про залишення позовної заяви без руху
29 липня 2024 року м. ДніпроСправа № 360/832/24
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Качанок О.М., перевіривши матеріали адміністративного позову Райзмана Олександра Яковича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправними бездіяльності та дій, зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Райзмана Олександра Яковича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, в якому позивач просить:
- визнати протиправними бездіяльність відповідача щодо відновлення та виплати позивачу пенсії за віком, починаючи з 07.10.2009, з компенсацією втрати доходу за затримку виплати пенсії, дії відповідача щодо нарахування та виплати пенсії з 28.02.2012 у невстановленому законом розмірі, із встановленням особливостей: «Не підлягає місцевим перерахункам, призначено за рішенням суду у твердому розмірі», без проведення перерахунків та індексації пенсії, та зупинення виплати пенсії позивачу з 01.07.2021;
- зобов'язати відповідача відновити виплату пенсії за віком позивачу, з усіма складовими пенсійних виплат, починаючи з 07.10.2009, з проведенням на загальних підставах перерахунку та індексації пенсії, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням змін у пенсійному законодавстві, як непрацюючому пенсіонеру та дитині війни, на підставі документів, що перебувають у пенсійній справі, із застосуванням усіх підвищень, надбавок та доплат, передбачених пенсійним законодавством України, осучасненням пенсії, відповідно до пенсій України, з виплатою заборгованості з пенсії з урахуванням перерахунку та індексації, з компенсацією втрати доходу за затримку виплати пенсії за період з 07.10.2009 по теперішній час, з урахуванням раніше виплачених сум, на визначений позивачем банківський рахунок у АТ «Ощадбанк» (Дніпровська філія).
За приписами пунктів 3 та 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі (частина друга статті 171 КАС України).
Перевіривши матеріали адміністративного позову, суд встановив таке.
Відповідно до пунктів 4, 5 частини п'ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначається:
- зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів;
- виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Під змістом позовних вимог розуміється визначення способу захисту свого права, свободи чи інтересу, який має формулюватися максимально чітко і зрозуміло, а тому особа, звертаючись до суду із позовною заявою, повинна чітко викласти позовні вимоги, та повинна вказати спосіб захисту свого порушеного права.
Суд вказує, що зміст позову - це його частина, яка відображає вид судового захисту, а саме звернену до суду вимогу позивача щодо застосування конкретних способів захисту порушеного, оспорюваного чи невизнаного права.
Відповідно до змісту позовних вимог встановлюються межі судового розгляду і предмет доказування, а також матеріально-правові вимоги позивача до відповідача щодо яких суд повинен ухвалити рішення.
Обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, є конкретні юридичні факти з настанням яких суб'єкти публічного права вступають між собою у спірні правовідносини.
Відповідно позовні вимоги і обставини в їх обґрунтування мають викладатися лаконічно, чітко, зрозуміло, з використанням прийнятої юридичної термінології. Обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, складають підставу позову. Підстава позову перебуває у нерозривному логічному взаємозв'язку із змістом позовних вимог (з предметом позову). Виклад обставин підстави позову необхідний для визначення тотожності позову та визначення предмета доказування в спорі між сторонами.
Також суд зазначає, що зміст позовних вимог повинен чітко відповідати викладу обставин, якими його обґрунтовано та, відповідно, навпаки. У разі якщо в позовній заяві викладено дві вимоги, одна з яких є похідною від іншої, вони повинні відповідати одна одній за змістом.
Так, у позовній заяві, зокрема, заявлено вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо відновлення виплати позивачу пенсії за віком, починаючи з 07 жовтня 2009 року, з компенсацією втрати доходу за затримку виплати пенсії та зобов'язання усунути таку бездіяльність.
Проте, з наведених в обґрунтування цієї вимоги обставин не зрозуміло, чому відновлення виплати пенсії з компенсацією втрати частини доходу представник позивача пов'язує саме з 07 жовтня 2009 року.
З матеріалів позовної заяви суддею встановлено, що після виїзду позивача за кордон на постійне місце проживання, виплату пенсії йому поновлено на виконання постанови Слов'яносербського районного суду від 01 листопада 2012 року у справі № 2-а-72/12, згідно з резолютивною частиною якої Управління пенсійного фонду України в Слов'яносербському районі Луганської області зобов'язано нарахувати та виплачувати, зокрема, ОСОБА_1 пенсію за віком на підставах, визначених пенсійним законодавством, починаючи з 28 лютого 2012 року, а не з 07 жовтня 2009 року, як визначає представник позивача.
