вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"27" червня 2024 р. Справа № 911/65/24
За позовом Заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури, 09100, Київська область, місто Біла Церква, вулиця Шолом-Алейхема, будинок 38-А
в інтересах держави в особі Білоцерківської міської ради, 09100, Київська область, місто Біла Церква, вулиця Ярослава Мудрого, будинок 15
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛИСТОПАД 17", 09133, Київська область, Білоцерківський район, селище міського типу Терезине, вулиця Селекційна, будинок 32
про стягнення пайової участі у розмірі 1 748 092, 07 грн
суддя Н.Г. Шевчук
секретар судового засідання М.Г. Байдрелова
за участю:
прокурора: Яворський С.С.;
представника позивача: не прибув;
представника вiдповiдача: не прибув.
суть спору:
Заступник керівника Білоцерківської окружної прокуратури (надалі також - прокурор) звернувся до Господарського суду Київської області в інтересах держави в особі Білоцерківської міської ради (надалі також - позивач, міська рада) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛИСТОПАД 17" (надалі також - відповідач, ТОВ "ЛИСТОПАД 17") про стягнення пайової участі у розмірі 1 133 120, 00 грн у розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Біла Церква, а також 513 829, 47 грн інфляційних втрат та 101 142, 60 грн 3 % річних.
В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що відповідачем не було виконано свій обов'язок зі сплати пайової участі у розвитку інфраструктури міста Біла Церква у зв'язку зі здійсненням у 2020 році будівництва комплексу громадського призначення у складі: закладу громадського харчування та торгівельних приміщень по вул. Леваневського, 53-К м. Біла Церква Київської області.
Білоцерківська міська рада повністю підтримала позовні вимоги прокурора та просила суд задовольнити їх у повному обсязі. Крім того, просила суд розглянути справу без участі представника Білоцерківської міської ради (клопотання від 01.02.2024 № 397/01-07).
Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛИСТОПАД 17" категорично не погоджується з позовними вимогами та вважає їх такими, що не підлягають задоволенню. Відповідач твердить, що 31.07.2020 ТОВ "ЛИСТОПАД 17" отримало лише Дозвіл на виконання будівельних робіт № КС012200731279 та в період з 31.07.2020 по 04.01.2021 ним здійснювалися підготовчі роботи і лише після 11.01.2021 були розпочаті будівельні роботи. Таким чином відповідач стверджує, що сама лише наявність дозвільних документів на будівництво не є підставою для звернення про визначення розміру пайової участі. Відповідач вважає, що ним норми законодавства України не порушувалися, оскільки чинне законодавство передбачало обов'язок сплати пайової участі до місцевого бюджету замовниками будівництва, будівництво яких розпочате у 2020 році, тоді як відповідач будівельні роботи розпочав у 2021 році.
Прокурор в свою чергу наголошує на тому, що законодавством покладено на замовників будівництва обов'язок щодо участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту. Водночас акцентує увагу на тому, що супровідною документацією (Дозвіл виконання будівельних робіт № КС012200731279 від 31.07.2020, акт готовності об'єкта до експлуатації від 20.10.2021) підтверджується початок робіт - липень 2020 року.
Натомість відповідач, посилаючись на судове провадження № 357/7480/20, яке було ініційоване прокуратурою про витребування земельної ділянки, на якій планувалося будівництво, стверджує, що будівельні роботи з об'єктивних причин не проводилися, а лише здійснювалися підготовчі роботи.
Господарський суд Київської області ухвалою від 23.01.2024 відкрив провадження у справі № 911/65/24 за правилами загального позовного провадження.
З метою вирішення питань, визначених зокрема частиною другою статті 182 Господарського процесуального кодексу України, підготовче засідання неодноразово відкладалось.
Ухвалою від 07.03.2024 господарський суд закрив підготовче провадження у справі та призначив до розгляду по суті.
Судові засідання з розгляду справи по суті також відкладалися, про що свідчать постановлені за резульатаи засідань ухвали-повідомлення.
