Справа № 554/6894/20 Номер провадження 22-ц/814/2225/24Головуючий у 1-й інстанції Тімошенко Н.В. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.
29 липня 2024 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого - судді - доповідача Дорош А.І.
Суддів: Лобова О.А., Триголова В.М.
при секретарі Коротун І.В.
учасники справи:
позивач ОСОБА_1
представник позивача - адвокат Баликова Н.І.
відповідач ОСОБА_2
представник відповідача - адвокат Остапенко І.О.
третя особа ОСОБА_3
переглянув у судовому засіданні в м. Полтава цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21 лютого 2024 року, ухвалене суддею Тімошенко Н.В., повний текст рішення складено - 01 березня 2024 року
та додаткове рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 05 березня 2024 року, ухвалене суддею Тімошенко Н.В., повний текст рішення складено - дата не вказана
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Сокирченко Таміла Павлівна, Четверта Полтавська державна нотаріальна контора, про визнання заповіту недійсним,-
29 липня 2020 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 (у шлюбі ОСОБА_5 ), треті особи: приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Сокирченко Таміла Павлівна, Четверта Полтавська державна нотаріальна контора, про визнання заповіту недійсним, в якому просила суд: - визнати заповіт від 20.09.2017 за № 1121, посвідчений приватним нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Сокирченко Т.П., недійсним; - стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 840,20 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 грн.
Позовна заява обгрунтована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, серія НОМЕР_1 від 11.01.2018. Позивач є його рідною дочкою, що підтверджується свідоцтвом про народження, серія НОМЕР_2 від 05.01.2018. З батьком вона підтримувала стосунки та постійно спілкувалися, вона була єдиною людиною, хто постійно доглядав ОСОБА_6 . У 1997 та 2007 у батька стався інсульт, що значно відобразилося на його здоров'ї. Після перенесеного другого інсульту вона почала постійно йому допомагати, оскільки в силу перенесеної хвороби він потребував догляду та реабілітації. З 2010 у ОСОБА_6 почалися проблеми з психікою. Він перебував у збудженому стані, скаржився на постійну тривогу, дзвонив їй по кілька разів на день, говорив, що боявся залишатися один, бо не хотів померти на самоті, скаржився на здоров'я, просив безперервного догляду. Через свій стан він почав викликати швидку допомогу по кілька разів на день. Через такі психічні та агресивні стани дільничні лікарі додому викликали йому лікаря психіатра. Лікарі за місцем проживання батька не справлялися з його психічним станом та ініціювали постановку його на облік до психоневрологічного диспансеру. Лікар-психіатр, у якого на обліку перебував ОСОБА_6 , приходив до нього додому або позивач відвозила батька на прийом. Самостійно він містом не пересувався. У 2015 у батька почалось серйозне погіршення стану здоров'я внаслідок зловживання психотропними ліками та він навіть перестав ходити. Вона за ним постійно доглядала, оскільки батько не міг самостійно себе обслуговувати, що також значно погіршило його стан. Був лежачим приблизно рік, з серпня 2016 почав пересуватися по квартирі. Через передозування феназепамом батько потрапив до Полтавської обласної клінічної психіатричної лікарні ім. О.Ф. Мальцева, де знаходився на лікуванні з 17.08.2016 по 05.09.2016 з діагнозом «Тривожно - фобічний розлад особистості та поведінки внаслідок органічного ураження центральної нервової системи з помірно вираженим психоорганічним синдромом, демонстративною суїцидальною спробою». У 2016-2017 вона була вагітна, вагітність протікала важко, лежала у лікарні, тому рідше бувала у батька, за ним доглядали сусіди, хоча продовжувала його утримувати. 24.04.2017 вона народила сина, який місяць після пологів знаходився у реанімації і у подальшому потребував тривалого лікування. Все це і стало причиною того, що за цей час батько склав два заповіти на мало знайомих їй, навіть йому, людей. Зі слів ОСОБА_6 , ОСОБА_4 погодилася його навідувати та доглядати за умови отримання винагороди. Як наслідок, ОСОБА_6 20.09.2017 склав заповіт на ОСОБА_4 . Оскільки він самостійно містом не пересувався, вона відвезла його до нотаріуса для складення чергового заповіту. Після 20.09.2017 вони більше не бачилися. Батько почав телефонувати їй, трубку ніхто не брав. Враховуючи те, що ОСОБА_6 мав нестійку психіку та не сказав позивачу про наявність цього заповіту, його стан дуже змінився, він постійно був тривожним, агресивним та просив його не залишати. ОСОБА_6 перебував у пригніченому стані, тому що особа, якій він заповів все майно, ОСОБА_4 залишила його у безпорадному стані, не відповідала на його дзвінки, не навідувала його та нічим не допомагала. 