До того ж суд зазначає, що у вказаній справі Слов'яносербським районним судом, зокрема, розглядались вимоги щодо поновлення та виплати позивачу пенсії за віком починаючи з 07.10.2009. При цьому як вже зазначено вище суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та поновлення виплати пенсії саме з 28 лютого 2012 року.
Також за наведеного формулювання основної позовної вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності вбачається, що позивач оскаржує бездіяльність відповідача саме щодо відновлення та виплати йому пенсії за віком, починаючи з 07.10.2009, з компенсацією втрати доходу за затримку виплати пенсії. Тобто, вказана вимога зводиться до того, що позивач не погоджується з поновленням виплати йому пенсії з 07.10.2009, з компенсацією втрати доходу за затримку виплати пенсії.
У зв'язку з наведеним, похідна вимога позовної заяви щодо зобов'язання відповідача відновити виплату пенсії за віком позивачу з 07.10.2009 з компенсацією втрати доходу за затримку виплати пенсії, не відповідає за логікою та змістом основній вимозі про визнання протиправною бездіяльності, оскільки як зазначено вище з логіки основної вимоги позивач не погоджується саме з поновленням йому виплати пенсії з 07.10.2009, з компенсацією втрати доходу за затримку виплати пенсії.
Безпосередньо у викладі обставин позову також містяться суперечності в частині обґрунтування вказаних вимог, оскільки в одному з абзаців позовної заяви вказано, що пенсія за віком має бути відновлена та виплачена з 07.10.2009, з урахуванням раніше виплачених сум, з компенсацією втрати частини доходів, відповідно до вимог наведених вище правових норм, і такі вимоги не є передчасними.
Водночас, нижче у позовній заяві зазначено, що бездіяльність відповідача щодо поновлення виплати пенсії позивачу, починаючи з 07.10.2009, з її одночасними перерахунками та індексацією, згідно з поданою пенсіонером заявою встановленого зразка, є протиправною, а порушене право позивача підлягає судовому захисту.
Щодо дотримання строку звернення до суду з цим позовом суддя зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами (частина перша).
Абзацом першим частини другої статті 122 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга).
Частиною першою статті 123 КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина друга статті 123 КАС України).
Відповідно до частини шостої статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Необхідно зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Як вже вище вказано, строк звернення до суду обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені; рішення скероване на її адресу поштовим повідомленням, яке вона відмовилася отримати або не отримала внаслідок неповідомлення відправника про зміну місця проживання; про порушення її прав знали близькі їй особи.
День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.
Оскільки початок шестимісячного строку визначено альтернативно, при визначенні початку цього строку суд має з'ясувати момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 грудня 2020 року у справі № 510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз'яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.
Поняття повинен був дізнатися необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі № 340/1019/19).
Пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19 відступила від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29 жовтня 2020 року у справі № 816/197/18, від 20 жовтня 2020 року у справі № 640/14865/16-а, від 25 лютого 2021 року у справі № 822/1928/18 щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах, у яких, зокрема зазначено, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави (постанови Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року у справі № 816/197/18 (касаційне провадження № К/9901/50050/18), від 20 жовтня 2020 року у справі № 640/14865/16-а (касаційне провадження № К/9901/36805/18), а також про те, що строк звернення позивача до суду у випадку спірних правовідносин розпочав перебіг після отримання позивачем листа-відповіді від органу Пенсійного фонду, а не після отримання пенсії за відповідний період (постанова Верховного Суду від 25 лютого 2021 року у справі № 822/1928/18) та дійшла такого правового висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України у спорах цієї категорії:
1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. Водночас триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів;
2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Отже, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.
Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.
Дослідженням змісту доданих до позовної заяви документів суддею встановлено, що на виконання постанови Слов'яносербського районного суду від 01 листопада 2012 року у справі № 2-а-72/12 та постанови Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2017 року у справі № 419/2836/16-а позивачу з 28 лютого 2012 року відновлено нарахування та виплату пенсії за віком, яку він отримував до 01 липня 2021 року.
