Справа № 459/1389/24
Провадження № 2/459/354/2024
29 липня 2024 року Червоноградський міський суд Львівської області
в складі: головуючого - судді Отчак Н.Я.
з участю секретаря Ганас К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Червонограді за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Львіввугілля» про стягнення моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків, внаслідок професійного захворювання,-
22.05.2024 представник позивача звернувся до суду з позовом, яким просить стягнути з відповідача на його користь 50 000, 00 гривень відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків внаслідок професійного захворювання.
В обґрунтування позову зазначив, що ОСОБА_1 з 27.01.1992 по 05.12.1992 працював на посаді підземного електрослюсара 4-го розряду з повним робочим днем під землею на шахті ім.Лопатіна. В період часу з 05.12.1992 по 19.11.1994 перебував у лавах ЗСУ. В подальшому з 12.12.1994 по 13.03.1998 працював на посаді підземного електрослюсара 4-го розряду з повним робочим днем під землею на шахті «Червоноградська» в/о Укразахідвугілля». З 24.03.1998 по 17.04.2004 працював на посаді підземного електрослюсара 4-го розряду з повним робочим днем під землею у ДВАТ «шахта «Зарічна». В подальшому з 22.06.2004 по 31.05.2005 працював на посаді підземного електрослюсара 3-го розряду з повним робочим днем під землею на шахті «Червоноградська» ДП «Львіввугілля». З 15.12.2008 по 06.12.2011 працював на посаді підземного електрослюсара з повним робочим днем під землею на шахті «Зарічна» ДП «Львіввугілля». З 07.12.2011 по 05.12.2019 працював на посаді механіка підземного з повним робочим днем під землею на шахті «Великомостівська» ДП «Львіввугілля».
05.12.2019 позивача було звільнено на підставі п.2 ст.40 КЗпП України в зв'язку із виявленою невідповідністю виконуваній роботі, по стану здоров'я.
Позивач зазначив, що у зв'язку з тривалою роботою з особливо шкідливих та тяжких умовах праці у нього погіршився стан здоров'я, внаслідок чого він неодноразово був змушений звертатися за медичною допомогою, що підтверджується виписками із медичної документації.
Вказав, що з 2015 року по 2019 рік позивач періодично звертався за медичною допомогою у зв'язку із наявністю задишки, слабкістю та поступовою втратою слуху.
06.12.2019 Профпатологічним відділенням Львівської обласної клінічної лікарні надано повідомлення про професійне захворювання виявлене у позивача, а саме: встановлено діагноз Хронічний бронхіт ІІ (другого) ст. фаза субремісії, пневмослероз, емфізема легень, ЛН ІІ ст., Хронічна двобічна сенсоневральнаприглуховатість ІІ ст..
Згідно санітарно-гігієнічної характеристики умов праці Позивача від 29.10.2019 вбачається, що в період роботи позивача в шахті останній підлягав впливу ряду несприятливих виробничих факторів (пил з вмістом діоксиду кремнію, вібрація, шум, несприятливий мікроклімат, вимушена робоча поза).
Відповідно до акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 02.01.2020 вбачається, що комісією встановлено, що ОСОБА_1 підлягав дії шкідливих факторів, підсумкове виробниче навантаження на протязі стажу роботи працівника на даному підприємстві в підземних умовах 21 р. 09 м.
За результатами проведених лабораторно-інструментальних досліджень на робочому місці механіка підземного та згідно «Гігієнічної класифікації праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу» затверджених наказом МОЗ №248 від 08.04.2014 р. умови праці Позивача відносяться до 3 класу 3 ступеня шкідливих умов праці.
Випискою з акту МСЕК до довідки серії 12ААА №027193 позивачу 06.02.2020 первинно встановлено 40% втрати професійної працездатності, з них 25% хр. бронхіт ІІ ЛН І-ІІ ст.; 15 % хр. приглуховатість ІІ ст.
В подальшому 29.03.2023 позивачу первинно встановлено ІІІ групу інвалідності по професійному захворюванні терміном на 1 рік.
Згідно довідки серії 12ААГ №621603 від 18.03.2024 виданої профпатологічним МСЕК ОСОБА_1 повторно встановлено ІІІ групу інвалідності по професійному захворюванні безтерміново. Останньому зроблено висновок про умови та характер праці: протипоказана важка фізична праця з дією пилу, газів, токсичних та подразнюючих речовин, шуму.
Також, довідкою МСЕК №12ААА від 18.03.2024 ОСОБА_1 повторно встановлено 45% втрати працездатності безтерміново, з них 30% хронічний бронхіт, 15 % хронічна приглухуватість ІІ ст. рекомендовано санітарно-курортне лікування.
Внаслідок отримання професійного захворювання ОСОБА_1 було завдано великої моральної шкоди у вигляді фізичних та душевних страждань, які виражаються у тому, що останній втратив працездатність. Останній постійно відчуває тупий та ниючий біль в грудях. Останній частково втратив слух, що створює дискомфорт у повсякденному житті. Ще більше дошкуляє Позивачу сухий кашель, нестача повітря для дихання, які викликані хронічним бронхітом.
Стверджує, що у зв'язку із отриманим професійним захворюванням порушено всі нормальні умови його життя; Позивач відчуває значні незручності при веденні домашнього господарства; виникають проблеми при виконанні домашньої роботи яка потребує навіть невеликих фізичних зусиль; останній змушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя. Навіть звичайний похід в магазин викликає труднощі, через задишку, кашель, загальну слабкість, підвищену пітливість. Відтак просить задовольнити повністю.
Ухвалою судді від 23.05.2024 відкрито провадження у даній справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження на 01.07.2024, який відкладено на 25.07.2024.
09.07.2024 представник відповідача надав відзив на позовну заяву, просив відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на необґрунтованість вимог, не надання позивачем доказів, завдання підприємством моральної шкоди. При цьому, позивач забезпечувався засобами індивідуального засобами в повному обсязі згідно встановлених норм, йому виплачувалась зарплата у підвищеному розмірі, надавалась додаткова відпустка, а також має право на пільгову відпустку. При звільненні з роботи згідно умов Колективного договору та ст.. 44 КЗпП України позивачу було виплачено вихідну допомогу та одноразову допомогу в розмірі визначеному умовами Колективного договору.
Сторони у судове засідання не з'явилися, про час і місце розгляду справи були належним чином повідомлені.
Представник позивача - адвокат Брух А.О. подав заяву про розгляду справи у його відсутності, просив позов задовольнити та витрати на правову допомогу.
Представник відповідача заяв чи клопотань щодо розгляду справи не подавав, причин неявки суд не повідомив.
У відповідності до ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши докази і письмові пояснення, що викладені у заявах по суті справи, суд прийшов до такого висновку.
Судом встановлено, що згідно копії трудової книжки ОСОБА_1 з 27.01.1992 по 05.12.1992 працював на посаді підземного електрослюсара 4-го розряду з повним робочим днем під землею на шахті ім.Лопатіна.
В період часу з 05.12.1992 р. по 19.11.1994 р. перебував у лавах ЗСУ.
В подальшому з 12.12.1994 по 13.03.1998 працював на посаді підземного електрослюсара 4-го розряду з повним робочим днем під землею на шахті «Червоноградська» в/о Укразахідвугілля».
З 24.03.1998 по 17.04.2004 працював на посаді підземного електрослюсара 4-го розряду з повним робочим днем під землею у ДВАТ «шахта «Зарічна».
З 22.06.2004 по 31.05.2005 працював на посаді підземного електрослюсара 3-го розряду з повним робочим днем під землею на шахті «Червоноградська» ДП «Львіввугілля».
З 15.12.2008 по 06.12.2011 працював на посаді підземного електрослюсара з повним робочим днем під землею на шахті «Зарічна» ДП «Львіввугілля».
З 07.12.2011 по 05.12.2019 працював на посаді механіка підземного з повним робочим днем під землею на шахті «Великомостівська» ДП «Львіввугілля».
05.12.2019 ОСОБА_1 звільнений у зв'язку із виявленою невідповідністю працівника виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я, що перешкоджає продовженню даної роботи, п. 2 ст. 40КЗпП України, з виплатою вихідної допомоги в розмірі середньомісячного заробітку згідно ст.44 КЗпП України, та одноразової допомоги в розмірі 2-х середньомісячних заробітків згідно Колективного договору.
02.01.2020 комісія ВП Шахта «Великомостівська» ДП «Львіввугілля» провела розслідування випадку хронічного професійного захворювання (отруєння) працівника ОСОБА_1 , про що було складено акт розслідування професійного захворювання, по формі П-4, яким встановлено, що ОСОБА_1 підлягав дії шкідливих факторів, підсумкове виробниче навантаження на протязі стажу роботи працівника на даному підприємстві в підземних умовах 21 р. 09 м. За результатами проведених лабораторно-інструментальних досліджень на робочому місці механіка підземного та згідно «Гігієнічної класифікації праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу» затверджених наказом МОЗ №248 від 08.04.2014 р. умови праці Позивача відносяться до 3 класу 3 ступеня шкідливих умов праці.
Причина виникнення професійного захворювання (отруєння):
-пил з вмістом вільного діоксину кремнію від 5 до 10% в концентрації 117,95-125,65мг/м?, середнє значення 121,19 м?, (при ГДК-4 мг/м?) на протязі 91% робочої зміни,
-температура повітря - +20,6-+21,0 °C (при нормі +21-+25 °C) 91% робочої зміни,
-швидкість руху повітря - 0,62-0,70м/с (при нормі 0,3-0,9%) 91% робочої зміни,
-відносна вологість повітря - 84% (при нормі 75%) 91% робочої зміни,
-виробничий шум 82дБА (при нормі 80 дБА) 84% робочої зміни.
Випискою з акту МСЕК до довідки серії 12ААА №027193 ОСОБА_1 06.02.22020 первинно встановлено 40% втрати професійної працездатності, з них 25% хр. бронхіт ІІ ЛН І-ІІ ст.; 15 % хр. приглуховатість ІІ ст.
Згідно довідки серії 12ААГ №621603 від 18.03.2024 виданої профпатологічним МСЕК ОСОБА_1 повторно встановлено ІІІ групу інвалідності по професійному захворюванні безтерміново. ОСОБА_1 протипоказана важка фізична праця з дією пилу, газів, токсичних та подразнюючих речовин, шуму.
Також, довідкою МСЕК №12ААА від 18.03.2024 ОСОБА_1 повторно встановлено 45% втрати працездатності безтерміново, з них 30% хронічний бронхіт, 15 % хронічна приглухуватість ІІ ст. рекомендовано санітарно-курортне лікування.
Також до матеріалів справи додано результати оглядів ОСОБА_1 у лікарнях, копії виписок із медичної карти, копії витягів з медичної карти та інші документи, які свідчать про отримані позивачем на виробництві хронічні професійні захворювання.
Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до вимог ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Згідно ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Згідно з ч.3 ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат, їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Відповідно до частини 1 ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди провадиться, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
При цьому, вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди.
Тобто, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов'язку власника відшкодувати моральну шкоду, а саме: наявність моральних страждань працівника, втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя.
В пункті 4.1 рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року №1-9/2004 зазначено, що ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні і фізичні страждання.
На підтвердження факту ушкодження здоров'я позивачем було надано довідки МСЕК, згідно яких позивачу була встановлена втрата професійної працездатності у розмірі 45 % за сукупністю та третя група інвалідності.
В даному випадку професійне захворювання пов'язане з виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, тому відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди покладається на роботодавця (підприємство).
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до частини 1 статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи.
За змістом статей 77, 78 ЦПК України належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказами, наявності факту заподіяння позивачу моральної шкоди є акт розслідування причини виникнення хронічного професійного захворювання від 02.01.2020, згідно якого ОСОБА_1 за час роботи на підприємствах відповідача отримав професійне захворювання, а саме: хронічний бронхіт ІІ ст., фаза субремісії, пневмосклероз, емфізема легень, ЛН ІІ ст. Хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість ІІ ст.
Невиконання роботодавцем обов'язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем заподіяної працівнику моральної шкоди.
Такий висновок відповідає постанові Верховного Суду від 15 червня 2020 року у справі № 212/3137/17-ц (провадження № 61-37529сво18).
Відповідно до ст.1167 ЦК України - моральна шкода завдана фізичній або юридичній особі неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала. Згідно п.3 ч.1 ст.268 ЦК України відносини з приводу відшкодування моральної шкоди, пов'язаної з ушкодженням здоров'я, випливають з порушення немайнових прав, а тому не мають строку позовної давності.
Рішенням Конституційного Суду України від 27.01.2004 року №1-рп/2004 передбачено: «4.1. Відповідно до статей 23, 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Як наслідок, моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, спричинює порушення таких особистих немайнових прав, як право на життя, право на охорону здоров'я тощо. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання..».
Визначене спростовує твердження відповідача про відсутність доведення позивачем наявності моральних страждань.