У судовому засіданні 27.06.2024 розглянувши клопотання позивача від 25.06.2024 про відкладення судового засідання, суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення, зважаючи на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, тоді як судом визначено достатність матеріалів справи для вирішення спору по суті та відповідно після виходу з нарадчої кімнати оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини, на яких ґрунтується позов, та оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
установив:
Як вбачається з матеріалів справи, згідно Дозволу на виконання будівельних робіт від 31.07.2020 № КС012200731279, виданого відділом державного архітектурно-будівельного контролю Білоцерківської міської ради Товариству з обмеженою відповідальністю "ЛИСТОПАД 17", останнім виконано будівельні роботи із будівництва об'єкта: "Будівництво комплексу громадського призначення у складі: закладу громадського харчування та торгівельних приміщень по вул. Леваневського, 53-К м. Біла Церква Київської області".
Будівництво проводилося на земельній ділянці з кадастровим номером 3210300000:07:007:0029, площею 0, 2042 га з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування туристичної інфраструктури закладів громадського харчування.
20 жовтня 2021 року в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва за номером АС01:7124-6684-4745-8469 зареєстровано акт про готовність об'єкта "Будівництво комплексу громадського призначення у складі: закладу громадського харчування та торгівельних приміщень по вул. Леваневського, 53-К м. Біла Церква Київської області" до експлуатації.
Згідно з інформацією розміщеною на порталі Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, 27.10.2021 відділом державного архітектурно-будівельного контролю Білоцерківської міської ради на підставі акта готовності об'єкта до експлуатації від 20.10.2021 Товариству з обмеженою відповідальністю "ЛИСТОПАД 17" видано сертифікат № КС122211020945, який засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта (черги, окремого пускового комплексу) проектній документації та підтверджує його готовність до експлуатації (а. с. 67-68).
Як вбачається з акта про готовність об'єкта до експлуатації, об'єкт будівництва має такі основні показники: найменування об'єкта згідно з проектом: "Будівництво комплексу громадського призначення у складі: закладу громадського харчування та торгівельних приміщень по вул. Леваневського, 53-К м. Біла Церква Київської області"; дата початку робіт - липень 2020 року, дата закінчення робіт - липень 2021 року; кошторисна вартість будівництва за затвердженою проектною документацією на будівництво становить 28 328 тис. гривень; кошти пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту відповідно до пункту 13 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX не сплачуються (а. с. 61-66).
Прокурор звертаючись до суду з даним позов зазначив, що відповідач не виконав свого обов'язку щодо звернення до Білоцерківської міської ради із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва - "Будівництво комплексу громадського призначення у складі: закладу громадського харчування та торгівельних приміщень по вул. Леваневського, 53-К м. Біла Церква Київської області" та не сплатив пайову участь у визначені законодавством строки, у зв'язку з чим наявні підстави для стягнення з відповідача заборгованості щодо сплати пайової участі, розмір якої за розрахунком позовних вимог становить 1 133 120, 00 грн.
Відповідач заперечуючи проти позову, посилається на відсутність правових підстав для сплати пайової участі.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов таких висновків.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 № 3038-VI.
Частиною першою статті 2 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" вказано, що плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об'єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.
Отже судом встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛИСТОПАД 17" 31.07.2020 отримано дозвіл на виконаня будівльних робіт, а 27.10.2021 - сертифікат про відповідність закінченого будівництва об'єкта (черги, окремого пускового комплексу) проектній документації та підтвердження його готовності до експлуатації.
До 01.01.2020 відносини щодо участі замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту врегульовувалися приписами статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".
Відповідно до частини другої статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції, що діяла до 01.01.2020 року) замовник будівництва, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту відповідно до частини третьої статті 40 цього Закону полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами.
Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію
За змістом зазначених норм, відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов'язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов'язання повинне бути виконане до прийняття новозбудованого об'єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.
Стаття 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначала зобов'язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об'єкта в експлуатацію. Прийняття об'єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов'язання.
Така правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19.
Разом з тим, з 01.01.2020 набули чинності норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX, якими з 01.01.2020 було виключено статтю 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", яка регулювала пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.
За змістом Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" та Прикінцевих та перехідних положень до нього, з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов'язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020.
