Житомирський апеляційний суд
Справа №288/1566/24 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Номер провадження №11-кп/4805/718/24
Категорія ст.422-1 КПК Доповідач ОСОБА_2
25 липня 2024 року Житомирський апеляційний суд в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м.Житомирі судове провадження №288/1566/24 за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Попільнянського районного суду Житомирської області від 11.07.2024,
Зазначеною ухвалою задоволено клопотання прокурора. Продовжено строк дії раніше обраного запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_8 , до 08 вересня 2024 року включно.
В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу суду, як незаконну, та постановити нову, якою застосувати до його підзахисного інший запобіжний захід не пов'язаний із триманням під вартою. При цьому, зазначає, що слідчим суддею не надано оцінку належності, допустимості та достовірності доказів, як і не враховано аргументи сторони захисту, щодо необґрунтованості ризиків. Зазначає, що під час розгляду клопотання судом сторона захисту наводила аргументи, щодо невідповідності клопотання вимогам КПК України, формального підходу сторони обвинувачення до підготовки клопотання, не подання додатків зазначених в ч.3 ст.184 КПК України, не подання відповідних доказів на обґрунтування думок сторони обвинувачення. Звертає увагу, що в клопотанні не зазначено повну анкетну інформацію про його підзахисного, його дітей, сімейний стан, наявність на утриманні батьків, необхідність утримувати родину, стан здоров'я, фінансовий стан родини тощо. Крім того, клопотання слідчого не містить обґрунтування визначення розміру альтернативного триманню під вартою запобіжного заходу - застави. Наголошує, що жодний з процесуальних ризиків не доведено стороною обвинувачення, докази їх існування - відсутні.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення захисника та обвинуваченого, які просили апеляційну скаргу задовольнити, думку прокурора, який просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали судового провадження, а також ухвалу суду в межах, передбачених ст.404 КПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
У відповідності до ч.1 ст.331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Нормами ч.2 цієї статті визначено, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Частиною 3 ст.331 КПК України передбачено, що за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Статтею 177 КПК України визначено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до вимог ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Суд, при розгляді клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, згідно із ст.178 КПК України та зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість покарання, яке загрожує підозрюваній особі у разі визнання її винною у вчиненні кримінального правопорушення, та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
На переконання суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції, вирішуючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 , дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону.
У відповідності до виділених матеріалів судового провадження №288/1566/24, в провадженні Попільнянського районного суду Житомирської області перебуває кримінальне провадження №12024060000000050 від 25 січня 2024 року про обвинувачення ОСОБА_9 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.15, ч.4 ст.187, ч.1 ст. 263 КК України, ОСОБА_10 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.4 ст.187 КК України, ОСОБА_8 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.4 ст.187 КК України та ОСОБА_11 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.4 ст.187 КК України.
В ході судового розгляду вказаного кримінального провадження, 11.07.2024 в судовому засіданні Попільнянського районного суду Житомирської області, в порядку ст.331 КПК України, було розглянуто клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 .
При цьому, на думку апеляційного суду зазначене клопотання прокурора є відповідним вимогам ст.199 КПК України, містить всі визначені кримінальним процесуальним кодексом відповідні відомості та обставини, які враховуються при продовженні міри запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Істотних порушень вимог КПК України в цій частині не встановлено.
Посилання апелянта на те, що до клопотання не долучено додатків зазначених в ч.3 ст.184 КПК України, не подання відповідних доказів на обґрунтування думок сторони обвинувачення, не зазначено повну анкетну інформацію про його підзахисного, його дітей, сімейний стан, наявність на утриманні батьків, необхідність утримувати родину, стан здоров'я, фінансовий стан родини, та не містить обґрунтування визначення розміру альтернативного триманню під вартою запобіжного заходу - застави, не є безумовною підставою для скасування оскарженої ухвали суду.
Вирішуючи зазначене клопотання прокурора, суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою та обґрунтовано прийшов до висновку про існування процесуальних ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які не зменшилися й виправдовують тримання під вартою обвинуваченого.
Твердження захисника про недоведеність обставин, які виправдовують необхідність продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та можливість застосування до нього будь-якого більш м'якого запобіжного заходу на думку апеляційного суду, є непереконливими.
Перевіряючи доцільність продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання обвинуваченого під вартою та наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, апеляційний суд вважає, що суд дійшов правильного висновку про їх наявність з огляду на конкретні обставини кримінального провадження та дані про особу обвинуваченого з огляду на наступне.
Так, на думку апеляційного суду, наведені прокурором підстави для продовження строку тримання під вартою є належним чином обґрунтовані та вмотивовані, ризики, які слугували підставою для обрання запобіжного заходу, на даний час не втратили свою актуальність та не змінилися. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Апеляційний суд звертає увагу, що ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій.
При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується саме з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
При цьому, апеляційний суд також враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, в якій Суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за особливо тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від слідства.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, апеляційний суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.4 ст.187 КК України, який відноситься згідно ст.12 КК України до тяжких злочинів, міра покарання, у разі визнання його винуватим, передбачає покарання виключно у виді позбавлення волі від 8 років з конфіскацією майна.