27.09.2017 батькові зробили операцію, у цей час він перебував на стаціонарному лікуванні у КП «Полтавському обласному клінічному госпіталі для ветеранів війни» Полтавської обласної ради з 27.09.2017 по 25.10.2017 у зв'язку з проведеною операцією. Вона забирала його з лікарні, купувала всі необхідні ліки, ходунки, продукти харчування. Крім неї, жодної допомоги та догляду ніхто йому не надавав. Потім 28.11.2017 через два місяці після складення оскаржуваного заповіту, усвідомивши, що ОСОБА_4 не має наміру за ним доглядати та не відповідала на телефонні дзвінки, намагався вчинити спробу суїциду (повіситися), знову потрапив до психіатричної лікарні з тим же діагнозом, що і у 2016 році «Тривожно - фобічний розлад особистості та поведінки внаслідок органічного ураження центральної нервової системи з помірно вираженим психоорганічним синдромом, демонстративною суїцидальною спробою». ОСОБА_6 тяжко хворів та мав декілька діагнозів, зокрема, простата, хронічний цистит, атеросклероз судин, гіпертонічна хвороба III ступеня, хронічний панкреатин, виразкова хвороба шлунку, ангіоптія сітківки по гіпертонічному типу обох очей, початкова катаракта, церебральний атеросклероз тощо, тому він постійно потребував догляду. Будучи матір'ю двох малолітніх дітей, весь свій вільний час, позивач намагалася піклуватися про батька, купувала ліки, прибирала в квартирі, готувала йому, бо згідно рекомендацій лікаря, він повинен був дотримуватись дієтичного харчування, також у нього були проблеми з зором. Усе викладене також підтверджуються поясненнями свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 . За життя до початку розладів психіки, які почалися у 2010, батько висловив свою волю відносно спадкування свого майна. Так, згідно заповіту від 04.12.2007 за № 3781, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Сокирченко Т.П., все майно, яке належало йому за життя, батько заповів позивачу. Після смерті батька у встановлений законом строк вона звернулася до нотаріальної контори, де написала заяву про прийняття спадщини. Крім цього, вона надала нотаріусу заповіт, який був складений батьком, але нотаріус їй повідомив, що заяву про прийняття спадщини написала ще одна особа, яка також пред'явила заповіт від 20.09.2017 за № 1121, посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Полтавської області Сокирченко Т.П. Відповідно до цього заповіту її батько заповідає все своє майно відповідачу ОСОБА_4 . Вважає, що цей заповіт є недійсним, оскільки волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі, так як через стійкий розлад здоров'я він не усвідомлював значення своїх дій. Похилий вік заповідача, незадовільний стан його здоров'я, нестійкість нервової системи, перенесені тяжкі хвороби, перебування на обліку в Полтавському обласному психоневрологічному диспансері та лікування в Полтавській обласній клінічній психіатричній лікарні ім. О.Ф. Мальцева вплинули на свідомість та свободу волевиявлення заповідача. ОСОБА_6 після перенесених інсультів страждав на психічні розлади та перебував на відповідних обліках тривалий час, його психічні розлади мали стійкий характер, що підтверджується довідкою, наданою Полтавською обласною клінічною психіатричною лікарнею ім. О.Ф. Мальцева, чим і пояснюється несвідома його поведінка, написання низки заповітів та зміна спадкоємців за заповітом. За життя батько вживав спиртні напої, зловживав заспокійливими засобами, досить легко піддавався впливу сторонньої людини, на нього навіть складало враження те, що говорили по телевізору. Маючи постійні тривожні стани був непостійний, нестриманий, хотів завжди бути в центрі уваги, відвідував усіх можливих лікарів, мав безліч різних діагнозів, що і призводило до постійних депресивних станів.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 21 лютого 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Сокирченко Таміла Павлівна, Четверта Полтавська державна нотаріальна контора, про визнання заповіту недійсним - відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що жодної, з передбачених ст. 1257 ЦК України обставин, в ході судового розгляду не встановлено. Посилання позивача на положення ст. 203 ЦК України не знайшли свого підтвердження належними та достовірними доказами та одночасно спростовуються висновком судового експерта та запереченнями приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Полтавської області Сокирченко Т.П., який перевірив дієздатність заповідача ОСОБА_6 та з'ясував його дійсну волю щодо розпорядження майном на випадок його смерті. При цьому, заповіт по формі та змісту відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема положенням ст. 1247 ЦК України, а його зміст не викликає сумніву щодо дійсного волевиявлення заповідача.
