вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"17" липня 2024 р. Cправа №902/319/24
Господарський суд Вінницької області у складі головуючої судді Нешик О.С., при секретарі судового засідання Шаравській Н.Л., за участю:
прокурора: Кавун О.І. (службове посвідчення № 072226 від 01.03.23),
представника позивача: Форостяної О.М. (виписка з ЄДРЮОФОП та ГФ),
представника відповідачів: Огородника В.В. (ордер №1129837 від 29.04.2024),
інші учасники справи - не з'явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом заступника керівника Вінницької окружної прокуратури в особі Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області, смт Стрижавка Вінницького району Вінницької області
до фізичної особи ОСОБА_1 , с.Побережне Вінницького району Вінницької області,
до Фермерського господарства "Аркон", с.Медвеже Вушко Вінницького району Вінницької області,
до Фермерського господарства "Волошине", м.Вінниця
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів, - Вінницька районна державна адміністрація, м.Вінниця
про зобов'язання повернути земельну ділянку та скасування державної реєстрації прав
Процесуальні дії у справі, стислий виклад позицій сторін.
В провадженні Господарського суду Вінницької області перебуває справа №902/319/24 за позовом прокурора в інтересах держави в особі Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області до фізичної особи ОСОБА_1 , Фермерського господарства "Волошине" та Фермерського господарства "Аркон" (враховуючи заяву "про зміну предмету позову" №50/7430вих-24 від 16.05.2024) про:
- скасування державної реєстрації права оренди ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 0520684000:09:005:0081 площею 98,8277 га та права суборенди Фермерського господарства "Аркон" на земельну ділянку з кадастровим номером 0520684000:09:005:0081 площею 98,8277 га;
- зобов'язання Фермерського господарства "Волошине" та Фермерського господарства "Аркон" повернути територіальній громаді в особі Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області земельну ділянку з кадастровим номером 0520684000:09:005:0081 площею 98,8277 га.
В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор зазначив, що розпорядженням Вінницької районної державної адміністрації №1026 від 04.09.2012 ОСОБА_1 передано в оренду земельну ділянку загальною площею 98,8277 га з кадастровим номером 0520684000:09:005:0081 для ведення фермерського господарства. У 2014 ОСОБА_1 передав земельну ділянку в суборенду Фермерському господарству "Аркон" для ведення фермерського господарства на підставі договору суборенди землі від 27.08.2014.
За твердженням прокурора, зазначені договори оренди та суборенди земельної ділянки є нікчемними, а ділянка підлягає поверненню в комунальну власність Стрижавської територіальної громади, оскільки дії ОСОБА_1 були спрямовані на отримання іншим суб'єктом (ФГ "Аркон") в користування земельної ділянки за спрощеною процедурою, а саме - без проведення земельних торгів (аукціону) (з порушенням вимог статей 124, 134 ЗК України), а сам ОСОБА_1 не мав наміру створення фермерського господарства та використання наданої йому земельної ділянки за призначенням.
Ухвалою суду від 29.03.2024 відкрито провадження у справі №902/319/24, яку вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 30.04.2024; залучено до участі в справі №902/319/24 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів, - Вінницьку районну державну адміністрацію.
29.04.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву б/н від 29.04.2024 (а.с.153-154), в якому ОСОБА_1 проти позову заперечив з посиланням на те, що чинним законодавством не передбачені строки створення фермерського господарства після отримання земельної ділянки для його ведення. Водночас Фермерське господарство "Волошине" створене рішенням №1 від 12.04.2024, статутом якого (зокрема пунктом 7.17.2) передбачено використання на умовах оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0520684000:09:005:0081 площею 98,8277 га, яка надана в оренду засновнику фермерського господарства для ведення фермерського господарства.
За наслідками розгляду справи, 30.04.2024, враховуючи заявлене прокурором клопотання, з метою надання учасникам справи додаткового часу для забезпечення реалізації належних їм процесуальних прав та виконання обов'язків, судом постановлена ухвала (занесена до протоколу судового засідання) про оголошення перерви в підготовчому судовому засіданні до 09.05.2024.