Наведені вище обставини дають достатні підстави стверджувати про наявність ризику переховування обвинуваченого ОСОБА_8 від суду, який на момент розгляду клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою судом першої інстанції та апеляційним судом не зменшився та продовжує існувати.
Апеляційний суд також погоджується з висновками суду про наявність ризику впливу на потерпілу сторону, свідків та інших учасників причетних до вчинення злочину. При встановленні наявності вказаного ризику, апеляційний суд враховує, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав від учасників процесу під час судового засідання, крім того, відповідно до ч.4 ст.95 КПК України суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
За таких обставин, враховуючи, що усі учасники кримінального провадження судом ще не допитані станом на теперішній час на стадії судового розгляду, ризик впливу на них існує до моменту безпосереднього отримання судом показань від учасників провадження та дослідження їх судом.
Апеляційний суд також погоджується з висновками суду про наявність ризику вчинення ОСОБА_8 інших кримінальних правопорушень, оскільки, вважає, що сама поведінка обвинуваченого свідчить про можливість та високий ризик вчинення ним кримінальних правопорушень, виходячи з того, що останній обвинувачується у вчиненні тяжкого правопорушення, не працевлаштований, не має джерел доходу, є мешканцем іншої області, міцних соціальних зв'язків не має, тощо.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово вказував на те, що позбавлення свободи може бути виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається (Рішення у справі Амбрушкевич проти Польщі).
Апеляційний суд звертає увагу на те, що, вирішуючи питання продовження строку тримання під вартою, суд першої інстанції, всупереч доводам апеляційної скарги захисника, відповідно до ст.178 КПК України, врахував фактичні обставини цього кримінального провадження, їх характер, тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому ОСОБА_8 у разі визнання його винним, дані про його особу, який обвинувачується у вчиненні тяжкого правопорушення, взяв також до уваги наявність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, які не зменшились, а саме, що обвинувачений може переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілу сторону, свідків та інших учасників причетних до вчинення злочину, вчинити інше кримінальне правопорушення, а тому дійшов до обґрунтованого висновку про відсутність процесуальної необхідності застосування менш суворого виду запобіжного заходу, не пов'язаного з позбавленням волі.
Оскаржуване рішення суду узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 15.12.2016 року у справі «Ігнатов проти України» вказав, що судовий контроль на новій процесуальній стадії при продовженні дії запобіжних заходів, пов'язаних з обмеженням права особи на свободу та особисту недоторканність, має відбуватися з обґрунтуванням підстав такого продовження (пункт 36).
Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно також виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства (п.35 «Летельє проти Франції» від 26.06.1991року).
Матеріали провадження не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого під вартою та стороною захисту в судовому засіданні апеляційного суду не доведені.
В свою чергу, гарантії обвинуваченого (в суді апеляційної інстанції) дотримуватись належної процесуальної поведінки при зміні запобіжного заходу, не доводять по-за розумним сумнівом дотримання останнім відповідної сталої процесуальної поведінки, в разі застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення заяви захисника ОСОБА_7 про взяття підозрюваного ОСОБА_8 на поруки.
Відповідно до ст.180 КПК України особиста порука полягає у наданні особами, яких слідчий суддя, суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов'язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків відповідно до статті 194 цього Кодексу і зобов'язуються за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу.
Поручителю роз'яснюється у вчиненні якого кримінального правопорушення підозрюється або обвинувачується особа, передбачене законом покарання за його вчинення, обов'язки поручителя та наслідки їх невиконання, право на відмову від прийнятих на себе зобов'язань та порядок реалізації такого права.
На переконання апеляційного суду захисником ОСОБА_7 не було надано обґрунтованих даних, яким чином він, як особа яка є захисником та зобов'язана мати узгоджену позицію з обвинуваченим, діяти в інтересах обвинуваченого, не суперечити його позиції, зможе контролювати виконання процесуальних обов'язків ОСОБА_8 та у разі необхідності забезпечить його явку до органу досудового розслідування чи в суд на першу вимогу.
На думку колегії суддів, зважаючи на ступінь тяжкості та суспільну небезпеку кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_8 , його фактичні обставини тощо, на цей час запобіжний захід у виді особистої поруки є неспівмірним з ризиками, передбаченими ч.1 ст.177 КПК України, які були встановлені судом та знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду.
Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого, судом на даному етапі не встановлено та стороною захисту не доведено.
При цьому, суд, у відповідності з вимогами ч.4 ст.183 КПК України, при продовженні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не визначив розмір застави в даному кримінальному провадженні, оскільки ОСОБА_8 , обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії тяжких злочинів із застосуванням насильства.
Всі викладені захисником ОСОБА_7 апеляційні доводи були об'єктом дослідження судом першої інстанції при продовженні обвинуваченому строку дії запобіжного заходу і ним надана належна оцінка. Жодних нових обставин, які б впливали на обґрунтованість поданої апеляційної скарги на зміну запобіжного заходу не встановлено.
Тому, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції на підставі всебічно з'ясованих обставин дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 .
Істотних порушень кримінального процесуального закону, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді питання про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_8 під час апеляційного розгляду не встановлено.
Приймаючи до уваги вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст.404, 407, 422-1 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу Попільнянського районного суду Житомирської області від 11.07.2024 в частині продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на 60 діб до 08 вересня 2024 року включно, - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді: