справа № 489/3282/23 провадження №2/489/137/24
Іменем України
29 липня 2024 року м. Миколаїв
Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:
головуючого судді Коваленка І.В.,
за участю секретаря судового засідання Коростієнко Н.С.,
в присутності:
позивача ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - ОСОБА_3 (приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області), Друга Миколаївська державна нотаріальна контора Миколаївської області, про встановлення факту непроживання зі спадкодавцем та виключення з числа спадкоємців
встановив:
У червні 2023 року позивач звернувся до суду з позовом в якому просить:
- встановити факт не проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ;
- виключити з числа спадкоємців ОСОБА_4 її сина ОСОБА_5 .
Як на підставу позовних вимог позивач вказав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , яка доводиться йому матір'ю.
Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_4 є ОСОБА_6 , який доводиться чоловіком останній та спільно проживав з нею на час відкриття спадщини. Спадкоємцями також є позивач та ОСОБА_5 , сини спадкодавиці, які не проживали спільно з нею на час відкриття спадщини.
Власником спірного спадкового майна - земельної ділянки та домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 є спадкодавиця ОСОБА_4 .
Протягом року після смерті матері ОСОБА_5 , після неодноразових спроб отримати громадянство російської федерації, а також у зв'язку із значним погіршенням стану здоров'я, змушений був повернутися в Україну з тимчасово окупованої Республіки Крим і приїхав жити до батька, так як не мав іншого місця для проживання.
Після досягнення пенсійного віку ОСОБА_5 , враховуючи його нестабільний власний дохід, обмеженість пенсії батька та фактично безпорадний його стан, позивач оформив пенсію ОСОБА_5 . Під час оформлення пенсії, позивачу стало відомо, що ОСОБА_5 з 2010 року зареєстрований за адресою спірного майна. Де змушений був зареєструватися після продажу своєї квартири, кошти від продажу якої отримала колишня дружина, яка є рідною матір'ю відповідача. Після чого мати з донькою переїхали з міста Миколаєва, і наскільки відомо, припинили будь-яке спілкування з ОСОБА_5 .
Останні дні життя ОСОБА_6 переймався за майно, що залишилося після смерті, а також за притулок для хворого сина ОСОБА_5 . Тому батько, будучи впевненим, що ОСОБА_1 не покине напризволяще брата, неодноразово наполягав, щоб позивач самостійно прийняв спадщину для збереження сімейного майна за родиною та забезпечення догляду за братом.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер.
Виконуючи волю батька, 24.12.2020 позивач звернувся із заявою про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Ященко К.М., де йому стало відомо, що спадкове майно перебуває у власності померлої ОСОБА_4 , після смерті якої ніхто зі спадкоємців не оформив право власності на майно.
ІНФОРМАЦІЯ_3 помер брат позивача, що спричинило відкриття спадщини ОСОБА_5
13.12.2021 позивач повторно звернувся до нотаріуса, де дізнався, що спадщину прийняла донька ОСОБА_5 - ОСОБА_2 , яка протягом багатьох років не приймала жодної участі в житті батька.
29.12.2021 позивач звернувся до нотаріуса із заявою про відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 , але в усній формі нотаріусом було відмовлено у вчинені будь-яких дії.
10.01.2021 позивач звернувся до іншого нотаріуса Грищенко Л.А. з аналогічною заявою, яка порекомендувала звернутися до нотаріуса, яка зареєструвала спадкову справу.
Для відновлення свого втраченого права на спадкування позивач звертався до суду з позовом про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини ОСОБА_4 , у задоволенні якого відмовлено рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 01.06.2023 у справі № 489/106/22.
Тому для здійснення встановлення законності та справедливості позивач змушений звернутися із зазначеним позовом на теперішні дії спадкоємиці за спадковою трансмісією.
Стосовно встановлення факту не проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 то позивачу стало відомо, що спадщину ОСОБА_4 частково було надано ОСОБА_5 за статтею 1268 ЦК України. При цьому, ОСОБА_5 спільно не проживав із спадкодавицею, щонайменше з 2012 року, також їх не пов'язував спільний побут. Він не ніс витрат на будинок чи житлово-комунальні послуги, тому що фактично проживав в іншому місці. Підтвердження його тривалої відсутності в місті Миколаєві є рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 20.06.2008 у справі № 2-516/2008 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. В ході розгляду якої ОСОБА_5 була надана довідка № 226 від 25.04.2008, з якої вбачається, що з травня 2003 року ОСОБА_5 постійно знаходиться у довгостроковому відрядженні, що є фактом, встановленим судом.
