29 липня 2024 року
м. Київ
справа № 420/23019/23
адміністративне провадження № К/990/27179/24
Суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Загороднюк А.Г., перевіривши касаційну скаргу представниці ОСОБА_1 - адвокатки Акрабової Ольги Миколаївни на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 березня 2024 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправними та скасування наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності та про звільнення, поновлення на службі в поліції, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області «Про застосування дисциплінарного стягнення до поліцейського ОРУП №1 ГУНП в Одеській області» № 2096 від 18 серпня 2023 року щодо притягнення майора поліції ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за скоєння дисциплінарного проступку, що виразився, в порушенні вимог пунктів 1, 2 частини першої статті 18 Закону України «Про Національну поліцію», Присяги працівника поліції, пунктів 1, 2, 4, 8, 13 частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15 березня 2018 року №2337-VІІІ, пунктів 3.1., 3.2. розділу III, пункту 4.1. розділу IV Правил внутрішнього службового (трудового) розпорядку ГУНП в Одеській області, затверджених наказом Головного управління від 24 квітня 2023 року №1000;
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області «По особовому складу» №1142 о/с від 25 серпня 2023 року щодо звільнення майора поліції ОСОБА_1 зі служби в поліції (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби в поліції);
- поновити майора поліції ОСОБА_1 на посаді інспектора сектору контролю за обігом зброї Одеського районного управління поліції №1 ГУ НП в Одеській області з 25 серпня 2023 року;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за час вимушеного прогулу за період з 25 серпня 2023 року у розмірі 15 000 грн з утриманням при виплаті цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів;
- допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць.
Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 07 березня 2024 року, яке залишив без змін П'ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 11 червня 2024 року, відмовив у задоволенні позову.
15 липня 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представниці ОСОБА_1 - адвокатки Акрабової О.М., у якій вона просить скасувати зазначені судові рішення судів першої та апеляційної інстанції й ухвалити постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши касаційну скаргу та додані до неї матеріали суддя-доповідач дійшов висновку про наявність підстав для її повернення скаржнику з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Із системного аналізу наведених положень процесуального закону слідує, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Як на підставу касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій скаржник посилається на пункти 1, 3 та 4 частини четвертої статті 328 у поєднанні з пунктом 4 частини другої статті 353 КАС України.
Обґрунтовуючи свої мотиви за пунктом 1 названої правової норми, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 21 квітня 2021 року в справі №640/15754/19.
У цьому контексті важливо зазначити, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов'язковим є наявність та взаємозв'язок усіх чотирьох умов.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Визначаючи зміст поняття «подібність правовідносин», Велика Палата Верховного Суду керувалася тим, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27 березня 2018 у справі №910/17999/16; пункт 38 постанови від 25 квітня 2018 року у справі №925/3/7 та пункт 40 постанов від 25 квітня 2018 року у справі №910/24257/16).
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі №910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі №922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 у справі №757/31606/15-ц).
У пункті 39 постанови від 12 жовтня 2021 року у справі №233/2021/19 (провадження №14-166цс20) Велика Палата Верховного Суду конкретизувала свої висновки щодо визначення подібності правовідносин, зазначивши, що на предмет подібності потрібно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність варто також визначати за суб'єктним й об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Водночас слід зауважити, що висновки, викладені у постановах Верховного Суду, перебувають у нерозривному зв'язку із обсягом встановлених у кожній конкретній справі обставин окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.
Правовідносини у справі №640/15754/19, на яку посилається скаржник, зумовлені оскарженням позивачем наказу Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про його звільнення з посади за прогул, відповідно до пункту 4 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» (пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України).
Водночас у справі №420/23019/23 спірні правовідносини не ґрунтуються на застосуванні зазначених правових норм, натомість позивача згідно з оспорюваними наказами притягнуто до дисциплінарної відповідальності та звільнено зі служби в поліції за скоєння дисциплінарного проступку, що виразився, в порушенні вимог пунктів 1, 2 частини першої статті 18 Закону України «Про Національну поліцію», Присяги працівника поліції, пунктів 1, 2, 4, 8, 13 частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15 березня 2018 року №2337-VІІІ, пунктів 3.1., 3.2. розділу III, пункту 4.1. розділу IV Правил внутрішнього службового (трудового) розпорядку ГУНП в Одеській області, затверджених наказом Головного управління від 24 квітня 2023 року №1000.
З огляду на наведене, слід констатувати, що касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України обґрунтовано тим, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме, висновок щодо застосування статті 29 Дисциплінарного статуту Національної поліції України та щодо того, що єдиною належною обставиною, яка свідчить про систематичність вчинення поліцейським такого дисциплінарного проступку, як прогул без поважних причин, є чинне рішення його керівника про накладення на поліцейського дисциплінарного стягнення за таке ж порушення.
Варто зауважити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Водночас зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.
Отже, оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, тощо), а також значення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Статтею 29 Дисциплінарного статуту національної поліції України, затвердженого Законом України від 15 березня 2018 року № 2337-VIII, про потребу висновку Верховного Суду щодо застосування якої зазначає скаржник, передбачено таке:
« 1. У разі встановлення за результатами службового розслідування в діях поліцейського дисциплінарного проступку видається письмовий наказ про застосування до нього одного з видів дисциплінарного стягнення з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
2. Дисциплінарні стягнення застосовуються в порядку зростання від менш суворого, яким є зауваження, до більш суворого - звільнення зі служби в поліції.
Дисциплінарне стягнення у виді пониження у спеціальному званні на один ступінь не застосовується до поліцейських, які мають первинне спеціальне звання рядовий поліції.
У разі притягнення до дисциплінарної відповідальності поліцейського, який має дисциплінарне стягнення у виді пониження у спеціальному званні на один ступінь і вчинив новий дисциплінарний проступок, до нього знову може бути застосовано дисциплінарне стягнення у виді пониження у спеціальному званні на один ступінь.
Дисциплінарні проступки такі, як перебування поліцейського на службі у стані алкогольного, наркотичного та/або іншого сп'яніння, а також залишення місця несення служби без поважних причин, не можуть бути віднесені до незначних дисциплінарних проступків.
У разі повторного вчинення дисциплінарного проступку поліцейським протягом строку дії дисциплінарного стягнення у виді зауваження за результатами службового розслідування дисциплінарне стягнення, що застосовується, повинно бути суворішим, ніж попереднє.
3. Протягом 10 днів з дня підписання наказу про застосування дисциплінарного стягнення прямий керівник посадової особи, яка застосувала дисциплінарне стягнення, має право його пом'якшити, застосувати суворіше дисциплінарне стягнення або звільнити поліцейського від дисциплінарної відповідальності, якщо встановить невідповідність такого стягнення ступеню тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку та вини.
4. У разі застосування до поліцейського інших заходів дисциплінарного впливу, не пов'язаних із застосуванням дисциплінарного стягнення, прямий керівник посадової особи, яка призначила службове розслідування, має право переглянути це рішення шляхом видання наказу про притягнення цього поліцейського до дисциплінарної відповідальності.».
Як видно зі змісту цієї правової норми, вона не містить жодних посилань та не розкриває змісту такого дисциплінарного проступку як прогул без поважних причин як і систематичності такого проступку. Тож бажаний скаржником висновок не стосується застосування зазначеної правової норми, а наведені ним мотиви в цій частині не узгоджуються з указаною підставою касаційного оскарження судових рішень - пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
З огляду на викладене Суд уважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Також у касаційній скарзі зазначено, що її подано на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною другою і третьою статті 353 КАС України, а саме: суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 353 КАС України).
Водночас, згідно з приписами частини першої статті 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Указаним положенням установлено пряму заборону при розгляді та вирішенні адміністративної справи для суду брати до уваги докази з порушенням законної процедури їх одержання (нелегітимні докази, включаючи сфальсифіковані) як під час розгляду клопотання про долучення доказу до справи, так і в межах судового розгляду.
Слід зауважити, що у разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, тобто такими, що одержані з порушенням законної процедури.
Проте усупереч викладеному, касаційна скарга не містить необхідних обґрунтувань.
З огляду на викладене Суд відхиляє посилання заявника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв'язку з пунктом 4 частини другої статті 353 КАС України.
Інші аргументи касаційної скарги зводяться до часткового опису обставин справи, переоцінки доказів, з посиланням на неповне з'ясування обставин справи судами попередніх інстанцій. Суд зазначає, що за приписами частини другої статті 341 КАС України оцінка доказів, установлення обставин, що не були встановлені або відхилені судом та вирішення питання щодо переваги одних доказів над іншими, не є повноваженнями суду касаційної інстанції, а скаржник обґрунтовує свої доводи саме посиланням на обставини справи, що мають оціночний характер у сукупності з іншими обставинами, що не є підставою для відкриття касаційного провадження у справі.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За викладених обставин касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження з обґрунтуванням того, в чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення (рішень).
Одночасно Суд роз'яснює, що повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо буде усунуто обставини, які зумовили її повернення.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
На підставі наведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу представниці ОСОБА_1 - адвокатки Акрабової Ольги Миколаївни на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 березня 2024 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправними та скасування наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності та про звільнення, поновлення на службі в поліції, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя А.Г. Загороднюк