Справа № 459/2687/22 Головуючий у 1 інстанції: Новосад М.Д.
Провадження № 22-ц/811/1740/24 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.
Провадження № 22-ц/811/1749/24
29 липня 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий - суддя Цяцяк Р.П.,
судді Ванівський О.М. та Шеремета Н.О.,
за участю секретаря Цьони С.Ю.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Львові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 , на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 24 квітня 2024 року та додаткове рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 13 травня 2024 року,
У жовтні 2022 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1 , яка на праві власності належить ОСОБА_3 (в подальшому - «спірна квартира»; а.с. 1-4).
У березні 2023 року адвокат Астапович О.В. в інтересах ОСОБА_2 подав до суду зустрічний позов до ОСОБА_3 , в якому просив стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 35 989 грн. 95 коп.
Позовні вимоги за зустрічним позовом обґрунтовувалися тим, що приблизно в серпні 2020 року ОСОБА_2 домовився в усній формі з ОСОБА_3 , своїм дядьком, про безоплатне користування спірною для проживання сім'ї ОСОБА_2 протягом невизначеного строку, але не менше, ніж п?ять років. З цією метою ОСОБА_2 зобов'язувався зробити ремонт в квартирі, оскільки вона була у дуже занедбаному та непридатному для проживання стані, сплачувати комунальні послуги та наприкінці користування передати її чистою, відремонтованою і у придатному для проживання стані. Свідком цієї домовленості була ОСОБА_4 , сестра ОСОБА_3 та матір ОСОБА_5 . Вважає, що згадані сторони у спрощеній формі, усно уклали договір позички майна. ОСОБА_2 , витративши на ремонт квартири ОСОБА_3 кошти в сумі 35 989 грн. 95 коп., закінчив основну частину ремонту спірної квартири у березні 2021 року та почав там проживати разом із своєю сім?єю.
Однак, починаючи з серпня 2021 року ОСОБА_3 почав приходити до спірної квартири без попереднього повідомлення та виставляти ОСОБА_2 дрібні побутові вимоги. З часом такі вимоги ставали більшими, а візити - частішими.
01.09.2022 року дружина ОСОБА_2 уклала договір оренди іншої квартири, куди сім?я ОСОБА_2 одразу переселилась. Після звільнення спірної квартири ключі від неї були передані особисто в руки ОСОБА_3 .
ОСОБА_2 вважає, що ОСОБА_3 передчасно припинив договір позички, що спричинило збитки для ОСОБА_2 , оскільки витрати щодо покращення спірної квартири за домовленостями згаданих сторін передбачались, як внесок за користування квартирою строком як мінімум за 5 років. З урахуванням наведеного, ОСОБА_2 і просив стягнути з ОСОБА_3 кошти, витрачені на ремонт спірної квартири, в сумі 35 989 грн. 95 коп. (а.с. 61-62).
21 листопада 2023 року ухвалою суду за заявою ОСОБА_3 провадження у справі за його вищезгаданим позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні спірною квартирою було закрито: у зв'язку з тим, що ОСОБА_2 спірну квартиру звільнив у добровільному порядку (а.с. 122-123).
Оскаржуваним рішенням у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення 35 989 грн. 95 коп. відмовлено.
Відмова у задоволенні позовних вимог мотивована тим, що ОСОБА_2 «не доведено факт наявності згоди наймодавця ( ОСОБА_3 ) поліпшити річ, яка є предметом договору найму» (спірну квартиру), оскільки «з наданих суду доказів неможливо встановити, що між сторонами була домовленість про проведення ремонту у квартирі відповідача» (а.с. 185-188).
Додатковим рішенням суду від 13 травня 2024 року стягнуто з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_3 5 000 грн. витрат на правову допомогу, а в заяві представника ОСОБА_2 про розподіл судових витрат - відмовлено (а.с. 233-237).
Вищезгадані судові рішення оскаржив представник ОСОБА_2 .
Апелянт просить рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 24 квітня 2024 року скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги до ОСОБА_3 у повному обсязі, покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення і неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.
Вважає, що суд не дав належної оцінки тому, що « ОСОБА_3 в жодному документі чи усно не заперечував, що не існувало домовленості користуватись ОСОБА_2 квартири не менш ніж п'ять років» (а.с. 242-246).
Додаткове рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 13 травня 2024 року апелянт також просить скасувати та ухвалити нове, яким стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 23 670 грн. 26 коп., а саме: 15 699 грн. 91 коп. щодо провадження за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні квартирою та 7 970 грн. 35 коп. щодо провадження за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення коштів.
Вважає, що «суд першої інстанції не врахував, що сторона ОСОБА_3 не заперечила проти заявлених стороною ОСОБА_2 судових витрат, а також не заявляла про їх зменшення» (а.с. 251-255).
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 10 червня 2024 року відкрито апеляційне провадження за вищезгаданими апеляційними скаргами (отримана сторонами 10-12.06.2024 року; а.с. 172-174), запропоновано учасникам справи протягом 15-ти днів подати до суду свої відзиви на апеляційні скарги та ухвалено розгляд справи у відповідності до частини 1 статті 369 ЦПК України проводити в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (а.с. 265-266).
Клопотань від сторін про апеляційний розгляд справи з повідомленням учасників справи не поступало.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступних висновків.
ЦПК України встановлено, що:
- цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (статті 12 і 81);
- суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13);
- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76);
- належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (стаття 77);
- обставини справи, які за законом мають бути підтверджені пневними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 2 статті 78).
Як вбачається з доводів, які викладені у Зустрічному позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 вважає, що між згаданими сторонами виникли правовідносини, які випливають з договору позички.
За змістом положень глави 60 «Позичка» ЦК України, за договором позички одна сторона (позичкодавець, у даному випадку - ОСОБА_3 ) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві - ОСОБА_2 ) річ (спірну квартиру) для користування протягом встановленого строку (частина 1 статті 827) і договір позички будівлі, іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у формі, яка визначені відповідно до статті 793 цього кодексу.
А статтею 793 ЦК України встановлено, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі, а якщо такий договір укладається строком на три роки і більше, то такий підлягає нотаріальному посвідченню.
Як вбачається з вищенаведеного, безспірним є те, що строк договору позички об'єкта нерухомості (яким є спірна квартира) відноситься до істотних умов договору, так само, як і можлива умова про плату за користування цих об'єктом нерухомості.
З урахуванням вищенаведеного, договір позички спірної квартири на строк «не менше, ніж п?ять років» (який, по версії ОСОБА_2 , ним було укладено в усній формі з ОСОБА_3 ), обов'язково мав би бути укладеним в письмовій формі та нотаріально посвідченим.
Статтею 220 ЦК України встановлено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (частина 1), а у випадку коли сторони домовились щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним (частина 2).
У письмових Поясненнях (на заперечення зустрічного позову) представник ОСОБА_3 заявляє, що «відповідач ( ОСОБА_3 ) заперечує те, що він дав дозвіл позивачу ( ОСОБА_2 ) проводити ремонт (спірної) квартири, тим більше за умови відшкодування коштів витрачених на такий ремонт».
ОСОБА_2 не подав до суду жодних письмових доказів на підтвердження тієї обставини, що вони з ОСОБА_3 домовились щодо усіх істотних умов договору позички спірної квартир (як то строку цього договору, способів розрахунків між сторонами тощо), так само, як доказів того, що ОСОБА_3 ухилявся від його нотаріального посвідчення цього договору, а тому доводи апеляційної скарги з посиланням на покази свідків не можуть прийматися до уваги, оскільки за наведених обставин у відповідності до частини 1 (абзац 2) статті 218 ЦК України рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
З урахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить до висновку про те, що підстави для його скасування (та, відповідно, для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 ) відсутні і апеляційну скаргу на нього, доводи якої не спростовують висновків рішення суду, слід залишити без задоволення.
Частиною 3 статті 142 ЦПК України встановлено, що у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
Як вже зазначалося вище, ухвалою суду від 21 листопада 2023 року за заявою ОСОБА_3 провадження у справі за його первісним позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні спірною квартирою було закрито: як вбачається з мотивувальної частини цієї ухвали - у зв'язку з тим, що ОСОБА_2 спірну квартиру звільнив у добровільному порядку (а.с. 122-123).
ОСОБА_2 вищезгадану ухвалу суду від 21 листопада 2023 року (зокрема - викладене у її мотивувальній частині) не оскаржував.
Тобто, як вбачається з вищенаведеного, ОСОБА_3 своєю заявою від 30 жовтня 2023 року відмовився від заявлених ним у первісному позові позовних вимог унаслідок задоволення їх відповідачем ОСОБА_2 вже після пред'явлення цього позову (який було подано до суду ще 10 жовтня 2022 року), у якому містилось посилання на те, що ОСОБА_3 у зв'язку з поданням цього позову поніс 5 000 грн. витрат на правову допомогу.
За вищенаведених обставин в їх сукупності суд першої інстанції правомірно 13 травня 2024 року стягнув додатковим рішенням з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 5 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, а в заяві представника ОСОБА_2 в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 699 грн. 91 коп. щодо провадження за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні квартирою відмовив.
Так само, як правомірно цим же додатковим рішенням від 13 травня 2024 року відмовив у стягненні з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судових витрат на професійну правничу допомогу і у частині провадження за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення коштів, оскільки у задоволенні цього позову було відмовлено за недоведеністю заявлених ОСОБА_2 позовних вимог і зі згаданими висновками суду першої інстанції погодився і суд апеляційної інстанції.
Відтак, колегія суддів не вбачає правових підстав для скасування чи зміни і додаткового рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 13 травня 2024 року.
Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України встановлено, що судові рішення у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, касаційному оскарженню не підлягають.
Згідно з частиною дев'ятою наведеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено у 2024 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2024 року - 3 028 грн. 00 коп.
Предметом позову у цій справі є майнові вимоги про стягнення з відповідача 35 989 грн. 95 коп. нібито понесених позивачем витрат.
Відтак, ціна позову у цій справі складає 35 989 грн. 95 коп., що станом на 01 січня 2024 року не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028 грн. 00 коп. х 250 = 757 000, 00 грн).
Урахувавши, що ціна позову у цій справі становить 35 989 грн. 95 коп., судові рішення, ухвалені у такій справі, не підлягають касаційному оскарженню відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384, 389 частина 3 пункт 2 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 , залишити без задоволення, а рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 24 квітня 2024 року та додаткове рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 13 травня 2024 року - без змін.
Постанова апеляційного суду касаційному оскарженню не підлягає.
Повну постанову складено 29 липня 2024 року.
Головуючий: Цяцяк Р.П.
Судді: Ванівський О.М.
Шеремета Н.О.