03.05.2024 до суду надійшло клопотання прокурора №50/6668вих-24 від 01.05.2024 (а.с.176-178), в якому заявник просив залучити до участі в справі співвідповідачем Фермерське господарство "Волошине".
Також 03.05.2024 прокурор подав до суду відповідь на відзив №50/6666вих-24 від 01.05.2024 (а.с.180-184), де навів свої аргументи в спростування доводів, викладених у відзиві на позовну заяву, а саме те, що ОСОБА_1 використав спрощений порядок одержання земельної ділянки в оренду для використання її іншим суб'єктом господарювання, поза передбаченою законом обов'язковою процедурою - проведення земельних торгів, оскільки фактично фермерське господарство створено не було, а земельна ділянка площею 98,8277 га з кадастровим номером 0520684000:09:005:0081 передана в суборенду ФГ "Аркон".
Про відсутність наміру у ОСОБА_1 займатись фермерським господарством свідчить і те, що після отримання у 2012 році земельної ділянки з кадастровим номером 0520684000:09:005:0081 він майже 12 років не створював власне фермерське господарство та не здійснював на земельній ділянці підприємницьку діяльність з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації з метою отримання прибутку.
Вищевикладене, за думкою заявника, дає підстави для обґрунтованого висновку, що дії ОСОБА_1 були спрямовані на отримання іншими суб'єктами (ФГ"Аркон") в користування земельної ділянки за спрощеною процедурою, а саме - без проведення земельних торгів (аукціону), що передбачені ст.124, 134 ЗК України, а сам ОСОБА_1 не мав намірів на створення фермерського господарства та використання наданої йому земельної ділянки за призначенням.
Ухвалою суду від 09.05.2024 залучено до участі в справі №902/319/24 співвідповідача - Фермерське господарство "Волошине", в зв'язку з чим відкладено підготовче судове засідання до 28.05.2024.
20.05.2024 до суду звернувся прокурор із заявою "про зміну предмету позову" №50/7430вих-24 від 16.05.2024 (а.с.208-213), в якій просив ухвалити рішення, яким:
- скасувати державну реєстрацію права оренди ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 0520684000:09:005:0081 площею 98,8277 га та права суборенди Фермерського господарства "Аркон" на земельну ділянку з кадастровим номером 0520684000:09:005:0081 площею 98,8277 га;
- зобов'язати Фермерське господарство "Волошине" та Фермерське господарство "Аркон" повернути територіальній громаді в особі Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області земельну ділянку з кадастровим номером 0520684000:09:005:0081 площею 98,8277 га.
За наслідками слухання справи, 28.05.2024, судом постановлено ухвалу, якою прийнято до розгляду заяву прокурора №50/7430вих-24 від 16.05.2024 та подальший розгляд справи №902/319/24 вирішено здійснювати з урахуванням позовних вимог, у ній зазначених; закрито підготовче провадження та призначено справу №902/319/24 для судового розгляду по суті на 26.06.2024.
За клопотанням представника відповідачів б/н від 26.06.2024 (а.с.232) розгляд справи по суті відкладено до 17.07.2024, про що постановлена відповідна ухвала від 26.06.2024 (занесена до протоколу судового засідання).
На визначену судом дату, 17.07.2024, з'явились прокурор та представники сторін. Третя особа правом участі в судовому засіданні не скористалась, хоча про дату, час та місце слухання справи була повідомлена належним чином (а.с.238); заявою №01-48/503 від 02.04.2024 остання просила розгляд справи здійснювати без її участі (а.с.151).
Враховуючи викладене є достатні підстави вважати, що судом вжито належних заходів до повідомлення учасників справи про дату, час та місце слухання справи. Слід зауважити, що відповідно до положень ч.3 ст.202 ГПК України, неявка в судове засідання учасників справи без поважних причин або без повідомлення причин неявки є підставою розгляду справи за відсутності таких учасників справи.
В судовому засіданні, 17.07.2024, прокурор та позивач позов підтримали, натомість представник відповідачів проти позову заперечив.
Фактичні обставини, які встановив суд, та зміст спірних правовідносин.