Позивач щомісячно отримував пенсійні виплати, а тому, в будь-якому разі, розмір пенсії був йому відомий. Відповідно після кожної виплати пенсії позивач повинен був знати про можливе порушення свого права на її належний розмір, а з липня 2021 року про припинення виплати пенсії.
Проте, до адміністративного суду з цим позовом представник позивача звернувся тільки 24 липня 2024 року, тобто з суттєвим пропуском шестимісячного строку звернення до суду, встановленого абзацом першим частини другої статті 122 КАС України.
До позовної заяви представником позивача додано клопотання про поновлення строку звернення до суду з цим позовом, в обґрунтування якого зазначено, що з 01.07.2021 виплату пенсії знову протиправно припинено без попереднього повідомлення пенсіонера, на підставі закінчення строку дії закордонного паспорта, та не виплачується досі. Будь-якого рішення про припинення виплати пенсії органом ПФУ не виносилося.
Також вказано, що тривалий час позивач, позбавлений паспорта громадянина України під час виїзду на постійне місце проживання за кордон, не мав технічної можливості для реєстрації особистого кабінету на веб-порталі ПФУ. Така технічна можливість виникла у позивача після відкриття у січні 2024 року нового банківського рахунку в установі Ощадбанку у м. Дніпрі та генерування електронного цифрового підпису. Тому позивач не знав і не мав можливості знати про факт неправильного нарахування йому пенсії за віком, починаючи з 28.12.2012 по 30.06.2021.
Представник позивача також просить врахувати, що незнання факту порушення прав у зв'язку з тривалим проживанням за кордоном, відсутність будь-яких навичок користування персональним комп'ютером, відсутність доступу до інформаційних комп'ютерних мереж (місцеве телебачення не інформує про зміни в законодавстві України), є поважними причинами пропуску терміну звернення до суду.
Про факт нарахування та виплати пенсії у невстановленому законом розмірі, починаючи з 28.02.2012 позивач міг дізнатися та дізнався вперше з протоколу/розпорядження про призначення/перерахунок пенсії № 8001 від 20.01.2017 (в клопотанні допущено технічну помилку та вказано протокол «від 20.11.2017») та від 19.07.2021, розміщених в електронній пенсійній справі позивача на веб-порталі ПФУ.
Також з посиланням на правову позицію Верховного Суду у справі № 815/1226/18 представник позивача зазначив, що не проведення виплати пенсії позивачам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, тому поновлення виплати пенсії має проводитися без обмеження будь-яким терміном. Право позивача на отримання пенсії у встановленому законом розмірі є абсолютним і не може бути обмежено будь-яким терміном.
Вирішуючи заявлене клопотання, суддя виходить з такого.
Оскільки, як вже вище вказано, пенсія є щомісячним платежем, розмір якої стає відомим пенсіонеру після кожної виплати, суддя відхиляє як безпідставні твердження представника позивача, що про порушення своїх прав позивач дізнався тільки у 2024 році після реєстрації на веб-порталі Пенсійного фонду України та вперше з протоколу/розпорядження про призначення/перерахунок пенсії № 8001 від 20.01.2017 та від 19.07.2021.
При цьому суддя вважає за необхідне зауважити, що позивач мав об'єктивну можливість звернутися до відповідача за отриманням інформації щодо розміру своєї пенсії, порядку її обрахунку, її складових, не тільки шляхом звернення до відповідача в електронній формі, а й у будь-який інший визначений чинним законодавством спосіб (поштовим відправленням, через свого представника тощо).
До того ж, вказану можливість позивачем фактично було реалізовано, оскільки з матеріалів позовної заяви судом встановлено, що позивач звертався до відповідача, зокрема, із заявою від 22.06.2021, в якій просив надати роздруківку виплати пенсії за період з липня 2017 року по лютий 2018 року, а також у заяві поставлено питання щодо підстав зменшення розміру пенсії.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 21.07.2021 № 2748-2629/3-02/8-1200/21, в якому повідомлено про складові пенсії позивача та надано роздруківку виплати пенсії за період з липня 2017 року по лютий 2018 року. Зазначено про відсутність правових підстав для: підвищення розміру пенсії, проведення осучаснення розміру середньої заробітної плати по Україні (з якої розраховано пенсію позивача), індексації пенсії, перерахунку пенсії у зв'язку зі зміною прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб. Також повідомлено про призупинення виплати позивачу пенсії з 01.07.2021 у зв'язку із закінченням терміну дії паспорту позивача для виїзду за кордон.