Так як ОСОБА_5 не проживав з батьками і не подавав до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, відповідно не мав права спадкування майна померлої, а тому прийняв спадщину безпідставно, що призвело до порушення права позивача на спадкування.
ОСОБА_5 , як і позивач, за законом знаходяться в одній черзі спадкування за законом, відповідно мають рівні права і обов'язки щодо спадкування. А позивач не прийняв спадщину за померлою ОСОБА_4 , оскільки як і ОСОБА_5 не поживав спільно з батьками.
Не проживання постійно ОСОБА_5 на момент смерті ОСОБА_4 за місцем реєстрації також підтверджується довідкою № 115-29122014/48200, виданою УМВС України в Миколаївській області, для надання в установи іноземних держав, працевлаштування за кордоном.
На час відкриття спадщини після смерті спадкодавиці будинок не був постійним місцем проживання ОСОБА_5 хоча він був зареєстрований у ньому. Натомість ОСОБА_5 постійно проживав за іншою адресою, в утриманні спадщини участі не брав.
Для визнання спадкоємця таким, що прийняв спадщину, оскільки проживав разом із спадкодавцем, проживання має бути фактичним, а не лише зареєстрованим.
З огляду на те, що за померлою ОСОБА_4 не відкривалася спадкова справа, то і свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_5 не отримував, і фактично отримати не міг, оскільки не проживав разом з матір'ю. А наявність реєстрації місця проживання не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які можуть бути надані позивачем, та оцінені судом ( за аналогією постанови Верховного Суду від 26.04.2003 у справі № 204/1052/20 (61-18625св21)).
ОСОБА_5 не мав права спадкування без подачі відповідної заяви до нотаріуса. А прийняття ним спадщини автоматично, є порушенням прав інших спадкоємців за законом. Окрім викладеного ОСОБА_5 не виявив бажання успадкувати майно не тільки після смерті матері, а й після смерті батька. Оскільки він не подавав відповідної заяви після смерті ОСОБА_6 та не бажав утримувати спадкове майно. Відповідно ОСОБА_1 утримував майно та подовжував сплачувати за житлово-комунальні послуги та супутні витрати самостійно.
Враховуючи наведе позивач вважає, що має право звернутися до суду для встановлення факту не проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання особи такою, що не прийняла спадщину.
У відзиві на позов від 28.12.2023 відповідач ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог просить відмовити в повному обсязі через безпідставність та необґрунтованість позову
Вказала, що позивач фактично намагається довести те, що лише він є спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_4 та ОСОБА_6 .
Позивачем обрано спосіб захисту , який не узгоджується із положеннями статті 16 ЦК України. Вказаний в позові юридичний факт підлягає встановленою при вирішенні спадкового спору, а не як окрема позовна вимога. Відсутність такого способу захисту порушеного права як встановлення факту не проживання та неприйняття спадщини підтверджено позицією Верховного Суду, викладеної у постановах від 21.10.2020 у справі № 592/7860/17 та 26.07.2023 у справі № 641/3893/20.
За твердженням позивача, він приймав постійну участь в житті батьків та брата, що нічим не підтверджено. На відміну від власних припущень та уявної інформації позивача, відповідач надає в якості доказу фотографії датовані 2020 року на яких зображені відповідач разом з її батьком ОСОБА_5 та дідусем ОСОБА_6 , що може бути доказом протилежного від тих тверджень, які має за мету довести позивач.
Міркування позивача стосовно волі батька та майна, що залишилося після його смерті теж не відповідають дійсності та не підтверджені жодними фактичними доказами. Позивач намагається переконати суд в суперечливих показаннях на свою користь та заволодіти спадковим майном.
Позивач має на меті ввести в оману суд надаючи завідомо неправдиві свідчення та докази місця перебування ОСОБА_5 на момент смерті ОСОБА_4 , а саме в АРК Крим, що неможливо оскільки територія АР Крим була окупована Росією в 2014 році, до якої неможливо з того часу виїхати або виїхати будь-яким шляхом на територію України.
В матеріалах справи № 489/106/22 Ленінського районного суду міста Миколаєва позивач зазначав, що через хворобливий стан ОСОБА_5 проживав разом з обома батька, що не відповідає його твердженням у справі, яка розглядається.
Також позивач не надав жодних доказів про свою участь в житті та побуті батьків та брата.
В тексті позовної заяви, позивач посилається на ту обставину, що начебто його брат, батько відповідача, ОСОБА_5 не прийняв спадщину, що не підтверджується наданими доказами. Більш того, факт прийняття спадщини ОСОБА_5 після смерті ОСОБА_4 вже встановлено в справі № 489/106/22.