Також цією правовою нормою було встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку:
1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):
для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта;
для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;
3) замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва;
4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію;
5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту;
6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації.
Отже, у даному випадку, обов'язок відповідача, як замовника будівництва, здійснити оплату пайового внеску у 2020 році визначений безпосередньо приписами пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні".
Суд зазначає, що передбачений Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для:
- об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;
- об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
Тож у вказаних двох випадках, ураховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу другого пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об'єкта в експлуатацію.
Системний аналіз зазначених норм та обставин дає підстави для висновку, що обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає:
- для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;
- для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21.
Враховуючи, що у даній справі будівництво об'єкту розпочато у 2020 році, абзацом другим пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" визначено обов'язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо звернення протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва до органу місцевого самоврядування та перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об'єкта в експлуатацію.
З матеріалів справи вбачається та не спростовано відповідачем, що усупереч зазначеним вище вимогам законодавства, відповідач до Білоцерківської міської ради протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва не звертався.
При цьому, обов'язок сплатити пайову участь, у разі його невиконання замовником будівництва у 2020 році, зберігається до прийняття об'єкта в експлуатацію, навіть у наступних після 2020 року (подібні правові висновки Верховним Судом викладено у постанові від 16.10.2023 у справі № 140/5484/21).
Суд зауважує, що у випадку, якщо замовниками будівництва не буде дотримано передбаченого Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" обов'язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об'єктів в експлуатацію, то, ураховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 зі справи № 643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту буде звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21.
У відповідності до частин першої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
Враховуючи наведене, суд зазначає, що замовник будівництва (відповідач) зобов'язаний перерахувати органу місцевого самоврядування безпідставно збережені грошові кошти пайової участі на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України. Такі висновки сформульовані також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 та Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21.
Отже, враховуючи приписи пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", а також відсутність в матеріалах справи доказів належної сплати пайового внеску до бюджету міста Біла Церква, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛИСТОПАД 17", як замовник будівництва зобов'язане перерахувати органу місцевого самоврядування (позивачу) безпідставно збережені грошові кошти пайової участі на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, що, відповідно, свідчить про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Також дослідивши наданий прокуратурою розрахунок обсягу пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Біла Церква, суд дійшов висновку, що останній є обґрунтованим та здійсненим на законних підставах, зокрема, на підставі кошторисної вартості будівництва об'єкта, відображеної в акті про готовність об'єкту будівництва до експлуатації, а також із урахуванням приписів підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні".
Відповідно до пункту 12 Акту готовності об'єкта "Будівництво комплексу громадського призначення у складі: закладу громадського харчування та торгівельних приміщень по вул. Леваневського, 53-К м. Біла Церква Київської області" до експлуатації, кошторисна вартість будівництва за затвердженою проектною документацією на будівництво становить 28 328 тис. гривень.
Тобто саме від цієї суми слід розраховувати розмір пайової участі відповідача.
Згідно з підпунктом 1 пункту 2 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX, розмір пайової участі для нежитлових будівель та споруд становить 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта.
Таким чином, розмір пайової участі, що мав бути сплачений відповідачем, складає 1 133 120, 00 грн (28 328 000,00 грн х 4 %).
Враховуючи ті обставини, що відповідачем не було виконано свій обов'язок зі сплати органу місцевого самоврядування грошових коштів пайової участі, позов прокурора в цій частині підлягає задоволенню, шляхом стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛИСТОПАД 17" на користь Білоцерківської міської ради грошових коштів пайової участі у сумі 1 133 120, 00 грн.
Доводи та заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, запереченнях на відповідь на відзив та письмових пояснень, не заслуговують на увагу суду та спростовуються таким.
Відповідач ТОВ "Листопад 17" отримав 31.07.2020 дозвіл № КС012200731279 на виконання будівельних робіт із будівництва об'єкта: "Будівництво комплексу громадського призначення у складі: закладу громадського харчування та торгівельних приміщень по вул. Леваневського, 53-К м. Біла Церква Київської області", при цьому відповідно до Реєстру - датою початку "Будівництво комплексу громадського призначення у складі: закладу громадського харчування та торгівельних приміщень по вул. Леваневського, 53-К м. Біла Церква Київської області" є - 31.07.2020, датою завершення будівництва - 23.07.2021.