Тобто, ще у 2021 році позивачу були відомі усі обставини, які, на його думку, є порушенням його прав, за захистом яких він звернувся до суду з цим позовом.
Також суд зауважує, що у численній практиці Верховного Суду неодноразово, зокрема у постановах від 11 липня 2019 року у справі № 0940/1181/18, від 31 жовтня 2019 року у справі № 823/1915/18, від 22 січня 2020 року у справі № 826/4464/17, від 16 липня 2020 року у справі № 487/3042/16-а, висловлена позиція, згідно з якою пропуск відповідного строку на звернення до суду через необізнаність щодо прийнятих актів законодавства або байдужість до своїх прав чи небажання скористатися цим правом не є поважними причинами пропуску строку та, відповідно, підставою для поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом.
Похилий вік позивача, його стан здоров'я, проживання за кордоном, відсутність навичок користування персональним комп'ютером тощо несуть суб'єктивний характер та не виключали можливості позивача звернутися за отриманням правової допомоги у разі, якщо такої допомоги він потребував, у межах строку, встановленого законом для звернення до адміністративного суду з цим позовом, який був достатнім для вчинення відповідних дій.
Щодо доводів представника позивача про те, що строк відповідно до статті 122 КАС України не підлягає застосуванню в цій справі, з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18, суддя зазначає таке.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 грудня 2020 року у справі № 510/1286/16-а вказано, що питання щодо застосування строків звернення до адміністративного суду, що передує вирішенню спору по суті, слід розмежовувати з питанням щодо застосування строку (періоду), за який проводиться перерахунок пенсії, у разі встановлення судом вини пенсійного органу відповідно до статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії, яка є тотожною статті 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення»).
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що буквальне тлумачення наведеної вище норми права дає підстави вважати, що ці норми стосуються вже нарахованих сум пенсій за минулий час, однак невиплачених з вини пенсійного органу.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24 грудня 2020 року у справі № 510/1286/16-а вказала, що норми статті 87 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення», статті 46 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і статей 51, 55 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії) підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб'єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов: 1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом; 2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.
Визначаючи поняття «нарахованої пенсії», суд звертає увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18, згідно з якими пенсія за віком призначається особі один раз та виплачується державою протягом всього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом. Водночас, пенсія стає «нарахованою» в момент призначення пенсії і залишається такою («нарахованою») до її чергової зміни.
У справі, що розглядається позивач звернувся до суду з цим позовом щодо правомірності припинення виплати пенсії, суми компенсації, підвищення пенсії, її індексації є ненарахованими та вважаються спірними.
Таким чином, положення статті 46 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не можуть застосовуватись в цій частині вимог.
Також суд вважає за необхідне зауважити, що оскільки спірні правовідносини у справі № 510/1286/16-а виникли у зв'язку з невиконанням пенсійними органами рішення Конституційного Суду України, відтак вони є відмінними від правовідносин у справі, яка розглядається.
Звернення позивача із заявою про поновлення йому нарахування та виплати пенсії, тобто вжиття ним активних дій з моменту, коли йому стало відомо про зупинення відповідачем виплати пенсії, не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав у відповідній частині вимог, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку. Тим більше, як зазначено судом вище такі дії позивач вчиняв і раніше ще у 2021 році та отримав відповідну інформацію, з якою в повному обсязі міг дізнатися про порушення своїх прав. Крім того, звернення про поновлення нарахування та виплати пенсії відбулося більш ніж через два роки, після припинення виплати пенсії.
Крім того, за змістом позовних вимог рішення відповідача, яким позивачу відмовлено у поновленні пенсії, не оскаржуються.
Підсумовуючи вищевикладене, суддя дійшов висновку, що представником позивача у клопотанні про поновлення строку звернення до суду з цим позовом не наведено таких підстав та не надано доказів існування обставин, які були б об'єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивачів, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду. Тому, суд визнає підстави поновлення строку звернення до суду, вказані у клопотанні про поновлення такого строку неповажними, відповідно клопотання представника позивача про поновлення строку звернення до суду задоволенню не підлягає.
