ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
29.07.2024Справа № 910/2478/24
Господарський суд міста Києва у складі судді ДЖАРТИ В. В., розглянувши без виклику (повідомлення) представників сторін в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАХІДНА НАФТОГАЗОВА КОМПАНІЯ"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПК УКРПРОМПОСТАЧ"
про стягнення заборгованості у розмірі 1 187 192,51 грн,
У лютому 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ЗАХІДНА НАФТОГАЗОВА КОМПАНІЯ" (далі - позивач, Компанія) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПК УКРПРОМПОСТАЧ" (далі - відповідач, Товариство) про стягнення заборгованості за договором поставки нафтопродуктів № ЗН-МО-2830 від 14.01.2020 у розмірі 1 187 192,51 грн, з яких 667 547,30 грн інфляційних втрат, 114 526,46 грн три проценти річних та 405 118,75 грн пені.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням з боку відповідача обов'язку своєчасного внесення оплати за договором.
Ухвалою суду від 06.03.2024 відкрито провадження за вищевказаним позовом та ухвалено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін (без проведення судового засідання); визначені строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.
11.03.2024 до суду від позивача надійшла заява про виправлення описки в судовому рішенні, а саме в ухвалі про відкриття провадження в справі щодо зазначення адреси позивача. Зазначене у вказаній заяві було враховане судом під час розгляду справи.
13.03.2024 до суду через систему «Електронний суд» Компанією були до матеріалів справи долучені документи.
18.03.2024 відповідачем до суду був поданий відзив на позовну заяву.
Позивачем 26.03.2024 до суду була подана відповідь на відзив.
02.04.2024 Товариством до суду були подані заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач також просив суд здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
Суд відзначає, що в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті (частина 1, 2 статті 247 Господарського процесуального кодексу України - далі ГПК України).
Водночас, за наслідками дослідження документів, переданих суду на розгляд, вказаний спір визнаний малозначним, про що було вказано в ухвалі про відкриття провадження в справі від 06.03.2024. Вказані обставини унеможливлюють здійснення розгляду справи в порядку загального позовного провадження.
Будь-яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.
Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
14.01.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Західна нафтогазова компанія" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Західна нафтогазова компанія" (покупець) укладено договір поставки нафтопродуктів №ЗН-МО-2830 (надалі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити нафтопродукти у відповідності до умов договору та додаткових угод до нього.
Поставка товару здійснюється окремим партіями. Найменування та кількість товару, умови поставки на кожну окрему партію товару визначається відповідними додатковими угодами до цього договору, узгодженими сторонами, які після їх підписання є невід'ємними частинами цього договору. Кожна наступна додаткова угода не відміняє і не припиняє дію попередніх додаткових угод ні в цілому, ні в частині, при умові, що це прямо не зазначено в відповідній додатковій угоді. Загальна кількість товару, який поставляється по цьому договору, визначається як сума кількості окремих партій товару, вказаних в додаткових угодах до цього договору. Загальна вартість товару, що поставляється по цьому договору, визначається як сума вартостей окремих партій товару, вказаних в додаткових угодах до цього договору (пункт 1.2. Договору).
Згідно з підпунктом 2.1.1. пункту 2.1. договору постачальник зобов'язується на підставі наданих покупцем заявок та додаткових угод до цього договору передати у власність покупця товар відповідно до умов цього договору з оформленням видаткових накладних та інших документів
Згідно з підпунктом 2.2.2. пункту 2.2. договору покупець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату повної вартості товару, а також, якщо це передбачено відповідними умовами поставки - витрати, пов'язані з перевезенням товару.
У відповідності до пункту 4.1. договору відвантаження товару здійснюється на підставі заявки покупця та підписаної сторонами додаткової угоди.
Відповідно до пункту 4.2. договору, товар поставляється покупцю партіями, в кількості та по ціні, що визначаються додатковими угодами на умовах: FCA франко-перевізник на складі постачальника; СРТ-фахт/перевезення оплачені до місця названого покупцем; EXW-франко-завод на складі названому постачальником. Конкретна умова поставки визначається в додаткових угодах. Сторони можуть передбачити і іншій умови поставки, що має бути узгоджено в додаткових угодах.
Пунктами 5.1. та 5.2. договору сторони узгодили, що покупець здійснює 100% попередню оплату за товар шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, якщо інше не передбачено додатковою угодою. Покупець здійснює оплату товару на підставі виставленого постачальником рахунку протягом поточного банківського дня, тобто дня виставлення рахунку, що відповідає даті рахунку, або відповідно до умов, передбачених в додаткових угодах до договору.
Ціна товару узгоджується сторонами в додаткових угодах до цього договору (пункт 5.6. Договору).
Згідно з пунктом 7.1. договору, за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим Договором, сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України.
Відповідно до пункту 11.5. договору, всі додаткові угоди до цього договору, а також інші документи, що виникають при його виконанні є його невід'ємною частиною.
