ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
30.07.2024Справа № 910/3819/24
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Технофорс"
до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення 372 850,65 грн.
Суддя Борисенко І. І.
без повідомлення (виклику) учасників судового процесу
До Господарського суду міста Києва з позовом звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Технофорс" (далі - ТОВ "Технофорс", позивач) до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - АТ "НАЕК "Енергоатом", відповідач) про стягнення заборгованості у сумі 372 850,65 грн. за неналежне виконання договору поставки товару № 53-121-01-21-10933 від 30.11.2021.
У обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов вказаного договору поставки в частині своєчасної поставки товару, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість.
У позові ТОВ "Технофорс" просить суд стягнути з відповідача основний борг у сумі 335 520,00 грн., інфляційні втрати у сумі 23 280,88 грн. та 3 % річних у сумі 14 049,77 грн., що разом становить 372 850,65 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2024 за вказаною позовною заявою було відкрите провадження, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін, учасникам справи надана можливість реалізувати свої процесуальні права та обов'язки.
Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи, у строк, визначений законом, надав суду відзив, в якому проти заявлених вимог заперечив, вказав про відсутність вини відповідача у порушенні зобов'язання за договором поставки № 53-121-01-21-10933 від 30.11.2021, враховуючи на погіршення фінансового стану ДП "НЕК "Енергоатом" та введення з 24.02.2022 воєнного стану в країні. У цьому ж відзиві просив зменшити розмір нарахованих позивачем інфляційних втрат та 3 % річних.
22.04.2024 від позивача надійшла відповідь на відзив, а 25.04.2024 - від відповідача заперечення на відповідь на відзив, у яких сторони заперечили проти доводів один одного заперечили, підтримали власну позицію по суті справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін від сторін до суду не надходило.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву, відзив на позов та інші заяви по суті справи, а також додані до них докази.
Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного то обґрунтованого судового рішення, відповідно до ст.ст. 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
30.11.2021 між ТОВ "Технофорс" (постачальник) та ДП "НАЕК "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька АЕС" (покупець) був укладений договір поставки № 53-121-01-21-10933 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати покупцю, а покупець прийняти і оплатити товар у кількості, асортименті і цінах, зазначених у п. 1.1 договору, зокрема, на суму 700 776,00 грн.
Строком поставки товару є грудень 2021 (п. 1.3 договору).
Оплата за поставлений товар здійснюється протягом 60 календарних днів з дати поставки шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника (п. 3.2 договору).
Оплата покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання ним від постачальника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у встановлених ПК України випадках та порядку (п. 3.3 договору).
Відповідно до п. 4.1 договору поставка товару відбувається відповідно до Правил Інкотермс 2010 на умовах DDP склад вантажоодержувача, Запорізьке відділення ВП "Складське господарство": 71504, Запорізька обл., м. Енергодар, вул. Промислова, 133, склад № 6. Поставка товару відбувається в строк згідно п. 1.3 договору (п. 4.2 договору).
Договір вважається укладеним з моменту підписання його сторонами і діє протягом року (п. 12.1).
У подальшому, додатковими угодами № 1 від 31.12.2021, № 2 від 30.06.2022, № 3 від 04.08.2022, № 4 від 23.09.2022 сторони погодили строк поставки товару - вересень 2022, термін дії договору - до 31.12.2022.
Згідно з ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч. 6 вказаної статті).
Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Судом встановлено, що на виконання укладеного договору позивач, відповідно до видаткової накладної № Т-00000071 від 29.09.2022, підписаної сторонами без зауважень, поставив відповідачу товар на загальну суму 354 816,00 грн., що також підтверджується податковою накладною № 8 від 29.09.2022, зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних від 14.10.2022.
Проте, відповідач свої зобов'язання з оплати товару виконав неналежним чином, вартість поставленого товару на вказану суму несплатив.
Заперечуючи проти вказаної заборгованості, відповідач вказує, що ним не було отримано податкової накладної на його електронну адресу, тому підстав для сплати поставленого товару у відповідача немає.
Проте, суд не погоджується із такими доводами відповідача та зазначає, що умовами п. 3.3, 3.3 договору передбачений порядок оплати поставленого товару, при цьому, від реєстрації податкової накладної у ЄРПН залежить лише сплата відповідачем суми ПДВ, а не всього обсягу товару.
Також відповідно до п. 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Згідно з п. 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.
З метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем.
Покупцю товарів/послуг податкова накладна / розрахунок коригування можуть бути надані продавцем таких товарів/послуг в електронній формі з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронні довірчі послуги".
Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.
Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків:
для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені;
для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені;
для розрахунків коригування, складених постачальником товарів/послуг до податкової накладної, що складена на отримувача - платника податку, в яких передбачається зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг їх постачальнику, - протягом 15 календарних днів з дня отримання такого розрахунку коригування до податкової накладної отримувачем (покупцем).
Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.
З матеріалів справи вбачається, що згідно податкової накладної № 8 від 29.09.2023, що має відмітку контролюючого органу про її прийняття 14.10.2022, та квитанції про реєстрацію даної податкової накладної в ЄРПН, ТОВ "Технофорс" своєчасно зареєстровано податкове зобов'язання з поставки ДП "НАЕК "Енергоатом" товару на загальну суму 354 816,00 грн. (ПДВ - 59 136,00 грн.)
Оскільки чинним законодавством визначено лише строк для реєстрації податкової накладної, який позивачем не порушено, а строку надання такої податкової накладної контрагенту не визначено, тим більше умовами правочину не передбачений обов'язок позивача направлення цієї накладної саме на електронну адресу відповідача. Тому, суд доходить висновку, що з зазначених дат відповідач міг самостійно довідатись про реєстрацію податкової накладної позивачем та своєчасно здійснити оплату поставленого товару.
Отже, за договором поставки № 53-121-01-21-10933 від 30.11.2021 у відповідача виникла заборгованість у сумі 354 816,00 грн.
Частиною 1 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 ГК України).
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Оскільки доказів належної оплати заборгованості відповідач не надав, суд дійшов висновку, що з відповідача підлягають стягненню 354 816,00 грн.
Проте, відповідно до ч. 2 статті 237 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, не може виходити за межі позовних вимог.
Враховуючи наведене, у суду відсутні підстави для виходу за межі позовних вимог, а тому стягненню з відповідача підлягає заявлена позивачем сума основного боргу 335 520,00 грн.
Також за порушення зобов'язання позивач просив стягнути з відповідача інфляційні втрати у сумі 23 280,88 грн. та 3 % річних у сумі 14 049,77 грн. за період з 30.11.2022 по 25.03.2024.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та відсотків річних в порядку статті 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, зважаючи на встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних є такими, що заявлені правомірно.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок суми 3% річних та інфляційних втрат, на предмет арифметичної правильності та відповідності вимогам закону, судом встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційна складова боргу в сумі 23 280,88 грн. та 3 % річних у сумі 14 049,77 грн., тобто, у сумах, заявлених позивачем.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру 3 % річних та інфляційних втрат, з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, та постанову Верховного Суду у справі № 910/12277/23 зазначає, що з даним позовом позивач звернувся під час воєнного стану в України, то нараховані позивачем суми інфляційних втрат та 3 % річних мають бути зменшені.
Так, у справі № 902/417/18, на яку посилається відповідач, сторони у договорі погодили зміну розміру процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України і встановили її у розмірі 40 % річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений, та 96% річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев'яноста календарних днів до дня повної оплати. Велика Палата Верховного Суду встановила, що, фактично, визначені договором 96% річних є саме способом отримання кредитором доходу, тому, з метою запобігання такому безпідставному збагаченню, розмір належної до стягнення суми відсотків річних було обмежено.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Із цього випливає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, процентів річних є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення. Велика Палата Верховного Суду також вказала, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.
Водночас у зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду, зменшуючи розмір неустойки, штрафу, процентів річних, не позбавила кредитора можливості захистити власні інтереси шляхом стягнення процентів річних у тому розмірі, який відповідно до обставин справи одночасно виконує компенсаційну функцію для кредитора, але не є надмірним для боржника.
Велика Палата Верховного Суду допустила зменшення розміру відсотків річних з урахуванням конкретних обставин справи, а саме - встановлення процентної ставки річних на рівні 40 % та 96 % і її явної невідповідності принципу справедливості.
В той же час, у цій справі позивачем до стягнення заявлено відсотки річних у розмірі, передбаченому законом (частиною другою статті 625 ЦК України) - 3 %.
Таким чином, у даній справі відсутні такі обставини неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних, як у справі № 902/417/18. Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 15.06.2023 у справі 921/94/21.
Суд зазначає, що розмір заявлених до стягнення відсотків річних відповідає розміру, встановленому законом (3 %), а відповідачем, в свою чергу, не наведено будь-яких виключних (надзвичайних) обставин.
Крім того, постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18 не містить висновків про можливість зменшення відсотків річних нижче 3 %, встановлених чинним законодавством.
Отже, справа № 902/417/18 не є подібною до справи № 910/11336/23, оскільки в зазначених справах різні фактичні обставини. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 03.02.2021 у справі № 5023/10655/11 (922/1379/20), від 03.02.2021 у справі № 5023/10655/11 (922/474/20), від 07.09.2021 у справі № 927/184/13-Г (927/1074/20), від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, а також послідовно підтримані, зокрема, у постановах 24.06.2021 у справі № 904/3177/20, від 31.05.2023 у справі № 914/2453/21, від 20.02.2023 у справі № 910/15411/21, від 07.03.2023 у справі № 910/17556/21.
Таким чином, на переконання суду, у даному випадку, враховуючи принципи справедливості, добросовісності та розумності, відсутні підстави для зменшення 3% річних, нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України.
Щодо зменшення інфляційних витрат, то суд зазначає, що інфляційна складова боргу не підлягає зменшенню на підставі ст. 233 ГК та ст. 551 ЦК, оскільки інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Подібної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 07.09.2022 у справі № 910/9911/21.
При цьому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 про можливість зменшення розміру інфляційних втрат не зазначено.
Щодо посилання позивача на лист ТТП України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, як підставу для зменшення матеріальних втрат, яким (листом) засвідчено, що військова агресія Російської Федерації проти України є форс-мажорною обставиною, то суд зазначає наступне.
Згідно з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21, між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов'язання має бути причинно-наслідковий зв'язок. Тобто неможливість виконання зобов'язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.
Зі змісту листа ТПП № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 вбачається, що він не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, контракту, угоди тощо, виконання яких стало неможливим через наявність форс-мажорних обставин (введення військового стану в Україні). Також вказаний лист ТПП видано без дослідження наявності причинно-наслідкового зв'язку між настанням вказаних обставин та неможливістю виконання позивачем конкретного зобов'язання (виконання робіт). При цьому позивачем, зі свого боку, не надано будь-яких доказів, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання АТ "НАЕК "Енергоатом" зобов'язань за договором поставки № 53-121-01-21-10933 від 30.11.2021.
Отже, сама наявність листа ТПП № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 не є підставою для звільнення АТ "НАЕК "Енергоатом" від належного виконання зобов'язання з оплати поставленого товару.
За таких обставин, позов ТОВ "Технофорс" підлягає задоволенню у повному обсязі.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, заявлених позивачем у вигляді судового збору на суму 5 592,76 грн. та витрат за надану правничу допомогу на суму 35 000,00 грн, суд виходить з такого.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ст. 126 ГПК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У даному випадку на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу у сумі 35 000,00 грн. заявник надав копії: свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю, виданого адвокату Горбачову О. О. (№ 10644/10 від 20.06.2022); договору про надання правничої допомоги № 25/03-1 від 25.03.2024, укладений між ТОВ "Технофорс" та адвокатом АБ «Горбачов ЛО», у якому сторони погодили розмір гонорару у сумі 35 000,00 грн., ордеру на надання правничої допомоги серія АІ № 1578560 від 25.03.2023, виданого адвокату Горбачову О. О., розрахунку витрат на правничу допомогу від 25.03.2024, рахунку-фактури № 25/03-24-1 від 31.03.2024, платіжної інструкції № 309 від 26.03.2024.
Дослідивши зазначені докази, суд вважає їх достатніми для підтвердження факту понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
У той же час, при визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерію розумності розміру, враховуючи конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Так, відповідно до ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Для встановлення розумного розміру наданих послуг адвоката слід надати належну правову оцінку договору у сукупності з іншими доказами, складністю справи та виконання адвокатом робіт (наданих послуг), витраченим часом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та виконання робіт, ціною позову та (або) значення справи.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У даному випадку з урахуванням викладеного, суд зважає на категорію розглянутої справи, яка є простою та не містить складного предмету доказування; підставою позову є несвоєчасна оплата товару; ціна позову не перевищує 100 прожиткових мінімумів; підготовка такого позову не зайняла великого обсягу часу та знань у кваліфікованого юриста; розгляд справи відбувся у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін, в ході якого суд не проводив додаткові процесуальні дії. Також суд приймає до уваги заперечення відповідача, у яких останній просив зменшити суму правничої допомоги з огляду на її завищений розмір.
Відповідно до позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 08.02.2022 у справі № 910/20792/20, при визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатом таких витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" також зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Отже, з метою дотримання критерію розумності, співмірності між обсягом роботи, проведеної адвокатом та заявленими витратами, здійсненими на оплату адвокатських послуг, суд вважає за доцільне встановити розмір судових витрат ТОВ "Технофорс" на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн.
За таких обставин, відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір у сумі 5 592,76 грн. та витрати на правничу допомогу у сумі 10 000,00 грн. покладаються на відповідача у зв'язку із задоволенням позову.
На підставі викладеного, керуючись ст. 73 - 79, 129, 236 - 238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Технофорс" до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення 372 850,65 грн. задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3, ідентифікаційний код 24584661) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Технофорс" (01021, м. Київ, вул. Михайла Грушевського, буд. 28/2, н/п № 43, ідентифікаційний код 36560388) основний борг у сумі 335 520 (триста тридцять п'ять тисяч п'ятсот двадцять) грн. 00 коп., інфляційні втрати у сумі 23 280 (двадцять три тисячі двісті вісімдесят) грн. 88 коп., 3 % річних у сумі 14 049 (чотирнадцять тисяч сорок дев'ять) грн. 77 коп., витрати на правничу допомогу у сумі 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп. та судовий збір в сумі 5 592 (п'ять тисяч п'ятсот дев'яносто дві) грн. 76 коп.
Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено та підписано 30 липня 2024
Суддя Борисенко І. І.