26.02.2024 до суду першої інстанції надійшла заява представника ОСОБА_2 - адвоката Остапченко І.О. про ухвалення додаткового рішення у справі, в якій просила суд стягнути з ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_11 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 21 554 грн (т.2 а.с. 183).
Додатковим рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 05 березня 2024 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в сумі 21 554 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення та додаткове рішення суду першої інстанції скасувати, розглянути та задовольнити клопотання про призначення комісійної посмертної судово-медичної експертизи.
Апеляційна скарга мотивована тим, що як на єдину підставу прийняття оскаржуваного рішення суд посилався на висновок судово-психіатричного експерта Полтавської філії судових експертиз державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров'я України» № 580 від 30.11.2023. При цьому, цей висновок не містить чіткого визначення усвідомлення своїх дій ОСОБА_6 , а вказує лише на можливість такого усвідомлення, що не дає зробити чіткого і однозначного висновку усвідомлення ним своїх дій. ОСОБА_6 мав низку супутніх захворювань, на які вказує і висновок судово-психіатричного експерта № 580 від 30.11.2023. Позивач звернула увагу на численні діагнози, ліки, які постійно протягом тривалого часу разом психотропними препаратами приймав ОСОБА_6 , його поведінку та просила це врахувати при проведенні посмертної судово-психіатричної експертизи. Також, ознайомившись з висновком експерта, позивач з метою встановлення внутрішнього стану ОСОБА_6 , що має істотне значення для вирішення справи та вирішення питань, чи був стабільним психіатричний та психологічний стан під час написання заповіту 20.09.2017, просила суд призначити посмертну судово - почеркознавчу експертизу, оскільки нею вирішуються питання не лише ідентифікаційні, а й діагностичні, внутрішнього стану виконавця (втома, стан збудження або гальмування, психічне захворювання і ін.), у проведенні якої судом було відмовлено. Позивач бажала скористатися цим правом з метою отримання додаткових даних для проведення повторної посмертної судово - медичної експертизи, оскільки у висновку експерта не зазначено, що вищевказані хвороби, якими страждав заповідач, могли вплинути на рівень його свідомості у момент підписання заповіту. Також експертами не зроблено висновок щодо негативного впливу лікарських препаратів, які були призначені заповідачу, на момент підписання заповіту на рівень його свідомості. Експертами не надано висновку, що хвороби, якими страждав заповідач, у сукупності із впливом лікарських препаратів могли викликати у хворого порушення свідомості. При цьому, в ході судового засідання судом відмовлено в наданні додаткового часу для підготовки клопотання про призначення комплексної посмертної судово-медичної експертизи. Судом першої інстанції необгрунтовано відмовлено у задоволенні клопотання про призначення посмертної судово - почеркознавчої експертизи, чим порушено принцип змагальності сторін у цивільному судочинстві. Судом не надано жодної оцінки показанням свідків, що також є доказами у справі. Судом зазначено, що ОСОБА_11 є дочкою ОСОБА_6 з посиланням на те, що цей факт не заперечується сторонами по справі, однак будь-які докази, що підтверджують їх родинний зв'язок не надані, а висновки суду не підтверджені доказами та грунтуються на припущеннях. Також вказує, що не погоджується з додатковим рішенням суду, оскільки представником відповідача вказані завищені ціни на послуги з правничої (правової) допомоги, які не є співмірними з часом витраченим адвокатом на надання певних послуг та їх складністю. Зокрема, розгляд справи неодноразово відкладався, судове засідання не відбувалося, тому розмір витрат адвоката за участь в судових засіданнях значно завищена. Необґрунтований розрахунок витрат на правову допомогу є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат на правову допомогу.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Остапченко І.О. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції - без змін; судові витрати, включаючи витрати на професійну правничу допомогу, покласти на позивача.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що відповідно до актового запису № 1497 від 05.10.1984, складеного Октябрським відділом РАЦС ГТУЮ у Полтавській області, та повторним свідоцтвом про народження, серія НОМЕР_2 від 05.01.2018 ОСОБА_1 є рідною дочкою ОСОБА_6 (т.1 а.с. 12).
