30.07.2024 року м. Дніпро Справа № 908/169/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Кощеєва І.М. (доповідач)
суддів: Чус О.В., Дарміна М.О..
розглянувши у порядку письмового провадження
без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу
фізичної особи-підприємця Маланічевої Марії Юріївни
на рішення Господарського суду Запорізької області від 29.03.2024р.
(суддя Корсун В.Л., м. Запоріжжя, повний текст рішення складено 04.04.2024р.) у справі
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Трест “Запоріжалюмінбуд”,
м. Запоріжжя
до: фізичної особи-підприємця Маланічевої Марії Юріївни,
м.Запоріжжя
про стягнення 130 023, 31 грн.
1. Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю “Трест “Запоріжалюмінбуд” звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до фізичної особи-підприємця Маланічевої Марії Юріївни, про стягнення заборгованості за договором оренди нерухомого майна від 01.03.2022р. № 70/22, у розмірі 130 023,31 грн.
Позов мотивовано тим, що у порушення умов договору оренди №70/22 від 01.03.2022р. відповідач у повному обсязі не сплатив оренду плату та комунальні платежі, за період жовтень та листопад 2022р..
2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 29.03.2024 у справі № 908/169/24 позов задоволено, стягнуто з фізичної особи-підприємця Маланічевої Марії Юріївни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Трест "Запоріжалюмінбуд" заборгованість по договору оренди №70/22 від 01.03.2022р. у сумі 130 023 грн. 00 коп. та судовий збір.
3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, фізична особа-підприємець Маланічева Марія Юріївна звернулась з апеляційною скаргою, в якій з посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить скасувати рішення Господарського суду та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник посилається на те, що положення ст. 653 ЦК України визначають розірвання договору як підставу припинення зобов'язань сторін договору. Отже, розірвання договору має такий же правовий наслідок щодо зобов'язання , яке виникло раніше на підставі договору.
З огляду на викладене, на думку скаржника, зобов'язання зі сплати орендної плати за жовтень та листопад 2022 р. та комунальні послуги за цей період виникли на підставі договору оренди нерухомого майна є припиненими з 01.07.2023р. у зв'язку з розірванням договору, і позивач втратив право вимагати від відповідача сплати орендної плати та вартості комунальних послуг за спірний період .
За переконанням скаржника, при ухваленні рішення суд не врахував, що розірвання договору, є підставою припинення зобов'язань, що виникли до настання відповідного юридичного факту (розірвання договору), і помилково ототожнив правове значення "закінчення строку дії договору" із правовим значення "розірвання договору", що свідчить про незастосування судом норми матеріального права, закріплену у ст.598 ЦК України та здійснив неправильне тлумачення норм ст.653 Кодексу.
Також скаржник зазначає, що позивач укладаючи додаткову угоду про розірвання договору не міг не усвідомлювати, що таке розірвання є припиненням зобов'язань, що виникли до розірвання договору, поведінка позивача до моменту розірвання договору свідчила про те, що у останнього відсутні будь-які претензії до відповідача щодо його виконання.
При цьому суд, за твердженнями скаржника, не врахував, що поведінка позивача спрямована на стягнення з відповідача значної грошової суми відповідно до договору №70/22, з урахуванням обставин справи, є недобросовісною.
5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Позивач своїм процесуальним правом не скористався, відзив на апеляційну скаргу не надав.
Відповідно до ч.3 ст. 263 ГПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
6. Рух справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.05.2024р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Кощеєв І.М. (доповідач), судді - Чус О.В., Дармін М.О..
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10.05.2024р. витребувано у Господарського суду Запорізької області матеріали справи/копії матеріалів справи №908/169/24.
Матеріали справи № 908/169/24 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.
Згідно з ч. 1 ст. 247 ГПК України, у порядку спрощеного провадження розглядаються малозначні справи.