Беручи до уваги те, що відповідач не створив позивачеві безпечних і нешкідливих умов праці, не впроваджував сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, внаслідок чого ОСОБА_1 втратив професійну працездатність, суд дійшов висновку про те, що надані позивачем докази повною мірою вказують, що ушкодження здоров'я та втрату працездатності саме внаслідок професійного захворювання призвело, як до фізичних, так і до моральних страждань. Втрата працездатності призвела до обмеження його можливості вести активний спосіб життя, внаслідок чого останній змушений прикладати додаткові зусилля для організації свого життя.
Суд відхиляє заперечення відповідача в частині доводів про те, що позивач не навів доказів завдання йому моральної шкоди, оскільки такі доводи не ґрунтуються на законі та спростовуються вищенаведеними висновками суду. Доводи представника відповідача щодо відсутності факту встановлення наявності доказу вини відповідача суд не приймає до уваги, оскільки судом встановлені обставини щодо наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди позивачу.
З урахуванням викладеного, доводи відповідача про те, що позивачем не надано жодного доказу, яким би підтверджувався факт спричинення йому моральної шкоди у зв'язку з втратою працездатності, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки уже самим фактом втрати позивачем професійної працездатності йому спричинена моральна шкода.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд враховує роз'яснення наведені в п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, й приймає до уваги конкретні обставини по справі, зокрема: ступінь, характер, обсяг і тривалість страждань позивача, ступінь втрати професійної працездатності за професійним захворюванням, який становить 45%, встановлена 3 група інвалідності, час протягом якого позивач працював у відповідача на посаді пов'язаної з виникненням професійного захворювання, глибину і ступінь його моральних страждань пов'язаних з фізичним станом здоров'я, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, і наслідків, що наступили, тому суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 45000,00 грн. в порядку відшкодування моральної шкоди, а відтак позов підлягає до часткового задоволення.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд враховує наступне.
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірними із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).
Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
Таких висновків також дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі № 755/9215/15-ц при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
18.05.2024 між адвокатом Брухом А.О. та ОСОБА_1 укладено договір про надання юридичних послуг. Окрім цього, адвокатом Брухом А.О. видано ордер серії ВС №1281121 на надання правничої (правової) допомоги позивачу.
На підтвердження факту виконання умов надання правової допомоги представником позивача надано: 1) Додаток 1 до договору про надання юридичних послуг від 18.05.2024, згідно якого вартість юридичних послуг становить 5000,00 грн.; 2) калькуляцію оплати послуг з надання правової допомоги, вартість юридичних послуг за якою становить 5000,00 грн.; 3) квитанцію до прибуткового касового ордера №22 від 20.05.2024 про оплату послуг в сумі 5 000,00 грн.; 4) акт виконаних робіт, щодо надання правової допомоги від 20.05.2024.
Такі документи є належними та допустимими доказами, які підтверджують факт понесення позивачем витрат, що пов'язані з правничою допомогою адвоката.
Однак, перевіривши зміст наведених документів, суд зазначає, що заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу за вказані послуги вартістю 5000 грн. є неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, з урахуванням реального часу, необхідного для виконання відповідних робіт (послуг) та є істотно завищені.
В постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року по справі № 211/3113/16-ц та від 06 листопада 2020 року по справі № 760/11145/18 зазначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
За таких обставин, враховуючи складність справи, предмет спору, враховуючи заперечення сторони відповідача, заявлена стороною позивача сума відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є суттєво завищеною, а тому підлягає зменшенню. Відтак з відповідача у користь позивача підлягають стягненню кошти у розмірі 3 000,00 грн., що є співмірною сумою витрат на правничу допомогу у розгляді даної справи.
Згідно ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору.
На підставі ст. 141 ЦПК України судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь держави.
Керуючись ст.ст. 2, 19, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Державного підприємства «Львіввугілля»(ЄДРПОУ 32323256, м. Сокаль, вул. Б. Хмельницького, 26) про стягнення моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків, внаслідок професійного захворювання - задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства «Львіввугілля»на користь ОСОБА_1 45 000 (сорок п'ять тисяч) гривень відшкодування моральної шкоди.
Стягнути з Державного підприємства «Львіввугілля»на користь ОСОБА_1 3 000 (три тисячі) гривень витрат на правову допомогу.
Стягнути з Державного підприємства «Львіввугілля»на користь держави 1211,20 грн. судового збору.
У задоволенні решти вимог відмовити.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 29 липня 2024 року.
Суддя: Н. Я. Отчак