В якості доказу проживання померлого ОСОБА_5 є витяг з реєстру Пенсійного фонду України за № ПС 143150005896 в якому зазначено, що ОСОБА_5 працював на території України та довідка № 2600-0205.8/65754 від 06.04.2023 про те, що ОСОБА_5 отримував пенсію в місті Миколаєві за віком до настання смерті, що дає змогу стверджувати, що останнім місцем його проживання на протязі багатьох років було саме місце проживання в АДРЕСА_1 , яке є місцем знаходження спадкового майна.
У відповіді на відзив від 06.01.2024 позивач вказав на безпідставність доводів відповідача та просить задовольнити його позовні вимоги.
11.01.2024 відповідач надала до суду заперечення на відповідь на відзив ОСОБА_1 , в якому вказала на брання позивачем неналежного способу захисту порушеного права, а доводи позивача щодо не проживання ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 не відповідають дійсності.
Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва суду від 30.06.2023 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення виявлених недоліків.
Ухвалою від 11.07.2023 провадження у справі відкрито за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання. Цією ухвалою витребувано від приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Ященко К.Л. спадкову справу заведену до майна ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 , а від Другої миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області спадку справу заведену до майна ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою суду від 06.02.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.
Відповідач проти задоволення позову заперечувала та просила відмовити в його задоволенні.
Третя особи надали до суду заяви про розгляд справи за відсутності їх представників.
Вислухавши сторін та дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази та встановивши фактичні обставини справи, суд дійшов наступного.
Із матеріалів справи вбачається та встановлено судом, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 11.10.2017.
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 )
ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_3 від 12.07.2021).
Згідно матеріалів справи позивач ОСОБА_1 та померлий ОСОБА_5 є синами померлих ОСОБА_4 та ОСОБА_6 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 ).
Витягом зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) № 68039083 від 10.01.2022 підтверджується відсутність у Спадковому реєстрі спадкової справи заведеної до майна ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_5 від 07.05.2003 ОСОБА_4 була власником 36/100 частки домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , державна реєстрація права власності якої підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 497913 від 07.05.2003.
Судом досліджено спадкову справу № 26/2021 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 , заведеної приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Ященко К.Л.
Згідно спадкової справи 23.07.2021 позивач звернувся до нотаріуса про прийняття спадщини після смерті брата ОСОБА_5 , вказавши на відсутність інших спадкоємців.
26.11.2021 спадщина після ОСОБА_5 була прийнята його дочкою, відповідачем у справі, ОСОБА_2 , яка звернулася до нотаріуса із відповідною письмовою заявою, яка посвідчена приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Кучеренко Н.М..
18.01.2022 ОСОБА_2 звернулася до приватного нотаріуса Ященко К.Л. із заявою в якій вказала, що їй стало відомо про те, що після смерті її батька ОСОБА_5 могло залишитися спадкове майно до складу якого входить земельна ділянка (свідоцтво № НОМЕР_6 , видане Реєстраційною службою Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області 03.06.2013) та домоволодіння (свідоцтво НОМЕР_5 , видане 07.05.2023 Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради). Вказане майно належало її бабусі - ОСОБА_4 , яка померла в 2017 році та фактично було прийтято її батьком ОСОБА_5 , так як той постійно проживав з спадкодавцем на дату її смерті.
Із змісту позову та пояснень позивача слідує, що його брат та батько відповідача ОСОБА_5 не проживав з його матір'ю ОСОБА_4 на час відкриття спадщини після смерті останньої, а тому без подання письмової заяви нотаріусу спадщину прийняти не міг. Реєстрація проживання ОСОБА_5 за однією адресою з спадкодавцю не свідчить по прийняття ним спадщини без фактичного проживання за адресою реєстрації.
У ході розгляду справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 раніш звертався до Ленінського районного суд міста Миколаєва з позовом до відповідача ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_4 (цивільна справа № 489/106/22), в задоволення якого відмовлено рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 01.06.2023.
Правове обґрунтування та мотиви суду
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно зі статтями 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина перша та друга статті 1220 ЦК України).
У частинах першій та другій статті 1223 ЦК України визначено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Частиною першою статті 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.
Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).
Згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Тобто, будь-яка особа, яка постійно проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається такою, що своєчасно прийняла спадщину.
Подібні висновки щодо застосування частини третьої статті 1268 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду: від 10 квітня 2020 року у справі № 355/832/17 (провадження № 61-27212св19), від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17 (провадження № 61-39308св18), від 02 квітня 2021 року у справі № 191/1808/19 (провадження № 61-6290св20), від 28 квітня 2021 року у справі № 204/2707/19 (провадження № 61-15380св20), від 19 травня 2021 року у справі № 937/10434/19 (провадження № 61-3620св21).
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
При розгляді справ про спадкування суди мають встановлювати: місце відкриття спадщини, коло спадкоємців, які прийняли спадщину, законодавство, яке підлягає застосуванню щодо правового режиму спадкового майна та часу відкриття спадщини. Обставини, які входять до предмета доказування у зазначеній категорії справ, можна встановити лише при дослідженні документів, наявних у спадковій справі. Належними доказами щодо фактів, які необхідно встановити для вирішення спору про спадкування, є копії документів відповідної спадкової справи, зокрема, поданих заяв про прийняття спадщини, виданих свідоцтв про право на спадщину, довідок житлово-експлуатаційних організацій, сільських, селищних рад за місцем проживання спадкодавця.
Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України є необхідним встановлення місця проживання спадкодавця і спадкоємця.
Так, частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.
Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо).
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Зазначена норма відображає загальний принцип недискримінації за ознакою наявності чи відсутності реєстрації місця проживання чи місця перебування особи.
За змістом пунктів 3.21 та 3.22 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 Цивільного кодексу, він не заявив про відмову від неї. У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем може бути: довідка органу реєстрації місця проживання про те, що місце проживання спадкоємця на день смерті спадкодавця було зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем.
Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17 (провадження № 61-39308св18) вказав, що частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.
За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом встановлено, що після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкова справа не заводилася.
Син померлої ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 та спадкоємцем якого є його рідна дочка відповідач ОСОБА_2 , на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 був зареєстрований за однією адресою з спадкодавицею, що сторонами не оспорюється та підтверджується Витягом з реєстру територіальної громади міста Миколаєва «Про зареєстрованих осіб в житловому приміщенні» № 5.10.-193824-2021 від 23.06.2021, наявного у справі № 489/106/22, згідно якої за адресою: АДРЕСА_2 станом на 11.10.2017 були зареєстровані ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Позивач зазначає, що на час відкриття спадщини його брат та батько відповідача ОСОБА_5 з спадкодавицею фактично не проживав.
У якості доказів надав:
- копію рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 20.06.2008 у справі № 2-1516/2008, яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_7 та ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням квартирою АДРЕСА_3 , в задоволення кого було відмовлено. В ході розгляду вказаної справи ОСОБА_5 вказував на те, що постійно знаходиться у довгострокових відрядження;
- копію довідки УІАЗ УМВС в Миколаївській області № 115-29122014/48200 згідно якої станом на 05.01.2015 ОСОБА_5 до кримінальної відповідальності не притягувався. Довідка надана для надання в установи іноземних держав, працевлаштування за кордоном;
- копію сертифікату про володіння російською мовою, знання історії Росії і основ законодавства російської федерації, виданої 30.03.2015;
- копію довідки ТОВ «П.Ф.К. «Дом» без вихідного номера та дати видачі, проте, що ОСОБА_5 працює в ТОВ «П.Ф.К. «Дом» з 03.09.2012 по теперішній час а посаді виробника робіт в м.Євпаторія, на об'єкті «Будівництво центра сімейного відпочинку і побуту».
Наведені письмові докази позивача суд відхиляє, так як доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а надані позивачем докази стосуються обставин, задовго до часу відкриття спадщини.
Крім того, довідка про відсутність судимості, сертифікат про володіння російською мовою та довідка про працевлаштування, яка не містить обов'язкових реквізитів, періоду роботи, взагалі не можуть бути розцінені як належними і допустимими доказами у даній справі. А доводи позивача з приводу того, що надані ним письмові докази свідчать про вжиття його братом заходів до адаптації життя на тимчасово окупованій території є неспроможними та ґрунтуються на припущенні.
Не проживання брата з матерію позивач підтвердив показами свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які були допитані в судовому засіданні.
Так, свідок ОСОБА_8 показав, що батько позивача - ОСОБА_6 йому розказував, що ОСОБА_10 працює в Криму на будівництві. Сам він ОСОБА_5 пам'ятає смутно, з 2017 року його не бачив. Бачив лише коли поховали матір, після похорон. Він був опухлий, говорили, що він хворий. Батько позивача про сина ОСОБА_10 майже нічого не розказував.