Окрім того, як установлено та не заперечується сторонами по справі, відповідач ОСОБА_2 також є рідною дочкою спадкодавця ОСОБА_6 .
Відповідно до актового запису № 62 від 11.01.2018, складеного Шевченківським районним у місті Полтава відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Полтавській області, ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про смерть, серія НОМЕР_1 ).
За життя ОСОБА_6 неодноразово складав заповіт на випадок смерті щодо належного йому майна як на користь дочки ОСОБА_1 від 04.12.2007 року, так і на користь дочки ОСОБА_2 від 20.09.2017 року (т.1 а.с. 13,14).
Так, 20.09.2017 року спадкодавцем ОСОБА_6 було складено заповіт (останній), серія НМЕ № 864797, зареєстрований в реєстрі за № 1121 та посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Полтавської області Сокирченко Т.П., відповідно до якого ОСОБА_6 на випадок своєї смерті заповів все належне йому майно повністю ОСОБА_4 (т.1 а.с. 14).
Згідно Витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі № 50646197 від 23.01.2018, після смерті ОСОБА_6 23.01.2018 нотаріусом Четвертої Полтавської державної нотаріальної контори відкрито спадкову справу № 61896982 (т.1 а.с. 17).
29.05.2019 рішенням Октябрського районного суду м. Полтави позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування - задоволено.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 19.09.2019 апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задоволено. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 29 травня 2019 - скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування - відмовлено (т.1 а.с. 153-156).
Постановою Верховного Суду від 05.03.2020 касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Постанову Полтавського апеляційного суду від 19 вересня 2019 залишено без змін (т.1 а.с. 158-162).
Зокрема, судом апеляційної інстанції було встановлено, що заповіт (серія НМЕ №864797, зареєстрований в реєстрі за №1121 та посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Полтавської області Сокирченко Т.П.), відповідно до якого ОСОБА_6 на випадок своєї смерті заповів все належне йому майно повністю, саме ОСОБА_2 , є проявом внутрішнього волевиявленням спадкодавця, чинний, ніким не оспорюваний.
Суд касаційної інстанції зауважив, що заповіт є внутрішнім волевиявленням спадкодавця, який вважав за необхідне залишити все наявне йому майно ОСОБА_4 , а ОСОБА_1 не має права на обов'язкову частку у спадщині, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
У судовому засіданні встановлено, що оспорюваний заповіт від 20.09.2017, який підписаний заповідачем ОСОБА_6 , складений у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення, особисто підписаний заповідачем та посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Полтавської області Сокирченко Т.П., що відповідає вимогам ст. 1247 ЦК України.
Ухвалою суду першлї інстанції від 05.04.2023 у даній справі призначено посмертну судово-психіатричну експертизу з метою встановлення психічного стану ОСОБА_6 .
Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта Полтавської філії судових експертиз державної установи «Інститут судової психіатрії міністерства охорони здоров'я України № 580 від 30.11.2023, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на час складання заповіту 20.09.2017 виявляв ознаки психічного розладу у вигляді «розладу особистості та поведінки органічного походження з тривожно-фобічним компонентом». Вищезазначений психічний розлад не позбавляв ОСОБА_6 можливості в той період часу усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (т.2 а.с.119-143).
Норми права, які застосував суд першої інстанції при вирішенні спору.
Згідно статті 1216ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до статті 1217ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За змістом статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Згідно із частиною першоюстатті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
Статтею 1234 ЦК України встановлено, що право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто.
За своєю юридичною природою заповіт є одностороннім правочином, який дійсний за умови додержання встановленої законом форми та змісту. Отже, на заповіт як односторонній правочин розповсюджуються загальні норми цивільного законодавства стосовно підстав та наслідків визнання недійсності правочинів.
Відповідно достатті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання; має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, його підписує інша особа, що засвідчується у відповідному порядку із зазначенням причин, за яких текст заповіту не міг підписати заповідач власноруч; має бути посвідчений нотаріусом або уповноваженою на це посадовою, службовою особою визначеною статтями 1251 - 1252 ЦК України.
Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним; за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини; у разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.
Цивільний кодекс України проголошує принцип свободи заповіту, відповідно до якого заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Крім того, він може без зазначення будь-яких причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування. Але свобода заповіту має певні межі: не можна позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку в спадщині. Свобода заповіту стосується не лише визначення кола спадкоємців, а й визначення обсягу спадкової маси, яку заповідають. Заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому. Можна скласти заповіт щодо усієї спадщини або лише щодо її частини.
Однією з особливостей цього правочину є забезпечення його таємниці. Таємниця заповіту може мати для заповідача велике значення, тому нотаріус, інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт, свідки, а також фізична особа, яка підписує заповіт замість заповідача, не мають права до відкриття спадщини розголошувати відомості щодо факту складення заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту.
Крім того, відповідно до положень ст. 202 ЦК України заповіт є правочином і до нього застосовуються загальні положення та вимоги, визначені ст.ст. 203-236 ЦК України, у тому числі і підстави недійсності правочинів.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК Українизміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин вчиняється у формі, встановленій законом.
У відповідності з ч. 3 ст. 203 ЦК волевиявлення особи, яка вчиняє правочин, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Статтею 1257 ЦК визначено підстави нікчемності заповіту та визнання його недійсним, які не виключають застосування загальних норм § 2 глави 16 ЦК відповідно до встановлених судом обставин, якщо вони узгоджуються з правовими підставами та наслідками нікчемності або недійсності заповіту, зазначеними уст. 1257 ЦК.
Відповідно до ч. 1 ст. 1257 ЦК підставами нікчемності заповіту, тобто недійсності відповідно до закону, є складання заповіту особою, яка не мала на це права, або складання з порушенням вимог щодо форми та посвідчення заповіту. На підставі ст. 215 ЦК визнання такого заповіту недійсним судом не вимагається.
Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Предметом даного спору є визнання заповіту від 20.09.2017 за № 1121, посвідченого приватним нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Сокирченко Т.П., недійсним з підстав того, що волевиявлення заповідача ОСОБА_6 не було вільним та не відповідало його волі, так як через стійкий розлад здоров'я він не усвідомлював значення своїх дій.
Згідно ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Згідно ч. 2 ст. 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, позивачем не доведено підстави позову, доводи позивача спростовуються висновком судово-психіатричного експерта №580 від 30.11.2023 та запереченнями приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Полтавської області Сокирченко Т.П., який перевірив дієздатність заповідача ОСОБА_6 та з'ясував його дійсну волю щодо розпорядження майном на випадок його смерті. Заповіт по формі та змісту відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема положенням ст. 1247 ЦК України, його зміст не викликає сумніву щодо дійсного волевиявлення заповідача.
Як встановлено судом першої інстанції і це вбачається з матеріалів справи, 20.09.2017 спадкодавцем ОСОБА_6 складено заповіт (останній), серія НМЕ № 864797, зареєстрований в реєстрі за № 1121 та посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Полтавської області Сокирченко Т.П., відповідно до якого ОСОБА_6 на випадок своєї смерті заповів все належне йому майно повністю ОСОБА_4 (т.1 а.с. 14).
Згідно висновку судово-психіатричного експерта Полтавської філії судових експертиз державної установи «Інститут судової психіатрії міністерства охорони здоров'я України № 580 від 30.11.2023, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на час складання заповіту 20.09.2017 виявляв ознаки психічного розладу у вигляді «розладу особистості та поведінки органічного походження з тривожно-фобічним компонентом». Вищезазначений психічний розлад не позбавляв ОСОБА_6 можливості в той період часу усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (т.2 а.с. 119-143).
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 161/17119/16, підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Аналогічний висновок зроблений і в постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 у справі № 523/14606/13-ц. Встановлення неспроможності особи в момент вчинення заповіту розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними такого стану на момент вчинення заповіту відбувається з урахуванням як висновку посмертної судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи про те, що в момент вчинення заповіту особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.
Отже, вказаний висновок судово-психіатричного експерта № 580 від 30.11.2023 не містить категоричного висновку про те, що ОСОБА_6 в момент вчинення заповіту 20.09.2017 року не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними, а тому відсутні законні підстави для задоволення позову.