Актом готовності об'єкта до експлуатації від 20.10.2021, реєстраційний номер в ЄДЕССБ: АС01:7124-6684-4745-8469 встановлено закінчення будівництва об'єкту згідно із проектом: "Будівництво комплексу громадського призначення у складі: закладу громадського харчування та торгівельних приміщень по вул. Леваневського, 53-К в м. Біла Церква Київської області", як нове будівництво, за класом наслідків СС2 та зафіксовано, що будівельні роботи виконано у строк: початок робіт - липень 2020, закінчення робіт - липень 2021.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції від 24.07.2020 чинній на момент видачі дозволу на виконання будівельних робіт) замовник - фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" забудова територій здійснюється шляхом розміщення об'єктів будівництва.
Частиною до частини п'ятої статті 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначено порядок забудови територій, зокрема проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку:
1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних;
2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи;
3) затвердження проектної документації;
4)виконання підготовчих та будівельних робіт;
5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів;
6) реєстрація права власності на об'єкт містобудування.
Таким чином, законодавство визначає виконання підготовчих та будівельних робіт, як єдиний нерозділений етап будівництва щодо забудови території.
Частиною першою статті 34 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що замовник має право виконувати будівельні роботи після:
1) подання замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю - щодо об'єктів будівництва, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), та щодо об'єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта та які не потребують отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об'єктів будівництва, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Форма повідомлення про початок виконання будівельних робіт та порядок його подання визначаються Кабінетом Міністрів України;
3) видачі замовнику органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об'єктів, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з середніми (СС2) та значними (ССЗ) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля згідно із Законом України "Про оцінку впливу на довкілля".
В свою чергу, статтею 35 даного Закону визначено, що після набуття права на земельну ділянку та відповідно до її цільового призначення замовник може виконувати підготовчі роботи, визначені будівельними нормами, стандартами і правилами, з повідомленням органу державного архітектурно-будівельного контролю. Форма повідомлення про початок виконання підготовчих робіт, порядок його подання, форма повідомлення про зміну даних у поданому повідомленні визначаються Кабінетом Міністрів України. Виконання підготовчих робіт може здійснюватися на підставі повідомлення про початок виконання будівельних робіт чи дозволу на виконання будівельних робіт.
Відповідно до статті 37 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" право на виконання підготовчих робіт (якщо вони не були виконані раніше згідно з повідомленням про початок виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт на об?єктах будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля згідно із Законом України "Про оцінку впливу на довкілля", підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд надається замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) після отримання дозволу на виконання будівельних робіт.
Дозвіл на виконання будівельних робіт видається органами державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви.
За наявності дозволу на виконання будівельних робіт отримання замовником та генеральним підрядником чи підрядником (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) інших документів дозвільного характеру для виконання будівельних робіт та видалення зелених насаджень у межах будівельного майданчика не вимагається.
Відповідні положення також містяться в Постанові Кабінету Міністрів України від 13.11.2011 за № 466 "Про деякі питання виконання підготовчих та будівельних робіт" (в редакції від 04.07.2020 чинній на початок будівництва, надалі - Постанова № 466).
Відповідно до абз. 4 пункту 3 Постанови № 466 визначено, що у разі коли об'єктом будівництва є комплекс (будова), до складу якого входять об'єкти з різними класами наслідків (відповідальності), а також комплекс (будова), до складу якого входять об'єкти з одним класом наслідків (відповідальності), що за сукупними показниками перевищують рівень, встановлений для об'єктів з відповідним класом наслідків (відповідальності), право на виконання будівельних робіт виникає після отримання документа, що дає право на виконання будівельних робіт, згідно з цим Порядком як для об'єкта з вищим класом наслідків (відповідальності).
Пунктами 4, 6 Постанови № 466 визначено, що підготовчі роботи, визначені будівельними нормами, стандартами і правилами, можуть виконуватися замовником після набуття права на земельну ділянку відповідного цільового призначення та подання повідомлення про початок виконання підготовчих робіт до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю. Виконання підготовчих робіт може здійснюватися на підставі повідомлення про початок виконання будівельних робіт або дозволу на виконання будівельних робіт (далі - дозвіл).
Документи, що надають право на виконання підготовчих робіт, діють до моменту отримання права на виконання будівельних робіт. Документи, що надають право на виконання будівельних робіт, є чинними до завершення будівництва.
В даному випадку відбувалось нове будівництво комплексу громадського призначення у складі: закладу громадського харчування та торгівельних приміщень по вул. Леваневського, 53-К в м. Біла Церква Київської області за класом наслідків "СС2", що перед його початком потребувало відповідного дозволу, який надає право на виконання будівельних робіт.
Відповідач ТОВ "ЛИСТОПАД 17" з повідомленням про початок виконання підготовчих робіт до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю не звертався, документів, що надають право на виконання саме підготовчих робіт, які діють до моменту отримання права на виконання будівельних робіт не отримував, водночас з матеріалів справи слідує, що відповідач звернувся за отриманням дозволу на виконання будівельних робіт, яке надає право на виконання підготовчих робіт і будівельних робіт на об'єктах будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з середніми наслідками (СС2).
Таким чином, зазначене у відзиві про те, що з 31.07.2020 по 04.01.2021 відповідач ТОВ "ЛИСТОПАД 17" проводив підготовчі роботи, які не є будівельними роботами, та не є будівництвом як єдиний процес не заслуговує на увагу та спростовується викладеним вище.
Крім того у зв'язку із простроченням відповідачем грошового зобов'язання, прокурор просить суд стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю " ЛИСТОПАД 17" 513 829, 47 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з 01.01.2021 по 30.11.2023, та 101 142, 60 грн 3 % річних, нарахованих за період з 01.01.2021 по 22.12.2023.
Згідно зі статтями 612, 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, за змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.10.2023 у справі № 904/4334/22.
Крім того у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 Цивільного кодексу України поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 погодилась з цим висновком.
Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.05.2022 у справі № 925/683/21 вбачається, що у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки відповідач як замовник будівельних робіт на об'єкті будівництва без достатньої правової підстави за рахунок позивача зберіг у себе кошти, тобто відповідачем порушено позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
Отже прокурором правомірно заявлено до стягнення інфляційні збитки та 3 % річних.
Відтак, суд, перевіривши правильність розрахунку трьох процентів річних та інфляційних втрат, заявленого прокурором, встановив, що він розрахований вірно, у зв'язку з чим вимога про стягнення 101 142, 60 грн 3 % річних та 513 829, 47 грн інфляційних втрат підлягають задоволенню.
Одночасно, судом перевірено наявність правових підстав щодо звернення прокурором до суду в інтересах Білоцерківської міської ради.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру". Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 викладено правовий висновок про те, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Водночас згідно із частиною третьою статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Відповідно до абз. 19 частини першої статті 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", бюджет розвитку - доходи і видатки місцевого бюджету, які утворюються і використовуються для реалізації програм соціально-економічного розвитку, зміцнення матеріально-фінансової бази.
Тобто, орган місцевого самоврядування до компетенції якого віднесено повноваження здійснювати захист інтересів держави в галузі бюджету, фінансів, ціна та у галузі будівництва є Білоцерківська міська рада.
Білоцерківська окружна прокуратура 08.09.2023 звернулася з листом № 50-9168вих-23 до Білоцерківської міської ради, в якому йшлося про вжиття заходів щодо усунення порушень законодавства замовниками будівництва, які розпочали будівництво упродовж 2020 року та відповідно мали обов'язок звернутися до Білоцерківської міської ради для отримання розрахунку пайової участі та сплати пайової участі, однак в деклараціях про готовність до експлуатації об'єкта, зокрема щодо "Будівництво комплексу громадського призначення у складі: закладу громадського харчування та торгівельних приміщень по вул. Леваневського, 53-К м. Біла Церква Київської області" зазначено, що пайова участь не сплачується.
