Справа № 450/1866/24 Провадження № 1-кп/450/380/24
підготовчого судового засідання
23 липня 2024 року Пустомитівський районний суд Львівської області у складі
головуючого-судді ОСОБА_1
при секретарі ОСОБА_2
за участі прокурора ОСОБА_3
обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника обвинуваченого ОСОБА_4 - ОСОБА_5
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Пустомити клопотання прокурора ОСОБА_3 про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою з визначенням розміру застави обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Кострино, Великоберезнянського району, Закарпатської області, українця, громадянина України, раніше не судимого, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,-
в кримінальному провадженні за ч. 2 ст. 286-1 КК України внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023140000001178 від 12.11.2023 р. стосовно ОСОБА_4
в провадженні Пустомитівського районного суду Львівської області перебуває кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023140000001178 від 12.11.2023 року про обвинувачення ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 286-1 КК України.
В підготовчому судовому засіданні прокурором подано клопотання про продовження ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою з визначенням застави.
Обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник ОСОБА_5 в підготовчому судовому засіданні, заперечили щодо клопотання прокурора, просили відмовити у клопотанні.
Проаналізувавши обвинувальний акт, клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу, з'ясувавши думку учасників процесу, суд, приходить до висновку, що клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу підлягає задоволенню, виходячи з наступного :
ОСОБА_4 обвинувачується у тому, шо він 12.11.2023, приблизно о 16:05 год., керуючи автопоїздом у складі фургона марки «Renault Premium 450.19», реєстраційний номер НОМЕР_1 , та причепа марки «Samro CD 19PJPE», реєстраційний номер НОМЕР_2 , та рухаючись ним автодорогою «Київ-Чоп» у напрямку до м. Києва, поблизу с. Підбірці Львівського району Львівської області, на 536 км + 800 м грубо порушив вимоги Розділу 1 п. п. 1.5, 1.10 (в частині значення «безпечна дистанція»); Розділу 2 п. п. 2.3 б) та д), 2.9 а); Розділу 12 п. 12.3; Розділу 13 п. 13.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001, які виразилися в тому, що він будучи не уважним та перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не відреагував на її зміну, не дотримався безпечної дистанції до попутного автомобіля марки «Citroen C4 Picasso», реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_6 , який зупинився у межах своєї смуги руху, увімкнув лівий покажчик повороту і мав намір здійснити поворот ліворуч, не вжив заходів до своєчасного зменшення швидкості руху керованого ним транспортного засобу аж до його зупинку, внаслідок чого відбулося зіткнення між вказаними транспортними засобами.
Після зіткнення автомобіль марки «Citroen C4 Picasso», реєстраційний номер НОМЕР_3 , відкинуло на зустрічну смугу руху, де відбулось зіткнення із зустрічним автомобілем марки «Citroen C4 Picasso», реєстраційний номер НОМЕР_4 , із причепом «АМС 500», реєстраційний номер НОМЕР_5 , під керуванням водія ОСОБА_7 .
В результаті порушення Правил дорожнього руху водієм ОСОБА_4 відбулася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої пасажир автомобіля марки «Citroen C4 Picasso», реєстраційний номер НОМЕР_3 , ОСОБА_8 отримала тілесні ушкодження у вигляді: садно лівої скроневої ділянки, забій-стиснення головного мозку, травматичний субдуральний крововилив, гостра субдуральна гематома ліворуч (ліва лобно-тім'яна ділянка). Вказані ушкодження могли утворитись 12 листопада 2023 року від контакту з виступаючими частинами салону автомобіля при зіткненні його з іншим транспортним засобом пересування і відносяться до тяжких тілесних ушкоджень по ознаці небезпеки для життя в момент спричинення.
Ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 05.03.2024 року, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою з визначенням застави у розмірі 161040 гривень строком до 03.05.2024 року, який було продовжено ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 01.05.2024 строком до 30.05.2024 року, ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 28.05.2024 строком до 26.07.2024 року.
За положеннями ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, знищити, сховати або спотворити документи, інше.
Обов'язок доведення цих обставин лежить на прокуророві.
Наведені прокурором у клопотанні доводи свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим ОСОБА_4 кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України, а також про існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Так, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України, який є тяжким злочином, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк від п'яти до восьми років.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначено, що кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: законний арешт або затримання особи, здійснене з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин. Тримання особи під вартою може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; характер, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством.
Судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у справі "Летельє проти Франції" (Letellie v France, рішення від 26 червня 1991 р.), "особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які роблять виправданим попереднє затримання, принаймні, протягом певного часу.
При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності підстав, зазначених статтею 177 КПК України, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, які зазначені статтею 178 КПК України.
Частиною 1 статті 183 КПК України передбачено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
За положеннями ч. 2 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. В ухвалі слідчого судді, суду зазначаються, які обов'язки з передбачених статтею 194 цього Кодексу будуть покладені на підозрюваного, обвинуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтовується обраний розмір застави, а також можливість її застосування, якщо таке рішення прийнято у кримінальному провадженні, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Відповідно до ч. 1 ст. 182 КПК України, застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов'язків. Можливість застосування застави щодо особи, стосовно якої застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, може бути визначена в ухвалі слідчого судді, суду у випадках, передбачених частинами третьою або четвертою статті 183 цього Кодексу.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України, розмір застави визначається у таких межах, щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України «Про державний бюджет» визначено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб 3028 грн. (на момент обрання запобіжного заходу).
Відповідно до ч. 4 ст. 182 КПК України, розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Гафа проти Мальти», було встановлено що гарантія, передбачена статтею 5 §3 Конвенції покликана забезпечити явку обвинуваченого у судовому засіданні. Тому розмір застави повинен бути встановлений з огляду на особу підозрюваного, належну йому власність, його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на впевненість у тому, що перспектива втрати застави або заходів проти його поручителів у випадку його неявки до суду буде достатньою для того, щоб стримати його від втечі. Оскільки питання, яке розглядається, є основним правом на свободу, гарантованим статтею 5, органи влади повинні докладати максимум зусиль як для встановлення належного розміру застави, так під час вирішення питання про необхідність продовження тримання під вартою. Крім того, розмір застави, має бути належним чином обґрунтовано у рішенні про визначення застави і повинна враховувати майновий стан обвинуваченого. Нездатність національних судів оцінити здатність заявника сплатити необхідну суму може викликати виявлення Судом порушення. Проте обвинувачений, якого судові органи готові звільнити під заставу, повинні вірно подати достатню інформацію, яку можливо перевірити, якщо це буде необхідно, щодо суми застави, яку необхідно встановити.
Позиція Європейського суду стосовно питання обрання національними судами запобіжного заходу у вигляді застави та призначення її розміру, цілковито прослідковується в рішенні Суду у справі «Мангурас проти Іспанії» (Mangouras v. Spain) від 28 вересня 2010 року. У цій справі, посилаючись на пункт 3 статті 5 Конвенції, заявник стверджував, що сума застави у його справі була необґрунтовано високою та не враховувала конкретні обставини й умови його особистого життя. Суд підтвердив, що відповідно до вказаної статті Конвенції внесення застави може вимагатися лише за наявності законних підстав для затримання особи, а також те, що уповноважені органи влади повинні приділити визначенню суми застави стільки ж уваги, скільки і вирішенню питання про необхідність подальшого тримання обвинуваченого під вартою. Більше того, якщо навіть сума застави визначається виходячи із характеристики особи обвинуваченого та його матеріального становища, за певних обставин є обґрунтованим врахування також і суми збитків, у заподіянні яких ця особа обвинувачується.
Також, щоб розмір застави можна було вважати таким, який здатен забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, суд повинен, врахувавши положення ст. 177, 178 КПК України, та раціонально співставити його з доведеними у справі ризиками, даними про особу підозрюваного, тяжкістю вчиненого злочину. При цьому, суду слід мати на увазі, що, виходячи з практики ЄСПЛ, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, для особи, щодо якої застосовано заставу, щоб остання не перешкоджала встановленню істини у кримінальному провадженні.
Відповідно до ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Положення КПК України та практика ЄСПЛ орієнтують суд на такі критерії, які слід врахувати при визначенні розміру застави: обставини кримінального правопорушення; особливий характер справи; майновий стан підозрюваного; його сімейний стан, у тому числі матеріальне становище близьких осіб; масштаб його фінансових операцій; дані про особу підозрюваного; встановлені ризики, відповідно до ст. 177 КПК України; "професійне середовище" підозрюваного; помірність обраного розміру застави та можливість її виконання, а також за певних обставин шкода, завдана кримінальним правопорушенням.
Таким чином з врахуванням вищенаведеного, з врахуванням майнового стану обвинуваченого, що останній на праві власності немає зареєстрованого майна, що жодного доходу не отримує, з врахування ризиків передбачених ст. 177 КПК України, які були встановлені під час розгляду питання про застосування до нього запобіжного заходу та продовження існування яких не спростовано стороною захисту, клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_4 підлягає задоволенню.
Під час вирішення клопотання про продовження строків тримання під вартою, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, а саме рішення в справі «Єчюс проти Литви», заява № 34578/97, п. 93, ECHR 2000-IX, згідно якого подальше існування обґрунтованої підозри у вчиненні затриманою особою злочину є обов'язковою і неодмінною умовою (sine qua non) належності її продовжуваного тримання під вартою. Але зі спливом певного часу така підозра перестає сама по собі бути виправданням для позбавлення особи свободи і судові органи повинні вмотивовувати свої рішення про продовження тримання її під вартою іншими підставами.
У той же час, з огляду на тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому в цьому кримінальному провадженні, та на важливість показань свідків для встановлення істини по справі, суддя погоджується із прокурором у тому, що існують достатні підстави вважати, що існує ризик незаконного впливу обвинуваченого на свідків.
Суд вважає, що наведені прокурором в судовому засіданні підстави для продовження строків тримання під вартою є належним чином обґрунтовані та мотивовані, ризики, які слугували підставою для обрання запобіжного заходу на даний час не змінилися. Існують всі підстави вважати, що обвинувачений може вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, переховуватися від органу досудового розслідування та суду; незаконно впливати на свідків та потерпілих у даному кримінальному провадженні, з метою схилити їх на надання показань, які виправдовують обвинуваченого, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, злочин, передбачений ч. 2 ст. 286-1 КК України, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 є тяжким, беручи до уваги вагомість та обґрунтованість наявних доказів про вчинення ним кримінального правопорушення, є підстави вважати що ризики, передбачені п.п. 1, 2, 3, 5 ч. 1 ст.177 КПК України, які слугували підставою для обрання строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, застосованого щодо ОСОБА_4 , не зменшились та не відпали.
Оцінюючи тяжкість вчинених злочинів, які інкримінуються обвинуваченому, суд враховує ступінь суспільної небезпечності злочину в конкретних умовах місця і часу та враховує, що до особи, яка обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, та нетяжкого злочину, взяття під варту як запобіжний захід може бути застосовано за мотивом однієї лише небезпечності злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі строком понад три роки, крім виняткових випадків.
Враховуючи характер та тяжкість інкримінованого ОСОБА_4 діяння, особу обвинуваченого, враховуючи що на даний час судом не розпочато судовий розгляд, не допитано всіх свідків та потерпілих, не досліджено усі документи, які мають важливе значення для встановлення обставин вчинення кримінального правопорушення, беручи до уваги наявність обґрунтованого обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення та ризиків, які дають підстави вважати, що ОСОБА_4 з метою уникнення кримінальної відповідальності та призначення вищевказаного покарання може: переховуватися від органу досудового розслідування та суду; незаконно впливати на свідків та потерпілих у даному кримінальному провадженні, з метою схилити їх на надання показань, які виправдовують обвинуваченого, вчинити інше кримінальне правопорушення та перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, суд враховує, в тому числі, тяжкість покарання, що загрожує останньому у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачується, а також, враховуючи характер, ступінь суспільної небезпечності злочину, який інкримінується ОСОБА_4 , тяжкі наслідки, що настали, і інші обставини, суд вважає, що ОСОБА_4 , слід продовжити запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів оскільки, інший, менш суворий запобіжний захід не усуне ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, з визначенням застави у розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 90 840 грн. (дев'яносто тисяч вісімсот сорок гривень), оскільки такий розмір буде достатнім для забезпечення виконання обвинуваченим, покладених на нього процесуальних обов'язків та запобігання існуючим ризикам, а також буде пропорційним, співмірним заходом, який не становитиме надмірний тягар.
Такий розмір з урахуванням майнового стану обвинуваченого та його індивідуальних обставин зможе забезпечити його належну поведінку, запобігти ризикам кримінального провадження.
Щодо клопотання захисника обвинуваченого про застосування запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою, то таке є невмотивоване та задоволенню не підлягає, оскільки ризики які зазначені при обранні та продовженні запобіжного заходу на момент розгляду даного клопотання у судовому засіданні не відпали, тому суд приходить до висновку, що підстави для зміни обвинуваченому такого запобіжного заходу як тримання під вартою на більш м'який, не пов'язаний з триманням під вартою, відсутні.
Керуючись ст. ст. 177, 178, 182, 183 184, 193, 194, 196, 197, 199, 315 КПК України, суд, -
клопотання прокурора ОСОБА_3 про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою з визначенням розміру застави обвинуваченому ОСОБА_4 ,- задоволити.
Застосувати щодо обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів тобто до 20.09.2024 року, включно, з визначенням застави у розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 90 840 грн.
Роз'яснити, що обвинувачений або заставодавець (фізична або юридична особа) мають право у будь-який момент внести заставу на депозитний рахунок суду в розмірі, визначеному в ухвалі суду про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою протягом дії ухвали.
З моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави, обвинувачений ОСОБА_4 буде вважатися таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
Покласти на обвинуваченого ОСОБА_4 у разі внесення застави, наступні обов'язки:
- прибувати за першою вимогою до суду;
- не відлучатися з Закарпатської області без дозволу суду;
- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;
- утримуватися від спілкування зі свідками, які не допитані у даному кримінальному провадженні.
У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, обвинувачений зобов'язаний виконувати покладені на нього обов'язки, пов'язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.
Ухвала про застосування запобіжного заходу припиняє свою дію після закінчення строку її дії.
Дана ухвала підлягає негайному виконанню з моменту її оголошення.
Копію ухвали вручити прокурору, захиснику, обвинуваченому та скерувати начальнику Державної установи «Львівська установа виконання покарань (№19)» для відома та виконання.
Ухвала може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду протягом 7 (семи) днів з дня її проголошення.
СуддяОСОБА_1