Щодо додаткового рішення суду першої інстанції від 05.03.2024 року, яке є похідним та яким стягнуто з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 21 554 грн., які, як вважає колегія суддів, є співмірними з часом, витраченим адвокатом на надання юридичних послуг та їх складністю, тому підстав для відмови у їх стягненні не вбачається.
Доводи апеляційної скарги про те, що висновок судово-психіатричного експерта Полтавської філії судових експертиз державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров'я України» № 580 від 30.11.2023 не містить чіткого визначення усвідомлення своїх дій ОСОБА_6 , а вказує лише на можливість такого усвідомлення, що не дає зробити чіткого і однозначного висновку усвідомлення ним своїх дій, то ці доводи не заслуговують на увагу, оскільки він не містить категоричного висновку про те, що ОСОБА_6 не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними при посвідченні заповіту.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_6 мав низку супутніх захворювань, на які вказує і висновок судово-психіатричного експерта № 580 від 30.11.2023, то ці доводи не впливають на законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції, оскільки, як зазначає сам позивач, ці діагнози були предметом дослідження експертами та зазначені у висновку.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач суд призначити посмертну судово - почеркознавчу експертизу, оскільки нею вирішуються питання не лише ідентифікаційні, а й діагностичні, внутрішнього стану виконавця (втома, стан збудження або гальмування, психічне захворювання і ін.), у проведенні якої було відмовлено, то ці доводи також не є підставою для скасування рішення суду, оскільки у позові позивач не посилалася на ту обставину, що заповіт підписаний не батьком, а доводи про те, що позивач бажала скористатися цим правом з метою отримання додаткових даних для проведення повторної посмертної судово - медичної експертизи, то предметом доказування у даному спорі є перебування спадкодавця на час посвідчення заповіту у такому стані, який позбавляв його можливості усвідомлювати свої дії та керувати ними.
Доводи апеляційної скарги про те, що експертами не зроблено висновок щодо негативного впливу лікарських препаратів, які були призначені заповідачу, на момент підписання заповіту на рівень його свідомості, що експертами не надано висновку, що хвороби, якими страждав заповідач, у сукупності із впливом лікарських препаратів могли викликати у хворого порушення свідомості, то ці доводи стосуються безпосередньо саме дій експертів при проведенні експертизи та наданні висновку, який є доказом у справі. У відповідності до вимог ч. 2 ст. 102 ЦПК України предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Згідно ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
При цьому колегія суддів звертає увагу і це вбачається з матеріалів справи, що експертна установа раніше звертала увагу суду першої інстанції на те, що поставлені в ухвалі на вирішення експертизи питання не входять у компетенцію судово-психіатричної експертизи.
Доводи апеляційної скарги про те, що в ході судового засідання судом було відмовлено в наданні додаткового часу для підготовки клопотання про призначення комплексної посмертної судово-медичної експертизи, то ці доводи не заслуговують на увагу, оскільки висновок судово-психіатричного експерта № 580 від 30.11.2023 надійшов до суду 06.12.2023 року, ухвалою суду першої інстанції від 11.12.2023 провадження у справі було відновлено (т.2 а.с. 144), 05.01.2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Баликова Н.І. подала суду заяву про ознайомлення з матеріалами справи (т.2 а.с. 154), з якими 08.01.2024 була ознайомлена та виготовила фотокопії, 15.01.2024 вона подала заяву про відкладення справи розглядом, яка призначена на 17.01.2024 (т.2 а.с. 155), 21.02.2024 представник ОСОБА_1 - адвокат Баликова Н.І. подала суду клопотання про призначення посмертної судово-почеркознавчої експертизи (т.2 а.с. 163-166) та про витребування оригіналів документів (т.2 а.с. 167-169). Отже, як вбачається з матеріалів справи, представник позивача мала достатньо часу (близько 2,5 місяці після відновлення провадження) для підготовки клопотання про призначення саме комплексної посмертної судово-медичної експертизи, але його у суді першої інстанції не заявляла.
Інші доводи апеляційної скарги також не заслуговують на увагу, аргументи щодо них викладені вище у цій постанові та не дають підстав для скасування судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 367 ч.1, 368, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_12 - залишити без задоволення.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21 лютого 2024 року та додаткове рішення цього ж суду від 05 березня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції, у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 29 липня 2024 року.
СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов