29 липня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/22927/23 пров. № А/857/5095/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Ільчишин Н.В., Шевчук С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові заяву ОСОБА_1 про відвід головуючого судді Кухтея Р.В. та суддів Ільчишин Н.В., Шевчук С.М. у справі № 380/22927/23,
У провадженні Восьмого апеляційного адміністративного суду перебуває справа за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 січня 2024 року у справі № 380/22927/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про зобов'язання вчинити певні дії.
25.07.2024 на адресу Восьмого апеляційного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_1 про відвід колегії суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду Кухтея Р.В., Ільчишин Н.В., Шевчук С.М., від розгляду апеляційної скарги. Заявниця не погоджується з ухвалою суду з питань відводу від 23.07.2024.
Вказана заява передана судді - доповідачу 26.07.2024.
Заява про відвід мотивована тим, що колегія суддів упередженою поведінкою у справі №380/22927/23 зумовила неправильне застосування норм матеріального та процесуального права та не забезпечила можливості будь якого сумніву безсторонності суддів у даній справі.
Викладене, на переконання позивачки, викликає сумніви у неупередженості та об'єктивності судді під час розгляду даної справи.
Заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши доводи, наведенні у заяві про відвід, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення вказаної заяви без розгляду, з огляду на наступне.
Статтею 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) встановлено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно частини першої статті 7 Закону №1402-VIII кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд відповідно) від 09.11.2006 у справі «Білуха проти України» зазначено, що наявність безсторонності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції має визначатися за суб'єктивними та об'єктивними критеріями. Відповідно до суб'єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто те, чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у конкретній справі. Згідно з об'єктивним критерієм визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад умови, за яких були б неможливі будь-які сумніви в його безсторонності. У кожній окремій справі слід вирішувати чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, які свідчать про відсутність безсторонності суду.
Підстави для відводу (самовідводу) судді передбачені статтями 36, 37 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КАС суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді.
За змістом частини другої статті 37 КАС суддя, який брав участь у вирішенні адміністративної справи в суді апеляційної інстанції, не може брати участі у вирішенні цієї самої справи в судах першої і касаційної інстанцій, а також у новому її розгляді після скасування постанови або ухвали суду апеляційної інстанції.
Згідно частини третьої статті 39 КАС відвід (самовідвід) повинен бути вмотивованим.
Разом з тим, підставою для відводу не обов'язково має бути доведений факт необ'єктивності чи заінтересованості судді. Питання про існування фактичного упередження не має значення, адже «правосуддя не лише має бути здійснене, але й сприйматися як очевидно і без сумніву здійснене». Іншими словами, коли виникає питання про відвід, значення має не те, чи справді у судді є усвідомлене або неусвідомлене упередження, а те, чи виникла б у розумної та належним чином поінформованої особи підозра про існування такого упередження. У цьому сенсі обґрунтована підозра в упередженості не просто заміняє відсутні докази чи доказовий засіб для встановлення вірогідності неусвідомленого упередження, а є виявом пильнішої уваги до іміджу правосуддя, тобто домінуючої зацікавленості громадськості в тому, щоб існувала впевненість у чесності процесу.
При цьому, частиною четвертою статті 36 КАС встановлено, що незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
Неможливість для учасника справи заявити відвід з підстав незгоди з рішенням або окремою думкою судді в інших справах чи висловленою публічно думкою судді щодо того чи іншого юридичного питання обґрунтовується необхідністю дотримання одного з найважливіших принципів судочинства - nemo iudex in causa sua (ніхто не може бути суддею у власній справі), який виключає для учасника процесу можливість обирати суддю на власний розсуд, зокрема, шляхом заявлення відводів тим суддям, відома правова позиція яких не влаштовує учасника справи.
Згідно частини третьої статті 40 КАС питання про відвід судді вирішується судом, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість.
За правилами частини третьої статті 45 КАС якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.
Відповідно до частини першої статті 45 КАС учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно частини 2 цієї статті суд з урахуванням конкретних обставин справи може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема:
1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, які спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;
2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;
3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;
4) необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;
5) узгодження умов примирення, спрямованих на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС).
Неприпустимість зловживання процесуальними правами є однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства (пункт 9 частини третьої статті 2 КАС).
Учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу (пункт 1 частини п'ятої статті 44 КАС).
Зважаючи на викладені обставини, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що у розглядуваній справі, позивачка неодноразово заявляла відвід, як головуючому судді у справі так і зазначеним вище членам колегії суддів.
У задоволені вказаних відводів за наслідками їх розгляду зазначеною колегією та колегією суддів, якій заява передавалась на розгляд для вирішення питання щодо її обґрунтованості було відмовлено.
Разом з тим, після заміни члена колегії судді Носа С.П., у зв'язку з перебуванням його у відпустці на суддю Ільчишин Н.В., позивачка відразу заявила відвід судді Ільчишин Н.В., не зазначивши при цьому жодних нових обгрунтованих доводів, які стосуються саме цього члена колегії. Тобто вказані обставини вказують на неузгодженість реальної мети позивачки з якою вона звернулась до суду із метою та завданнями адміністративного судочинства.
При цьому, слід звернути увагу на те, що подані раніше заяви про відвід колегії суддів обґрунтовуються одними і тими ж підставами/обставинами або ж містять у своїй основі доводи, які жодним чином не можуть свідчити про певну упередженість чи необ'єктивність суддів у розгляді вказаної справи.
При цьому вирішення питання про наявність чи відсутність факту зловживання віднесене на розсуд суду, що розглядає справу.
Європейський суд з прав людини, практика якого в силу вимог статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є обов'язковою до застосування, у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що «право на суд» та «право на доступ до суду» не є абсолютними. Права можуть бути обмежені, але лише таким способом та до такої міри, що не порушують зміст цих прав (пункт 59 рішення «Де Жуфр де ла Прадель проти Франції», пункт 28 рішення «Станєв проти Болгарії»). Тобто, реалізація права на суд однією зі сторін спору має відбуватись таким чином, щоб не порушувати права іншої сторони».
Також, у статті 17 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод під назвою «Заборона зловживання правами» передбачено, що жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції».
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 13.03.2019 у справі №814/218/14 вказав, що під зловживанням процесуальними правами слід розуміти форму умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, неспівмірних з наслідками, до яких вони можуть призвести; використанні наданих прав всупереч їхньому призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження; перешкоджанні діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ; необґрунтованому перевантаженні роботи суду.
Колегія суддів зазначає, що позивачкою заявляються завідомо безпідставні відводи, які спрямовані на затягування чи перешкоджання розгляду справи.
Таким чином, з урахуванням наведених вище обставин справи та враховуючи норми ст. 45 КАС України, колегія суддів вважає заяву ОСОБА_1 про відвід суддів Кухтея Р.В., Ільчишин Н.В., Шевчук С.М. зловживанням процесуальними правами та відповідно такою, що підлягає залишенню без розгляду з наведених вище підстав.
Керуючись статтями 31, 36, 37, 39, 40, 45, 321, 325, 328 КАС, суд,
Заяву ОСОБА_1 про відвід колегії суддів Кухтея Р.В., Ільчишин Н.В., Шевчук С.М. по справі № 380/22927/23 залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді Н. В. Ільчишин
С. М. Шевчук