючись, що мати викликає швидку медичну допомогу і її госпіталізують. Проте жодних агресивних дій по відношенню до матері чи сусідів вона не вчиняла.
Наголошує, що для госпіталізації особи в примусовому порядку до психіатричного закладу недостатньо самого лише факту наявності психічної хвороби, тоді як зі змісту Акту огляду встановлено, що хвора не висловлювала суїцидальних думок, фактів вчинення нею якихось дій, що становлять чи могли становити шкоду здоров'ю судом не установлено.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 31.08.2023 апеляційну скаргу залишено без задоволення; рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 02.09.2022 залишено без змін
Постановою Верховного Суду від 25.04.2024 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; постанову Полтавського апеляційного суду від 31.08.2023 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 06.05.2024 справу призначено до судового розгляду.
У суді апеляційної інстанції представник заінтересованої особи доводи апеляційної скарги підтримала, наполягаючи на її задоволенні.
Інші учасники судового процесу в судове засідання не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду справи, що з огляду на положення ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника заінтересованої особи тавивчивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції установлено та підтверджується матеріалами справи, що 31.08.2022 здійснено запис лікаря приймального відділення стосовно хворої ОСОБА_1 ./а.с.7/
Згідно з Актом психіатричного огляду особи, госпіталізованої до психіатричної лікарні у примусовому порядку згідно зі статтею 14 Закону України «Про психіатричну допомогу» від 01.09.2022 №31/2218, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , страждає тяжким психічним розладом у формі шизофренії параноїдної F20.0. в результаті чого представляє безпосередню небезпеку для себе та оточуючих. На теперішній час виявляє гостру психотичну симптоматику, висловлює маячні ідеї на адресу сусідів, близьких. Відмовляється від прийому їжі та ліків необхідних для нормального функціонування організму потребує примусової госпіталізації в психіатричний стаціонар згідно зі ст.14 Закону України «Про психіатричну допомогу». Зі змісту Акту вбачається:
- анамнез хвороби: находить повторно за направлення лікаря БШМД-104, у зв'язку із зміною стану - неадекватна поведінка, агресія до сусідів та оточуючих. Постійні конфлікти з матір'ю. Психічно хвора з 2004 року. В анемнезі дві суїцидальні спроби. Неодноразово перебувала на примусовій госпіталізації за рішенням суду. Остання госпіталізація в 25 відділення з 01.11.2021 по 17.12.2021;
- анамнез захворювання: неодноразово лікувалася у ОКПЛ №3. Зі слів медперсоналу хвора агресивна до матері, закривалась вдома не пускала її. Свариться з сусідами, погрожує їм. Не спить. Була викликана БШМД, доставлена до ОКПЛ №3;
- ЛКК №242 від 01.09.2022: контакт малопродуктивний. Злісна. Під час бесіди швидко роздратовується. На запитання починає підвищувати голос, без відчуття дистанції. Стверджує, що вона адвокат «последние 4 месяца прошлий раз лечилась добровольно…». Параноїдно налаштована до матері, брата. Висловлює загрози на їх адресу. Мислення нецілеспрямоване з масою зісковзувань. Мова швидка, по типу монолога. Рухово збуджена, імпульсивна. В поведінці неспокійна, напружена, настрій мінливий. Наявність оманів сприйняття заперечує, але виключати не може. Пацієнтка диссимулює свої переживання. Суїцидальних думок не висловлює. Критика до стану відсутня. Не дала згоду на лікування. Застосована ст.14 Закону України «Про Психіатричну допомогу»./а.с.3-4/
Задовольняючи заяву щодо направлення ОСОБА_1 до психіатричного стаціонару, районний суд виходив із підстав наявності у хворої тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, відсутність її усвідомленої згоди на госпіталізацію, оскільки за медичним призначенням лікування хворого можливе лише в умовах психіатричного стаціонару.
Апеляційний суд із такими висновками суду першої інстанції не погоджується з таких підстав.
Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу доки наявність такого розладу не буде встановлена на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.
Зазначене положення закону узгоджується із пунктом 5 Принципу 4 «Визначення психічної хвороби» Принципів захисту психічно хворих осіб та покращення психічної допомоги, прийнятих резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 17.12.1991 №46/119, за змістом яких жодна особа або орган влади не може класифікувати індивіда як такого, що має психічну хворобу, інакше як з метою, що прямо пов'язана із психічним захворюванням або внаслідок психічного захворювання.
Статтею 4 Закону України «Про психіатричну допомогу» передбачено, що психіатрична допомога надається на основі принципів законності, гуманності, додержання прав людини і громадянина, добровільності, доступності та відповідно до сучасного рівня наукових знань, необхідності й достатності заходів лікування, медичної, психологічної та соціальної реабілітації, надання освітніх, соціальних послуг.
За змістом сталої позиції Європейського суду з прав людини тримання під вартою особи, яка вважається психічно хворою, має відповідати цілям пункту 1 статті 5 Конвенції, що полягає у запобіганні позбавлення осіб свободи у свавільний спосіб, а також відповідати цілям обмеження, зазначеного у підпункті «е». Відтак,особа не може вважатися «психічно хворою» та бути позбавлена волі, якщо не дотримано трьох нижченаведених мінімальних умов: по-перше, об'єктивна медична експертиза повинна достовірно встановити, що особа є психічно хворою; по-друге, психічний розлад має бути таким, що обумовлює примусове тримання особи у психіатричній лікарні; по-третє, необхідність продовжуваного тримання у психіатричній лікарні залежить від стійкості такого захворювання(рішення у справі «Вінтерверп проти Нідерландів»). Суд також наголошує на тому, що жодне позбавлення свободи особи, яка вважається психічнохворою, не може розглядатися як таке, що відповідає підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції, якщо воно було призначене без висновку медичного експерта. Це правило є застосовним навіть якщо метою тримання заявника є саме отримання медичного висновку (рішення у справі «Варбанов проти Болгарії»). Конкретні форма і порядок можуть відрізнятися залежно від обставин. У термінових випадках або у випадках, коли особу затримано внаслідок агресивної поведінки, прийнятним може бути отримання такого висновку одразу після затримання. В усіх інших випадках необхідною є попередня консультація з лікарем. Коли такої можливості немає (наприклад, у зв'язку з відмовою зазначеної особи з'явитися для проведення огляду), потрібно принаймні призначити проведення медичної експертизи на підставі документів з матеріалів справи, і якщо цього зроблено не буде, не можна стверджувати, що наявність у особи психічної хвороби було достовірно доведено (ZAICHENKO v. UKRAINE №45797/09 від 26.02.2015).
Тяжкий психічний розлад - розлад психічної діяльності (затьмарення свідомості, порушення сприйняття, мислення, волі, емоцій, інтелекту чи пам'яті), який позбавляє особу здатності адекватно усвідомлювати оточуючу дійсність, свій психічний стан і поведінку (абзац 3 статті 1 Закону України «Про психіатричну допомогу»).
Особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до закладу з надання психіатричної допомоги без її усвідомленої письмової згоди або без письмової згоди її законного представника, якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах, тапри встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона:вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність (стаття 14 Закону України «Про психіатричну допомогу»).
Згідно висновку Верховного Суду, сформованого у цій справі постановою від 25.04.2024, примусова госпіталізація можлива лише за наявності одночасно таких умов: по-перше, лікування можливе лише у стаціонарних умовах лікарні; по-друге, встановлення в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійна задовольнити свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність.
Відсутність необхідності щодо лікування особи лише в стаціонарних умовах виключає можливість примусової госпіталізації пацієнта до медичного закладу. Примусова госпіталізація до психіатричного закладу виключно на підставі висновку комісії лікарів-психіатрів КНП Харківської обласної ради «Обласна клінічна психіатрична лікарня №3», без урахування заперечень ОСОБА_1 та за відсутності доказів того, що вона вчиняє (вчинила) чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, не відповідає підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін та відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Задовольняючи заяву щодо примусової госпіталізації ОСОБА_1 до психіатричного закладу, суд першої інстанції залишив поза увагою, що положення статті 14 Закону України «Про психіатричну допомогу» застосовуються у виняткових випадках та мають ґрунтуватися на доказах необхідності лікування особи виключно в стаціонарних умовах.
Проте заявником не надано доказів на підтвердження обставин вчинення чи виявлення наміру вчинити ОСОБА_1 дій, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або доказів того, що вона не спроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує його життєдіяльність, а отже потребує лікування виключно в стаціонарних умовах, як і не доведено, що хвора неодноразово перебувала на примусовій госпіталізації за рішенням суду.
Наявний у справі висновок лікарів-психіатрів фіксує, що хвора не висловлювала суїцидальних думок, фактів вчинення нею якихось дій, що становлять чи могли становити шкоду здоров'ю ним не установлено. Відтак, за відсутності інших належних і допустимих доказів про відповідний стан особи, такий висновок є недостатнім для ухвалення рішення про примусову госпіталізацію особи до психіатричного закладу без її усвідомленої згоди.
Інші обставини щодо поведінки та потенційної небезпечності хворої та жодні докази на підтвердження вчинення нею протиправних дій щодо себе чи будь-якої іншої особи судом не досліджувалися, її заперечення до уваги не приймалися та не надавалася їм належна правова оцінка.
При цьому апеляційний суд погоджується із доводами апеляційної скарги заінтересованої особи, що для госпіталізації особи в примусовому порядку до психіатричного закладу недостатньо самого лише факту наявності у неї психічної хвороби, як і можливих неприязних відносин з матір'ю та сусідами, які ґрунтуються на припущеннях медичного персоналу, а отже не можуть вважатися прямими доказами вчинення чи реального наміру вчинити дії, що являють собою небезпеку. Такими доказами є рішення органів національної поліції, прокуратури, суду про притягнення особи до адміністративної чи кримінальної відповідальності. Проте, такі рішення щодо ОСОБА_1 матеріали справи не містять.
Із огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність належних та допустимих доказів, які б у своїй сукупності переконливо свідчили, що психічні розлади у ОСОБА_1 досягли такого рівня, який би виправдовував її примусову госпіталізацію до психіатричної лікарні. Тоді як без встановлення того факту, що поведінка особи є небезпечною для нього чи оточуючих, неможливо застосувати до неї такий захід, як примусова госпіталізація до психіатричного закладу, адже, затримання особи може бути виправданим тільки у випадку, коли було розглянуто інші, менш суворі заходи, але вони виявилися недостатніми для захисту особи або суспільних інтересів, що вимагають затримання такої особи. Наведене відповідає позиції ЄСПЛ у справі «Вітольд Літва проти Польщі» №26629/95.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення районного суду скасуванню, із постановленням нового рішення про відмову в задоволенні заяви.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану в її інтересах представником - адвокатом Сидоренко Іриною Олександрівною, - задовольнити.
Рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 02 вересня 2022 року - скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Обласна клінічна психіатрична лікарня №3» про примусову госпіталізацію ОСОБА_1 - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 30.07.2024.
Головуючий суддя Л.І. Пилипчук
Судді Ю.В. Дряниця
О.В. Чумак