В матеріалах справи міститься заява ОСОБА_1 від 02.07.2012 (а.с.82), в якій заявник просить надати в оренду земельну ділянку орієнтовною площею 100 га для створення та ведення фермерського господарства на території Мізяківсько-Хутірської сільської ради, за межами населеного пункту.
Розпорядженням Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області №795 від 09.07.2012 (а.с.83) надано дозвіл ОСОБА_1 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства, за рахунок земель сільськогосподарського призначення орієнтовною площею 100,00 га на території Мізяківсько-Хутірської сільської ради, за межами населеного пункту.
Надалі розпорядженням Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області №1026 від 04.09.2012 (а.с.36-37) затверджено проект землеустрою (а.с.78-108) щодо відведення земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 площею 98,8277 га для ведення фермерського господарства на території Мізяківсько-Хутірської сільської ради, за межами населеного пункту; передано в оренду ОСОБА_1 земельну ділянку площею 98,8277 га для ведення фермерського господарства.
12.09.2012 на підставі розпорядженням Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області №1026 від 04.09.2012 між ОСОБА_1 (надалі також - Орендар) та Вінницькою районною державною адміністрацією Вінницької області (надалі також - Орендодавець) укладено договір оренди землі (а.с.52-54), за умовами п.1 якого Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, з кадастровим номером 0520684000:09:005:0081, для ведення фермерського господарства, яка розташована на території Мізяківсько-Хутірської сільської ради Вінницького району, за межами населеного пункту.
За умовами п.2 договору оренди землі від 12.09.2012 в оренду передається земельна ділянка загальною площею 98,8277 га, з них - 98,8277 га - рілля, для ведення фермерського господарства, за рахунок земель сільськогосподарського призначення, які не надані у власність та користування (землі запасу), на території Мізяківсько-Хутірської сільської ради Вінницького району, за межами населеного пункту.
Відповідно до п.6 договору оренди землі від 12.09.2012, згаданий укладено на 49 (сорок дев'ять) років. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.
Згідно з п.7 договору оренди землі від 12.09.2012 орендна плата вноситься Орендарем у грошовій формі, шляхом перерахування коштів на р/р 33214815700092 в місцевий бюджет Мізяківсько-Хутірської сільської ради Вінницького району у розмірі 81000,00 грн на рік, що становить 3% грошової оцінки земельної ділянки.
Відповідно до п.9 договору оренди землі від 12.09.2012 орендна плата вноситься в такі строки: щомісячно, рівними частинами; до 25 числа наступного місяця.
Приписами п.13 договору оренди землі від 12.09.2012 визначено, що земельна ділянка передається в оренду: для ведення фермерського господарства.
В матеріалах справи міститься акт прийому-передачі земельної ділянки від 2012 року (а.с.54), за яким Орендодавець передав, а Орендар отримав в строкове, платне користування земельну ділянку площею 98,8277 га з кадастровим номером 0520684000:09:005:0081.
28.08.2014 між ОСОБА_1 та Фермерським господарством "Аркон" (надалі також - Суборендар) укладено договір суборенди землі (а.с.62-65), за умовами п.1 якого Орендар надає, а Суборендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, з кадастровим номером: 0520684000:09:005:0081, для ведення фермерського господарства, яка розташована на території Мізяківсько-Хутірської сільської ради Вінницького району, за межами населеного пункту.
Згідно з п.5 договору суборенди землі від 28.08.2014 термін дії згаданого: до 15 жовтня 2061 року, і не може перевищувати терміну дії основного договору. У разі продовження терміну дії основного договору договір суборенди продовжується на період дії основного договору.
Умовами п.6 договору суборенди землі від 28.08.2014 визначено, що плата за суборенду вноситься Суборендарем у грошовій формі, шляхом перерахування коштів на р/р 332481570092 в місцевий бюджет Мізяківсько-Хутірської сільської ради Вінницького району у розмірі 81000,00 грн на рік.
За правилами п.7 договору суборенди землі від 28.08.2014 плата за суборенду вноситься щомісячно рівними частинами до 28 числа поточного місяця.
01.09.2014 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с.73-76) зареєстровано:
- право оренди ОСОБА_1 щодо земельної ділянки площею 98,8277 га з кадастровим номером 0520684000:09:005:0081 (номер запису 6854025);
- право суборенди Фермерського господарства "Аркон" щодо земельної ділянки площею 98,8277 га з кадастровим номером 0520684000:09:005:0081 (номер запису 6854041).
03.03.2018 між Орендодавцем та Орендарем укладено додаткову угоду №204 до договору оренди землі від 12.09.2012 (а.с.71), якою внесено зміни до згаданого правочину, а саме: встановлено розмір орендної плати в розмірі 8% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки в сумі 216000,00 грн; визначено, що орендна плата вноситься щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.
01.06.2018 між Орендарем та Суборендарем укладено додаткову угоду від 01.06.2018 (а.с.72) до договору суборенди землі від 28.08.2014, умовами якої змінено розмір плати за суборенду та визначено її розмір в сумі 216000,00 грн; встановлено, що орендна плата вноситься щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.
10.03.2021 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області "Про передачу земельних ділянок державної власності в комунальну власність" №57-СТГ від 15.12.2020 (а.с.114-118) до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності Стрижавської територіальної громади в особі Стрижавської селищної ради на земельну ділянку площею 98,8277 га з кадастровим номером 0520684000:09:005:0081 (номер запису 41007906).
15.04.2024 ОСОБА_1 створено Фермерське господарство "Волошине" (а.с.156). За умовами п.7.17.2 статуту Фермерського господарства "Волошине" передбачено використання засновником на умовах оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0520684000:09:005:0081 площею 98,8277 га для ведення фермерського господарства.
Норми права, які застосував суд, оцінка доказів та висновки щодо порушення, невизнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.
Предметом позову у цій справі є матеріально-правова вимога про зобов'язання повернути земельну ділянку та скасування державної реєстрації прав.
Вирішуючи питання щодо того, чи мав прокурор право на звернення з цим позовом в інтересах держави в особі Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області, суд враховує таке.
Відповідно до ч.3 ст.4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Згідно із ч.3 ст.41 ГПК України у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
У статті 53 ГПК України унормовано, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Відповідно до ч.4 ст.53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Відповідно до ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" №1697-VII від 14.10.2014 прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
З огляду на правовий висновок щодо застосування норм права, викладений в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.04.2021 у справі №922/3219/20: "...системне тлумачення положень частин 3-5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах."
Як зазначено в висновку щодо застосування норм права, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18: "...прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтування підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим."
Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України №3-рп/99 від 08.04.1999: "...Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах."
Звертаючись із цим позовом до суду прокурор обґрунтовує в чому полягає порушення інтересів держави та необхідність їх захисту: в даному випадку ігнорування сторонами встановленого на законодавчому рівні порядку призвело до отримання земельної ділянки за спрощеною процедурою без проведення земельних торгів.
Отже, підставою позову прокурор самостійно визначив наявність факту порушення інтересів Стрижавської селищної ради як власника частини спірної земельної ділянки.
Матеріалами справи також підтверджується, що позивач не звертався до суду з вимогами щодо зобов'язання повернути земельну ділянку з кадастровим номером 0520684000:09:005:0081 площею 98,8277 та скасування державної реєстрації прав (а.с.121).
Суд виходить з того, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" №1423-IX від 28.04.2021 (переважна більшість положень якого набрала чинності 27.05.2021), Земельний кодекс України доповнено пунктом 24 у розділі X "Перехідні положення", відповідно до якого з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель зазначених у пунктах "а"-"є".
З урахуванням змісту визначених прокурором підстав позову (обґрунтування в позовній заяві порушення інтересів держави та необхідність їх захисту), а також бездіяльністю позивача стосовно звернення до суду, суд вважає, що прокурор мав право на звернення із цим позовом в інтересах держави в особі Стрижавської селищної ради.