Білоцерківська міська рада у відповідь на лист прокурора листом від 19.09.2023 № 2858/01-11 зазначила, що відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту скасована.
Білоцерківська окружна прокуратура листом від 22.12.2023 № 50-12839вих23 роз'яснила Білоцерківський міські раді порядок залучення коштів пайової участі від замовників будівництва, будівництво яких розпочате у 2020 році та відповідно просила надати інформацію чи укладався з ТОВ "ЛИСТОПАД 17" договір про пайову участь, чи проведено ТОВ "ЛИСТОПАД 17" оплату пайової участі, чи вживалися компетентним органом заходи реагування у випадку не укладення договору та несплати коштів, в тому числі шляхом звернення до суду з відповідним позовом.
Листом від 22.12.2023 № 4045/01-11 Білоцерківська міська рада повідомила орган прокуратури, що договір пайової участі з ТОВ "ЛИСТОПАД 17" не укладався, відповідні розрахунку щодо розміру пайової участі не проводилися. Білоцерківською міською радою було направлено ТОВ "ЛИСТОПАД 17" претензію від 21.11.2023 № 3600/01-07, однак станом на дату направлення цього листа, ТОВ "ЛИСТОПАД 17" не звернулося до міської ради для отримання розрахунку пайової участі щодо об'єкта будівництва: "Будівництво комплексу громадського призначення у складі: закладу громадського харчування та торгівельних приміщень по вул. Леваневського, 53-К м. Біла Церква Київської області" та відповідно не сплатило 4 відсотки загальної кошторисної вартості. Інші заходи реагування Білоцерківською міською радою не вживалися.
27 грудня 2023 року орган прокуратури звернувся до Білоцерківської міської ради з листом № 50-12953вих23, в якому просив надати документи щодо спірних правовідносин з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді.
28 грудня 2023 року Виконавчий комітет Білоцерківської міської ради листом № 4113/01-11 надав прокуратурі затребувані документи.
Отже, Білоцерківська міська рада обізнана про необхідність захисту інтересів держави та мала відповідні повноваження для їх захисту, проте таких заходів не вжила, що відповідно, до вимог статті 1311 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру", є підставою для звернення прокурора до суду з цим позовом в інтересах держави в особі зазначеного органу.
У рішенні ЄСПЛ від 15.11.96 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" суд наголосив, що засіб захисту повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Подання позову прокурором за таких умов є єдиним ефективним засобом захисту порушених інтересів держави.
За таких обставин вбачаються виключні підстави для представництва прокурором.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені Білоцерківською окружною прокуратурою Київської області вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно із приписами статей 78-79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За приписами частини першої статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу, судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина п'ята статті 236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
Враховуючи положення статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору слід покласти на відповідача.
Керуючись статтями 124, 129, 231, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Задовольнити повністю позовні вимоги заступника керівника Білоцерківської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Білоцерківської міської ради.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛИСТОПАД 17" (09133, Київська область, Білоцерківський район, селище міського типу Терезине, вулиця Селекційна, будинок 32, код ЄДРПОУ 42911655) на користь Білоцерківської міської ради (09100, Київська область, місто Біла Церква, вулиця Ярослава Мудрого, будинок 15, код ЄДРПОУ 26376300) 1 133 120 (один мільйон сто тридцять три тисячі сто двадцять) грн 00 коп. коштів пайової участі, 513 829 (п'ятсот тринадцять тисяч вісімсот двадцять дев'ять) грн 47 коп. інфляційних втрат та 101 142 (сто одна тисяча сто сорок дві) грн 60 коп. 3 % річних.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛИСТОПАД 17" (09133, Київська область, Білоцерківський район, селище міського типу Терезине, вулиця Селекційна, будинок 32, код ЄДРПОУ 42911655) на користь Київської обласної прокуратури (01601, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 27/2, код ЄДРПОУ 02909996) 26 221 (двадцять шість тисяч двісті двадцять одну) грн 38 коп. судового збору.
4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 256-257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Н.Г. Шевчук
Повний текст рішення складено та підписано: 29.07.2024