Ч. 13 ст. 8 ГПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ч. 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
У даному випадку, предметом позову є вимоги про стягнення суми, меншої ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України, і розглядає справу без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.05.2024р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою та призначено її розгляд у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
7. Встановлені судом обставини справи
01.03.2022р. між ТОВ «Трест «Запоріжалюмінбуд» (орендодавцем) та ФОП Маланічевою М.Ю. (орендарем) укладено договір оренди нерухомого майна №70/22, за умовами п. 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених даним договором, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне орендне користування нерухоме майно (майновий комплекс) - будинок спортивного залу з адміністративно-готельним блоком та кафе (інвентарний номер 10104, літ. А-2, А1-4 А2), розташованої на земельній ділянці площею 0,3271 га.
Місцезнаходження майна - м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, 10 (п. 1.2. договору).
Відповідно до п. 4.1. договору, майно передається в оренду на строк з моменту підписання стонами акту по 28.02.2025р., початок строку оренди майна - з моменту підписання сторонами акту.
Акт прийому-передачі майна підписаний сторонами 01.03.2022.
В п. 5.2. договору сторони обумовили, що розмір орендної плати за передане в оренду майно становить 70 000,00 грн. в місяць (у т.ч. ПДВ 20% 11 666,67 грн). Зміна орендодавцем розміру орендної плати здійснюється за погодженням сторін, а також відповідно до п. 5.3. цього договору.
Згідно з п. 5.5. договору крім орендної плати, зазначеної в п. 5.2. цього договору, орендар компенсує орендодавцю витрати, пов'язані із забезпеченням орендованих приміщень електричною енергією, газом, водою, за вивезення сміття.
Пунктом 7.2.2 договору визначено обов'язок орендаря своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендодавцю за даним договором платежі.
У п. 12.3. договору сторони визначили, що закінчення строку дії даного договору або дострокове припинення строку дії даного договору не звільняє сторони від повного його виконання та відповідальності за його порушення, яке мало місце під час строку дії даного договору.
Додатковими угодами №2 від 01.12.2022р. та №3 від 30.12.2022р. сторонами змінено розмір орендної плати, за періоди з 01.12.2022р. до 31.12.2022р. та з 01.01.2023р. до 30.06.2023р., у розмірі 500,00 грн., без ПДВ за місяць.
Матеріали справи свідчать також про те, що позивачем було виставлено відповідачеві для сплати орендної плати рахунки-фактури: за жовтень №СФ-0001074 від 03.10.2022р. на суму 70000,00 грн. та за листопад №СФ-0001177 від 01.11.2022р., на суму 70000,00 грн..
Крім того, позивачем виставлено відповідачеві рахунок-фактура №СФ-0001277 від 30.11.2022р. щодо компенсації комунальних витрат за листопад, на суму 55 023,31 грн.
З банківських виписок за 28.12.2022р. вбачається, що відповідачем здійснено оплату 45 000,00 грн. компенсації комунальних витрат. При цьому, позивач в позовній заяві зазначає також про сплату відповідачем 30.12.2022р. суми 10 000,00 грн. У зв'язку з чим заборгованість за компенсацію комунальних витрат становить 23,31 грн.
Додатковою угодою №4 від 15.06.2023р. сторони дійшли згоди достроково розірвати договір оренди нерухомого майна №70/22 від 01.03.2022 з 01.07.2023р..
30.06.2023р. сторонами підписано акт здачі майна до договору №70/22 від 01.03.2022р..
Відповідачем здійснено часткову оплату рахунку за жовтень 2022 р., на суму 10 000,00 грн, що підтверджується банківською випискою від 04.01.2024р.. Рахунок за листопад 2022 р. відповідачем не сплачений.
Отже, у ФОП Маланічевої М.Ю. виникла заборгованість перед товариством з орендних платежів у сумі 130 000,00 грн.
Обставини щодо неоплати боргу та комунальних послуг у вказаних сумах відповідачем не заперечуються.
У зв'язку з наявністю заборгованості за договором оренди №70/22 від 01.03.2022р., у сумі 130 023,31 грн., позивач звернувся до відповідача з вимогою про сплату боргу за №36 від 04.08.2023р., яка залишена відповідачем без відповіді.
Неоплата відповідачем заборгованості у вказаній вище сумі слугувало підставою для звернення позивача з позовом у даній справі.
За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі.
8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з підтвердження матеріалами справи виконання позивачем зобов'язань за договором оренди та відсутності доказів виконання відповідачем зобов'язань з оплати заборгованості.
