Справа № 296/6285/17 Головуючий у 1-й інст. Шкиря В. М.
Категорія 84 Доповідач Трояновська Г. С.
29 липня 2024 р. м. Житомир
Житомирський апеляційний суд в складі:
головуючого судді: Трояновської Г.С.,
суддів: Борисюка Р.М., Микитюк О.Ю.
вирішуючи відповідно до вимог ст.359 ЦПК України питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 05 червня 2024 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 в інтересах малолітнього ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , третя особа орган опіки та піклування виконавчого комітету Житомирської міської ради, про поділ спадкового майна,
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 05 червня 2024 року позов задоволено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, 11.07.2024 представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся із апеляційною скаргою, в якій вказав, що ОСОБА_1 є донькою померлого ОСОБА_6 , проте у свідоцтві про її народження відомості про батька ОСОБА_6 не були зазначені з метою уникнення труднощів при виїзді за кордон її матері. Разом із тим, ОСОБА_1 знала, що ОСОБА_6 є її батьком та він не заперечував цю обставину. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер. Вказує, що ОСОБА_1 після досягнення повноліття мала намір встановити факт батьківства, проте через пандемію COVID-19 та війну в Україні не мала можливості це зробити. Зазначає, що ОСОБА_1 не була обізнана про наявність спадщини після смерті батька, про що дізналася лише у листопаді 2023 року від своєї баби - ОСОБА_5 (мати померлого та відповідач у справі). Тоді ж їй стало відомо і про наявність спору про поділ спадкового майна, у зв'язку із чим, вона звернулася до Корольовського районного суду м. Житомира із позовом про встановлення батьківства, визначення додаткового строку для прийняття спадщини та визнання свідоцтв про право на спадщину недійсними. Вказує, що ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_6 і має право на частину спадщини, проте місцевий суд не залучив її до участі у справі, що призвело до неправильного вирішення спору, рішення за наслідками розгляду якого порушує її права.
17.07.2024 на запит суду на адресу Житомирського апеляційного суду надійшла цивільна справа № 296/6285/17.
Апеляційна скарга не може бути прийнята до розгляду судом апеляційної інстанції та підлягає поверненню, з огляду наступне.
Згідно із частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За змістом частини 5 статті 12 ЦПК України, на суд покладається обов'язок щодо сприяння всебічному і повному з'ясуванню обставин справи шляхом роз'яснення особам, які беруть участь у справі, їх прав та обов'язків, попередження про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяння здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених законом.
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на розгляд своєї справи у суді, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий судовий розгляд.
Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими ЦПК України, у порядку: наказного провадження, позовного провадження (загального а бо спрощеного), окремого провадження (частина 2 статті 19 ЦПК України).
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у рішенні у справі "Белле проти Франції" ("Bellet v. France", заява № 13343/87) від 04 грудня 1995 Європейський суд з прав людини зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права". Як засвідчує позиція Європейського суду з прав людини, основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава, у свою чергу, не повинна чинити правових чи практичних перешкод для здійснення цього права.
У статті 129 Конституції України у числі основних засад судочинства зазначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов'язковими для всіх форм судочинства та всіх судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.
Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.
Отже, конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.
Конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких установлена в належній судовій процедурі та формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; накладення обмежень дозволено за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте, такі обмеження повинні застосовуватися з легітимною метою та зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення ЄСПЛ "Воловік проти України", "Креуз проти Польщі", "Подбіельські та ППУ Полпуре проти Польщі").
Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (mutatis mutandis, рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мельник проти України" ("Melnyk v. Ukraine" заява № 23436/03, § 22, від 28 березня 2006 року).
Обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не має законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю мети, яку прагнуть досягти (рішення Європейського суду з прав людини "Тіннеллі та сини, Лтд та ін.", "Мак-Елдуф та інші проти Сполученого Королівства").
Конвенція має на меті гарантію не теоретичних або ілюзорних прав, а практичних та ефективних. Особливо це стосується права на доступ до суду з огляду на визначене місце, яке посідає в демократичному суспільстві право на справедливий суд (рішення Європейського суду з прав людини "Ейрі проти Ірландії", "Аїт-Мугуб проти Франції").
Реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення ставиться у залежність від положень процесуального закону.
Відповідно до положень частини 1 статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Вказана норма кореспондується з приписами частини 1 статті 352 ЦПК України, згідно якої учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Конструкція статті 352 ЦПК України у системному тлумаченні з частиною 1 статті 17 ЦПК України, з врахуванням принципу верховенства права, складовою якого є доступ до суду, дає підстави дійти висновку, що особи, які не брали участі у справі, мають право на апеляційний перегляд справи виключно у випадку, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки.
ЦПК України передбачено право осіб, які не брали участі у справі, подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, але при дотриманні певних умов.