Відповідно до частини першої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення такого строку.
Отже, згідно з частиною першою статті 123 КАС України позивач має право подати суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій вказати інші підстави для поновлення такого строку.
Також відповідно до частини 3 статті 161 КАС України, до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI).
Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 3674-VI судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.
Частиною першою статті 4 Закону № 3674-VI встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до частини другої статті 4 Закону № 3674-VI за подання фізичною особою до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; немайнового характеру - у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Станом на 01 січня 2024 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становив 3028,00 грн.
З прохальної частини позовної заяви вбачається, що позивачем заявлено три самостійні позовні вимоги немайнового характеру, а саме щодо: поновлення виплати йому пенсії з 07 жовтня 2009 року з компенсацією втрати доходу за несвоєчасну виплату пенсії, нарахування та виплати пенсії з 28 лютого 2012 року у невстановленому законом розмірі, без проведення її перерахунків, осучаснення, індексації та припинення нарахування та виплати пенсії з липня 2021 року.
Тобто, розмір судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб за кожну з позовних вимог.
Разом з тим суд зазначає, що позовну заяву подано в електронній формі через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему (ЄСІТС) «Електронний суд».
Відповідно до частини 3 статті 4 Закону № 3674-VI при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
З урахуванням наведеного, позивач за подання даної позовної заяви повинен був сплатити судовий збір в розмірі 968,96 грн за кожну вимогу, тобто у загальному розмірі 2906,88 грн.
Оглядом матеріалів позовної заяви встановлено, що позивачем документ про сплату судового збору в сумі 2906,88 грн до позовної заяви не доданий.
Отже, позивачем не сплачено судовий збір у законодавчо визначеному розмірі.
Разом з тим, до позовної заяви додано клопотання про звільнення від сплати судового збору.
Розглянувши вищевказане клопотання, суд дійшов висновку, що воно не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною третьою статті 3 КАС України передбачено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Такі положення КАС України кореспондуються з положенням статті 8 Закону № 3674-VI.
Так, згідно з частинами першою, другою статті 8 Закону № 3674-VI, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або
2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або
3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
У розумінні приписів вказаної норми відстрочення або розстрочення сплати судового збору, звільнення від його сплати може мати місце за наявності виключних обставин та підтвердження їх належними доказами.
Визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати.
Отже, при вирішенні питання про задоволення клопотання про відстрочення сплати судового збору, зменшення розміру судових витрат, звільнення від сплати судового збору суд досліджує наявність обставин для відстрочення, зменшення або звільнення, які мають бути підтверджені належними доказами.
До заявленого клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання даного позову представником позивача надано відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору від 09 червня 2024 року, які свідчать про відсутність з 1 кварталу 2018 року по 4 квартал 2023 року доходів в Україні у ОСОБА_2 .
Однак, з позовної заяви вбачається, що з 15 січня 2002 року ОСОБА_3 постійно проживає за кордоном, де позивач може мати джерела доходів.
Закон України «Про судовий збір» не містить норми про те, що розмір річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік стосується лише доходу, який отриманий на території України.
Представником позивача не надано доказів на підтвердження обставин того, що майновий стан ОСОБА_3 , у тому числі і з урахуванням доходів, отриманих у державі Ізраїль, перешкоджає сплаті судового збору за подання адміністративного позову у встановленому законом порядку.
Не надання інформації про доходи позивача за постійним місцем проживання в державі Ізраїль, позбавляє суд можливості обґрунтовано та виважено здійснити оцінку майнового стану позивача для прийняття рішення про звільнення його від сплати судового збору.
У постанові Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 815/2320/18 касаційний суд акцентував, що в кожному конкретному випадку суд установлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі поданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням.
Верховний Суд в ухвалі від 07 лютого 2022 року у справі № 120/4764/21-а зазначив, що Закон України «Про судовий збір» не містить вичерпного й чітко визначеного переліку документів, які можливо вважати такими, що підтверджують майновий стан особи. У кожному конкретному випадку суд установлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі поданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням.
Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (пункт 44 рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2005 у справі «Княт проти Польщі» («Kniat v. Poland»), заява № 71731/01; пункти 63 - 64 рішення Європейського суду з прав людини від 26.07.2005 у справі «Єдамскі та Єдамска проти Польщі» («Jedamski and Jedamska v. Poland»), заява № 73547/01).