Колегія апеляційного господарського суду погоджується з такими висновками місцевого господарського суду з огляду на таке.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За приписами ст.526 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст.627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У даній справі укладений сторонами правочин за своєю правовою природою є договором оренди.
Відповідно до ч. 1 ст.283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Згідно з ч. 6 ст.283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За приписами ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст. 530 Цивільного кодексу України).
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Щодо досліджуваної справи, то з урахуванням положень наведених норм та вищезазначених фактичних обставин справи, враховуючи неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором оренди нерухомого майна №70/22 від 01.03.2022 у частині повної оплати орендних платежів та відшкодування комунальних послуг і ненадання ним доказів які спростовували таке порушення, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 130023,31грн. та, у зв'язку з цим, для задоволення позову.
При цьому неоплата боргу у вказаній вище сумі скаржником не заперечується, доводів щодо непогодження з розрахунками позивача, як і власних контррозрахунків, апеляційна скарга не містить.
Твердження скаржника про те, що положення ст. 653 ЦК України визначають розірвання договору як підставу припинення зобов'язань, які виникли раніше на підставі договору, колегія суддів вважає безпідставними та такими, що ґрунтуються на власній хибній інтерпретації ним положень договору та норм чинного законодавства України.
Так, за приписами ч.ч. 2, 3 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
Між тим, у вказаній нормі не йдеться про припинення зобов'язань, які виникли саме під час дії договору до його розірвання. Разом з тим, Кодексом передбачені конкретні випадку припинення зобов'язань, зокрема ст.599 Кодексу, згідно з якою зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У даному випадку, зобов'язання за договором ФОП Маланічевою М.Ю. не виконані у повному обсязі.
У цьому зв'язку також слід зазначити, що розірвання договору припиняє його дію лише на майбутнє і не скасовує сам факт такої дії включно до моменту його розірвання, у тому числі, залишає у дії положення щодо зобов'язань сторін, тому невиконання зобов'язань, які виникли під час дії договору, через його розірвання, є неправомірним.
Таким чином, розірвання договору не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін цього правочину та не звільняє іншу його сторону від відповідальності за невиконання нею свого обов'язку, оскільки в іншому випадку, йдеться про одностороннє виконання зобов'язань за двостороннім правочином лише зі сторони позивача.
Крім того, позивач виконуючи умови договору мав правомірне очікування, що відповідач також буде виконувати зобов'язання за цим договором належним чином, тому при укладанні додаткової угоди №4 від 15.06.2023 про розірвання договору позивач дійсно міг не усвідомлювати, що таке розірвання відповідач трактуватиме як припинення, у тому числі, й зобов'язань, що виникли під час дії договору.
Стосовно доводів скаржника про недобросовісну поведінку позивача суд зазначає, що добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
У даному випадку, скаржником не наведено у чому саме полягає недобросовісність поведінки позивача по відношенню до нього, враховуючи що свої зобов'язання за договором ТОВ"Трест "Запоріжалюмінбуд" виконані у повному обсязі і ця обставина під час розгляду справи не спростована відповідачем.
Доводи скарги про незастосування судом норм права, яке підлягало застосуванню та про неправильне тлумачення ним норм права не знайшли підтвердження під час апеляційного перегляду справи та спростовуються вищевикладеним.
Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Проте, всупереч наведених вище правових норм, скаржником належними та допустимими доказами не доведено порушення його прав, за захистом яких він звернувся до суду.
Доводи апеляційної скарги не впливають на юридичну оцінку обставин справи, здійснену господарським судом у відповідності до норм чинного законодавства та не спростовують вказаних вище висновків суду, які напряму випливають із матеріалів даної справи, обставин спору та норм чинного законодавства України.
9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії" ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У цій справі, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміну оскаржуваного рішення.
Таким чином, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.
10. Судові витрати.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Маланічевої Марії Юріївни залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 29.03.2024р. у справі №908/169/24 залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст.ст. 286-289 ГПК України.
Головуючий суддя І.М. Кощеєв
Суддя О.В. Чус
Суддя М.О.Дармін