Так, особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку, передбаченому статтею 352 ЦПК України, повинна довести, наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов'язок і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
Слід ураховувати, що судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
Рішення є таким, що прийнято про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині цього рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав по права та обов'язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
Із матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_3 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , існує спір щодо поділу спадкового майна після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Судом встановлено, що спадкодавець ОСОБА_6 є батьком ОСОБА_4 та сином ОСОБА_5 , які згідно чинного законодавства є спадкоємцями першої черги спадкування за законом.
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 05 червня 2024 року вирішено спір про поділ спадкового майна між зазначеними вище спадкоємцями першої черги.
Однак, звертаючись із апеляційною скаргою адвокат Вернидуб Д.В. в інтересах ОСОБА_1 зазначає, що його довірителька є дочкою померлого ОСОБА_6 та спадкоємцем першої черги спадкування за законом нарівні із його неповнолітнім сином ОСОБА_4 та матір'ю ОСОБА_5 . Таким чином вказує, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції порушуються права його довірительки.
Разом із тим, на підтвердження вказаних обставин посилається на те, що ОСОБА_1 подано позов до Корольовського районного суду м. Житомира про встановлення батьківства, визначення додаткового строку для прийняття спадщини та визнання свідоцтв про право на спадщину недійсними у зв'язку із чим ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 05.02.2024 відкрито провадження у справі № 296/12820/23 за позовом ОСОБА_1 до неповнолітнього ОСОБА_4 , законним представником якого є ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про встановлення батьківства, визначення додаткового строку для прийняття спадщини, визнання недійсним свідоцтв про право на спадщину та скасування реєстрації права власності.
Із Єдиного державного реєстру судових рішень, вхід до якого здійснено під повним доступом судді, вбачається, що рішення у вказаній справі станом на час вирішення питання про відкриття провадження у цій справі № 296/6285/17 - не ухвалено. Крім того, інші докази на підтвердження родинних відносин ОСОБА_1 та ОСОБА_6 в матеріалах справи відсутні, про що зазначає і сам представник скаржниці в апеляційній скарзі.
Таким чином, ОСОБА_1 не доведено, що вона мала право на спадкове майно як спадкоємець першої черги спадкування за законом ні на час ухвалення оскаржуваного рішення у справі, ні на час звернення із апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 (№ 14-400 цс 19) роз'яснено, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 (пункт 41)).
Таким чином, колегія суддів вважає, що на час звернення із апеляційною скаргою на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 05 червня 2024 року, за відсутності доказів права ОСОБА_1 на спадкове майно, що є предметом спору, нею не доведено порушення її прав оскаржуваним рішенням суду.
Аргументи апеляційної скарги про те, що заявник як дочка спадкодавця, що не залучена судом до участі у справі, має право користуватись правами, передбаченими ЦПК України, в тому числі правом на оскарження судового рішення в апеляційному порядку є слушними, однак з урахуванням положень частини першої статті 352 ЦПК України на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, особа, не залучена до участі у справі, повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо з судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов'язок і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. В даному конкретному випадку в матеріалах справи відсутні належні докази того, що ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_6 , а майбутнє рішення суду у справі № 296/6285/17 про встановлення батьківства, свідчить тільки про ймовірний зв'язок.
Зважаючи на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що скаржником не було належним чином доведено його тверджень про те, що оскаржуваним рішенням суд вирішив питання про його права, свободи, інтереси чи обов'язки.
У свою чергу, враховуючи, що апеляційний суд має право на перегляд рішення суду першої інстанції лише за апеляційною скаргою або ж учасника справи, або ж особи, яка хоча й не була залучена до участі у справі, однак рішення суду стосується її прав, обов'язків, свобод чи інтересів, то у цьому випадку у апеляційного суду відсутня можливість розгляду питання щодо законності чи незаконності оскаржуваного рішення.
Колегія суддів враховує, що Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18) виснував, що суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції. Якщо обставини вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю.
У цій справі колегія суддів вбачає відсутність порушеного права ОСОБА_1 на стадії вирішення питання про можливість відкриття провадження.
Крім того, апеляційний суд вказує, що у випадку задоволення позову ОСОБА_1 до неповнолітнього ОСОБА_4 , законним представником якого є ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про встановлення батьківства, визначення додаткового строку для прийняття спадщини, визнання недійсним свідоцтв про право на спадщину та скасування реєстрації права власності рішення у даній цивільній справі №296/6285/17 може бути переглянуте за нововиявленими обставинами.
Відповідно до п. 1 ч.5 ст. 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо апеляційна скарга подана особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписана, або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено.
Оскільки до апеляційної скарги не додано належних документів, що підтверджують порушене право ОСОБА_1 , тому апеляційна скарга підлягає поверненню, що не позбавляє заявника звернутися до суду у спосіб, визначений чинним процесуальним законодавством.
Керуючись статтями 43, 356, 357 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 05 червня 2024 року повернути заявнику.
Копію ухвали разом з доданими до апеляційної скарги матеріалами надіслати заявнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її постановлення.
Головуючий Судді