Надаючи оцінку доводам сторін відносно дійсності договору оренди землі від 12.09.2012 та договору суборенди землі від 28.08.2014 в контексті посилань прокурора на наявність порушення процедури передачі спірної земельної ділянки та нездійснення ОСОБА_1 реєстрації фермерського господарства, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.31 Земельного кодексу України №2768-III від 25.10.2001 (в редакції - чинній станом на 04.09.2012 (надалі також - ЗК України) землі фермерського господарства можуть складатися із:
а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;
б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;
в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.
Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).
За правилами ч.1 ст.116 ЗК України (в редакції - чинній станом на 04.09.2012) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Відповідно до ч.1,2 ст.124 ЗК України (в редакції - чинній станом на 04.09.2012) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.
Згідно з ч.1, 2 ст.134 ЗК України (в редакції - чинній станом на 04.09.2012) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.
Статтею 123 ЗК України (в редакції - чинній станом на 04.09.2012) було визначено порядок надання в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності в оренду, зокрема для ведення фермерського господарства:
- надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону; надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості).
- особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки).
- відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
- розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається Комісії з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою. Комісія протягом трьох тижнів з дня одержання проекту надає відповідному органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування свій висновок щодо погодження проекту або відмови у його погодженні. У разі відмови у погодженні проекту він повертається заявнику у зазначений у цій частині строк. Підставою відмови у погодженні проекту може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
- відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування.
- рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.
- підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
За правилами ч.1 ст.1 Закону України "Про фермерське господарство" №973-IV від 19.06.2003 (в редакції - чинній станом на 17.07.2011) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї, відповідно до закону.
Згідно з ч.1 ст.7 Закону України "Про фермерське господарство" №973-IV від 19.06.2003 (в редакції - чинній станом на 17.07.2011) для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері аграрної політики.
Відповідно до висновків щодо застосування норм права, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №922/1830/19 та постановах Верховного Суду від 15.03.2023 у справі №911/32/20, від 07.06.2023 у справі №922/3737/19: "...розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.
За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.
Разом із тим відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб'єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов'язковою процедурою - без проведення земельних торгів."
"Надання (передача) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов'язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. Натомість відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умов закону для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства" - такі висновки стосовно застосування норм права викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.07.2024 у справі №924/962/23.
Ухвалюючи дане рішення суд звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду в пунктах 71- 73 постанови від 10.04.2019 у справі №463/5896/14-ц дійшла таких висновків: "...недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац 1 частини 2 статті 215 ЦК України); якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи iнтepecy позивача; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину."
З огляду на викладене Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 16.02.2024 у справі №917/1173/22 з метою визначення судами нікчемних правочинів, які порушують публічний порядок (в контексті заволодіння майном фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади), наголосив на необхідності достеменного встановлення судом того, чи існують певні законодавчо визначені обставини, за наявності яких такий правочин загалом може бути укладено, але з порушеннями такого законодавства (недійсний правочин) чи укладення такого правочину неможливе за будь-яких обставин (нікчемний правочин) як такого, що порушує публічний порядок.
Наведене свідчить про помилковість доводів прокурора про те, що договори оренди землі від 12.09.2012 та суборенди землі від 28.08.2014, є нікчемним, оскільки відповідно до встановлених фактичних обставин справи ОСОБА_1 отримав спірну земельну ділянку до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів" №1012-VIII від 18.02.2016, тобто у період, коли законодавством допускалося надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів. Однак обставини отримання заявником земельних ділянок за пільговою процедурою (без дотримання конкурентних засад) з метою, визначеною Законом України "Про фермерське господарство" №973-IV від 19.06.2003 не є очевидними і встановити це можливо лише під час перевірки заяви громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства (зокрема, перевірки дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство). Таким чином, спірні договори оренди землі від 12.09.2012 та суборенди землі від 28.08.2014, є оспорюваними (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.05.2024 у справі №622/1061/21).
Суд також критично відноситься до тверджень прокурора щодо порушення процедури передачі спірної земельної ділянки, оскільки в заяві ОСОБА_1 від 02.07.2012 (а.с.82) міститься обґрунтування розміру земельною ділянки ("...орієнтовною площею 100 га для створення та ведення фермерського господарства..."), а в матеріалах проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, складених на підставі договору №7/80 від 27.08.2012 (а.с.77-108), є документ, яким підтверджено наявність освіти ОСОБА_1 , здобутої в аграрному навчальному закладі (а.с.88).
Необґрунтованими є також твердження прокурора про відсутність в заяві ОСОБА_1 від 02.07.2012 інформації про кількість членів фермерського господарства, оскільки за правилами ч.1 ст.1 Закону України "Про фермерське господарство" №973-IV від 19.06.2003 (в редакції - чинній станом на 17.07.2011) фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї, відповідно до закону.
Отже, сукупно встановлені під час ухвалення рішення обставини, а саме:
- відсутність в матеріалах справи доказів на спростування факту відповідності заяви ОСОБА_1 від 02.07.2012 (а.с.82) вимогам статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" №973-IV від 19.06.2003;
- особисте ведення ОСОБА_1 господарської діяльності на орендованій земельній ділянці протягом періоду з дня передачі земельної ділянки за договором оренди землі від 12.09.2012 до дня укладення договору суборенди землі від 28.08.2014 (відсутність в матеріалах справи доказів протилежного);
- створення ОСОБА_1 . Фермерського господарства "Волошине" 15.04.2024 (за умови відсутності в Законі України "Про фермерське господарство" №973-IV від 19.06.2003 норм щодо строку для створення фермерського господарства)
свідчать про дійсність волевиявлення заявника, наявність в нього бажання створити фермерське господарство та спроможність вести господарство такого типу на земельній ділянці, наданій для ведення фермерського господарства.
Статтею 79 ГПК України встановлено, що "Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання."
Враховуючи більшу вірогідність доказів, наданих відповідачами на підтвердження своєї процесуальної позиції в справі, та не подання доказів на її спростування, суд констатує, що аргумент щодо штучного використання відповідачем процедури створення фермерського господарства як спрощеного не знайшло свого підтвердження.
Посилання прокурора на висновки щодо застосування норм права відносно нікчемності договорів оренди, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2023 у справі №922/1832/19, суд сприймає критично, оскільки:
- у справі №688/2908/16-ц земельна ділянка для створення фермерського господарства отримана під час дії ч.2 ст.134 ЗК України у редакції (зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів" №1012-VIII від 18.02.2016), яка не передбачала можливості передачі земельних ділянок для ведення фермерського господарства поза процедурою земельних торгів;
- у справі №922/1832/19 відповідачу вже надавались в оренду (поза конкурсом) земельна ділянка для ведення фермерського господарства, а тому повторно відповідач міг отримати земельну ділянку для ведення фермерського господарства лише на конкурсних засадах, внаслідок чого суд дійшов висновку, що правочин, укладений за наслідками таких діянь, спрямований на отримання земельної ділянки без дотримання конкурентних засад та відповідно до ч.1, 2 ст.228 ЦК України є нікчемним.
Водночас матеріали справи не містять доказів отримання ОСОБА_1 іншої земельної ділянки для ведення фермерського господарства, та, як було попередньо відзначено судом, - договір оренди землі від 12.09.2012 укладено до внесення відповідних змін Законом України "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів" №1012-VIII від 18.02.2016 в ЗК України.
У ч.2 ст.11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами першою та другою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво-чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1). Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2). Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина 3). Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5). Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (частина 6).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК України).
У ст.215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина 1). Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (частина 2). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3).
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (частина 1 статті 216 ЦК України).
Таким чином, відповідно до ст.16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Такі висновки наведено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.04.2023 у справі №910/6178/20 в схожих правовідносинах.
Натомість прокурором відповідної заяви про визнанням недійсними договорів оренди землі від 12.09.2012 та суборенди землі від 28.08.2014 не заявлено.
Водночас, означені правочини породжують юридично значущі наслідки, обумовлені ними, й у силу презумпції правомірності правочину за ст.204 ЦК України вважаються правомірними.
Суд відзначає, що правовою підставою позову стосовно вимоги про зобов'язання Фермерського господарства "Волошине" та Фермерського господарства "Аркон" повернути спірну земельну ділянку прокурором визначено ст.391 ЦК України.
Відповідно до положень ст.391 ЦК України: власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Суд зазначає, що негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Такий спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника (титульного володільця), які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
Водночас титульними володільцями є особи, які володіють майном за цивільно-правовими договорами (майнового найму (оренди), підряду, зберігання, застави тощо), особи, які володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом.
Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном (такі правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №924/1220/17 та від 18.12.2019 у справі №522/1029/18).
Отже, позивачем за негаторним позовом може бути власник, у якого знаходиться майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися таким майном; підставою позову є обставини, що підтверджують право позивача на користування і розпорядження майном, вчинення відповідачем дій, що перешкоджають позивачу використовувати належні йому права, позадоговірний характер наявних між сторонами правовідносин. Таким чином, позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з негаторним позовом, зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння, а суд має перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача (такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/91/20).
Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника, включаючи право володіння (такі висновки щодо застосування норм права, викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц).
За умовами п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації прав підлягають, зокрема право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.
Як було встановлено судом: права оренди та суборенди за спірною земельною ділянкою з кадастровим номерам 0520684000:09:005:0081 зареєстровано за фізичною особою ОСОБА_1 та Фермерським господарством "Аркон" (номери записів 6854025 та 6854041 відповідно).
Водночас суд зауважує, що після укладення громадянином договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства і створення такого господарства права та обов'язки орендаря за відповідним договором переходять від громадянина до фермерського господарства з дня проведення його державної реєстрації (такі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №628/778/18 та від 02.10.2019 у справі №922/538/19).
Отже, з 15.04.2024 права оренди на спірну земельну ділянку перейшли до Фермерського господарства "Волошине".
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі №48/340, від 22.10.2019 у справі №923/876/16 та багатьох інших.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 02.02.2021 у справі №925/642/19, від 22.06.2021 у справі №200/606/18.
Встановлені судом обставини (укладеність договорів оренди землі від 12.09.2012 та суборенди землі від 28.08.2014, наявність у відповідачів реєстраційного підтвердження володіння спірною земельною ділянкою, внаслідок чого до них перейшло відповідне право володіння) виключають можливість звернення до таких відповідачів з негаторним позовом (вимогою про зобов'язання усунути перешкоди у здійсненні права користування майном). Отже прокурор обрав неналежний спосіб захисту порушених прав, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Положення ст. 76, 77 ГПК України передбачають, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, оцінивши подані докази, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Щодо судових витрат.
За правилами ст.129 ГПК України витрати зі сплати судового збору в сумі 9084,00 грн слід залишити за прокурором.
Керуючись ст.7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 ГПК України, суд
1. В задоволенні позову заступника керівника Вінницької окружної прокуратури в особі Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області в справі №902/319/24 відмовити.
2. Витрати зі сплати судового збору в сумі 9084,00 грн залишити за прокурором.
3. Судове рішення надіслати учасникам справи.
4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 256, 257 ГПК України).
5. Повне рішення складено 29 липня 2024 р.
Суддя Нешик О.С.
кількість прим. рішення:
1 - до справи;
2, 3 - Вінницькій окружній прокуратурі - в електронній формі до електронного кабінету в підсистемі ЄСІТС та на адресу електронної пошти (sekretariat@vin.gp.gov.ua);
4, 5 - Стрижавській селищній раді - в електронній формі до електронного кабінету в підсистемі ЄСІТС та на адресу електронної пошти (info@stryzhavska-rada.gov.ua);
6 - представнику фізичної особи ОСОБА_1 , ФГ "Аркон" та ФГ "Волошине" - адвокату Огороднику В.В. ( ІНФОРМАЦІЯ_1 );
7 - Фермерському господарству "Аркон" - в електронній формі до електронного кабінету в підсистемі ЄСІТС;
8, 9 - Вінницькій районній державній адміністрації - в електронній формі до електронного кабінету в підсистемі ЄСІТС та на адресу електронної пошти (vin_rda@vin.gov.ua)