01.06.2020 сторони уклали додаткову угоду про врегулювання відносин електронного документообігу до договору № ЗН-МО-2830 від 14.01.2020.
Так, позивач з відповідачем, як передбачено умовами Договору щодо кожної поставки укладав відповідну додаткову угоду (копії яких знаходяться в матеріалах справи). В пункті 2 кожної додаткової угоди зазначається умова оплати, однак в деяких додаткових угодах вказано, що оплата здійснюється протягом 4-х банківських днів з моменту відвантаження товару, в інших вказана фіксована дата.
Відповідно до умов договору, позивач за період з 22.09.2021 по 22.02.2022 здійснив поставку товару на загальну вартість 46 612 281, 90 грн, проте відповідач здійснив оплату за поставлений товар на суму 44 936 721 ,64 грн та станом на 03.04.2023 у відповідача обраховувалась заборгованість перед позивачем в розмірі 1 675 560, 26 грн.
Вказані обставини були підставами звернення Компанії із позовом до суду.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.07.2023 у справі № 910/6036/23, яке набрало законної сили 21.08.2023, позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна нафтогазова компанія" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПК УКРПРОМПОСТАЧ" про стягнення 1 610 560, 26 грн (з врахуванням зменшених позовних вимог) задоволений повністю, а саме: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПК УКРПРОМПОСТАЧ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Західна нафтогазова компанія" заборгованість у розмірі 1 610 560,26 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 24 158,40 грн. Також вказаним рішенням було розстрочене виконання судового рішення за наступним графіком: 31.08.2023 - 322 112, 05 грн; 30.09.2023 - 322 112, 05 грн; 31.10.2023 - 322 112, 05 грн; 30.11.2023 - 322 112, 05 грн; 31.12.2023 - 322 112, 05 грн.
30.08.2023 на виконання вказаного рішення, яке набрало законної сили 21.08.2023, Господарським судом міста Києва видано відповідний наказ.
Згідно приписів частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом..
Отже судове рішення, прийняте в справі № 910/6036/23, мають преюдиціальне значення для вирішення даного спору, а встановлені ними факти не потребують повторного доведення.
Вказане рішення в повному обсязі було виконане 27.12.2023 шляхом перерахування Товариством на рахунок Компанії суми заборгованості, присудженої судом. На підтвердження вказаного в матеріалах справи наявна довідка АТ «СЕНС БАНК» № 7989-33.6/2024 від 16.02.2024.
Оскільки Товариство заборгованість у повному обсязі сплатила лише 27.12.2023, позивач просив стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з 25.02.2022 по 26.12.2023 в розмірі 667 547,30 грн, три проценти річних у розмірі 114 526,46 грн за період з 25.02.2022 по 26.12.2023, а також пеню в розмірі 405 118,75 грн за період з 06.04.2023 по 26.12.2023.
30.01.2023 позивач звернувся до відповідача з вимогою № 30-01/24-01 про сплату інфляційних втрат, трьох процентів річних та пені. Вказана вимога отримана Відповідачем 13.02.2023, проте залишена без виконання, що зумовило звернення Компанії із цим позовом до суду.
Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог з підстав того, що рішення суду в справі № 910/6036/23 було розстрочене, а також у вказаному рішенні були встановлені обставини звільнення від відповідальності за порушення строків виконання грошового зобов'язання. Також Товариство вказувало на помилковість здійснених позивачем розрахунків пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
За приписами статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. Аналогічна правова позиція міститься в пункті 7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".
Отже чинне законодавство не пов'язує наявність судових рішень про стягнення заборгованості з припиненням грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.
За приписами частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини та інші юридичні факти.
Суд відзначає, що рішення у справі № 910/6036/23 засвідчує факт порушення зобов'язання, однак не є єдиною підставою виникнення права нарахування штрафних санкцій та компенсаційних витрат, оскільки такою підставою зокрема є договір поставки.
Крім того, суд критично оцінює заперечення відповідача проти позову з огляду на факт розстрочення рішення суду в справі № 910/6036/23 від 18.07.2023, оскільки розстрочення судового рішення жодним чином не є підставою нівелювання встановленого судом факту прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати поставленого товару.
Суд відзначає, що за змістом статей 524, 533-535 та 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 в справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Разом з тим, відповідно до листа Верховного Суду України "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" № 62-97р від 03.04.1997 при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід рахувати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункт 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013).
З огляду на викладене, судом здійснено перерахунок заявлених позивачем до стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за період з 25.02.2022 по 26.12.2023 та встановлено, що стягненню з відповідача компенсаційні виплати підлягають у заявленому розмірі. Суд відзначає, що твердження Товариства про помилковість розрахунків позивача не знайшли свого підтвердження, оскільки із представленого суду розрахунку, який перевірений судом, вбачається, що Компанією до періоду прострочення не включались дні внесення оплати, як за договором, так і на виконання рішення суду № 910/6036/23.
Щодо вимоги Компанії про стягнення пені за період з 06.04.2023 по 26.12.2023 суд відзначає наступне.
Частиною 1 статті 546 ЦК України визначено, що виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом частин 1, 2 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).
Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (далі - Закон) передбачено, що цей закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно з пунктом 7.4. договору в разі несплати або несвоєчасної оплати вартості відвантаженого товару, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України за кожен день прострочення платежу від вартості несплаченого або несвоєчасно оплаченого товару за весь час прострочення до повного погашення заборгованості. Крім того, покупець відшкодовує постачальнику збитки, завдані несвоєчасною оплатою повної вартості товару, в повній сумі понад штрафні санкції (пеню). До вимог про стягнення пені застосовується позовна давність в три роки.
Дослідивши зміст наведеного пункту договору, суд дійшов висновку про те, що сторони узгодили інший строк нарахування пені в договорі, ніж передбачений приписами частини 6 статті 232 ГК України. Такий висновок суду ґрунтується на тому, що умова договору про сплату штрафних санкцій за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції, оскільки формулювання "за кожний день прострочення", установлює лише порядок нарахування такої штрафної санкції як пеня, що також дозволяє її відмежувати від неустойки іншого виду, але вказане формулювання жодним чином не визначає період чи строк, за який ця неустойка нараховується. Зазначення в договорі іншого, ніж визначено частиною шостою статті 232 ГК України періоду нарахування штрафних санкцій, може бути здійснено або шляхом відображенням в його умовах конкретного строку нарахування штрафної санкції (на зразок "нараховується протягом року" тощо), або шляхом зазначення додаткових застережень щодо настання певної обставини (на зразок "до повного виконання зобов'язання", "до повної сплати заборгованості", "протягом всього періоду існування прострочення" тощо), які б дозволяли точно встановити момент закінчення строку нарахування неустойки, відмінний від визначеного ГК України. Такий підхід до застосування частини 6 статті 232 ГК України разом з умовами договору де міститься положення про нарахування штрафних санкцій за кожний день прострочення, відображено й у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/15492/17, від 12.06.2018 у справі № 910/4164/17, від 22.11.2018 у справі № 903/962/17.
Судом враховано, що позивачем початок періоду нарахування пені визначений з 06.04.2023, оскільки останній платіж до винесення рішення суду в справі № 910/6036/23, Товариством був здійснений 06.04.2023, про що також вказано у рішенні суду від 18.07.2023.
Здійснивши перерахунок пені з урахуванням вищевказаних норм чинного законодавства та умов договору, суд дійшов висновку про те, що штрафні санкції підлягають стягненню на користь позивача в заявленому розмірі.
Приписами статей 76-77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Доводи Товариства про встановлення у рішенні суду у справі № 910/6036/23 фактів звільнення відповідача від відповідальності не знайшли свого підтвердження, оскільки у межах справи 910/6036/23 не досліджувалось питання відповідальності Товариства за порушення строків виконання грошового зобов'язання. До того, ж у межах цієї справи Компанією, крім пені, як відповідальності за порушення строків виконання грошового зобов'язання з оплати поставленого товару, до стягнення з Товариства були заявлені компенсаційні втрати, які в силу норм матеріального права не є відповідальністю.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 236 ГПК України).
Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п. 29). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
Згідно із статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, зважаючи на встановлені обставини, наведенні норми та беручи до уваги, що Заводом не надано суду належних та допустимих доказів у розумінні статей 76, 77 ГПК України наявності обставин, які б у своїй сукупності дали б змогу дійти протилежного висновку, суд дійшов висновку про задоволення позову Компанії в повному обсязі, а саме про стягнення інфляційних втрат за період з 25.02.2022 по 26.12.2023 в розмірі 667 547,30 грн, три проценти річних у розмірі 114 526,46 грн за період з 25.02.2022 по 26.12.2023, а також пені в розмірі 405 118,75 грн за період з 06.04.2023 по 26.12.2023.
За приписами статті 129 ГПК України судові витрати зі справи слід покласти на відповідача.
Керуючись статтями 73-74, 76-80, 86, 129, 240-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАХІДНА НАФТОГАЗОВА КОМПАНІЯ" про стягнення заборгованості у розмірі 1 187 192,51 грн задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПК УКРПРОМПОСТАЧ" (Україна, 03170, місто Київ, вулиця Янтарна, будинок 5в; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 40884096) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАХІДНА НАФТОГАЗОВА КОМПАНІЯ" (Україна, 03035, місто Київ, вулиця Липківського Василя Митрополита, будинок 37в, приміщення 1013; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 33064160) інфляційні втрати у розмірі 667 547,30 грн (шістсот шістдесят сім тисяч п'ятсот сорок сім гривень 30 копійок), три проценти річних у розмірі 114 526,46 грн (сто чотирнадцять тисяч п'ятсот двадцять шість гривень 46 копійок), пені в розмірі 405 118,75 грн (чотириста п'ять тисяч сто вісімнадцять гривень 75 копійок) та 17 807,89 грн (сімнадцять тисяч вісімсот сім гривень 89 копійок) витрат зі сплати судового збору.
3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.