Свідок ОСОБА_9 пояснив, що мешкає напроти батьків позивача. Брата позивач бачив після смерті матері тітки ОСОБА_11 . Допомагав ліками батькам позивача періодично. Батько позивача говорив, що ОСОБА_12 в Криму. На поховані тітки ОСОБА_11 він не був, якщо він був то про це сказав би дядько ОСОБА_13 .
Спростовуючи доводи позивача, відповідач надала суду спільне фото перебування її разом з батьком та дідусем ОСОБА_6 в АДРЕСА_1 ; копію довідки Головного УПФ в м.Києві від 06.04.2023 № 2600-0205-8/65754, згідно якої ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебував на обліку в Головному УПФ в Миколаївській області та отримував пенсію за період з 30.11.2019 по день смерті за місцем реєстрації; копію довідки ТОВ «Антарес-БУД» (місцезнаходження: м.Миколаїв, пр.Героїв України, 1Д/1) від 28.12.2023 № 326, згідно якої ОСОБА_5 дійсно працював у ТОВ «Антарес -Буд» на посаді майстра з 23.05.2016 (наказ № 72-к від 20.05.2016) по 11.04.2017 (наказ №с 47-к від 11.04.2017) та був звільнений з роботи за власним бажанням.
Суд зазначає, що покази свідків без надання інших належних і допустимих доказів не є достатніми для висновку про фактичне не проживання ОСОБА_5 на час відкриття спадщини з спадкодавицею ОСОБА_4 .
Крім того, покази свідків спростовуються довідкою ТОВ «Антарес-БУД» від 28.12.2023 № 326, згідно якої ОСОБА_5 дійсно працював у ТОВ «Антарес -Буд» на посаді майстра з 23.05.2016 по 11.04.2017, а до цього як вказує відповідач перебув на обліку в державній службі зайнятості за місцем реєстрації.
Твердження свідків про відсутність ОСОБА_5 на похоронах матері, не свідчить про не проживання його з останньою. Крім того, свідки вказували, що він хворів, а батько позивача скаржився, що ОСОБА_10 зловживає спиртними напоями.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За встановлених обставин, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про недоведеність позивачем факту постійного не проживання ОСОБА_5 разом із спадкодавицею на час відкриття спадщини.
З приводу обраного позивачем способу захисту порушеного права - встановлення факту непроживання ОСОБА_5 зі спадкодавицею та виключення його з числа спадкоємців, суд зазначає таке.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.
Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України позивач викладає свої вимоги щодо предмета позову та їх обґрунтування.
Предмет позову - це конкретна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, заявлена через суд.
Підстава позову - це юридичні факти (фактична підстава) і норми права (юридична підстава), якими позивач обґрунтовує свої вимоги до відповідача.
Предметом позову ОСОБА_1 визначив вимогу про встановлення факту непроживання ОСОБА_5 із спадкодавицею ОСОБА_14 на час відкриття спадщини та виключення ОСОБА_5 з числа спадкоємців.
Виходячи зі змісту позову, позивач фактично намагається довести те, що як спадкоємець після смерті батька лише він має право успадкувати спадкове майно, яке успадкував батько після матері, тим самим позбавивши відповідача спадкування після смерті свого батька в порядку спадкової трансмісії. При цьому, як підтверджується матеріалами справи, позивач в установлений законом строк і порядку спадщину не прийняв, а в визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини відмовлено в судовому порядку.
З огляду на викладене, суд вважає слушними доводи відповідача і про обрання позивачем неналежного способу захисту, який не узгоджується із положеннями статті 16 ЦК України.
Враховуючи наведене суд приходить до висновку про відсутність підстав для завалення позову з наведених вище мотивів.
Інші доводи сторін не змінюють висновок суду. При цьому суд зазначає, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, має бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010).
Так як в позові відмовлено, підстави для стягнення з відповідача витрат понесених на оплату судового збору відсутні.
Керуючись статтями 4, 19, 141, 263-265 ЦПК України, суд
вирішив:
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - ОСОБА_3 (приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області), Друга Миколаївська державна нотаріальна контора Миколаївської області, про встановлення факту непроживання зі спадкодавцем та виключення з числа спадкоємців - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду можу бути подана до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного тексту рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відомості про учасників справи:
позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_7 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 ;
відповідач - ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_8 , місце реєстрації: АДРЕСА_5 ;
третя особа - ОСОБА_3 (приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області), адреса: м.Миколаїв, пр.Центральний, 96, оф. №9;
третя особа - Друга миколаївська державна нотаріальна контора Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), Код ЄДРПОУ 02892646, місцезнаходження: м.Миколаїв, пр. Миру, 46/1.
Повний текст судового рішення складено 30.07.2024.
Суддя І.В.Коваленко