Вимога про сплату судового збору є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред'явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» (Shishkov v. Russia) від 20.02.2014, пункт 111).
Вказане узгоджується і з правовою позицією Верховного Суду, висловленою в ухвалі від 25 жовтня 2022 року у справі № 640/10720/21.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 20.04.2023 у справі № 990/13/23 вказала таке: «Доказами рівня майнового стану можуть бути документи, які підтверджують скрутне матеріальне становище скаржника, що відповідно унеможливлює здійснити оплату судових витрат.
Із доданих до апеляційної скарги виписки по картці/рахунку з АТ КБ «ПриватБанк» від 16 січня 2023 року № 6ЕABVG53DNE1TLO та відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 22 березня 2023 року № 0210-23-00229 за період з I по IV квартал 2022 року можна визначити, що скаржник не отримував доходів.
Проте цих документів не достатньо для висновку визначити й визнати майновий стан скаржника таким, щоб звільнити його від сплати судового збору. З цих документів також не можна визначити, що у скаржника немає інших доходів».
Таким чином, з урахуванням наведеного суд зазначає, що вищевказаних відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми нарахованих доходів недостатньо для визначення й визнання майнового стану позивача таким, щоб звільнити його від сплати судового збору.
Крім того, надані відомості свідчать лише про наявність доходу, який підлягає оподаткуванню на території України.
Отже, представником позивача не надано належних доказів на підтвердження обставин, що зумовлюють звільнення позивача від сплати судового збору.
Тому правові підстави для звільнення позивача від сплати судового збору за подання позовної заяви в цій справі наразі відсутні.
Отже, позивачу необхідно надати докази на підтвердження його майнового стану з урахуванням доходів, у тому числі отриманих у державі Ізраїль, наявності/відсутності коштів на банківських рахунках, у тому числі у державі Ізраїль, існування інших джерел доходів тощо або документ про сплату судового збору в розмірі 2906,88 грн.
Відповідно до частини першої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Оскільки вищевказані обставини перешкоджають відкриттю провадження у справі, позовну заяву слід залишити без руху, з встановленням позивачу строку для усунення вказаних недоліків.
Суд зазначає, що недоліки позовної заяви мають бути усунені шляхом подання до суду:
- уточненої позовної заяви, оформленої у відповідності до статей 160, 161 КАС України, в якій уточнити зміст позовних вимог та обставини позову, викласти обставини позову у відповідності одна одній та до змісту позовних вимог, а також аналогічно викласти позовні вимоги у відповідності одна одній та до обставин, що викладені в позовній заяві, з урахуванням недоліків, що вказані в цій ухвалі;
- обґрунтованої заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням інших підстав для поновлення такого строку, які є об'єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами поважності причин пропуску строку звернення;
- доказів на підтвердження майнового стану позивача з урахуванням доходів, у тому числі отриманих у державі Ізраїль, наявності/відсутності коштів на банківських рахунках, у тому числі у державі Ізраїль, існування інших джерел доходів тощо або документа про сплату судового збору в розмірі 2906,88 грн, сплаченого за такими реквізитами: отримувач коштів - ГУК у Луг.обл./МТГ м.Сєвєр/22030101; код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37991110; банк отримувача - Казначейство України (ел. адм. подат.); рахунок отримувача - UA288999980313101206084012499; код класифікації доходів бюджету 22030101; призначення платежу - *; 101; ____ (реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і має відповідну відмітку у паспорті); Судовий збір, за позовом (ПІБ позивача), Луганський окружний адміністративний суд.
Керуючись статтею 160, 161, 169, 241, 243, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Визнати неповажними підстави пропуску строку звернення до суду, зазначені в клопотанні про поновлення строку звернення до суду.
У задоволенні клопотання представника позивача про поновлення строку звернення до суду з позовом відмовити.
Позовну заяву Райзмана Олександра Яковича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправними бездіяльності та дій, зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Запропонувати позивачу протягом десяти календарних днів з дати отримання даної ухвали усунути недоліки позовної заяви у спосіб, визначений ухвалою.
Якщо недоліки позовної заяви не будуть усунуті позивачем у строк, встановлений судом, позовна заява буде повернута.
Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху надіслати позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
СуддяО.М. Качанок